.svg)
Хронічний тонзиліт
Що таке хронічний тонзиліт?
Хронічний тонзиліт — це тривале запалення піднебінних мигдаликів, при якому у тканинах утворюються вогнища інфекції, що періодично загострюються. Найчастіше виникає після не до кінця вилікуваної ангіни або внаслідок частих застуд. Замість повного одужання у мигдаликах зберігається бактеріальне запалення, що знижує їхню захисну функцію.
Після перенесеної гострої інфекції (стрептококової ангіни, вірусної інфекції) тканини мигдаликів не встигають повністю відновитися. У лакунах накопичуються залишки мікроорганізмів, з'являються мікроабсцеси, формуються рубці. Це порушує природне
Залежно від проявів і ступеня ураження, хронічний тонзиліт поділяють на:
- Компенсований — запалення локалізоване у мигдаликах, загальний стан пацієнта не порушений, немає системних проявів. Імунна система ще частково контролює процес.
- Декомпенсований — запалення поширюється за межі мигдаликів, виникають ускладнення: абсцеси, ураження серця, нирок, суглобів. Потребує серйозного лікування, іноді — хірургічного.
Також розрізняють просту форму (із місцевими симптомами) та токсико-алергічну (із системними проявами й ураженням інших органів).
Основні причини захворювання
Хронічний тонзиліт не виникає раптово — це наслідок накопичених факторів, які порушують природний захист піднебінних мигдаликів. Найчастіше розвиток захворювання пов’язаний із перенесеними інфекціями, порушенням носового дихання та ослабленням місцевого і загального імунітету.
Часті перенесені ангіни та інфекції горла
Однією з ключових причин хронічного тонзиліту є регулярні гострі тонзиліти (ангіни), особливо бактеріального походження. Якщо ангіни не лікувати належним чином або переривати курс антибіотиків, запалення не зникає повністю, а переходить у хронічну форму.
Інші інфекції, які сприяють ураженню мигдаликів:
- фарингіт, ларингіт, аденоїдит;
- ГРВІ з ускладненням на горло;
- стрептококова інфекція без клінічної ангіни.
Ослаблений імунітет і хронічні ЛОР-захворювання
Імунна система відіграє вирішальну роль у боротьбі з інфекціями. Якщо вона ослаблена — через хронічний стрес, неправильне харчування, часті хвороби, — організм втрачає здатність контролювати запальні процеси в мигдаликах.
Додатково хронічний тонзиліт часто поєднується з іншими ЛОР-проблемами:
- хронічний нежить або гайморит;
- аденоїди;
- затяжний риніт або алергічний набряк слизової;
- отит, євстахіїт.
Ці стани сприяють постійному потраплянню інфекцій у носоглотку та порушують нормальну вентиляцію.
Анатомічні особливості та порушення носового дихання
Будова мигдаликів і навколишніх структур теж має значення. У деяких людей лакуни (природні «канали» у мигдаликах) дуже глибокі або звивисті, що перешкоджає їх самоочищенню. У таких умовах мікроорганізми затримуються, накопичуються й викликають хронічне запалення.
Порушення носового дихання (через викривлену носову перегородку, гіпертрофію нижніх носових раковин, хронічний набряк) призводять до дихання ротом. Це висушує слизову оболонку ротоглотки, знижує місцевий імунітет і створює ідеальні умови для розвитку тонзиліту.
Симптоми хронічного тонзиліту
Хронічний тонзиліт може протікати без яскравих ознак, особливо в компенсованій формі. Але навіть у такому випадку захворювання поступово погіршує загальне самопочуття, знижує імунітет і якість життя. Симптоми посилюються під час загострень — саме тоді хвороба набирає характерних рис, подібних до ангіни.
Місцеві прояви: біль, неприємний запах з рота, наліт
Одним із перших симптомів є дискомфорт у горлі, який не зникає навіть після стандартного лікування.
Пацієнти часто описують його як:
- відчуття стороннього тіла або «комка» у горлі;
- постійне покашлювання або ковтальні рухи;
- неприємний запах з рота через накопичення гнійних пробок у лакунах мигдаликів;
- біль у горлі, особливо зранку або після розмови;
- білувато-жовтий наліт або пробки, які іноді можна побачити в дзеркалі.
Мигдалики можуть бути збільшеними, деформованими, із рубцями, у лакунах видно вміст.
