Остеонекроз — це захворювання, при якому внаслідок порушення кровопостачання частина кісткової тканини відмирає. Без належного кровотоку клітини кістки не отримують кисню і поживних речовин, що призводить до їх загибелі, втрати міцності кістки, деформацій і, зрештою, до руйнування суглоба.
Остеонекроз головки стегнової кістки — це найбільш поширена форма остеонекрозу. Вона вражає верхню частину стегнової кістки, яка формує кульшовий суглоб. Причиною може бути травма (перелом шийки стегна), тривале вживання кортикостероїдів, алкоголь, аутоімунні або системні захворювання. Без лікування некроз призводить до руйнування суглоба й потребує ендопротезування.
Остеонекроз таранної кістки — таранна кістка ключовий елемент гомілковостопного суглоба. Вона має особливу анатомію та обмежене кровопостачання, тому легко піддається ішемії після травм (вивих, перелом) або хронічного перевантаження. У тяжких випадках відбувається колапс кістки, що порушує біомеханіку ходи та вимагає хірургічного втручання.
Остеонекроз човноподібної кістки — виникає у зап’ястковій ділянці й найчастіше пов’язаний із травмами (особливо переломами човноподібної кістки) або порушенням кровотоку внаслідок анатомічних особливостей. При прогресуванні хвороби можливий розвиток артриту зап’ястка. У деяких випадках необхідне хірургічне лікування, зокрема реконструктивні операції.
Остеонекроз розвивається, коли припиняється або суттєво знижується кровопостачання певної ділянки кістки. Без доступу кисню та поживних речовин кісткова тканина поступово відмирає. Причини цього процесу можуть бути як локальними (місцеві травми), так і системними (загальні захворювання, медикаменти).
Кісткова тканина живиться завдяки дрібним кровоносним судинам. Якщо ці судини перекриваються або ушкоджуються, частина кістки перестає отримувати необхідне живлення.
Механізми порушення кровотоку:
Особливо вразливими є зони з обмеженим кровопостачанням: головка стегнової кістки, таранна, човноподібна.
Ці фактори є серед найпоширеніших причин асептичного некрозу.
Травми:
Стероїдні препарати:
Алкоголь:
Багато хронічних захворювань створюють умови для розвитку остеонекрозу — як через саму хворобу, так і через методи її лікування.
Найчастіше пов’язані захворювання:
Також ризик остеонекрозу підвищується при тромбозах, анеміях серповидноклітинного типу, ВІЛ-інфекції та панкреатиті.
Остеонекроз має підступний перебіг — на ранніх стадіях він може не проявлятись, а з часом викликає наростаючий біль, обмеження рухів і навіть втрату функціональності суглоба. Клінічні прояви залежать від локалізації ураження, але мають низку спільних ознак.
Біль — перший і найпоширеніший симптом. Він має низку особливостей:
Пацієнти часто описують його як глибокий, "внутрішній", тягнучий або ниючий.
Ураження кістки, яка формує суглоб, майже завжди впливає на його рухливість. У міру прогресування остеонекрозу:
Це стосується як великих суглобів (тазостегнового, гомілковостопного), так і дрібних (зап’ястка).
Без своєчасного лікування остеонекроз розвивається поетапно:
Чим раніше діагностувати проблему, тим вищі шанси на ефективне лікування без хірургії.
Діагностика остеонекрозу вимагає комплексного підходу. На ранніх етапах захворювання може бути непомітним на рентгені, тому для точного встановлення діагнозу використовують поєднання клінічного огляду, сучасної візуалізації та диференціального аналізу.
Перший етап — консультація ортопеда або травматолога.
Лікар проводить:
На цьому етапі фахівець вже може запідозрити остеонекроз, особливо за умови відповідних факторів ризику та локалізації симптомів.
Для підтвердження діагнозу призначають візуалізаційні методи:
У разі сумнівів можуть використовуватися також сцинтиграфія або УЗД у додаткових діагностичних цілях.
Остеонекроз може мати схожу клінічну картину з іншими патологіями, тому важливо виключити інші стани:
Точна диференціальна діагностика запобігає помилкам у виборі лікування й дозволяє своєчасно втрутитись, коли ще можливе збереження кістки.
