.svg)
Остеонекроз головки стегнової, таранної та човноподібної кістки
Що таке остеонекроз?
Остеонекроз — це захворювання, при якому внаслідок порушення кровопостачання частина кісткової тканини відмирає. Без належного кровотоку клітини кістки не отримують кисню і поживних речовин, що призводить до їх загибелі, втрати міцності кістки, деформацій і, зрештою, до руйнування суглоба.
Остеонекроз головки стегнової кістки — це найбільш поширена форма остеонекрозу. Вона вражає верхню частину стегнової кістки, яка формує кульшовий суглоб. Причиною може бути травма (перелом шийки стегна), тривале вживання кортикостероїдів, алкоголь, аутоімунні або системні захворювання. Без лікування некроз призводить до руйнування суглоба й потребує ендопротезування.
Остеонекроз таранної кістки — таранна кістка ключовий елемент гомілковостопного суглоба. Вона має особливу анатомію та обмежене кровопостачання, тому легко піддається ішемії після травм (вивих, перелом) або хронічного перевантаження. У тяжких випадках відбувається колапс кістки, що порушує біомеханіку ходи та вимагає хірургічного втручання.
Остеонекроз човноподібної кістки — виникає у зап’ястковій ділянці й найчастіше пов’язаний із травмами (особливо переломами човноподібної кістки) або порушенням кровотоку внаслідок анатомічних особливостей. При прогресуванні хвороби можливий розвиток артриту зап’ястка. У деяких випадках необхідне хірургічне лікування, зокрема реконструктивні операції.
Основні причини розвитку остеонекрозу
Остеонекроз розвивається, коли припиняється або суттєво знижується кровопостачання певної ділянки кістки. Без доступу кисню та поживних речовин кісткова тканина поступово відмирає. Причини цього процесу можуть бути як локальними (місцеві травми), так і системними (загальні захворювання, медикаменти).
Порушення кровопостачання кісткової тканини
Кісткова тканина живиться завдяки дрібним кровоносним судинам. Якщо ці судини перекриваються або ушкоджуються, частина кістки перестає отримувати необхідне живлення.
Механізми порушення кровотоку:
- тромбоз або спазм судин;
- здавлення судин через підвищений внутрішньокістковий тиск;
- механічне ушкодження судин при травмі.
Особливо вразливими є зони з обмеженим кровопостачанням: головка стегнової кістки, таранна, човноподібна.
Травми, стероїдні препарати, алкоголь
Ці фактори є серед найпоширеніших причин асептичного некрозу.
Травми:
- переломи зі зміщенням (особливо шийки стегнової кістки);
- вивихи;
- мікротравми при тривалих перевантаженнях.
Стероїдні препарати:
- тривале або інтенсивне вживання глюкокортикоїдів спричиняє зміни в обміні речовин і погіршує мікроциркуляцію в кістках.
Алкоголь:
- токсично діє на кісткову тканину, знижує мікроциркуляцію, порушує жировий обмін, що сприяє ішемії кістки.
Співвідношення із системними захворюваннями (наприклад, вовчак, ревматоїдний артрит)
Багато хронічних захворювань створюють умови для розвитку остеонекрозу — як через саму хворобу, так і через методи її лікування.
Найчастіше пов’язані захворювання:
- Системний червоний вовчак (СЧВ) — порушує судинну регуляцію, часто потребує стероїдної терапії.
- Ревматоїдний артрит — тривале запалення, медикаментозна терапія та зниження фізичної активності впливають на якість кровообігу в кістках.
- Ангіопатії при цукровому діабеті — ураження дрібних судин погіршує живлення кісткових структур.
Також ризик остеонекрозу підвищується при тромбозах, анеміях серповидноклітинного типу, ВІЛ-інфекції та панкреатиті.
Симптоми та клінічна картина
Остеонекроз має підступний перебіг — на ранніх стадіях він може не проявлятись, а з часом викликає наростаючий біль, обмеження рухів і навіть втрату функціональності суглоба. Клінічні прояви залежать від локалізації ураження, але мають низку спільних ознак.
Біль у ділянці ураженої кістки (стегно, гомілкостоп, зап’ястя)
Біль — перший і найпоширеніший симптом. Він має низку особливостей:
- виникає після фізичного навантаження, ходьби, стояння або підняття ваги;
- може віддавати в суміжні зони: при ураженні стегнової кістки — в пах, при остеонекрозі таранної — в гомілку, при ураженні човноподібної — у передпліччя;
- на ранніх етапах біль періодичний, із часом стає постійним, особливо у стані спокою.
Пацієнти часто описують його як глибокий, "внутрішній", тягнучий або ниючий.
Обмеження рухливості суглоба
Ураження кістки, яка формує суглоб, майже завжди впливає на його рухливість. У міру прогресування остеонекрозу:
- зменшується амплітуда рухів — особливо при обертанні чи згинанні;
- виникає відчуття скутості;
- пацієнти починають уникати рухів, які провокують біль.
