.svg)
Артрит
Що таке артрит?
Артрит — це загальна назва для групи захворювань, що спричиняють запалення суглобів. Характеризується болем, набряком, скутістю та обмеженням рухливості уражених ділянок. Артрит може вражати один або кілька суглобів одночасно, а у важких випадках — спричиняти деформацію та втрату функції.
Запальний процес зачіпає синовіальну оболонку, хрящі, зв’язки та навколишні тканини. Причини розвитку артриту варіюються — це можуть бути аутоімунні реакції, інфекції, травми або порушення обміну речовин. Захворювання може мати як гострий, так і хронічний перебіг. Існує кілька видів артриту:
Ревматоїдний артрит — це хронічне аутоімунне захворювання, при якому імунна система помилково атакує власні суглоби. Найчастіше уражаються дрібні суглоби кистей і стоп.
Остеоартрит (деформуючий артроз) — найпоширеніша форма артриту, яка виникає внаслідок вікових змін або надмірного навантаження на суглоби. Найчастіше уражаються колінні, кульшові та міжфалангові суглоби. Болі зазвичай посилюються під час фізичної активності.
Подагричний артрит (подагра) — розвивається через надлишок сечової кислоти в крові, що призводить до утворення кристалів у суглобах. Найчастіше уражається великий палець стопи. Може мати рецидивний характер.
Реактивний артрит — зазвичай виникає після перенесених інфекцій (урогенітальних, кишкових тощо). Ураження суглобів зазвичай асиметричне, переважно на нижніх кінцівках. Частіше виникає у молодих чоловіків.
Псоріатичний артрит — розвивається у пацієнтів із псоріазом. Ураження може бути як симетричним, так і асиметричним. Характеризується запаленням суглобів, сухожиль, а також дактилітом (запаленням цілого пальця).
Кожен вид артриту має власні особливості перебігу, діагностики та лікування. Саме тому важливо вчасно звернутися до фахівця для встановлення точного діагнозу та вибору оптимальної терапії.
Причини розвитку артриту
Артрит не є однорідним захворюванням — його причини залежать від типу хвороби, віку пацієнта та індивідуальних особливостей організму. У більшості випадків це поєднання генетичної схильності, порушень імунної системи, впливу зовнішніх факторів або інфекцій. Нижче розглянемо основні причини розвитку артриту.
Генетичні фактори
Дослідження показують, що деякі форми артриту, зокрема ревматоїдний артрит і псоріатичний артрит, мають спадкову схильність. Наявність у родині близьких родичів із подібним діагнозом підвищує ризик захворювання. Генетичні варіанти, пов’язані з імунною відповіддю (наприклад, HLA-генотипи), можуть сприяти розвитку аутоімунного запалення в суглобах.
У пацієнтів з генетичною схильністю навіть незначний зовнішній тригер може запустити імунну реакцію, яка призводить до ушкодження суглобів.
Аутоімунні захворювання
Однією з ключових причин розвитку ревматоїдного артриту та інших системних форм хвороби є збій у роботі імунної системи. У таких випадках організм сприймає власні тканини як чужорідні й починає атакувати їх, зокрема синовіальну оболонку суглобів. Це запускає хронічне запалення, яке поступово призводить до руйнування хряща, кістки й зв’язок.
Аутоімунні форми артриту частіше зустрічаються у жінок, можуть мати системні прояви (ураження серця, легень, очей) та потребують тривалого контролю й імуномодулювального лікування.
Інфекційні ураження та метаболічні порушення
Артрит може виникати внаслідок перенесених інфекцій, коли мікроорганізми або їх токсини проникають у суглоби. Це стосується як безпосереднього інфікування (септичний артрит), так і постінфекційних станів, як-от реактивний артрит. Причиною можуть бути хламідії, сальмонели, шигели, кишкові або урогенітальні інфекції.
Окремо варто згадати метаболічні порушення. Наприклад, при подагрі накопичення сечової кислоти у крові призводить до відкладення кристалів у суглобах, викликаючи запальну реакцію. При порушенні обміну кальцію, фосфору або вітаміну D також можливе формування дегенеративно-запальних змін у суглобах.
