Реактивний артрит

Залишити звернення

Що таке реактивний артрит?

Реактивний артрит — це запальне захворювання суглобів, яке виникає як відповідь імунної системи на перенесену інфекцію. Найчастіше мова йде про інфекції сечостатевої або шлунково-кишкової системи. Особливістю цього виду артриту є те, що запалення у суглобах розвивається вже після того, як основна інфекція минула — зазвичай через 1–4 тижні.

Реактивний артрит найчастіше вражає:

  • колінні, гомілковостопні та міжфалангові суглоби;
  • може супроводжуватись запаленням очей (кон'юнктивітом) та сечовидільної системи (уретритом);
  • частіше розвивається у молодих чоловіків віком 20–40 років.

Реактивний артрит не є прямим ураженням суглобів інфекцією. Він виникає як ускладнення після:

  • урогенітальних інфекцій (наприклад, Chlamydia trachomatis);
  • ентеральних інфекцій (наприклад, Salmonella, Shigella, Yersinia, Campylobacter).

Після первинної інфекції, що може бути майже безсимптомною, імунна система помилково атакує тканини суглобів, приймаючи їх за збудника інфекції.

Причини розвитку

Реактивний артрит виникає не через безпосереднє інфікування суглобів, а як імунна відповідь організму на інфекцію в іншій частині тіла. Запуск цього процесу залежить як від збудника, так і від індивідуальних особливостей імунної системи пацієнта.

Інфекції, що можуть спричинити реактивний артрит

Найчастіше реактивний артрит виникає після інфекцій сечостатевої або шлунково-кишкової системи. Основні збудники:

Урогенітальні інфекції:

  • Chlamydia trachomatis — найпоширеніший тригер;
  • рідше — Ureaplasma urealyticum, Mycoplasma genitalium.

Ентеральні інфекції:

  • Salmonella;
  • Shigella;
  • Yersinia enterocolitica;
  • Campylobacter jejuni.

Захворювання може починатись уже через 1–4 тижні після інфекції, навіть якщо вона минула безсимптомно.

Роль імунної системи та генетики

Ключову роль у розвитку реактивного артриту відіграє неадекватна імунна відповідь. У деяких людей після інфекції імунна система починає атакувати власні тканини суглобів, помилково сприймаючи їх за фрагменти збудника.

Генетичний фактор: наявність антигену HLA-B27 значно підвищує ризик захворювання.

У носіїв цього гена:

  • хвороба має тяжчий перебіг;
  • частіше виникають рецидиви;
  • можливий перехід у хронічну форму.

Таким чином, реактивний артрит є результатом взаємодії зовнішнього тригера (інфекції) та внутрішніх факторів (імунної та генетичної схильності).

Основні симптоми

Реактивний артрит зазвичай розвивається раптово — через кілька тижнів після перенесеної інфекції. Починається з ураження одного або кількох суглобів, а також може супроводжуватись позасуглобовими проявами, що відрізняє його від інших форм артриту.

Біль і набряк у суглобах

Найхарактерніший симптом — асиметричний артрит, що вражає переважно великі суглоби нижніх кінцівок.

Часто запалення зачіпає:

  • коліна;
  • гомілковостопні суглоби;
  • міжфалангові суглоби пальців ніг;
  • ахіллове сухожилля та п’яткову ділянку (ентезит).

Симптоми включають:

  • біль, що посилюється при русі;
  • почервоніння шкіри над суглобом;
  • місцеве підвищення температури;
  • обмеження рухливості;
  • ранкова скутість.

У деяких випадках виникає «сосископодібна» деформація пальців — набряк всього пальця через одночасне запалення суглобів і сухожиль.

Позасуглобові прояви — шкіра, очі, сечовидільна система

Реактивний артрит — це не лише про суглоби. Захворювання може супроводжуватись іншими симптомами, зокрема:

Очі:

  • кон’юнктивіт (почервоніння, печіння, сльозотеча);
  • увеїт (запалення внутрішніх структур ока — потребує термінового лікування).

Сечовидільна система:

  • дискомфорт або біль при сечовипусканні;
  • часті позиви;
  • уретрит.

