Форма зв’язку

Залиште свої контактні дані. Ми зв'яжемося з вами найближчим часом та надамо експертну консультацію

Дякуємо за ваш запит!
Ми успішно отримали вашу заявку на прийом до лікаря.
Найближчим часом з вами зв’яжеться наш адміністратор для підтвердження запису або уточнення деталей.

Oops! Something went wrong while submitting the form.

Зовнішній отит

Залишити звернення

4.9

350+ відгуків

Що таке зовнішній отит?

Зовнішній отит — це запалення шкіри зовнішнього слухового проходу та/або вушної раковини. Найчастіше його викликають бактерії, рідше — грибкові інфекції. Захворювання може мати гострий або хронічний перебіг і проявляється болем, свербінням, виділеннями з вуха, а також зниженням слуху при набряку слухового проходу.

Запалення розвивається внаслідок мікротравм шкіри (наприклад, через часте чищення вух або контакт із забрудненою водою), що створює умови для розмноження збудників. У більшості випадків хвороба не загрожує життю, але потребує своєчасного лікування, щоб уникнути ускладнень і переходу в хронічну форму.

Зовнішній отит частіше діагностується у:

дітей — через вузький слуховий прохід та часті отоларингологічні інфекції;
плавців та людей, які часто контактують із водою — через постійне зволоження шкіри вуха («вухо плавця»);
осіб з цукровим діабетом або імунодефіцитом — у них запалення може мати тяжчий перебіг;
тих, хто користується ватяними паличками або часто чухає вухо — травмування шкіри відкриває шлях для інфекції.

У групі ризику також люди, схильні до алергій, дерматитів або мають надмірну сіркоутворюваність. Розуміння факторів ризику важливе як для діагностики, так і для профілактики захворювання.

Причини розвитку зовнішнього отиту

Інфекційні збудники (бактерії, грибки)

Найпоширенішою причиною зовнішнього отиту є бактеріальна інфекція. У більшості випадків збудником стає Pseudomonas aeruginosa (синьогнійна паличка) або Staphylococcus aureus. Ці бактерії швидко розмножуються у вологому середовищі та при наявності мікротравм шкіри слухового проходу.

Грибкові збудники (переважно Aspergillus або Candida) зустрічаються рідше, але частіше виникають при тривалому вживанні антибіотиків або за зниженого імунітету. Грибковий отит має схильність до хронічного перебігу та супроводжується свербінням, білим або чорним нальотом у вусі.

Механічні травми вуха та часте чищення ватними паличками

Слуховий прохід має природну здатність до самоочищення, тому надмірне або неправильне чищення вух ватними паличками порушує захисний шар шкіри, травмує епітелій і створює "вхідні ворота" для інфекції.

Особливо небезпечно чухати вухо нігтем, шпильками або сторонніми предметами. Навіть незначна подряпина в умовах вологості або забруднення може спровокувати запалення.

Вплив вологи та часте перебування у воді (так званий «вухо плавця»)

Тривалий контакт із водою, особливо у басейнах або відкритих водоймах, призводить до розм’якшення шкіри слухового проходу та вимивання природного захисного жирового шару. Це підвищує ризик інфікування, особливо якщо вода забруднена або має хлор.

Термін «вухо плавця» саме й описує гострий зовнішній отит, який часто виникає у професійних та аматорських плавців, дайверів або дітей, що багато часу проводять у воді.

Алергічні реакції та шкірні захворювання

Алергічні прояви, зокрема контактний дерматит від шампунів, лаків для волосся чи засобів гігієни, можуть спричинити подразнення шкіри слухового проходу. Це відкриває шлях для запалення або вторинної інфекції.

Також зовнішній отит може бути ускладненням екземи, псоріазу, атопічного дерматиту чи себорейного дерматиту. У таких випадках важливо лікувати не лише інфекцію, а й основне захворювання шкіри.

Основні симптоми зовнішнього отиту

Біль у вусі, що посилюється при натисканні

Найхарактернішим симптомом зовнішнього отиту є локалізований біль у вусі. Він зазвичай посилюється при натисканні на козелок (хрящову частину перед входом у слуховий прохід) або при легкому потягуванні вушної раковини. Це — діагностично важлива ознака, що допомагає відрізнити зовнішній отит від середнього.

Біль може бути постійним або пульсуючим, іноді — різким, особливо при рухах щелепою (жуванні, розмові).

Свербіж, набряк та почервоніння слухового проходу

У початкових стадіях хвороба часто починається зі свербіння у слуховому проході. Поступово з’являється почервоніння шкіри та набряк, що ускладнює огляд глибоких ділянок вуха та провокує відчуття закладеності.

У важчих випадках отвір слухового проходу може повністю перекриватися, що посилює дискомфорт і призводить до тимчасової втрати слуху.

Виділення з вуха

У багатьох пацієнтів спостерігаються серозні, гнійні або сукровичні виділення. Їхня кількість і характер залежать від збудника:

при бактеріальній інфекції — рідкі або густі, з неприємним запахом;
при грибковій — з білим, сірим або чорним нальотом.