Травми та надмірне навантаження на суглоби
Механічні пошкодження суглобів, зокрема переломи, розтягнення зв’язок, повторні мікротравми або хірургічні втручання, можуть сприяти розвитку артриту. Після травми порушується структура суглоба, зменшується амортизація навантажень, виникає хронічне подразнення тканин і ризик запалення.
Надмірне фізичне навантаження — особливо у спортсменів або людей, які виконують важку фізичну роботу — також створює передумови для розвитку дегенеративних змін у хрящі. Якщо суглоби не мають достатнього часу для відновлення, це може призвести до посттравматичного або остеоартриту.
Основні симптоми артриту
Симптоми артриту можуть відрізнятися залежно від його форми, стадії та віку пацієнта. Проте існує ряд характерних проявів, які допомагають запідозрити запальний процес у суглобах. Своєчасне виявлення симптомів — ключ до ранньої діагностики, зменшення ускладнень і збереження функції опорно-рухового апарату.
Біль у суглобах та скутість
Біль — найпоширеніший симптом при артриті. Він може бути:
- постійним або періодичним
- гострим або ниючим
- посилюватися вночі, під час руху чи у спокої
Для багатьох форм артриту характерна ранкова скутість — відчуття обмеження рухів у суглобах після сну, яка може тривати понад 30–60 хвилин. Цей симптом є важливою ознакою запального процесу, особливо при ревматоїдному артриті.
Набряк і почервоніння
Запалення синовіальної оболонки викликає локальний набряк, який супроводжується почервонінням шкіри та відчуттям теплоти в ділянці суглоба. Зазвичай такі зміни помітні на дрібних суглобах кистей, гомілковостопних або колінних суглобах.
Набряк може бути:
- м’яким або щільним при пальпації
- обмежувати функцію суглоба
- симетричним або асиметричним — залежно від виду артриту
Зниження рухливості
Обмеження обсягу рухів ураженого суглоба зумовлене набряком, болем, деформацією або ушкодженням хряща й зв’язок. У міру прогресування хвороби рухливість погіршується, і пацієнту стає важко виконувати звичні дії: підніматися по сходах, стискати руку, ходити.
На пізніх стадіях при деяких формах артриту можливе формування анкілозу — зрощення суглобових поверхонь, що призводить до повної втрати рухів.
Загальні симптоми (втома, лихоманка)
Артрит — це не лише локальне ураження суглобів. Багато форм захворювання мають системний характер і супроводжуються загальними симптомами:
- хронічна втома та слабкість
- незначне підвищення температури тіла (субфебрилітет)
- втрата апетиту та ваги
- нічна пітливість
Ці прояви особливо характерні для ревматоїдного артриту, реактивного артриту, ювенільних форм захворювання, а також у періоди загострення.
Як проводиться діагностика артриту
Діагностика артриту потребує комплексного підходу, що поєднує клінічний огляд, лабораторні дослідження та інструментальні методи. Завдання лікаря — не лише підтвердити наявність запалення, а й встановити тип артриту, його причини, активність процесу та ступінь ураження суглобів. Чим точніше діагноз, тим ефективніше лікування.
Огляд лікаря і збір анамнезу
Перший етап — клінічний огляд, під час якого лікар оцінює:
- кількість уражених суглобів
- їхню симетричність
- наявність болю, набряку, деформацій
- обмеження обсягу рухів
Особливу увагу приділяють ранковій скутісті, тривалості симптомів, наявності супутніх захворювань (псоріаз, інфекції, подагра тощо). Також важливо зібрати сімейний анамнез, оцінити професійні чи побутові навантаження, нещодавні інфекції чи травми.
Лабораторні аналізи (СРБ, ревмофактор, антинуклеарні антитіла)
Лабораторна діагностика допомагає виявити ознаки системного запалення і імунологічні маркери, характерні для певних типів артриту.
Найчастіше призначають:
- СРБ (C-реактивний білок) — показник гострого запалення
- ШОЕ (швидкість осідання еритроцитів) — маркер хронічного запалення
- Ревматоїдний фактор (РФ) — може бути підвищений при ревматоїдному артриті
- Антитіла до циклічного цитрулінованого пептиду (анти-CCP) — більш специфічні для ревматоїдного артриту
- Антинуклеарні антитіла (ANA) — можуть свідчити про системні захворювання сполучної тканини (наприклад, вовчак)
- Сечова кислота — підвищення характерне для подагри
Ці дослідження допомагають диференціювати між інфекційним, автоімунним або метаболічним походженням артриту.