Шкіра та слизові:

  • безболісні ерозії в ротовій порожнині;
  • висипання на долонях, підошвах, геніталіях (кератодермія).

Ці позасуглобові прояви можуть з’являтися разом із артритом або передувати йому.

Ознаки, які можуть вказувати на попередню інфекцію

Пацієнт не завжди пов’язує суглобовий біль із нещодавньою інфекцією. Однак слід звернути увагу на такі попередні симптоми:

  • перенесений епізод діареї або шлункових розладів;
  • виділення з сечостатевих шляхів, дискомфорт при сечовипусканні;
  • кон’юнктивіт або почервоніння очей;
  • загальна слабкість, незначне підвищення температури.

Наявність таких ознак у найближчі 1–4 тижні до появи болю в суглобах є типовим для реактивного артриту.

Як проводиться діагностика

Діагностика реактивного артриту потребує комплексного підходу — лікар враховує не лише клінічні прояви, а й результати лабораторних і інструментальних досліджень. Важливо виключити інші форми артриту, особливо інфекційний, ревматоїдний і псоріатичний.

Консультація ревматолога

Перший етап — огляд спеціаліста, який проводить клінічну оцінку стану:

  • аналізує симптоми (час появи, локалізацію, перебіг);
  • запитує про нещодавні інфекції (шлунково-кишкові чи урогенітальні);
  • оцінює загальний стан пацієнта;
  • перевіряє інші органи і системи (шкіра, очі, сечостатева система).

На підставі анамнезу та огляду ревматолог формує план додаткових обстежень.

Лабораторні аналізи (включно з виявленням інфекцій)

Загальноклінічні та спеціалізовані аналізи допомагають підтвердити діагноз та виявити причину. Основні дослідження:

  • Загальний аналіз крові — підвищення ШОЕ, рівня лейкоцитів, С-реактивного білка (ознаки запалення).
  • Аналіз сечі — наявність лейкоцитів або ознаки уретриту.
  • Серологічні дослідження та ПЛР-тести на виявлення збудників:
  • Аналізи на HLA-B27 — виявлення генетичної схильності (необов’язковий, але корисний при затяжному або атиповому перебігу).
  • Імунологічні маркери — для виключення інших ревматичних захворювань (ревматоїдний фактор, АЦЦП).

Інструментальні методи — УЗД, МРТ, рентген

Інструментальні дослідження не завжди показові на ранніх етапах реактивного артриту, але використовуються для підтвердження запалення та виключення інших патологій.

Ультразвукове дослідження (УЗД):

  • виявляє синовіт (запалення оболонки суглоба), випіт;
  • оцінює стан сухожиль і ентезисів.

Магнітно-резонансна томографія (МРТ):

  • дозволяє виявити ранні зміни в тканинах, недоступні для рентгену;
  • особливо корисна при підозрі на сакроілеїт.

Рентгенографія:

  • на ранніх стадіях часто не показує змін;
  • застосовується для виключення інших причин болю (травми, остеоартроз, інфекційний артрит).

Усі методи доповнюють одне одного та дозволяють ревматологу поставити точний діагноз, враховуючи клінічну картину та результати обстежень.

Реабілітація та спостереження

Після гострої фази реактивного артриту важливо відновити повноцінну рухливість, запобігти рецидивам і підтримувати загальний стан здоров’я. Реабілітація повинна бути індивідуальною та поступовою — з урахуванням локалізації ураження, віку та активності пацієнта.

Вправи для відновлення рухливості

Після стихання запалення рекомендується поступове повернення до фізичної активності. Ціль — відновлення функції суглобів і профілактика контрактур.

Основні принципи:

  • починати з м’яких розтягувальних вправ;
  • виконувати вправи щодня, уникати перевантаження;
  • акцент на групи м’язів, що підтримують уражені суглоби;
  • контролювати біль: заняття не повинні його провокувати.

Рекомендовано:

  • ізометричні вправи в гострий період;
  • динамічні вправи у фазі відновлення;
  • заняття в басейні — м’яке навантаження без тиску на суглоби.

Фізіотерапія та ЛФК

Фізіотерапія та лікувальна фізкультура (ЛФК) — важливі елементи програми відновлення.

