.svg)
Заглотковий абсцес
Що таке заглотковий абсцес?
Заглотковий абсцес — це гнійне запалення клітковини, що розташована позаду глотки, у заглотковому просторі. Найчастіше виникає як ускладнення після інфекцій верхніх дихальних шляхів, особливо у дітей віком до 6 років, хоча зустрічається й у дорослих із ослабленим імунітетом або після травм глотки.
Цей стан є потенційно небезпечним для життя, оскільки гнійник, що росте, може здавлювати дихальні шляхи, спричиняти утруднене дихання та поширювати інфекцію вглиб шиї чи навіть у грудну клітку.
Основні особливості:
- глибоке розташування інфекційного вогнища;
- швидке наростання симптомів;
- потреба в негайній медичній допомозі.
Своєчасне розпізнання абсцесу та звернення до ЛОР-спеціаліста — критично важливі для запобігання ускладненням.
Заглотковий абсцес є глибшим і небезпечнішим за інші абсцеси горла через свою близькість до дихальних шляхів, судин і нервів. Його лікування завжди вимагає інтенсивного підходу — з антибіотикотерапією, а часто й хірургічним втручанням.
Причини та фактори ризику
Інфекції верхніх дихальних шляхів
Найпоширенішою причиною заглоткового абсцесу є бактеріальні інфекції верхніх дихальних шляхів. У більшості випадків передують:
- гострий фарингіт або тонзиліт;
- аденоїдит;
- ринофарингіт;
- отит середнього вуха.
Патогенні мікроорганізми (стрептококи, стафілококи, анаеробні бактерії) можуть проникати в заглотковий простір через лімфатичні вузли або мікропошкодження слизової. У дітей це особливо актуально через наявність розвинених заглоткових лімфовузлів, які у дорослих атрофуються з віком.
Травми слизової глотки
Механічне пошкодження слизової оболонки глотки — ще один важливий фактор. До травм, що можуть призвести до розвитку заглоткового абсцесу, належать:
- проковтування гострих предметів (рибні кістки, дрібні іграшки, сторонні тіла);
- грубі інструментальні втручання (неакуратне зондування, інтубація, ендоскопія);
- термічні або хімічні опіки глотки.
Травма створює вхідні ворота для інфекції, сприяє запаленню та утворенню гнійного вогнища в глибоких тканинах.
Ослаблений імунітет і супутні захворювання
Зниження загального чи місцевого імунного захисту суттєво підвищує ризик формування абсцесу. До факторів, що послаблюють імунну відповідь організму, належать:
- цукровий діабет;
- онкологічні хвороби та хіміотерапія;
- тривалий прийом кортикостероїдів чи імуносупресантів;
- ВІЛ-інфекція;
- хронічні ЛОР-захворювання;
- загальне виснаження, авітаміноз, анемія.
У таких пацієнтів заглотковий абсцес може розвиватися швидше, мати більш тяжкий перебіг і вищий ризик ускладнень.
Основні симптоми
Заглотковий абсцес проявляється яскравими симптомами, які наростають швидко. Особливо небезпечною є локалізація гнійника поблизу дихальних шляхів — навіть незначне збільшення в об'ємі може викликати задуху. Симптоми залежать від віку пацієнта, стадії захворювання та глибини ураження.
Біль у горлі, що посилюється при ковтанні
Гострий, пекучий біль у горлі — перший і найчастіший симптом. Характерні риси:
- біль односторонній, може віддавати у вухо;
- ковтання слини або їжі значно погіршує стан;
- у дітей — відмова від їжі та пиття, посилене слиновиділення;
- іноді біль та набряк змушують тримати шию в напруженому, зігнутому положенні (кривошия).
Цей біль відрізняється від типового ангіни тим, що локалізується глибше й супроводжується відчуттям «розпирання» в горлі.
Утруднене дихання та порушення мови
У міру зростання абсцесу відбувається здавлення гортані й трахеї. Це призводить до:
- шумного, утрудненого дихання;
- хрипоти або гугнявості голосу;
- утрати чіткої артикуляції — мова стає "картопляною";
- іноді — повної втрати голосу (афонії).