Інструментальні методи: рентген, УЗД, МРТ, пункція суглоба
Інструментальна діагностика дозволяє оцінити стан суглобів, м’яких тканин і внутрішньосуглобових структур.
Основні методи:
- Рентгенографія — дає змогу побачити кісткові зміни, звуження суглобової щілини, ерозії. Часто застосовується для моніторингу остеоартриту або пізніх стадій ревматоїдного артриту.
- УЗД суглобів — візуалізує запалення синовіальної оболонки, наявність рідини, гіпертрофію, ураження сухожиль. Метод безпечний, інформативний і доступний.
- МРТ — використовується для детального вивчення м’яких тканин, ранніх запальних змін, кісткового набряку, що особливо важливо при складних випадках.
- Пункція суглоба — за потреби лікар може взяти зразок синовіальної рідини для аналізу. Це допомагає виявити наявність кристалів сечової кислоти (при подагрі), бактеріального збудника (при септичному артриті) або інших змін.
Правильно проведена діагностика дозволяє визначити не лише тип артриту, а й стадію ураження, що критично важливо для вибору ефективного лікування та запобігання ускладненням.
Реабілітація при артриті
Реабілітація — це невіддільна частина комплексного лікування артриту. Вона спрямована на збереження функціональності суглобів, покращення якості життя пацієнта та профілактику інвалідності. Правильно підібрана програма реабілітації дозволяє не лише зменшити симптоми, а й уповільнити прогресування захворювання.
Відновлення рухливості суглобів
Після гострої фази або в період ремісії важливо поступово повертати обсяг рухів уражених суглобів. Для цього використовуються:
Лікувальна фізкультура (ЛФК) — спеціальні вправи, які виконуються під контролем реабілітолога або інструктора ЛФК. Вони спрямовані на:
- поліпшення гнучкості суглобів
- зміцнення м’язів
- координацію рухів
- зменшення ризику контрактур
Пасивна мобілізація — у випадках тяжкої скутості або після оперативного втручання, коли пацієнт не може самостійно рухати суглобом
Аквааеробіка та плавання — водне середовище знижує навантаження на суглоби та дозволяє безпечно активувати м’язи
Регулярні заняття — запорука підтримки функціонального стану навіть при хронічному артриті.
Підтримувальна терапія та спостереження
Реабілітація не обмежується вправами. У періоді підтримки важливо зберегти результати лікування й запобігти загостренню. Сюди входять:
- Фізіотерапевтичні процедури — магнітотерапія, електростимуляція, ультразвукова терапія
- Масаж — покращує кровообіг, знімає м’язову напругу, зменшує біль
- Застосування ортезів — фіксатори, що стабілізують суглоб і зменшують навантаження
- Регулярне диспансерне спостереження — планові візити до ревматолога чи ортопеда для контролю стану, корекції терапії та оцінки динаміки
Комплексний підхід дозволяє контролювати перебіг артриту і запобігати його ускладненням.
Роль реабілітолога та мультидисциплінарної команди
Успішна реабілітація при артриті передбачає участь мультидисциплінарної команди, яка включає:
- реабілітолога — координує увесь процес відновлення, підбирає вправи, контролює прогрес
- ревматолога або ортопеда — визначає стадію захворювання та лікувальну стратегію
- фізіотерапевта — виконує апаратні процедури
- інструктора ЛФК — проводить заняття, слідкує за правильною технікою
- психолога — допомагає справлятися з хронічним болем і психологічним навантаженням
- дієтолога — формує індивідуальний раціон для зниження запалення та нормалізації ваги
Командна робота забезпечує персоналізований підхід до кожного пацієнта, адаптацію до змін у стані здоров’я та досягнення максимальної функціональної незалежності.
Можливі ускладнення артриту
Якщо артрит не лікувати або лікувати несвоєчасно, це може призвести до ряду серйозних ускладнень — як з боку опорно-рухової системи, так і загального стану організму. У деяких випадках наслідки можуть бути незворотними та потребувати хірургічного втручання або навіть призводити до інвалідності. Рання діагностика та комплексна терапія значно знижують ризики таких наслідків.
