Контрактура — це стійке обмеження рухів у суглобі, спричинене скороченням м’язів, сухожиль, зв’язок або шкірних покривів. Уражена ділянка втрачає повноцінну рухливість: згинання, розгинання чи обертання стають частково або повністю неможливими.
Це не самостійне захворювання, а ускладнення, яке виникає внаслідок травм, запалень, неврологічних порушень або після тривалого знерухомлення кінцівки. Контрактури можуть зачіпати як один суглоб, так і кілька водночас, значно впливаючи на якість життя та функціональність кінцівки.
Розвиток контрактури зазвичай є поступовим і проходить кілька стадій:
Найбільш схильні до розвитку контрактур — ліктьові, колінні, кульшові та плечові суглоби. Раннє виявлення та своєчасне лікування — ключ до відновлення повноцінної рухливості.
Однією з найчастіших причин контрактур є наслідки травм: переломів, вивихів, розривів зв’язок або пошкодження м’яких тканин. Післяопераційний період, особливо з тривалим знерухомленням суглоба (гіпс, шина), також значно підвищує ризик розвитку контрактури.
Фактори ризику:
Чим довше суглоб залишається без руху, тим більша ймовірність незворотних змін у тканинах, що його оточують.
Контрактури можуть бути наслідком ураження нервової системи, що порушує контроль над м’язами й тонусом.
Найпоширеніші неврологічні причини:
У таких випадках обмеження рухливості виникає через спастичність, слабкість або дисбаланс м’язів.
Хронічне запалення суглобів та навколосуглобових тканин також сприяє формуванню контрактур. Зокрема, при артритах тривале запалення викликає біль, набряк і поступову фіброзну деформацію.
Часті запальні причини:
Ураження капсули суглоба, рубцеві зміни, утворення спайок — усе це обмежує обсяг рухів навіть після зникнення болю.
Контрактури можуть бути частиною вроджених чи системних захворювань, які впливають на розвиток м’язово-скелетної системи.
Серед них:
Такі форми контрактур зазвичай діагностуються в дитячому віці й потребують раннього втручання мультидисциплінарної команди фахівців.
Найхарактернішим симптомом контрактури є часткова або повна втрата рухливості у суглобі. Людина не може повноцінно зігнути чи розігнути кінцівку, обертальні рухи також можуть бути обмежені. У складніших випадках рух блокується повністю.
Типові ознаки:
Обмеження посилюється поступово або виникає раптово — залежно від причини.
На ранніх етапах контрактура може супроводжуватися болем — особливо при спробі руху чи навантаження. З часом біль може зменшуватися, але з’являється постійне відчуття натягу або напруги в ураженій ділянці.
Можливі скарги:
Ці симптоми можуть вказувати на залучення не лише суглоба, а й навколишніх тканин.
Контрактура часто супроводжується помітними змінами зовнішнього вигляду ураженої ділянки. Утворюється деформація, яка впадає в око, особливо на кінцівках.
Типові візуальні ознаки:
Такі зміни — сигнал, що процес зайшов далеко й потребує медичного втручання.
Діагностика контрактури починається з клінічного огляду. Лікар оцінює ступінь обмеження рухів, положення кінцівки, наявність болю, м’язового напруження чи атрофії. Важливо також зібрати анамнез: коли виникла проблема, які були травми, операції чи супутні захворювання.
Під час огляду лікар:
При потребі пацієнта скеровують до суміжних спеціалістів (невролога, ревматолога, фізіотерапевта).
Для уточнення діагнозу застосовують візуалізаційні методи, що допомагають оцінити стан суглобів, кісток і м’яких тканин.
Найчастіше використовують:
Комплексна діагностика дозволяє не лише підтвердити наявність контрактури, а й встановити її причину.
Окрім візуальної діагностики, важливо оцінити, як контрактура впливає на повсякденну активність. З цією метою використовують функціональні тести та шкали.