Виділення часто супроводжуються мокнуттям, склеюванням волосся біля вуха, подразненням шкіри навколо слухового проходу.

Погіршення слуху при вираженому набряку

При значному набряку стінок слухового проходу звук перестає нормально доходити до барабанної перетинки. Це проявляється зниженням слуху на боці ураження. Як правило, цей симптом тимчасовий і зникає після зменшення запалення.

Також пацієнти можуть скаржитися на відчуття "переповненості" або "вати" у вусі, шум або аутофонию (коли свій голос здається гучнішим).

Як діагностують зовнішній отит

Огляд ЛОР-лікаря (отоскопія)

Діагностика зовнішнього отиту починається з консультації отоларинголога. Основним методом обстеження є отоскопія — огляд слухового проходу та барабанної перетинки за допомогою спеціального інструмента (отоскопа).

Під час огляду лікар звертає увагу на:

почервоніння та набряк шкіри слухового проходу;
наявність виділень, лусочок чи кірок;
реакцію на дотик — у разі сильного болю при натисканні на козелок або потягуванні вуха лікар отримує важливу діагностичну ознаку;
стан барабанної перетинки — щоб виключити середній отит або ускладнення.

У більшості випадків цього огляду достатньо для встановлення діагнозу.

Мікробіологічне дослідження виділень з вуха (за потреби)

Якщо хвороба має рецидивуючий або хронічний перебіг, а також при неефективності стандартної терапії, лікар може призначити аналіз вушних виділень на бактеріологічне або мікологічне дослідження.

Це дозволяє:

виявити точного збудника (бактерії, грибки);
визначити чутливість до антибіотиків — особливо актуально при повторному лікуванні або антибіотикорезистентності;
виключити рідкісні форми запалення, зокрема при імунодефіцитах.

Оцінка супутніх захворювань шкіри чи алергії

Зовнішній отит часто виникає на фоні атопічного дерматиту, псоріазу, екземи або алергічного контактного дерматиту. Тому важливо виявити супутні шкірні патології чи алергії, які можуть бути першопричиною або ускладнюючим фактором.

ЛОР-лікар може направити пацієнта до дерматолога або алерголога, якщо:

шкіра слухового проходу має хронічні зміни;
відсутній ефект від лікування антибіотиками;
у пацієнта є схильність до алергічних реакцій або хронічні шкірні захворювання.

Комплексний підхід дозволяє не лише усунути запалення, а й запобігти рецидивам.

Сучасні методи лікування зовнішнього отиту

Місцева терапія: краплі з антибіотиками, протигрибкові, протизапальні засоби

Основою лікування зовнішнього отиту є місцеве застосування крапель до вуха. Вибір препарату залежить від збудника та клінічної картини:

Антибактеріальні краплі (наприклад, з ципрофлоксацином, офлоксацином) застосовуються при бактеріальному запаленні.
Протигрибкові засоби (з клотримазолом, натаміцином) призначаються при мікозі слухового проходу.
Комбіновані краплі часто містять антибіотик, кортикостероїд (для зменшення запалення) та знеболювальну речовину.

Ліки вводять у слуховий прохід кілька разів на день протягом 5–7 днів, за призначенням лікаря. При правильному застосуванні симптоми зменшуються вже через 2–3 дні.

Системна терапія у складних випадках

У випадках поширеного запалення, наявності цукрового діабету, сильного набряку або ризику ускладнень, може знадобитися системна антибіотикотерапія (пероральні або ін'єкційні препарати).

Системні антибіотики призначаються також при:

підозрі на перехід запалення на вушну раковину або щелепу;
підвищеній температурі тіла;
неефективності місцевого лікування.

Препарати та тривалість курсу підбираються індивідуально.

Очищення слухового проходу від виділень та кірок

Для ефективності лікування необхідне ретельне очищення слухового проходу від гною, сірки та кірок. Це дозволяє лікам проникати до шкіри та діяти ефективніше.

Процедура виконується:

ЛОР-лікарем під час огляду — за допомогою спеціальних інструментів або промивання;
В домашніх умовах — після рекомендації лікаря, іноді з використанням розм’якшуючих засобів (наприклад, перекису водню або гліцерину).

У разі значного набряку лікар може ввести м’який турунду з лікувальним препаратом у вухо для тривалої дії.

Знеболення та симптоматичне лікування

Оскільки біль — один із головних симптомів отиту, знеболення є важливою частиною лікування.

Для цього застосовують:

нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) — ібупрофен, парацетамол;
місцеві знеболювальні краплі, якщо вони входять до складу призначених засобів;
теплі компреси — за дозволом лікаря.

Крім того, важливо обмежити вплив води на вухо, уникати купання, не вводити сторонніх предметів у слуховий прохід та суворо дотримуватись рекомендацій спеціаліста.

Реабілітація та відновлення слуху після отиту

Дотримання гігієни вуха після лікування

Після завершення курсу терапії важливо підтримувати здоров’я шкіри слухового проходу та не допустити повторного запалення.