Деформація суглобів і втрата функції
Хронічне запалення поступово руйнує структури суглоба — хрящ, капсулу, кісткові поверхні. У результаті розвиваються:
- анатомічні деформації (вивихи, підвивихи, нестабільність)
- контрактури — стійке обмеження рухів
- анкілоз — зрощення суглобових поверхонь з повною втратою рухливості
Такі зміни можуть спричинити серйозні порушення повсякденної активності — від труднощів у ходьбі до неможливості самостійного догляду за собою. Особливо часто це трапляється при ревматоїдному артриті або ювенільних формах хвороби.
Вторинний остеоартроз
Запальний процес у суглобі створює умови для прискореного зношення хряща. Навіть якщо первинне захворювання було успішно компенсоване, ураження суглобових поверхонь призводить до розвитку вторинного остеоартрозу — дегенеративного ураження суглоба.
Наслідки:
- хронічний біль при навантаженні
- поступове зменшення амплітуди рухів
- хрускіт у суглобі під час руху
- потреба в ендопротезуванні на пізніх стадіях
Таке ускладнення частіше спостерігається у пацієнтів старшого віку, особливо при недостатньому контролі запалення або перевантаженні суглобів.
Психоемоційні порушення через хронічний біль
Хронічний біль, зниження активності, тривалий курс лікування та обмеження в соціальному житті негативно впливають на емоційний стан пацієнтів.
Найчастіші наслідки:
- тривожні розлади та депресія
- емоційне вигорання через постійне лікування
- соціальна ізоляція, втрата працездатності
- зниження мотивації до терапії
Психоемоційний стан безпосередньо впливає на дотримання режиму лікування та загальні результати терапії. Тому пацієнтам із хронічним артритом важливо мати підтримку — як з боку родини, так і медичної команди. За потреби до процесу залучають психолога або психотерапевта.
Профілактика загострень і прогресування артриту
Артрит — це хронічне захворювання, яке може розвиватися поступово або хвилеподібно, з періодами загострення і ремісії. Основне завдання профілактики — зменшити частоту загострень, сповільнити прогресування хвороби та зберегти якість життя. Ефективна профілактика вимагає дисципліни, уваги до способу життя й постійного спостереження за станом здоров’я.
Контроль ваги та фізична активність
Зайва вага створює надмірне навантаження на суглоби, особливо колінні, кульшові та гомілковостопні. Це пришвидшує зношення хряща та погіршує перебіг артриту. Зниження маси тіла навіть на 5–10% може суттєво зменшити інтенсивність болю та уповільнити дегенеративні процеси.
Корисні рекомендації:
- Збалансоване харчування — зменшення калорійності раціону, уникання швидких вуглеводів та насичених жирів
- Регулярна фізична активність — піші прогулянки, плавання, велотренажер, йога
- Уникання гіподинамії — сидячий спосіб життя сприяє ослабленню м’язів та погіршенню кровообігу
Фізична активність має бути помірною та регулярною, з урахуванням можливостей і стану суглобів.
Профілактика травм суглобів
Навіть незначні травми можуть стати пусковим механізмом загострення артриту або призвести до його розвитку в майбутньому. Особливо це стосується людей, які вже мають уражені суглоби або займаються спортом чи фізичною працею.
Ключові поради:
- Правильна техніка рухів під час тренувань і в побуті
- Використання ортопедичного взуття та засобів захисту (наколінники, ортези)
- Уникання різких навантажень та переохолодження суглобів
- Регулярні розминки перед фізичною активністю
Такі прості заходи дозволяють зменшити ризик ушкоджень і підтримувати суглоби в робочому стані.
Регулярні обстеження та раннє лікування симптомів
Профілактика прогресування артриту передбачає систематичний медичний контроль та увагу до перших ознак загострення. Завдяки ранньому втручанню можна уникнути тяжких ускладнень і зберегти функцію суглобів.
