.svg)
Контрактура
Що таке контрактура?
Контрактура — це стійке обмеження рухів у суглобі, спричинене скороченням м’язів, сухожиль, зв’язок або шкірних покривів. Уражена ділянка втрачає повноцінну рухливість: згинання, розгинання чи обертання стають частково або повністю неможливими.
Це не самостійне захворювання, а ускладнення, яке виникає внаслідок травм, запалень, неврологічних порушень або після тривалого знерухомлення кінцівки. Контрактури можуть зачіпати як один суглоб, так і кілька водночас, значно впливаючи на якість життя та функціональність кінцівки.
Розвиток контрактури зазвичай є поступовим і проходить кілька стадій:
- Первинне обмеження рухливості виникає через біль, набряк або запалення.
- Знерухомлення унаслідок травми, гіпсу або тривалої іммобілізації призводить до укорочення м’язів і сухожиль.
- Формується стійке скорочення тканин, які втрачають еластичність і змінюють свою структуру.
- Обмеження стає незворотним без активного лікування або хірургічного втручання.
Найбільш схильні до розвитку контрактур — ліктьові, колінні, кульшові та плечові суглоби. Раннє виявлення та своєчасне лікування — ключ до відновлення повноцінної рухливості.
Основні причини розвитку контрактур
Травми та оперативні втручання
Однією з найчастіших причин контрактур є наслідки травм: переломів, вивихів, розривів зв’язок або пошкодження м’яких тканин. Післяопераційний період, особливо з тривалим знерухомленням суглоба (гіпс, шина), також значно підвищує ризик розвитку контрактури.
Фактори ризику:
- гіпсові іммобілізації без належної реабілітації
- відсутність або неправильне відновне лікування
- формування рубцевої тканини після операцій
Чим довше суглоб залишається без руху, тим більша ймовірність незворотних змін у тканинах, що його оточують.
Неврологічні захворювання
Контрактури можуть бути наслідком ураження нервової системи, що порушує контроль над м’язами й тонусом.
Найпоширеніші неврологічні причини:
- інсульт (постінсультні контрактури)
- церебральний параліч
- травми спинного мозку
- хронічні нейром’язові захворювання (наприклад, розсіяний склероз)
У таких випадках обмеження рухливості виникає через спастичність, слабкість або дисбаланс м’язів.
Запальні процеси та артрити
Хронічне запалення суглобів та навколосуглобових тканин також сприяє формуванню контрактур. Зокрема, при артритах тривале запалення викликає біль, набряк і поступову фіброзну деформацію.
Часті запальні причини:
- ревматоїдний артрит
- ювенільний артрит
- інфекційний артрит
- бурсити та тендиніти
Ураження капсули суглоба, рубцеві зміни, утворення спайок — усе це обмежує обсяг рухів навіть після зникнення болю.
Вроджені та системні патології
Контрактури можуть бути частиною вроджених чи системних захворювань, які впливають на розвиток м’язово-скелетної системи.
Серед них:
- вроджена м’язова кривошия
- артрогрипоз
- системна склеродермія
- спадкові захворювання сполучної тканини
Такі форми контрактур зазвичай діагностуються в дитячому віці й потребують раннього втручання мультидисциплінарної команди фахівців.
Симптоми контрактури
Обмеження обсягу рухів
Найхарактернішим симптомом контрактури є часткова або повна втрата рухливості у суглобі. Людина не може повноцінно зігнути чи розігнути кінцівку, обертальні рухи також можуть бути обмежені. У складніших випадках рух блокується повністю.
Типові ознаки:
- труднощі при виконанні побутових рухів
- асиметрія в роботі кінцівок
- відсутність активного або пасивного руху в ураженому сегменті
Обмеження посилюється поступово або виникає раптово — залежно від причини.
Біль, дискомфорт і напруження
На ранніх етапах контрактура може супроводжуватися болем — особливо при спробі руху чи навантаження. З часом біль може зменшуватися, але з’являється постійне відчуття натягу або напруги в ураженій ділянці.
Можливі скарги:
- біль під час руху або у спокої
- м’язова скутість, особливо зранку
- спазми або мимовільні скорочення м’язів
Ці симптоми можуть вказувати на залучення не лише суглоба, а й навколишніх тканин.
Візуальні зміни у суглобі або м’язах
Контрактура часто супроводжується помітними змінами зовнішнього вигляду ураженої ділянки. Утворюється деформація, яка впадає в око, особливо на кінцівках.
Типові візуальні ознаки:
- неприродне положення руки чи ноги
- зменшення м’язового об’єму (атрофія)
- підвищений м’язовий тонус або спазм
- утворення шкірних складок, шрамів, спайок
Такі зміни — сигнал, що процес зайшов далеко й потребує медичного втручання.