Загальні симптоми: слабкість, температура, головний біль
На фоні постійного вогнища інфекції організм перебуває у стані хронічного запалення. Це викликає загальні ознаки інтоксикації:
- постійна втома, особливо після фізичних або розумових навантажень;
- субфебрильна температура (до 37,2–37,5°C), яка тримається місяцями;
- головний біль, іноді тиск у ділянці шиї чи вух;
- зниження концентрації, дратівливість, проблеми зі сном.
Імунітет слабшає, що призводить до частіших застуд і складнішого одужання після ГРВІ.
Ознаки загострення хвороби
Під час загострення хронічний тонзиліт може нагадувати класичну ангіну, але з менш вираженою симптоматикою або без повноцінного гнійного нальоту.
Типові прояви:
- різке посилення болю в горлі, особливо при ковтанні;
- підвищення температури (іноді до 38–39°C);
- збільшення та болючість шийних лімфатичних вузлів;
- виражений наліт або гнійні пробки;
- загальна слабкість, ломота в тілі.
Загострення можуть виникати кілька разів на рік — особливо після переохолодження, інфекцій або стресу.
Як діагностують хронічний тонзиліт
Діагностика хронічного тонзиліту базується на поєднанні скарг пацієнта, огляду ЛОР-лікаря, лабораторних аналізів і інструментальних досліджень. Важливо не лише виявити запалення мигдаликів, а й оцінити його форму, ступінь компенсації та ризик ускладнень. Комплексний підхід дозволяє скласти точну клінічну картину та обрати ефективну тактику лікування.
Огляд ЛОР-лікаря та збір анамнезу
Первинна діагностика починається з фізикального огляду та аналізу симптомів.
Лікар звертає увагу на:
- збільшення, деформацію або асиметрію мигдаликів;
- наявність рубців, гнійного вмісту в лакунах;
- характер і кількість пробок або нальоту;
- стан задньої стінки глотки, піднебінних дужок.
Під час збору анамнезу оцінюються:
- частота ангін і загострень у минулому;
- супутні ЛОР-захворювання (гайморит, отит, аденоїди);
- наявність ускладнень — ревматизму, проблем із серцем, нирками, суглобами;
- загальний стан здоров’я й реакція на попереднє лікування.
Лабораторні аналізи: мазки, загальний аналіз крові
Для підтвердження діагнозу та визначення активності запального процесу застосовують:
- мазок із мигдаликів на бакпосів — дозволяє виявити тип бактерій (найчастіше це β-гемолітичний стрептокок групи А) та чутливість до антибіотиків;
- загальний аналіз крові (ЗАК) — може виявити підвищення ШОЕ, лейкоцитоз або інші ознаки хронічного запалення;
- аналіз крові на антистрептолізин-О (АСЛ-О) — маркер недавньої стрептококової інфекції;
- С-реактивний білок (СРБ) — чутливий показник запалення.
За потреби можуть призначатися додаткові імунологічні або біохімічні тести.
Інструментальні методи: ендоскопія, тонзилоскопія
Сучасні інструментальні методи дозволяють точно оцінити стан мигдаликів і навколишніх структур:
- ендоскопія носоглотки й глотки — дозволяє детально побачити мигдалики з усіх боків, оцінити стан лакун, виявити приховані джерела запалення, супутні аденоїди або порушення носового дихання;
- тонзилоскопія — прицільне обстеження мигдаликів із візуалізацією вмісту лакун і рубцевих змін.
Ці методи безболісні, швидкі та інформативні, особливо в поєднанні з фото- або відеофіксацією, що дозволяє пацієнту побачити проблему на власні очі.
Сучасні методи лікування
Лікування хронічного тонзиліту залежить від форми захворювання, частоти загострень, наявності ускладнень і загального стану пацієнта. Метою є усунення хронічного вогнища інфекції, відновлення захисної функції мигдаликів або, якщо це неможливо, їх видалення. Існують як консервативні, так і хірургічні методи лікування, кожен із яких має свої показання.
Консервативна терапія: полоскання, антисептики, фізіотерапія
Консервативне лікування рекомендоване на початкових стадіях або при компенсованій формі захворювання. Його мета — зменшити запалення, очистити мигдалики та підтримати імунітет.
Основні методи:
- Промивання лакун мигдаликів спеціальними розчинами (антисептики, антібіотики) за допомогою шприца або вакуум-методики. Це дозволяє видалити пробки, гній і зменшити кількість патогенних мікроорганізмів.
- Полоскання горла: сольові розчини, настої трав, фурацилін, хлоргексидин — використовуються як домашній щоденний догляд.