Рекомендовано:
- Контрольні візити до ревматолога або ортопеда 1–2 рази на рік
- Лабораторний моніторинг запальних маркерів (СРБ, ШОЕ)
- Оцінка динаміки за допомогою УЗД або рентгенографії
- Негайне звернення до лікаря при появі болю, набряку або скутості
Також важливо дотримуватись призначеного лікування, не припиняти терапію самостійно та не ігнорувати навіть незначні симптоми — вони можуть свідчити про початок загострення.
Методи лікування артриту
Лікування артриту залежить від його типу, стадії, ступеня ураження суглобів і загального стану пацієнта. Метою є зменшення запалення та болю, збереження функції суглобів, запобігання ускладненням і покращення якості життя. Сучасна терапія є комплексною — вона поєднує медикаменти, фізичні методи, зміну способу життя, а в окремих випадках — хірургію.
Медикаментозна терапія (протизапальні, базисні, біопрепарати)
Фармакологічне лікування — основа терапії більшості форм артриту. Залежно від причини захворювання застосовують такі групи препаратів:
- Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) — ібупрофен, напроксен, диклофенак. Зменшують біль, набряк і запалення, але не впливають на перебіг хвороби.
- Глюкокортикоїди — призначаються при загостреннях або у вигляді внутрішньосуглобових ін’єкцій для швидкого зняття запалення.
- Базисні протиревматичні препарати (БПРП) — метотрексат, сульфасалазин, лефлуномід. Застосовуються при ревматоїдному артриті, впливають на імунну систему та гальмують розвиток хвороби.
- Біологічні препарати — моноклональні антитіла (наприклад, інфліксимаб, адалімумаб), що блокують ключові молекули запалення. Призначаються при недостатній ефективності традиційної терапії.
- Колхіцин та алопуринол — специфічні препарати для лікування подагричного артриту.
Підбір ліків здійснюється індивідуально, з урахуванням типу артриту, активності захворювання та переносимості препаратів.
Фізіотерапія та ЛФК
Фізичні методи лікування допомагають покращити кровообіг, зменшити біль, відновити рухливість і запобігти атрофії м’язів. Основні напрямки:
- Фізіотерапія — електрофорез, ультразвук, магнітотерапія, лазеротерапія. Підвищують ефективність медикаментозного лікування та сприяють швидшому відновленню.
- Лікувальна фізкультура (ЛФК) — спеціальні вправи для розробки суглобів, зміцнення м’язів, покращення рухливості. Програма підбирається індивідуально під контролем фахівця.
- Масаж і мануальна терапія — сприяють зниженню м’язової напруги та поліпшенню лімфодренажу.
Регулярна рухова активність — одна з ключових умов контролю артриту, особливо на хронічних стадіях.
Хірургічне втручання — коли показане
Оперативне лікування застосовується у випадках, коли консервативна терапія виявляється неефективною або суглоб вже зазнав значних анатомічних змін.
Показання до хірургії:
- важкий больовий синдром, який не знімається ліками
- виражене порушення рухливості або деформація суглоба
- нестабільність суглоба чи анкілоз
- поширене ураження хряща при остеоартриті або ревматоїдному артриті
Основні типи хірургічного втручання:
- Артроскопія — малоінвазивна процедура для діагностики й лікування (видалення уламків, зменшення запалення).
- Остеотомія — корекція осі суглоба.
- Ендопротезування — заміна ураженого суглоба на штучний протез (найчастіше — колінного або кульшового).
Хірургія дозволяє значно покращити якість життя пацієнтів із тяжкими формами артриту.
Дієта та зміни способу життя
Немедикаментозні методи лікування мають важливе значення в комплексній терапії артриту.
До них належать:
- Корекція харчування — зниження вживання насичених жирів, солі, червоного м’яса, включення продуктів з омега-3 жирними кислотами, обмеження алкоголю при подагрі
- Контроль ваги — зменшення навантаження на суглоби, особливо на нижні кінцівки
- Відмова від шкідливих звичок — куріння погіршує кровопостачання тканин та знижує ефективність лікування
- Стрес-менеджмент — психологічна підтримка, техніки релаксації, збалансований режим праці та відпочинку
Зміна способу життя допомагає знизити частоту загострень, покращити загальне самопочуття та уповільнити прогресування захворювання.
.png)
.png)
.webp)
сервісу