Ці симптоми є тривожними сигналами, що вказують на критичний стан і вимагають негайної госпіталізації.
Підвищення температури, слабкість, інтоксикація
Заглотковий абсцес супроводжується системною запальною реакцією. Типові ознаки:
- підвищення температури тіла до 38,5–40°C;
- озноб, пітливість, загальна слабкість;
- головний біль, м’язовий біль;
- апатія, дратівливість, особливо у дітей;
- іноді — збільшення регіонарних лімфовузлів (підщелепних, шийних).
У маленьких дітей додатково спостерігаються:
- плач, неспокій, порушення сну;
- дихання з відкритим ротом;
- носовий відтінок голосу.
Ці прояви свідчать про активну інтоксикацію організму та важкий перебіг процесу.
Як діагностують заглотковий абсцес
Своєчасна та точна діагностика заглоткового абсцесу є критично важливою для запобігання ускладненням. Через глибоку локалізацію та ризик утруднення дихання, діагностичний алгоритм зазвичай включає клінічний огляд і візуалізаційні методи.
Огляд отоларинголога
Перший етап — це консультація ЛОР-лікаря. Під час огляду фахівець звертає увагу на:
- зовнішній стан шиї — наявність набряку, асиметрії, болючості при пальпації;
- поведінку пацієнта — утруднене ковтання, кривошия, слинотеча;
- загальний стан — висока температура, симптоми інтоксикації.
Огляд дозволяє запідозрити наявність гнійного процесу, але для підтвердження діагнозу зазвичай потрібно візуалізувати заглотковий простір.
Ларингоскопія або фарингоскопія
Для оцінки стану глотки застосовуються ендоскопічні методи:
- задня риноскопія — дозволяє оглянути носоглотку;
- непряма фарингоскопія — із дзеркалом або гнучким ендоскопом;
- ларингоскопія — для оцінки залучення гортані та виявлення набряку, асиметрії задньої стінки глотки.
Ознаки, що вказують на заглотковий абсцес:
- випинання задньої стінки глотки;
- гіперемія та набряк слизової;
- зміщення язичка вбік;
- обмеження рухливості м’якого піднебіння.
УЗД, МРТ чи КТ шиї при підозрі на ускладнення
Інструментальні методи візуалізації застосовують для:
- підтвердження наявності абсцесу;
- визначення його розмірів, глибини та зв’язку з навколишніми структурами;
- виключення поширення інфекції в середостіння або на великі судини.
Найчастіше використовують:
- Ультразвукове дослідження (УЗД) — швидкий та доступний метод, особливо ефективний у дітей;
- Магнітно-резонансна томографія (МРТ) — дає докладне зображення м’яких тканин;
- Комп’ютерна томографія (КТ) — високоточний метод для виявлення ускладнень і планування хірургічного втручання.
Вибір методу залежить від клінічної ситуації, віку пацієнта та наявності підозр на ускладнення.
Сучасні методи лікування
Лікування заглоткового абсцесу вимагає комплексного підходу, який включає антибактеріальну терапію, хірургічне втручання (за потреби) та підтримку життєво важливих функцій організму. Через високий ризик ускладнень лікування завжди проводиться в умовах стаціонару під наглядом ЛОР-лікаря.
Медикаментозна терапія: антибіотики, протизапальні
Медикаментозне лікування призначається на всіх стадіях, незалежно від того, проводиться хірургічне втручання чи ні. Основні групи препаратів:
- Антибіотики широкого спектра дії — β-лактами з інгібіторами β-лактамаз (наприклад, амоксицилін-клавуланат), цефалоспорини III покоління, карбапенеми. У тяжких випадках — комбінації з аміноглікозидами або метронідазолом.
- Протизапальні препарати — нестероїдні засоби для зменшення набряку, болю, температури.
- Жарознижувальні та знеболювальні — за необхідності.
- Місцеві антисептики — полоскання, зрошення глотки (додатковий засіб).
Лікар підбирає дозування та тривалість курсу індивідуально, з урахуванням віку, маси тіла та супутніх патологій.