Можуть застосовуватися:
Це дозволяє лікарю визначити ступінь функціональних порушень і підібрати оптимальний план лікування.
Після лікування контрактури критично важливо не лише усунути обмеження, а й повернути повноцінну рухову активність. Рухливість не відновлюється автоматично — для цього потрібна цілеспрямована робота.
Ключові цілі реабілітації:
Реабілітація має починатися якнайшвидше після завершення активного лікування і проходити під наглядом фізичного терапевта або реабілітолога.
ЛФК є основним інструментом функціонального відновлення. Програма вправ розробляється індивідуально — з урахуванням типу контрактури, віку пацієнта, супутніх захворювань і перенесених втручань.
Програма може включати:
Регулярне виконання вправ — ключ до стабільного результату та зниження ризику повторного обмеження рухів.
Після завершення основного етапу лікування пацієнт повинен залишатися під медичним наглядом — навіть якщо симптоми повністю зникли. Контрактура має схильність до рецидивів, особливо якщо не дотримуватися рекомендацій лікаря.
Профілактичні заходи включають:
Активна участь самого пацієнта у процесі відновлення — запорука довготривалого ефекту.
Без лікування контрактура переходить у хронічну форму, де м’язи, сухожилки та суглобова капсула втрачають еластичність. У пацієнта зберігається постійне обмеження рухів, яке поступово посилюється.
Типові наслідки:
З часом біль стає фоновим і виснажує людину як фізично, так і емоційно.
Тривала контрактура викликає структурні зміни в суглобі: капсула, зв’язки та хрящі втрачають свою форму й функцію. Це призводить до незворотних деформацій.
Можливі ускладнення:
Такі зміни можуть вимагати складного хірургічного втручання, включно з ендопротезуванням.
Контрактура обмежує здатність людини вести активне життя, виконувати професійні обов’язки й елементарні побутові дії. Це призводить до зниження якості життя, соціальної ізоляції та втрати працездатності.
Особливо серйозними наслідки є при:
Знехтування лікуванням часто означає втрату незалежності, необхідність постійного догляду та значні витрати на реабілітацію в майбутньому.
Найкращий спосіб уникнути контрактур — не допустити тривалого знерухомлення суглобів після травм або хірургічних втручань. Реабілітація має розпочинатися якомога раніше під контролем фахівців.
Рекомендації:
Навіть мінімальні рухи в перші дні після травми допомагають зберегти амплітуду рухів і запобігти утворенню рубців.
Помірна фізична активність — основа профілактики для людей із підвищеним ризиком розвитку контрактур (після травм, інсультів, у літньому віці).
Ефективні заходи:
Підтримка м’язів у тонусі зменшує ймовірність укорочення тканин і порушення рухливості.
Контрактура часто є ускладненням інших захворювань — неврологічних, ревматологічних, травматичних. Тому своєчасна діагностика та лікування основної патології — важливий профілактичний крок.
Звертати увагу варто на:
Регулярні профілактичні огляди, контроль захворювань та раннє втручання дозволяють уникнути ускладнень, зокрема й контрактур.
На ранніх стадіях контрактури основний акцент робиться на відновлення рухливості за допомогою немедикаментозних методів. Це найчастіше застосовуваний підхід у випадках післятравматичних або неврологічних контрактур.
Основні компоненти лікування:
Тривалість та інтенсивність терапії залежать від ступеня контрактури, віку пацієнта та супутніх станів.
Лікар може призначити медикаментозну підтримку для зменшення болю, запалення або м’язової спастики. Це допомагає підвищити ефективність реабілітаційних заходів.
Основні препарати:
Медикаментозне лікування не є самостійною терапією, а лише доповнює комплексний підхід.
У разі, коли консервативне лікування не дає результату або контрактура спричинена глибокими структурними змінами (рубці, анкілоз, значна деформація), може знадобитися оперативне втручання.
Основні хірургічні методи:
Після операції завжди призначається курс реабілітації для запобігання повторній контрактурі.