Це стосується як великих суглобів (тазостегнового, гомілковостопного), так і дрібних (зап’ястка).
Прогресування — від дискомфорту до інвалідизації
Без своєчасного лікування остеонекроз розвивається поетапно:
- Дискомфорт після навантаження.
- Хронічний біль навіть у спокої.
- Руйнування кістки та суглоба.
- Деформація, порушення функції.
- Інвалідизація — втрата здатності до самостійного руху, необхідність заміни суглоба (ендопротезування).
Чим раніше діагностувати проблему, тим вищі шанси на ефективне лікування без хірургії.
Як проводиться діагностика остеонекрозу
Діагностика остеонекрозу вимагає комплексного підходу. На ранніх етапах захворювання може бути непомітним на рентгені, тому для точного встановлення діагнозу використовують поєднання клінічного огляду, сучасної візуалізації та диференціального аналізу.
Огляд ортопеда та збір анамнезу
Перший етап — консультація ортопеда або травматолога.
Лікар проводить:
- збір анамнезу: наявність травм, прийом кортикостероїдів, супутні захворювання;
- аналіз скарг: біль, скутість, обмеження рухів;
- фізикальне обстеження: перевірка обсягу рухів, болючості при пальпації, оцінка ходи, функціональні тести.
На цьому етапі фахівець вже може запідозрити остеонекроз, особливо за умови відповідних факторів ризику та локалізації симптомів.
Рентген, МРТ та КТ — методи візуалізації
Для підтвердження діагнозу призначають візуалізаційні методи:
- Рентгенографія — доступний і базовий метод. Ефективний на пізніших стадіях, коли вже є деформації або колапс кістки. На ранніх етапах часто не виявляє змін.
- Магнітно-резонансна томографія (МРТ) — найчутливіший метод для раннього виявлення остеонекрозу. Дозволяє побачити ішемічні зміни ще до структурних ушкоджень. Золотий стандарт для діагностики.
- Комп’ютерна томографія (КТ) — дає чітке уявлення про структурні зміни та ступінь руйнування кістки. Часто використовується перед плануванням хірургічного лікування.
У разі сумнівів можуть використовуватися також сцинтиграфія або УЗД у додаткових діагностичних цілях.
Диференціальна діагностика з іншими ураженнями кісток
Остеонекроз може мати схожу клінічну картину з іншими патологіями, тому важливо виключити інші стани:
- артрити — ревматоїдний, реактивний, псоріатичний;
- остеоартроз — дегенеративні зміни суглобів;
- травматичні ушкодження — тріщини, стрес-переломи;
- інфекційні ураження кісток — остеомієліт;
- пухлини кісткової тканини.
Точна диференціальна діагностика запобігає помилкам у виборі лікування й дозволяє своєчасно втрутитись, коли ще можливе збереження кістки.
Реабілітація після лікування
Реабілітація є ключовою складовою успішного одужання після лікування остеонекрозу — як консервативного, так і хірургічного. Вона дозволяє відновити функцію суглоба, покращити якість життя пацієнта й знизити ризик повторного ураження.
Повернення до повсякденної активності
Після лікування дуже важливо поступово і грамотно повертатися до звичного ритму життя. Це допомагає уникнути перевантаження суглоба та підтримує результат терапії.
Основні етапи:
- дозоване навантаження за рекомендацією лікаря;
- уникнення тривалого стояння, стрибків, бігу на ранньому етапі;
- використання допоміжних засобів (милиці, ортези) — за потреби;
- поступове включення в побутову, професійну та фізичну активність.
Лікар або реабілітолог формує індивідуальний план відновлення залежно від обсягу втручання та локалізації остеонекрозу.
ЛФК, фізіотерапія, масаж
Рух — важливий фактор одужання, але він має бути контрольованим і правильно дозованим. У програму реабілітації входять:
- ЛФК (лікувальна фізкультура): зміцнення м’язів, покращення рухливості, стабілізація суглоба.
- Фізіотерапія: магнітотерапія, ультразвук, електростимуляція — для зменшення болю та покращення мікроциркуляції.
- Масаж: покращує кровообіг, зменшує набряк, сприяє розслабленню м’язів.
Комплекс заходів добирається індивідуально й змінюється в міру прогресу пацієнта.
Можливі ускладнення при відсутності лікування
Остеонекроз — це прогресуюче захворювання. Без належної терапії відбувається поступове руйнування кісткової тканини, що призводить до незворотних наслідків. Ускладнення зачіпають не лише опорно-руховий апарат, а й загальний стан здоров’я, соціальну активність і професійну реалізацію людини.
Повна втрата функції ураженого суглоба
Ураження суглобових поверхонь при остеонекрозі з часом призводить до:
- деформації суглоба;
- обмеження або втрати рухливості;
- нестабільності;
- болю навіть у стані спокою.
На пізніх стадіях суглоб фактично втрачає свою функцію, і пацієнт потребує хірургічного втручання — найчастіше ендопротезування.