Основні правила гігієни:

не використовувати ватяні палички для глибокого чищення;
обмежитись зовнішнім очищенням вушної раковини;
уникати агресивних засобів гігієни (спреїв, антисептиків без призначення лікаря);
не дряпати та не чухати вухо навіть при легкому свербінні — це може бути залишковим симптомом.

Вушна сірка виконує захисну функцію, тому надмірне очищення лише шкодить. У разі сумнівів щодо гігієни краще проконсультуватися з отоларингологом.

Уникнення потрапляння води до повного одужання

Навіть після зникнення основних симптомів слід оберігати вухо від вологи щонайменше 7–10 днів, поки шкіра слухового проходу повністю не відновиться.

Потрапляння води може:

повторно активувати запальний процес;
призвести до подразнення чи повторного інфікування;
порушити ефект від лікування.

Рекомендовано:

не купатися у ванні, басейні або відкритих водоймах;
під час душу закривати вухо ватним тампоном, злегка змащеним вазеліном;
уникати переохолодження — в холодну погоду одягати головний убір.

Контрольний огляд у ЛОРа для виключення рецидиву

Після завершення лікування важливо пройти контрольний огляд у отоларинголога. Навіть якщо симптоми зникли, лікар має оцінити:

стан шкіри слухового проходу;
наявність залишкових виділень або набряку;
відновлення слуху, якщо було його зниження.

У деяких випадках потрібне додаткове очищення або корекція догляду за вухом. Це особливо актуально для пацієнтів із хронічними формами отиту, цукровим діабетом або частими рецидивами.

Регулярне медичне спостереження допомагає запобігти ускладненням і повторному розвитку хвороби.

Ускладнення при несвоєчасному або неправильному лікуванні

Поширення інфекції на вушну раковину чи середнє вухо

Без належного лікування запалення може вийти за межі слухового проходу. Інфекція поширюється на вушну раковину (перихондрит), що супроводжується сильним болем, набряком і почервонінням. У тяжких випадках можливе гнійне розплавлення тканин та деформація вуха.

Крім того, запалення може проникнути глибше — до середнього вуха, спричинивши гострий середній отит. Такий перебіг потребує вже системної терапії і збільшує ризик серйозних ускладнень (наприклад, мастоїдиту або перфорації барабанної перетинки).

Формування фурункулів слухового проходу

При локальному гнійному процесі часто формується фурункул — запалений гнійник, що виникає внаслідок інфікування волосяного фолікула шкіри слухового проходу. Його симптоми:

різкий, пульсуючий біль;
набряк і почервоніння вхідної ділянки вуха;
утруднення відкривання рота через близькість жувальних м’язів;
можливе підвищення температури.

Фурункул потребує хірургічного розкриття або місцевого лікування антибіотиками, залежно від розміру та стадії.

Хронічний перебіг та зниження слуху

Якщо гострий зовнішній отит часто повторюється або не лікується повністю, виникає хронічна форма. У такому разі:

запалення затяжне, з періодичними загостреннями;
шкіра слухового проходу втрачає еластичність, потовщується;
можливе стійке зниження слуху через звуження проходу та порушення провідності звуку.

Хронічний процес важче піддається лікуванню й часто потребує не лише терапії, а й зміни способу життя — відмова від водних процедур, регулярне спостереження у ЛОРа, догляд за шкірою вуха.

Профілактика зовнішнього отиту

Обережне поводження з вушним каналом (без ватних паличок)

Найефективніший спосіб запобігти зовнішньому отиту — не травмувати слуховий прохід. Використання ватних паличок для глибокого очищення — одна з основних причин мікротравм і втрати захисного шару шкіри.

Рекомендації:

очищайте лише зовнішню частину вуха;
не вводьте сторонні предмети (включно з пальцями, шпильками, сірниками тощо);
якщо є надмірне скупчення сірки, зверніться до ЛОРа — фахівець безпечно видалить пробку.

Здоровий слуховий прохід очищається самостійно, і втручання в цей процес частіше шкодить, ніж допомагає.

Захист вух під час купання та плавання

Для тих, хто часто перебуває у воді, особливо у басейнах або водоймах, важливо запобігти потраплянню вологи до вуха:

використовуйте захисні беруші для плавання;
після купання акуратно висушуйте зовнішнє вухо рушником;
не трусіть голову, щоб витрусити воду — це може призвести до травмування.

Якщо після водних процедур виникає свербіж, закладеність або біль — це може бути ознакою початкового запалення. У такому випадку важливо звернутися до лікаря на ранньому етапі.

Лікування шкірних хвороб і алергій

Шкірні захворювання — часта прихована причина зовнішнього отиту. Тому:

при екземі, псоріазі, атопічному дерматиті важливо контролювати стан шкіри вушного проходу;
у разі алергії на косметику чи засоби гігієни — змінити продукти й уникати подразників;
при частих висипаннях або свербінні звернутися до дерматолога або алерголога для підбору лікування.

Лікування основного захворювання знижує ризик повторного отиту.