Можуть призначатись:

  • магнітотерапія — зменшення болю й набряку;
  • ультразвук або електрофорез — покращення кровообігу;
  • теплові процедури — у підгострий період.

ЛФК проводиться під контролем фізичного терапевта та включає:

  • вправи на гнучкість і стабілізацію;
  • навчання правильним руховим навичкам;
  • індивідуальний план прогресивного навантаження.

Регулярна фізіотерапія прискорює одужання та знижує ризик хронізації артриту.

Тривалий моніторинг стану здоров’я

Навіть після зникнення симптомів пацієнт має залишатися під спостереженням ревматолога — реактивний артрит може мати рецидиви або перейти в хронічну форму.

Рекомендовано:

  • планові огляди кожні 3–6 місяців;
  • контроль лабораторних показників (ШОЕ, С-реактивний білок);
  • моніторинг появи нових симптомів (болю, скутості, висипань, проблем із зором чи сечовиділенням).

Особливої уваги потребують пацієнти з геном HLA-B27, оскільки в них підвищений ризик розвитку хронічного артриту або анкілозивного спондиліту. Своєчасне виявлення змін дозволяє скорегувати терапію та запобігти ускладненням.

Можливі ускладнення

У більшості випадків реактивний артрит має сприятливий прогноз і проходить без залишкових змін протягом кількох місяців. Проте за відсутності своєчасного лікування або при несприятливих факторах можливий розвиток ускладнень, які впливають на якість життя пацієнта.

Хронічний перебіг захворювання

Найпоширеніше ускладнення — перехід у хронічну форму. Це трапляється приблизно у 20–30% випадків.

Особливо якщо:

  • пацієнт має ген HLA-B27;
  • інфекція не була повністю вилікувана;
  • спостерігається тривалий або повторний перебіг артриту;
  • були затримки у діагностиці або лікуванні.

Хронічний реактивний артрит може супроводжуватися:

  • періодичними загостреннями;
  • формуванням персистуючого болю;
  • стійкими запальними змінами в суглобах або сухожилках.

Іноді він переростає в ентезит або анкілозивний спондиліт, особливо за ураження хребта чи крижово-клубових суглобів.

Ураження інших органів

Позасуглобові прояви можуть також ускладнюватися або хронізуватись:

  • Очі: хронічний увеїт, що потребує тривалого лікування в офтальмолога.
  • Сечостатева система: персистуючий уретрит, простатит у чоловіків.
  • Шкіра та слизові: повторні ураження, псевдопсоріатичні висипи.
  • Серце (рідко): у деяких випадках можливий розвиток міокардиту або порушень провідності.

Такі ускладнення потребують мультидисциплінарного підходу — із залученням офтальмолога, дерматолога, уролога.

Обмеження рухливості суглобів

При затяжному або неправильно пролікованому перебігу можливі структурні зміни в суглобах.

Зокрема:

  • зменшення об’єму рухів;
  • м’язова атрофія навколо уражених ділянок;
  • утворення контрактур;
  • хронічний біль при навантаженні.

Ці зміни впливають на здатність виконувати повсякденні дії та знижують загальну рухову активність. Регулярна реабілітація та фізична активність допомагають зменшити ризик розвитку стійких функціональних порушень.

Профілактика загострень

Після одужання від реактивного артриту важливо запобігти повторному розвитку симптомів. Основна стратегія — контроль інфекцій, підтримка імунітету та регулярне спостереження за станом суглобів. Комплексна профілактика дозволяє зменшити ризик рецидиву та уникнути ускладнень.

Лікування та профілактика інфекцій

Оскільки реактивний артрит пов'язаний з перенесеними бактеріальними інфекціями, профілактика загострень передбачає:

  • своєчасне лікування урогенітальних інфекцій (особливо Chlamydia trachomatis);
  • дотримання правил особистої гігієни;
  • використання бар'єрних методів контрацепції;
  • уникнення споживання неякісних продуктів, особливо в умовах підвищеного ризику кишкових інфекцій;
  • регулярне обстеження при частих інфекціях або симптомах, що повторюються.