- Фізіотерапевтичні процедури: ультразвукова обробка мигдаликів, лазеротерапія, УФО (ультрафіолетове опромінення), електрофорез із протизапальними препаратами.
Ці процедури покращують мікроциркуляцію, зменшують набряк і стимулюють регенерацію тканин.
Медикаментозне лікування під час загострення
У періоди загострення (коли тонзиліт проявляється у вигляді ангіни або вираженого запалення) застосовуються системні препарати:
- Антибіотики — після визначення чутливості збудника або емпірично (найчастіше пеніцилінового ряду);
- Протизапальні засоби — для зменшення набряку, болю й температури;
- Антисептичні препарати для місцевого застосування — спреї, таблетки для розсмоктування;
- Імуномодулятори — для підтримки природного захисту організму;
- Антигістамінні засоби — при набряку слизової;
- Пробіотики — при антибактеріальній терапії.
Після завершення курсу лікування рекомендовано провести санацію мигдаликів (промивання, фізіотерапію) для зменшення ризику рецидиву.
Видалення мигдаликів (тонзилектомія): показання та етапи
Якщо консервативне лікування неефективне або є ускладнення — розглядається тонзилектомія (хірургічне видалення мигдаликів). Це радикальний, але ефективний метод усунення хронічного вогнища інфекції.
Показання до операції:
- декомпенсована форма хронічного тонзиліту;
- часті загострення — 3–4 рази на рік і більше;
- розвиток ускладнень — ревматизм, нефрит, ендокардит;
- неефективність тривалого курсу консервативної терапії;
- підозра на пухлини або перитонзилярний абсцес.
Етапи процедури:
- Попереднє обстеження (аналізи крові, консультації вузьких спеціалістів).
- Госпіталізація або амбулаторне втручання (залежно від методу).
- Видалення мигдаликів під місцевим або загальним наркозом.
- Післяопераційний догляд: контроль кровотечі, знеболення, поступове повернення до звичного режиму харчування.
Сучасні методики (лазерна або радіохвильова тонзилектомія) дозволяють зменшити ризик ускладнень і прискорити загоєння.
Відновлення після лікування
Успішне лікування хронічного тонзиліту не завершується останньою процедурою або прийомом препарату. Щоб уникнути рецидивів, важливо правильно пройти період реабілітації: дотримуватись рекомендацій щодо догляду за горлом, зміцнювати імунітет і регулярно спостерігатися у спеціаліста. Комплексне відновлення допомагає зберегти досягнутий результат і запобігти ускладненням.
Догляд за горлом і харчування після процедур
Після промивань мигдаликів або хірургічного лікування (тонзилектомії) слизова оболонка горла потребує особливого догляду:
- Полоскання теплою водою з ромашкою, шавлією чи сіллю — 2–3 рази на день.
- Виключення подразнюючих продуктів — гарячого, гострого, солоного, надто твердого.
- Рідке й м’яке харчування протягом перших 5–7 днів.
- Поступове повернення до звичного раціону без поспіху.
Після тонзилектомії протягом кількох днів можливе помірне підвищення температури, дискомфорт у горлі та відчуття «порожнечі» — це нормальні реакції, які минають у межах кількох тижнів.
Підтримка імунітету й профілактика рецидивів
Щоб уникнути повторного загострення, необхідно зміцнювати захисні сили організму. Основні рекомендації:
- Загартовування (контрастне вмивання, прогулянки на свіжому повітрі);
- Повноцінний сон і зменшення стресу;
- Розумна фізична активність — спорт, йога, зарядка;
- Раціональне харчування з достатньою кількістю вітамінів (особливо групи С і D);
- Регулярне зволоження повітря вдома, особливо в опалювальний період;
- За потреби — курси вітамінів та імуномодуляторів за призначенням лікаря.
Також важливо своєчасно лікувати інші ЛОР-захворювання — нежить, гайморит, фарингіт, аденоїди, які можуть провокувати рецидиви.
Спостереження у ЛОРа в період ремісії
Навіть при покращенні стану та зникненні симптомів не варто ігнорувати профілактичні огляди. Спостереження у ЛОРа дозволяє:
- вчасно виявити приховане запалення;
- контролювати стан мигдаликів;
- при потребі — провести санацію (промивання, обробки);
- оцінити ефективність терапії та скоригувати план дій.
Рекомендована частота візитів: раз на 6 місяців, а в осінньо-зимовий період — частіше, особливо для пацієнтів із зниженим імунітетом.
