Немає часу хворіти. Я – сильний, тому – повний вперед!

Ця теза, на мою думку, найбільше стосується активних та зайнятих людей. Такі пацієнти завжди мають багато справ та обов'язків і просто не хочуть признатися собі, що їм треба виділити час на себе і "похворіти".

Як правило, це – вікова група 40 – 55 років і свій перший інфаркт вони перенесли "на ногах". Може їм і боліло серце у той час, може вони, навіть, і лежали в лікарні, але зараз все, як-то кажуть "попустило" і вони без якихось специфічних скарг можуть продовжувати попередній активний спосіб життя.

Чому так відбувається? Які є медичні передумови для цього?

Все насправді зрозуміло і легко пояснюється.

По – перше: психологія людини, самонавіювання та помилкові пріоритети.Це – розумні активні люди, які не вірять, що вони хворі; а саме поняття хвороба для них щось подібне до неповносправності. Вони здатні долати труднощі та відповідно, мають досвід боротьби із поганим самопочуттям. Серед багатьох задач протягом дня, можуть недооцінити стан свого здоров'я.

По – друге: адаптація людського організму. Один з моїх пацієнтів цікавився, яким чином кров буде рухатись по нозі, коли ми забираємо звідти вени для операції на серці. Я пояснив, що кровообіг компенсується іншими судинами. Тоді хворий (він мусульманин) сказав, що Аллах створив людей із запасом.

Саме так. Наш організм має величезні компенсаторні механізми. На фото знизу -  приклад, коли людина чує себе абсолютно здоровою після інфаркту міокарда. В цьому випадку на коронарографії (обстеженні, що показує прохідність судин, які живлять серце) видно, що одна судина живить не тільки свою ділянку серця, а ще й дає "вкрасти" кров для іншої судини, яка закрита на своєму початку (відбувся інфаркт).

Що ж ми маємо. Закрилась одна судина. Відбувся інфаркт. Але усі ділянки серця отримують кров! Правильно. Проте, як кажуть англійці: "Тепер усі яйця складені в один кошик, якщо він упаде - розіб'ються усі, а не частина".

Так, цей пацієнт переніс інфаркт на ногах. Щобільше, він добре себе почуває. Проте, якщо будуть проблеми із тією судиною, яка зараз взяла на себе кровопостачання і своєї, і "інфарктної" ділянки – то це може бути не ще один інфаркт, а несумісна з життям катастрофа.

По – третє: КОВІД. Люди бояться заразитися в лікарні. До медиків і так не є висока довіра у корумпованому суспільстві. А тут ще додалась неспроможність системи охорони здоров'я відповідати сучасним запитам під час пандемії.

Насправді найстрашніше, що зробив КОВІД полягає у тому, що утворилася величезна прірва між пацієнтом із якоюсь тяжкою патологією (не КОВІДОМ) і медичним закладом, де йому могли б допомогти. Адже нікуди не ділися інсульти, інфаркти, кровотечі й т. д. Вони лишилися по один бік прірви. І нерідко ця прірва стає нездоланною з багатьох об'єктивних (напр., перепрофілювання спеціалізованого стаціонару під інфекційні відділення) та суб'єктивних (страх заразитися) причин.

Отже? вимальовується наступна картина. Людина після інфаркту міокарда дійсно може себе добре почувати та мати, як кажуть "на голові" багато різних клопотів. І серце, як мотор, працює добре, проте тахометр уже в червоній зоні.

Подібні ситуації є причиною раптової смерті. Існує такий діагноз: раптова коронарна смерть (коронарними називають судини, що живлять серце). В якийсь момент потреба серця у крові перевищить можливості кровопостачання і може відбутись останній в житті людини інфаркт міокарда.

І дійсно, до цієї катастрофи пацієнт може чутись абсолютно здоровим. Проте це відчуття – ілюзія, яку створили компенсаторні можливості власного організму.

А що ж світові стандарти доказової медицини? Рекомендації чітко говорять: був інфаркт міокарда – треба робити діагностичну коронарографію. Це дає нам чітке розуміння, яка судина серця є причиною інфаркту. У більшості випадків під час цієї процедури можна відразу ж вилікувати пацієнта, поставивши стент в уражену судину.

Але це вже тема нашої іншої зустрічі.

І пам'ятайте  - Лікує не час. Лікують лікарі.