За підозри на хронічну інфекцію важливо пройти повноцінне обстеження й курс антибіотикотерапії.

Зміцнення імунітету

Стабільна робота імунної системи знижує ризик надмірної запальної реакції.

Для підтримки імунного здоров’я рекомендовано:

  • повноцінне харчування, багате на вітаміни С, D, групи B, мікроелементи (цинк, селен);
  • регулярна помірна фізична активність;
  • достатній сон (не менше 7 годин на добу);
  • уникнення хронічного стресу;
  • відмова від куріння та зловживання алкоголем;
  • сезонне загартовування та, за потреби, профілактичний прийом імуностимулювальних засобів за призначенням лікаря.

Контроль стану суглобів

Після завершення гострої фази пацієнтам рекомендовано спостереження в ревматолога не рідше ніж 1 раз на 6 місяців — навіть у разі повного зникнення симптомів.

Важливо:

  • фіксувати будь-які нові або повторні симптоми (скутість, біль, набряк);
  • своєчасно проходити лабораторні обстеження (ШОЕ, С-реактивний білок);
  • підтримувати рухливість суглобів за допомогою щоденних вправ;
  • уникати надмірного навантаження, особливо в періоди підвищеної втоми або інфекційних захворювань.

Раннє виявлення змін дає змогу вчасно скорегувати лікування та попередити розвиток хронічної форми артриту.

Сучасні методи лікування

Лікування реактивного артриту спрямоване на зменшення запалення, усунення симптомів і профілактику ускладнень. Терапія підбирається індивідуально — з урахуванням причин, активності процесу та наявності супутніх захворювань.

Протизапальна терапія

Основу лікування реактивного артриту складають нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Вони зменшують біль, набряк і скутість у суглобах.

Часто застосовуються:

  • ібупрофен;
  • напроксен;
  • диклофенак;
  • целекоксиб (селективний інгібітор ЦОГ-2 — м’якіший для шлунка).

У разі сильного запалення чи недостатнього ефекту від НПЗП лікар може призначити:

  • глюкокортикоїди — внутрішньо або локально (ін’єкції в суглоб);
  • DMARDs (Disease-Modifying Anti-Rheumatic Drugs) — за хронічного перебігу (наприклад, сульфасалазин).

Протизапальна терапія полегшує симптоми, але не впливає на збудника — для цього призначають антибіотики.

Антибіотики — коли їх застосовують

Антибіотики ефективні лише на етапі активної інфекції або за її хронічного перебігу, особливо при хламідійній етіології.

Застосовуються:

  • азитроміцин;
  • доксициклін;
  • офлоксацин або левофлоксацин — при резистентних формах.

Курс антибіотиків зазвичай становить від 7 до 14 днів. Антибіотики не впливають на суглобові симптоми напряму, тому призначаються разом із НПЗП.

Важливо: при реактивному артриті не застосовуються антибіотики без підтвердження інфекції, щоб уникнути безпідставного лікування та резистентності.

Фізична активність і підтримка способу життя

Після гострої фази важливо зберегти функцію суглобів і запобігти ускладненням. У цьому допомагають:

Помірна фізична активність:

  • вправи для розтягнення та зміцнення м’язів;
  • уникнення тривалого знерухомлення;
  • за потреби — індивідуальні заняття з реабілітологом.

Підтримка загального здоров’я:

  • контроль маси тіла для зменшення навантаження на суглоби;
  • відмова від куріння — зменшує ризик хронізації запалення;
  • збалансоване харчування;
  • уникнення алкоголю, особливо при прийомі НПЗП.

Психоемоційна підтримка:

  • інформування пацієнта про перебіг хвороби;
  • за потреби — психологічна консультація для боротьби зі стресом чи тривожністю.

Комплексний підхід до лікування дає змогу досягнути стабільної ремісії та знизити ймовірність рецидивів у майбутньому.

A red heart on a black background.A red heart on a black background.The vitrup of the human body in a circle.
віднайди свій симбіоз
запишись на консультацію до експерта symbiotyka
Онлайн запис
+38 067 888 3 000
Привіт! 🖐🏻
Виникли питання? Зв’яжіться з нами зручнуим способом