Реабілітація є ключовою складовою успішного одужання після лікування остеонекрозу — як консервативного, так і хірургічного. Вона дозволяє відновити функцію суглоба, покращити якість життя пацієнта й знизити ризик повторного ураження.
Після лікування дуже важливо поступово і грамотно повертатися до звичного ритму життя. Це допомагає уникнути перевантаження суглоба та підтримує результат терапії.
Основні етапи:
Лікар або реабілітолог формує індивідуальний план відновлення залежно від обсягу втручання та локалізації остеонекрозу.
Рух — важливий фактор одужання, але він має бути контрольованим і правильно дозованим. У програму реабілітації входять:
Комплекс заходів добирається індивідуально й змінюється в міру прогресу пацієнта.
Остеонекроз — це прогресуюче захворювання. Без належної терапії відбувається поступове руйнування кісткової тканини, що призводить до незворотних наслідків. Ускладнення зачіпають не лише опорно-руховий апарат, а й загальний стан здоров’я, соціальну активність і професійну реалізацію людини.
Ураження суглобових поверхонь при остеонекрозі з часом призводить до:
На пізніх стадіях суглоб фактично втрачає свою функцію, і пацієнт потребує хірургічного втручання — найчастіше ендопротезування.
Остеонекроз часто ускладнюється вторинним остеоартрозом, коли внаслідок деформації порушується біомеханіка суглоба.
Це супроводжується:
У складних випадках формується рефрактерний біль, який складно піддається лікуванню навіть медикаментозно.
Наслідки нелікованого остеонекрозу впливають не лише на фізичну активність, але й на загальну життєдіяльність людини:
Чим довше затягується лікування, тим складніше відновити повноцінне життя. Саме тому важливо діагностувати остеонекроз якомога раніше та дотримуватись призначеної терапії.
Попри те, що остеонекроз часто розвивається непомітно, існують ефективні способи знизити ризик його виникнення — особливо для людей із груп ризику: після травм, з хронічними захворюваннями або під час прийому стероїдних препаратів.
Уникнення падінь, ударів, перевантажень. При заняттях спортом — правильна техніка виконання вправ, захисне спорядження. Після травм — повноцінне лікування та реабілітація.
Надмірне вживання алкоголю та куріння значно підвищують ризик остеонекрозу. Вони порушують кровообіг і послаблюють кісткову тканину.
Якщо призначено глюкокортикоїди — важливо дотримуватись мінімально ефективного дозування та тривалості курсу. Лікар має контролювати лікування та при необхідності призначати профілактичні заходи.
Ретельний контроль артеріального тиску, рівня глюкози в крові, ліпідного профілю. Своєчасне лікування аутоімунних, ревматичних, судинних захворювань.
Помірне фізичне навантаження підтримує нормальний кровообіг у кістках і суглобах. Особливо корисні ходьба, плавання, йога, лікувальна гімнастика.
Людям із факторами ризику рекомендовано періодично проходити огляд у ортопеда та, за потреби, обстеження (МРТ, рентген) для раннього виявлення змін.
Вибір тактики лікування остеонекрозу залежить від стадії захворювання, локалізації ураження та віку пацієнта. На ранніх етапах можливе збереження кістки за допомогою консервативних та малоінвазивних методів. У запущених випадках доводиться вдаватися до хірургічного втручання.
На початкових стадіях остеонекрозу, коли структурні зміни ще мінімальні, ефективним може бути некоперативне лікування, яке має на меті зупинити прогресування захворювання.
Основні підходи:
Консервативна терапія не відновлює вже уражену тканину, але може уповільнити або зупинити руйнування.
Якщо консервативні заходи не дають ефекту, застосовують малоінвазивні процедури, що стимулюють загоєння кістки:
Ці методи дозволяють відкласти або уникнути великої операції.
При значному руйнуванні кістки або суглоба, болю, який не піддається контролю, та втраті функції показано оперативне лікування.
Основні хірургічні методи:
Хірургія дозволяє повернути пацієнта до активного життя, але потребує подальшої реабілітації та спостереження.