Хірургічне дренування абсцесу
При формуванні повноцінного гнійника без хірургічного втручання одужання практично неможливе. Операція проводиться наступним чином:
- через рот — за допомогою спеціального розрізу слизової в зоні абсцесу;
- іноді — через зовнішній доступ на шиї (при поширенні гною вглиб);
- під загальним або місцевим наркозом — залежно від віку та тяжкості стану;
- після дренування рану можуть промивати антисептичними розчинами.
Хірургічне втручання суттєво покращує стан уже в перші години після процедури: нормалізується температура, полегшується дихання, зменшується біль.
Госпіталізація та підтримувальна терапія
Пацієнти із заглотковим абсцесом потребують обов’язкової госпіталізації. У стаціонарі проводяться:
- моніторинг дихальної функції — у разі ризику обструкції гортані;
- внутрішньовенне введення ліків — антибіотиків, інфузійних розчинів;
- регідратація та нутритивна підтримка — при відмові від їжі та рідин;
- симптоматична терапія — жарознижувальні, анальгетики, дезінтоксикаційні засоби;
- спостереження ЛОР-лікаря та реанімаційної команди — у важких випадках.
У дітей або при ускладненнях пацієнт може бути переведений до відділення інтенсивної терапії.
Відновлення після лікування
Після успішного лікування заглоткового абсцесу важливо продовжити реабілітаційні заходи, щоб попередити рецидиви, ускладнення та забезпечити повне відновлення функцій горла. Особливої уваги потребують пацієнти після хірургічного дренування, діти та люди з ослабленим імунітетом.
Контроль стану горла та загального самопочуття
Протягом перших днів після лікування пацієнт має спостерігати за:
- болем або дискомфортом при ковтанні;
- поверненням апетиту, нормалізацією температури;
- зникненням набряку горла, слиновиділення, гугнявості мови;
- появою будь-яких нових симптомів: утруднення дихання, набряк шиї, гнійні виділення — це привід негайно звернутися до лікаря.
Контроль проводиться щодня самостійно вдома, а при необхідності — за участі ЛОР-спеціаліста.
Поради щодо харчування та режиму голосу
Після лікування абсцесу слизова оболонка горла ще деякий час залишається вразливою. Для швидкого загоєння варто дотримуватись таких рекомендацій:
Харчування:
- Вживати м’яку, теплу їжу (кашоподібні страви, супи, пюре).
- Уникати гострих, твердих, кислих та гарячих продуктів, які можуть подразнювати слизову.
- Пити достатньо теплої води, трав’яних настоїв, нежирного бульйону.
Голосовий режим:
- Уникати підвищення голосу, тривалих розмов і шепоту (останній створює додаткове навантаження на голосові зв’язки).
- У разі хрипоти — тимчасово обмежити мовну активність.
- За потреби — консультація логопеда або фоніатра.
Дотримання цих правил допоможе зберегти голос, зняти навантаження з глотки та запобігти повторному запаленню.
Спостереження у ЛОРа після операції
Навіть після повного клінічного одужання важливо пройти плановий огляд у отоларинголога. Він дозволяє:
- переконатися, що заглотковий простір повністю очищений від гною;
- оцінити процес загоєння слизової;
- за потреби — провести санацію горла або корекцію лікування;
- у дітей — виключити супутні анатомічні порушення (аденоїди, хронічний тонзиліт).
Зазвичай достатньо 1–2 візитів після виписки, однак при наявності супутніх захворювань або повторних епізодів абсцесу може знадобитися більш тривалий нагляд.
Можливі ускладнення
Заглотковий абсцес — це не просто локальне запалення, а потенційно загрозливий стан, який без належного лікування може призвести до тяжких, а іноді й летальних ускладнень. Через анатомічну близькість до великих судин, дихальних шляхів і нервових структур, гнійне ураження швидко поширюється у глибокі тканини шиї, грудну порожнину чи навіть головний мозок.
Флегмона шиї та поширення інфекції
Флегмона — це дифузне гнійне запалення м’яких тканин шиї без чітких меж. Вона виникає, коли інфекція з заглоткового простору проривається в навколишні структури. Основні ознаки:
- масивний набряк шиї;
- різкий біль при русі голови;
- шкіра над ураженою ділянкою може бути гарячою, напруженою;
- утруднення ковтання, дихання, відкривання рота.