Можливі ускладнення
Хронічний тонзиліт — це не лише постійний дискомфорт у горлі. При тривалому перебігу хвороба може впливати на роботу інших органів і систем. Піднебінні мигдалики в такому випадку стають джерелом хронічної інфекції, яка поширюється лімфогенним або гематогенним шляхом. Це може призвести до серйозних запальних, аутоімунних та психоемоційних ускладнень.
Ревматизм, ураження серця та суглобів
Одна з найнебезпечніших наслідків — ревматизм, аутоімунне захворювання, яке розвивається внаслідок повторної стрептококової інфекції. Імунна система починає атакувати власні тканини, сприймаючи їх за збудник.
Можливі ускладнення:
- ревмокардит — запалення оболонок серця, порушення ритму, серцева недостатність;
- ураження клапанів серця (мітрального, аортального) з розвитком пороків;
- артрит — біль, набряк і обмеження рухів у великих суглобах.
Ці стани можуть формуватися поступово та бути необоротними без своєчасного лікування.
Хронічний фарингіт, отит, гломерулонефрит
Тонзиліт часто супроводжується ураженням суміжних анатомічних зон:
- хронічний фарингіт — постійне запалення задньої стінки глотки з відчуттям сухості, першіння, кашлю;
- повторні отити — інфекція з мигдаликів може потрапляти в слухову трубу та викликати запалення середнього вуха;
- євстахіїт — порушення вентиляції середнього вуха, що веде до закладеності або зниження слуху.
Системним ускладненням може стати гломерулонефрит — запалення ниркових клубочків. Це серйозне захворювання, яке супроводжується набряками, змінами в сечі, підвищеним тиском і порушенням функції нирок.
Психоемоційні порушення при затяжному перебігу
Пацієнти з хронічним тонзилітом часто стикаються з погіршенням якості життя, особливо якщо загострення трапляються кілька разів на рік. Постійне запалення, біль у горлі, температура, слабкість і неприємний запах з рота призводять до:
- зниження працездатності;
- порушень сну;
- тривожності й дратівливості;
- сором’язливості у спілкуванні через запах або зміни голосу.
Тривалий перебіг без ефективного лікування може спричинити хронічну втому, депресивні розлади та соціальну ізоляцію.
Як запобігти розвитку хронічного тонзиліту
Попередити хронічне запалення мигдаликів значно простіше, ніж боротися з його наслідками. Головна умова профілактики — підтримання здоров’я носоглотки, своєчасне лікування гострих захворювань і турбота про імунітет. Комплексний підхід дозволяє знизити ризик переходу гострого тонзиліту в хронічну форму та уникнути тривалих ускладнень.
Своєчасне лікування гострих форм і ЛОР-захворювань
Найпоширенішою причиною хронічного тонзиліту є недоліковані ангіни. Щоб уникнути цього:
- звертайтесь до лікаря при перших симптомах (біль у горлі, температура, наліт);
- не переривайте курс антибіотиків самостійно — навіть після зникнення симптомів;
- лікуйте гострі інфекції носа, пазух і вуха — вони можуть створювати фонову інфекцію для тонзиліту;
- уникайте самолікування — неправильні засоби можуть "змазати" симптоми, але не усунути збудника.
Рання діагностика та повноцінне лікування кожного епізоду гострої ангіни — найефективніша профілактика хронічного тонзиліту.
Зміцнення імунної системи
Імунітет — природний бар’єр, який стримує розвиток запалення. Якщо він ослаблений, організм не справляється з інфекцією навіть після лікування.
Рекомендації для підтримки імунного захисту:
- здорове харчування, багате на вітаміни С, D, цинк;
- регулярна фізична активність — без перенавантажень;
- загартовування — помірне, поступове;
- повноцінний сон і зниження рівня стресу;
- відмова від паління та надмірного вживання алкоголю;
- проведення вологого прибирання та зволоження повітря в приміщеннях.
За потреби лікар може рекомендувати вітамінні комплекси чи імуномодулятори.
Регулярні профілактичні огляди
Навіть за відсутності симптомів варто періодично проходити огляд у ЛОР-лікаря — особливо людям із частими ангінами або зниженим імунітетом.
Чому це важливо:
- раннє виявлення латентного запалення;
- своєчасне промивання лакун, якщо виявлено пробки;
- оцінка потреби в додатковій терапії або санації;
- контроль після лікування хронічної форми (щоб не допустити рецидиву).
Оптимальна частота — 1–2 рази на рік, а в осінньо-зимовий період — за перших ознак погіршення.
.png)
.png)
.webp)
сервісу
