Кіста Бейкера — це заповнене рідиною утворення, яке з’являється в підколінній ямці, тобто на задній поверхні колінного суглоба. Її ще називають підколінною кістою. Вона є наслідком надмірного скупчення синовіальної рідини, яка в нормі змащує колінний суглоб та зменшує тертя під час руху.
Це не окрема хвороба, а вторинний прояв інших патологій коліна, найчастіше — артриту чи меніскових уражень. У більшості випадків кіста є доброякісною, але може викликати дискомфорт або навіть обмежувати рухливість ноги.
Колінний суглоб має складну будову й оточений оболонкою, яка виробляє синовіальну рідину. При запаленні, травмах або дегенеративних процесах (наприклад, при остеоартриті чи ревматоїдному артриті) утворюється надлишок цієї рідини. Вона шукає вихід і накопичується позаду суглоба, у найбільш "вразливому" місці — між сухожиллями литкового і напівсухожильного м’язів.
Поступово там формується мішечок із рідиною — кіста. Вона може змінювати розмір залежно від фізичних навантажень або загострення основного захворювання. В деяких випадках кіста зникає самостійно, але часто потребує лікування, особливо якщо супроводжується болем, тиском або порушенням руху в коліні.
Однією з найпоширеніших причин утворення кісти Бейкера є хронічні захворювання колінного суглоба, зокрема остеоартроз і ревматоїдний артрит. Ці патології супроводжуються запальними процесами в суглобі.
Що призводять до:
Саме цей надлишок рідини, на фоні запалення, провокує формування кісти в підколінній ділянці.
Професійні спортсмени, люди, які інтенсивно тренуються або виконують важку фізичну роботу, мають підвищений ризик розвитку кісти Бейкера.
Причини:
Також прямі травми коліна (удари, падіння, розриви зв’язок) можуть сприяти локальному скупченню рідини і утворенню кісти.
Запальні процеси в суглобі стимулюють активне виділення синовіальної рідини. У нормі ця рідина потрібна для змащення й живлення внутрішніх структур суглоба, але при запаленні:
Якщо відтік рідини блокується або порушується її реабсорбція, формується обмежена порожнина — кіста Бейкера.
Одним із перших симптомів кісти Бейкера є відчуття стороннього утворення або тиску за коліном, яке посилюється при згинанні ноги або тривалому стоянні.
Біль:
У деяких випадках кіста може не боліти, але викликати постійний дискомфорт при русі або в положенні сидячи з зігнутим коліном.
Кіста великого розміру чинить механічний тиск на навколишні структури, особливо при згинанні чи розгинанні ноги.
Це проявляється у:
Цей симптом особливо помітний у пацієнтів із супутніми ураженнями менісків або артрозом.
При тривалому навантаженні на ногу (ходьба, підйом сходами, фізична праця) кіста Бейкера може збільшуватись у розмірах, що призводить до:
При розриві кісти (рідко, але можливо) рідина може проникати в литку, викликаючи різкий біль, почервоніння та навіть імітацію тромбозу глибоких вен.
Першим етапом діагностики є консультація лікаря — ортопеда або травматолога, який:
Кіста Бейкера добре відчувається при повному розгинанні ноги, тоді як при згинанні — її розміри можуть зменшуватись.
Ультразвукове дослідження (УЗД) — перший інструментальний метод, який підтверджує наявність рідинного утворення за коліном. Переваги:
Магнітно-резонансна томографія (МРТ) — більш детальний метод, рекомендований у разі:
МРТ дозволяє чітко відрізнити кісту від інших об’ємних утворень і оцінити ступінь її впливу на навколишні тканини.
Інколи утворення в підколінній ямці можуть мати іншу природу, тому важливо виключити схожі за симптомами стани, зокрема:
Саме тому інструментальна діагностика завжди поєднується з клінічним оглядом і, за потреби, додатковими методами (дуплексне сканування судин, біопсія).
Після лікування кісти Бейкера — особливо після хірургічного втручання або пункції — важливо поступово повернути суглобу повну рухливість.
Основні етапи відновлення:
Важливо не поспішати: надмірні навантаження в період загоєння можуть спровокувати рецидив або ускладнення.
Спеціально підібрані вправи допомагають:
Рекомендовані напрямки:
Реабілітація триває від 2 до 6 тижнів — залежно від складності втручання та індивідуальних особливостей пацієнта.
Після завершення основного етапу лікування важливо залишатися під наглядом лікаря.
Це дозволяє:
Рекомендовані заходи спостереження:
Регулярні огляди допомагають запобігти ускладненням і підтримувати стабільний стан коліна в довгостроковій перспективі.
Якщо кісту Бейкера не лікувати, вона може поступово збільшуватися в розмірах. Це відбувається через постійне накопичення синовіальної рідини, особливо при наявності активного артриту або синовіту.
У результаті:
Без належної терапії кіста може порушити нормальну функцію суглоба та знизити якість життя пацієнта.
Кіста великого розміру може чинити тиск на важливі анатомічні структури, що проходять у підколінній області:
Малогомілковий і великогомілковий нерви — це може викликати:
Підколінна вена або артерія — здавлення судин може призвести до:
Такі стани потребують невідкладної діагностики та лікування.
У рідкісних випадках кіста Бейкера може розірватися — найчастіше це трапляється при різкому збільшенні внутрішнього тиску (фізичне навантаження, травма).
Наслідки:
Розрив кісти вимагає невідкладної допомоги: іноді достатньо медикаментозного лікування, але в ускладнених випадках — може знадобитися хірургічне втручання.
Оскільки кіста Бейкера найчастіше виникає на фоні хронічних патологій коліна, основним заходом профілактики є контроль і лікування первинного захворювання:
Адекватне лікування захворювань коліна знижує ризик утворення надлишкової синовіальної рідини — головного чинника формування кісти.
Профілактика включає розумне дозування фізичної активності, особливо для людей, які займаються спортом або мають фізично активну роботу.
Рекомендації:
Надмірні або неправильно виконані фізичні навантаження можуть спровокувати мікротравми, що веде до запалення й утворення кісти.
Навіть незначний, але регулярний біль або дискомфорт у коліні — це сигнал, який не варто ігнорувати.
У таких випадках важливо:
Профілактичний підхід дозволяє запобігти не лише утворенню кісти Бейкера, а й розвитку інших ускладнень опорно-рухового апарату.
Консервативна терапія є першою лінією лікування у випадках, коли кіста:
Основні підходи включають:
Важливо: консервативне лікування рідко призводить до повного зникнення кісти, але дозволяє контролювати її прояви й уникнути ускладнень.
Пункція — це малоінвазивна процедура, яку виконує лікар під контролем УЗД. Вона полягає у:
Переваги процедури:
Однак ризик рецидиву після пункції зберігається, особливо якщо не усунуто першопричину (наприклад, артрит).
Оперативне втручання рекомендується у випадках, коли:
Хірургія може бути виконана:
Етапи операції:
Після операції необхідна короткочасна реабілітація, контроль загоєння і поступове повернення до активного способу життя.