Реактивний артрит — це запальне захворювання суглобів, яке виникає як відповідь імунної системи на перенесену інфекцію. Найчастіше мова йде про інфекції сечостатевої або шлунково-кишкової системи. Особливістю цього виду артриту є те, що запалення у суглобах розвивається вже після того, як основна інфекція минула — зазвичай через 1–4 тижні.
Реактивний артрит найчастіше вражає:
Реактивний артрит не є прямим ураженням суглобів інфекцією. Він виникає як ускладнення після:
Після первинної інфекції, що може бути майже безсимптомною, імунна система помилково атакує тканини суглобів, приймаючи їх за збудника інфекції.
Реактивний артрит виникає не через безпосереднє інфікування суглобів, а як імунна відповідь організму на інфекцію в іншій частині тіла. Запуск цього процесу залежить як від збудника, так і від індивідуальних особливостей імунної системи пацієнта.
Найчастіше реактивний артрит виникає після інфекцій сечостатевої або шлунково-кишкової системи. Основні збудники:
Урогенітальні інфекції:
Ентеральні інфекції:
Захворювання може починатись уже через 1–4 тижні після інфекції, навіть якщо вона минула безсимптомно.
Ключову роль у розвитку реактивного артриту відіграє неадекватна імунна відповідь. У деяких людей після інфекції імунна система починає атакувати власні тканини суглобів, помилково сприймаючи їх за фрагменти збудника.
Генетичний фактор: наявність антигену HLA-B27 значно підвищує ризик захворювання.
У носіїв цього гена:
Таким чином, реактивний артрит є результатом взаємодії зовнішнього тригера (інфекції) та внутрішніх факторів (імунної та генетичної схильності).
Реактивний артрит зазвичай розвивається раптово — через кілька тижнів після перенесеної інфекції. Починається з ураження одного або кількох суглобів, а також може супроводжуватись позасуглобовими проявами, що відрізняє його від інших форм артриту.
Найхарактерніший симптом — асиметричний артрит, що вражає переважно великі суглоби нижніх кінцівок.
Часто запалення зачіпає:
Симптоми включають:
У деяких випадках виникає «сосископодібна» деформація пальців — набряк всього пальця через одночасне запалення суглобів і сухожиль.
Реактивний артрит — це не лише про суглоби. Захворювання може супроводжуватись іншими симптомами, зокрема:
Очі:
Сечовидільна система:
Шкіра та слизові:
Ці позасуглобові прояви можуть з’являтися разом із артритом або передувати йому.
Пацієнт не завжди пов’язує суглобовий біль із нещодавньою інфекцією. Однак слід звернути увагу на такі попередні симптоми:
Наявність таких ознак у найближчі 1–4 тижні до появи болю в суглобах є типовим для реактивного артриту.
Діагностика реактивного артриту потребує комплексного підходу — лікар враховує не лише клінічні прояви, а й результати лабораторних і інструментальних досліджень. Важливо виключити інші форми артриту, особливо інфекційний, ревматоїдний і псоріатичний.
Перший етап — огляд спеціаліста, який проводить клінічну оцінку стану:
На підставі анамнезу та огляду ревматолог формує план додаткових обстежень.
Загальноклінічні та спеціалізовані аналізи допомагають підтвердити діагноз та виявити причину. Основні дослідження:
Інструментальні дослідження не завжди показові на ранніх етапах реактивного артриту, але використовуються для підтвердження запалення та виключення інших патологій.
Ультразвукове дослідження (УЗД):
Магнітно-резонансна томографія (МРТ):
Рентгенографія:
Усі методи доповнюють одне одного та дозволяють ревматологу поставити точний діагноз, враховуючи клінічну картину та результати обстежень.
Після гострої фази реактивного артриту важливо відновити повноцінну рухливість, запобігти рецидивам і підтримувати загальний стан здоров’я. Реабілітація повинна бути індивідуальною та поступовою — з урахуванням локалізації ураження, віку та активності пацієнта.
Після стихання запалення рекомендується поступове повернення до фізичної активності. Ціль — відновлення функції суглобів і профілактика контрактур.