Як діагностують контрактуру
Огляд лікаря-ортопеда або невролога
Діагностика контрактури починається з клінічного огляду. Лікар оцінює ступінь обмеження рухів, положення кінцівки, наявність болю, м’язового напруження чи атрофії. Важливо також зібрати анамнез: коли виникла проблема, які були травми, операції чи супутні захворювання.
Під час огляду лікар:
- проводить тестування обсягу активних і пасивних рухів
- перевіряє рефлекси та чутливість (особливо при підозрі на неврологічні причини)
- визначає м’язовий тонус, наявність спазмів чи рубців
- аналізує поставу, ходу та симетричність рухів
При потребі пацієнта скеровують до суміжних спеціалістів (невролога, ревматолога, фізіотерапевта).
Інструментальні методи: рентген, МРТ, УЗД
Для уточнення діагнозу застосовують візуалізаційні методи, що допомагають оцінити стан суглобів, кісток і м’яких тканин.
Найчастіше використовують:
- Рентгенографію — дозволяє виявити деформації суглобів, анкілози, наслідки переломів
- Магнітно-резонансну томографію (МРТ) — дає змогу оцінити стан м’язів, сухожиль, зв’язок і нервових структур
- Ультразвукову діагностику (УЗД) — використовується для дослідження м’яких тканин, виявлення рубців, спайок, набряку
- КТ — іноді застосовується для складних анатомічних зон або планування хірургічного втручання
Комплексна діагностика дозволяє не лише підтвердити наявність контрактури, а й встановити її причину.
Оцінка функціонального стану кінцівки
Окрім візуальної діагностики, важливо оцінити, як контрактура впливає на повсякденну активність. З цією метою використовують функціональні тести та шкали.
Можуть застосовуватися:
- тестування сили м’язів та діапазону рухів
- шкали оцінки інвалідизації (наприклад, DASH, HAQ)
- аналіз побутових навичок (ходьба, підняття предметів, самообслуговування)
- вимірювання об’єму руху за допомогою гонометра
Це дозволяє лікарю визначити ступінь функціональних порушень і підібрати оптимальний план лікування.
Реабілітація після лікування
Відновлення рухової функції
Після лікування контрактури критично важливо не лише усунути обмеження, а й повернути повноцінну рухову активність. Рухливість не відновлюється автоматично — для цього потрібна цілеспрямована робота.
Ключові цілі реабілітації:
- покращення гнучкості та обсягу рухів у суглобі
- відновлення сили м’язів, які були неактивними
- адаптація до повсякденних навантажень
- зменшення ризику повторного обмеження рухливості
Реабілітація має починатися якнайшвидше після завершення активного лікування і проходити під наглядом фізичного терапевта або реабілітолога.
Роль індивідуальних програм ЛФК
ЛФК є основним інструментом функціонального відновлення. Програма вправ розробляється індивідуально — з урахуванням типу контрактури, віку пацієнта, супутніх захворювань і перенесених втручань.
Програма може включати:
- пасивні вправи на ранньому етапі
- активні вправи з наростаючим навантаженням
- розтягнення скорочених тканин
- балансувальні та координаційні вправи
- вправи з еспандерами, м’ячами, блоковими тренажерами
Регулярне виконання вправ — ключ до стабільного результату та зниження ризику повторного обмеження рухів.
Тривалий контроль та профілактика рецидиву
Після завершення основного етапу лікування пацієнт повинен залишатися під медичним наглядом — навіть якщо симптоми повністю зникли. Контрактура має схильність до рецидивів, особливо якщо не дотримуватися рекомендацій лікаря.
Профілактичні заходи включають:
- регулярні контрольні огляди
- підтримувальна ЛФК 2–3 рази на тиждень
- контроль робочого та побутового навантаження
- носіння ортопедичних засобів за призначенням
- уникнення тривалого знерухомлення ураженої кінцівки
Активна участь самого пацієнта у процесі відновлення — запорука довготривалого ефекту.
Можливі ускладнення при відсутності лікування
Хронічний біль і втрата рухливості
Без лікування контрактура переходить у хронічну форму, де м’язи, сухожилки та суглобова капсула втрачають еластичність. У пацієнта зберігається постійне обмеження рухів, яке поступово посилюється.
Типові наслідки:
- болісні відчуття навіть у стані спокою
- м’язове напруження та спастика
- неможливість виконувати базові рухи
З часом біль стає фоновим і виснажує людину як фізично, так і емоційно.
Вторинна деформація суглоба
Тривала контрактура викликає структурні зміни в суглобі: капсула, зв’язки та хрящі втрачають свою форму й функцію. Це призводить до незворотних деформацій.