Флегмона шиї вимагає невідкладного оперативного втручання й інтенсивної антибіотикотерапії, оскільки може прогресувати до більш небезпечних ускладнень.
Сепсис, менінгіт або абсцес середостіння
У занедбаних випадках або при агресивному перебігу інфекція може проникати в системний кровотік або поширюватися через фасціальні простори до:
- середостіння (медіастиніт) — гнійне запалення центральної ділянки грудної клітки, що супроводжується вираженою інтоксикацією, болем у грудях, задишкою, тахікардією;
- менінгіту — запалення оболонок головного мозку з гарячкою, ригідністю потиличних м’язів, втратою свідомості;
- сепсису — генералізованої інфекції крові, що супроводжується багатосистемною недостатністю.
Ці ускладнення можуть виникнути раптово й мають високий ризик смертності без негайного лікування в умовах реанімації.
Порушення дихання, що загрожує життю
Одне з найгостріших і найчастіших ускладнень заглоткового абсцесу — це гостра дихальна недостатність. Причини:
- механічне здавлення гортані набряком або абсцесом;
- спазм м’язів гортані;
- аспірація гнійного вмісту.
Клінічно це проявляється:
- задишкою, шумним утрудненим вдихом (інспіраторна задишка);
- втягуванням міжреберних проміжків;
- синюшністю губ і обличчя;
- панікою, страхом, втратою свідомості.
У таких ситуаціях пацієнт потребує екстреної допомоги: від негайної інтубації до хірургічної трахеотомії. Саме тому так важливо звернутись до лікаря вже при перших ознаках ускладнень.
Профілактика заглоткового абсцесу
Попередити розвиток заглоткового абсцесу значно простіше, ніж лікувати його ускладнення. Особливо важливо дотримуватись профілактичних заходів у дітей, пацієнтів із частими ЛОР-захворюваннями та осіб зі зниженим імунітетом. Профілактика базується на трьох ключових напрямках: своєчасному лікуванні інфекцій, зміцненні захисних сил організму та регулярному медичному контролі.
Своєчасне лікування інфекцій горла
Основна причина розвитку заглоткового абсцесу — нелікований або недолікований фарингіт, тонзиліт чи інше гнійне запалення верхніх дихальних шляхів. Щоб цього уникнути, важливо:
- звертатись до лікаря при перших ознаках болю в горлі;
- суворо дотримуватись призначеного курсу антибіотиків (не переривати лікування самостійно);
- уникати самолікування антибіотиками або народними засобами без контролю фахівця;
- лікувати не лише симптоми, а й усунути джерело інфекції.
Навіть незначна ангіна в ослабленого пацієнта або дитини може швидко призвести до абсцедування при неправильному лікуванні.
Зміцнення імунітету та профілактика травм глотки
Сильна імунна система — найкраща природна оборона проти гнійних ускладнень. Для цього рекомендовано:
- повноцінне харчування з достатньою кількістю білка, вітамінів і мікроелементів;
- достатній сон та уникнення перевтоми;
- фізична активність та прогулянки на свіжому повітрі;
- за потреби — курси імуностимуляторів за призначенням лікаря.
Також важливо попереджати травми глотки, особливо у дітей:
- не дозволяти малюкам гратися дрібними предметами, які можуть проковтнутись;
- уважно ставитися до вибору їжі (рибні кістки, тверда їжа);
- дотримуватись обережності під час медичних процедур, що потребують введення інструментів у глотку.
Регулярне спостереження у отоларинголога при хронічних проблемах
Люди, які мають хронічний тонзиліт, риносинусит, аденоїди чи інші ЛОР-проблеми, повинні перебувати під наглядом ЛОР-лікаря. Регулярні огляди дозволяють:
- своєчасно виявити загострення та пролікувати його до розвитку ускладнень;
- оцінити потребу в хірургічному лікуванні (наприклад, тонзилектомії чи аденотомії);
- контролювати ефективність терапії та профілактичних заходів.
У разі виявлення перших ознак ускладнень (біль у горлі, що швидко посилюється, утруднене ковтання, підвищення температури) — звернення до ЛОРа має бути негайним.
.png)
.png)
.webp)
.webp)
сервісу