Основні принципи:
Рекомендовано:
Фізіотерапія та лікувальна фізкультура (ЛФК) — важливі елементи програми відновлення.
Можуть призначатись:
ЛФК проводиться під контролем фізичного терапевта та включає:
Регулярна фізіотерапія прискорює одужання та знижує ризик хронізації артриту.
Навіть після зникнення симптомів пацієнт має залишатися під спостереженням ревматолога — реактивний артрит може мати рецидиви або перейти в хронічну форму.
Рекомендовано:
Особливої уваги потребують пацієнти з геном HLA-B27, оскільки в них підвищений ризик розвитку хронічного артриту або анкілозивного спондиліту. Своєчасне виявлення змін дозволяє скорегувати терапію та запобігти ускладненням.
У більшості випадків реактивний артрит має сприятливий прогноз і проходить без залишкових змін протягом кількох місяців. Проте за відсутності своєчасного лікування або при несприятливих факторах можливий розвиток ускладнень, які впливають на якість життя пацієнта.
Найпоширеніше ускладнення — перехід у хронічну форму. Це трапляється приблизно у 20–30% випадків.
Особливо якщо:
Хронічний реактивний артрит може супроводжуватися:
Іноді він переростає в ентезит або анкілозивний спондиліт, особливо за ураження хребта чи крижово-клубових суглобів.
Позасуглобові прояви можуть також ускладнюватися або хронізуватись:
Такі ускладнення потребують мультидисциплінарного підходу — із залученням офтальмолога, дерматолога, уролога.
При затяжному або неправильно пролікованому перебігу можливі структурні зміни в суглобах.
Зокрема:
Ці зміни впливають на здатність виконувати повсякденні дії та знижують загальну рухову активність. Регулярна реабілітація та фізична активність допомагають зменшити ризик розвитку стійких функціональних порушень.
Після одужання від реактивного артриту важливо запобігти повторному розвитку симптомів. Основна стратегія — контроль інфекцій, підтримка імунітету та регулярне спостереження за станом суглобів. Комплексна профілактика дозволяє зменшити ризик рецидиву та уникнути ускладнень.
Оскільки реактивний артрит пов'язаний з перенесеними бактеріальними інфекціями, профілактика загострень передбачає:
За підозри на хронічну інфекцію важливо пройти повноцінне обстеження й курс антибіотикотерапії.
Стабільна робота імунної системи знижує ризик надмірної запальної реакції.
Для підтримки імунного здоров’я рекомендовано:
Після завершення гострої фази пацієнтам рекомендовано спостереження в ревматолога не рідше ніж 1 раз на 6 місяців — навіть у разі повного зникнення симптомів.
Важливо:
Раннє виявлення змін дає змогу вчасно скорегувати лікування та попередити розвиток хронічної форми артриту.
Лікування реактивного артриту спрямоване на зменшення запалення, усунення симптомів і профілактику ускладнень. Терапія підбирається індивідуально — з урахуванням причин, активності процесу та наявності супутніх захворювань.
Основу лікування реактивного артриту складають нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Вони зменшують біль, набряк і скутість у суглобах.
Часто застосовуються:
У разі сильного запалення чи недостатнього ефекту від НПЗП лікар може призначити:
Протизапальна терапія полегшує симптоми, але не впливає на збудника — для цього призначають антибіотики.
Антибіотики ефективні лише на етапі активної інфекції або за її хронічного перебігу, особливо при хламідійній етіології.
Застосовуються:
Курс антибіотиків зазвичай становить від 7 до 14 днів. Антибіотики не впливають на суглобові симптоми напряму, тому призначаються разом із НПЗП.
Важливо: при реактивному артриті не застосовуються антибіотики без підтвердження інфекції, щоб уникнути безпідставного лікування та резистентності.
Після гострої фази важливо зберегти функцію суглобів і запобігти ускладненням. У цьому допомагають:
Помірна фізична активність:
Підтримка загального здоров’я:
Психоемоційна підтримка:
Комплексний підхід до лікування дає змогу досягнути стабільної ремісії та знизити ймовірність рецидивів у майбутньому.