Вторинний артроз і хронічний біль
Остеонекроз часто ускладнюється вторинним остеоартрозом, коли внаслідок деформації порушується біомеханіка суглоба.
Це супроводжується:
- перманентним запаленням суглобової капсули;
- набряком і скутістю;
- хронічним болем, який стає постійним і виснажує пацієнта.
У складних випадках формується рефрактерний біль, який складно піддається лікуванню навіть медикаментозно.
Зниження якості життя і працездатності
Наслідки нелікованого остеонекрозу впливають не лише на фізичну активність, але й на загальну життєдіяльність людини:
- втрата здатності до самостійного пересування;
- обмеження у побутових і професійних діях;
- психоемоційне виснаження, депресія;
- необхідність оформлення групи інвалідності.
Чим довше затягується лікування, тим складніше відновити повноцінне життя. Саме тому важливо діагностувати остеонекроз якомога раніше та дотримуватись призначеної терапії.
Профілактика захворювання
Попри те, що остеонекроз часто розвивається непомітно, існують ефективні способи знизити ризик його виникнення — особливо для людей із груп ризику: після травм, з хронічними захворюваннями або під час прийому стероїдних препаратів.
Основні заходи профілактики:
- Контроль травматизму
Уникнення падінь, ударів, перевантажень. При заняттях спортом — правильна техніка виконання вправ, захисне спорядження. Після травм — повноцінне лікування та реабілітація.
- Відмова від шкідливих звичок
Надмірне вживання алкоголю та куріння значно підвищують ризик остеонекрозу. Вони порушують кровообіг і послаблюють кісткову тканину.
- Обмеження тривалого прийому стероїдів
Якщо призначено глюкокортикоїди — важливо дотримуватись мінімально ефективного дозування та тривалості курсу. Лікар має контролювати лікування та при необхідності призначати профілактичні заходи.
- Контроль супутніх захворювань
Ретельний контроль артеріального тиску, рівня глюкози в крові, ліпідного профілю. Своєчасне лікування аутоімунних, ревматичних, судинних захворювань.
- Регулярна фізична активність
Помірне фізичне навантаження підтримує нормальний кровообіг у кістках і суглобах. Особливо корисні ходьба, плавання, йога, лікувальна гімнастика.
- Профілактичні огляди
Людям із факторами ризику рекомендовано періодично проходити огляд у ортопеда та, за потреби, обстеження (МРТ, рентген) для раннього виявлення змін.
Сучасні методи лікування
Вибір тактики лікування остеонекрозу залежить від стадії захворювання, локалізації ураження та віку пацієнта. На ранніх етапах можливе збереження кістки за допомогою консервативних та малоінвазивних методів. У запущених випадках доводиться вдаватися до хірургічного втручання.
Консервативна терапія — фізичне розвантаження, медикаменти
На початкових стадіях остеонекрозу, коли структурні зміни ще мінімальні, ефективним може бути некоперативне лікування, яке має на меті зупинити прогресування захворювання.
Основні підходи:
- Фізичне розвантаження суглоба: використання милиць, ортезів або повне обмеження навантаження;
- Знеболення: нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) для зменшення болю та запалення;
- Покращення мікроциркуляції: судинні препарати, антикоагулянти (в окремих випадках);
- Фізіотерапія: магнітотерапія, лазеротерапія, ударно-хвильова терапія;
- Контроль факторів ризику: припинення прийому кортикостероїдів, лікування супутніх захворювань, відмова від алкоголю.
Консервативна терапія не відновлює вже уражену тканину, але може уповільнити або зупинити руйнування.
Малоінвазивні втручання — декомпресія, ін’єкції
Якщо консервативні заходи не дають ефекту, застосовують малоінвазивні процедури, що стимулюють загоєння кістки:
- Кісткова декомпресія (core decompression): через невеликий канал у кістку вводиться інструмент, що знижує тиск і покращує кровотік. Метод ефективний на ранніх стадіях.
- Ін’єкції концентрату стовбурових клітин або аутологічної кісткової тканини — сприяють регенерації ураженої зони.
- Плазмотерапія (PRP) — ще один біостимулюючий метод для активізації процесів відновлення.
Ці методи дозволяють відкласти або уникнути великої операції.
Хірургія — ендопротезування, артродез (у запущених випадках)
При значному руйнуванні кістки або суглоба, болю, який не піддається контролю, та втраті функції показано оперативне лікування.
Основні хірургічні методи:
- Ендопротезування (найчастіше кульшового суглоба) — заміна ураженої ділянки імплантатом. Забезпечує повне відновлення функції, зменшення болю та покращення якості життя.
- Артродез — фіксація суглоба в одному положенні для знеболення та стабільності (застосовується у гомілковостопному суглобі).
- Кісткова пластика або реконструктивні операції — у разі локального ураження та збереженого суглоба.
Хірургія дозволяє повернути пацієнта до активного життя, але потребує подальшої реабілітації та спостереження.
.png)
.png)
.webp)
.webp)
сервісу