Можливі ускладнення:
- анкілоз — повне зрощення суглоба й втрата руху
- зміщення осі кінцівки
- нерівномірне навантаження на суміжні суглоби
- розвиток остеоартрозу
Такі зміни можуть вимагати складного хірургічного втручання, включно з ендопротезуванням.
Зниження якості життя та працездатності
Контрактура обмежує здатність людини вести активне життя, виконувати професійні обов’язки й елементарні побутові дії. Це призводить до зниження якості життя, соціальної ізоляції та втрати працездатності.
Особливо серйозними наслідки є при:
- ураженні суглобів рук (неможливість самообслуговування)
- контрактурах нижніх кінцівок (порушення ходи, падіння)
- поєднанні з хронічним болем або психоемоційними розладами
Знехтування лікуванням часто означає втрату незалежності, необхідність постійного догляду та значні витрати на реабілітацію в майбутньому.
Профілактика контрактур
Активність після травм і операцій
Найкращий спосіб уникнути контрактур — не допустити тривалого знерухомлення суглобів після травм або хірургічних втручань. Реабілітація має розпочинатися якомога раніше під контролем фахівців.
Рекомендації:
- активізувати пацієнта одразу після дозволу лікаря
- використовувати засоби для пасивної мобілізації суглоба
- уникати тривалого носіння гіпсу без супутньої фізичної терапії
- чітко дотримуватися програми відновлення
Навіть мінімальні рухи в перші дні після травми допомагають зберегти амплітуду рухів і запобігти утворенню рубців.
Регулярна гімнастика та підтримка м’язового тонусу
Помірна фізична активність — основа профілактики для людей із підвищеним ризиком розвитку контрактур (після травм, інсультів, у літньому віці).
Ефективні заходи:
- ранкова зарядка з рухами у всіх суглобах
- вправи на розтягнення та гнучкість
- водна гімнастика, пілатес, йога
- регулярне змінювання положення тіла у лежачих пацієнтів
Підтримка м’язів у тонусі зменшує ймовірність укорочення тканин і порушення рухливості.
Лікування основних захворювань на ранніх етапах
Контрактура часто є ускладненням інших захворювань — неврологічних, ревматологічних, травматичних. Тому своєчасна діагностика та лікування основної патології — важливий профілактичний крок.
Звертати увагу варто на:
- симптоми артриту чи запалення суглобів
- наслідки інсульту або неврологічні порушення
- деформації після переломів
- зниження активності у людей похилого віку
Регулярні профілактичні огляди, контроль захворювань та раннє втручання дозволяють уникнути ускладнень, зокрема й контрактур.
Методи лікування контрактури
Консервативна терапія — ЛФК, фізіотерапія, масаж
На ранніх стадіях контрактури основний акцент робиться на відновлення рухливості за допомогою немедикаментозних методів. Це найчастіше застосовуваний підхід у випадках післятравматичних або неврологічних контрактур.
Основні компоненти лікування:
- ЛФК (лікувальна фізкультура): індивідуальні комплекси вправ для розтягнення м’язів, поліпшення рухливості та зменшення ригідності суглоба
- Фізіотерапія: електростимуляція, магнітотерапія, УВЧ, ультразвук — зменшують запалення, покращують кровотік і прискорюють відновлення
- Масаж: покращує мікроциркуляцію, зменшує м’язове напруження та сприяє поступовому подовженню скорочених тканин
Тривалість та інтенсивність терапії залежать від ступеня контрактури, віку пацієнта та супутніх станів.
Медикаментозне лікування — протизапальні та міорелаксанти
Лікар може призначити медикаментозну підтримку для зменшення болю, запалення або м’язової спастики. Це допомагає підвищити ефективність реабілітаційних заходів.
Основні препарати:
- НПЗЗ (нестероїдні протизапальні засоби): ібупрофен, диклофенак, напроксен — зменшують біль і запалення
- Міорелаксанти: баклофен, тіоколхікозид — розслабляють м’язи при спастичних формах контрактур
- Анальгетики: застосовуються при сильному болю
- Кортикостероїди: можуть вводитись локально у разі наявності вираженого запального процесу
Медикаментозне лікування не є самостійною терапією, а лише доповнює комплексний підхід.
Хірургічне втручання при тяжких формах
У разі, коли консервативне лікування не дає результату або контрактура спричинена глибокими структурними змінами (рубці, анкілоз, значна деформація), може знадобитися оперативне втручання.
Основні хірургічні методи:
- капсулотомія — розсічення суглобової капсули для відновлення рухів
- тенотомія або подовження сухожиль — зменшує натяг у скорочених структурах
- фасціотомія — розтин фіброзних оболонок м’язів при глибоких контрактурах
- ендопротезування суглоба — у випадку незворотних змін або анкілозу
Після операції завжди призначається курс реабілітації для запобігання повторній контрактурі.
.png)
.png)
.webp)
.webp)
сервісу
