.svg)
Епікондиліт ліктя
Що таке епікондиліт?
Епікондиліт — це запальне або дегенеративно-дистрофічне ураження сухожиль у ділянці ліктьового суглоба, що виникає в місцях прикріплення до медіального або латерального надвиростка плечової кістки. Патологія супроводжується болем, обмеженням рухів руки й виникає найчастіше внаслідок хронічного перенавантаження м'язів передпліччя.
Цей стан належить до ентезопатій — захворювань прикріплень сухожиль до кістки. Його часто називають «лікоть тенісиста» або «лікоть гольфіста», залежно від форми. Попри спортивну назву, епікондиліт виникає й у людей без зв’язку зі спортом, зокрема в працівників, які виконують одноманітні рухи руками.
Існує дві основні форми епіконділіту:
- Латеральний епікондиліт (зовнішній) — найпоширеніший варіант, уражуються м’язи-розгиначі передпліччя. Біль зазвичай локалізується на зовнішній поверхні ліктя. Часто зустрічається у людей, які багато працюють із клавіатурою, використовують мишку або займаються тенісом.
- Медіальний епікондиліт (внутрішній) — рідше діагностується, але не менш болючий. Уражаються м’язи-згиначі передпліччя, біль виникає із внутрішньої сторони ліктя. Типовий для гольфістів, будівельників, сантехніків.
Обидві форми можуть значно знижувати якість життя, якщо не діагностувати і не лікувати їх вчасно.
Основні причини виникнення
Навантаження на сухожилля та м’язи
Головною причиною розвитку епіконділіту є повторюване мікротравмування сухожиль у місцях їх прикріплення до надвиростків плечової кістки. Надмірне або одноманітне навантаження на м’язи передпліччя призводить до мікропошкоджень, запалення й поступової дегенерації тканин. Уражені ділянки втрачають еластичність, з’являється біль навіть при незначному зусиллі.
Ці процеси можуть накопичуватися протягом тижнів або місяців без явних симптомів, а проявляються лише тоді, коли запалення вже суттєво впливає на функцію руки.
Професійні та спортивні фактори ризику
Епікондиліт часто виникає у представників таких професій:
- офісні працівники (постійне використання комп’ютерної миші та клавіатури),
- монтажники, електрики, сантехніки (робота з інструментами, що потребують повторюваних рухів кистю),
- кухарі, перукарі, масажисти (статичне навантаження на руки).
У спорті ризик підвищений у:
- тенісистів (особливо при неправильній техніці удару),
- гольфістів,
- важкоатлетів.
Неправильне розминання, недостатній час на відновлення та надмірні тренування — також чинники, що провокують розвиток епіконділіту.
Інші спричиняючі чинники
До менш очевидних, але важливих факторів розвитку епіконділіту належать:
- вік — після 35–40 років тканини втрачають еластичність, і навіть звичні навантаження можуть призводити до мікропошкоджень;
- порушення кровообігу в ділянці ліктя;
- анатомічні особливості будови суглоба чи сухожиль;
- супутні захворювання — зокрема цукровий діабет або хронічні запальні стани, що впливають на загоєння тканин.
Найчастіше епікондиліт виникає внаслідок поєднання кількох факторів.
Як проявляється епікондиліт?
Біль і дискомфорт у ділянці ліктя
Найпоширеніший симптом епіконділіту — локалізований біль у ділянці ліктьового суглоба, зокрема на зовнішній (латеральний) або внутрішній (медіальний) стороні ліктя. Біль зазвичай ниючий, пекучий або різкий, і посилюється при спробі підняти предмет, потиснути руку або виконати прості побутові дії, як-от відкрити банку чи взяти чашку.
На ранніх етапах дискомфорт може бути незначним, з’являтися лише після фізичних навантажень. Згодом він стає постійним і турбує навіть у стані спокою.
Посилення симптомів при навантаженні
Типовою ознакою епіконділіту є залежність болю від навантаження:
- при стисканні кулака,
- піднятті ваги,
- роботі з інструментами,
- обертанні передпліччя (наприклад, викручування рушника чи відкривання дверної ручки).
У більшості пацієнтів симптоми чітко з’являються при виконанні певних дій, що дозволяє лікарю швидко запідозрити діагноз ще на етапі збору анамнезу.
Обмеження рухів та зниження сили руки
З розвитком хвороби біль може призводити до:
- обмеження амплітуди рухів у лікті й кисті,
- зниження сили хвату — пацієнтам стає важко утримати предмети, носити сумки або працювати з інструментами,
- підвищеної втомлюваності руки навіть при незначних діях.
Ігнорування симптомів може призвести до формування хронічного болю, що значно погіршує якість життя та функціональність руки.
Діагностика епіконділіту
Клінічний огляд та тести
Діагноз епіконділіту часто встановлюється вже під час первинного огляду.
Лікар-ортопед або травматолог оцінює:
- локалізацію та характер болю;
- чутливість у ділянці латерального або медіального надвиростка;
- обмеження обсягу рухів у лікті та передпліччі.
Застосовуються специфічні тести, наприклад:
- тест Томпсона — біль при розгинанні зап’ястка проти опору;
- тест Мілла — біль при пасивному розгинанні кисті й пальців;
- тест гольфіста — при згинанні зап’ястка проти опору (для медіального епіконділіту).
Ці проби дозволяють визначити форму епіконділіту та ступінь ураження.
Інструментальні методи (УЗД, МРТ)
Для уточнення діагнозу та виключення інших патологій можуть бути призначені додаткові дослідження:
- УЗД суглоба — доступний і безпечний метод для візуалізації змін у сухожиллях, набряку, мікророзривів і тендинозу;
- МРТ — дає точну картину стану м’яких тканин, показана при хронічному перебігу або сумнівному клінічному діагнозі;
- Рентген — не завжди інформативний, але може використовуватись для виключення артрозу чи інших кісткових змін.
Диференційна діагностика
Симптоми епіконділіту можуть бути схожими на інші патології, тому важливо виключити:
- артроз ліктьового суглоба;
- запальні артрити (ревматоїдний, реактивний);
- тунельні синдроми (наприклад, синдром кубітального каналу);
- травми сухожиль або м’язів.
Правильна діагностика дозволяє уникнути неправильного лікування та хронізації болю.
Реабілітація після лікування
Фізичні вправи на відновлення рухливості
Реабілітація є обов’язковим етапом у відновленні після епіконділіту — незалежно від того, чи лікування було консервативним, чи оперативним. Першим кроком є вправи на розтягнення й розігрів м’язів передпліччя, які покращують еластичність тканин і зменшують ризик повторного запалення.
До базового комплексу входять:
- пасивне розтягнення м’язів-згиначів і розгиначів зап’ястка;
- ізометричні вправи (напруга без руху);
- обертання передпліччя з фіксованим ліктем.
Усі вправи виконуються поступово, під контролем фізичного терапевта або лікаря ЛФК.
Поступове повернення до навантажень
Ключове правило — повернення до фізичної активності має бути поетапним. Спочатку — лише побутове навантаження, згодом — легкі вправи без обтяження, а вже потім — повноцінна робота чи спорт.
Рекомендації:
- уникати різких рухів кистю протягом перших тижнів;
- під час роботи використовувати спеціальні ортези;
- перед фізичним навантаженням проводити розминку й легкий самомасаж.
Такий підхід знижує ризик рецидиву й формування хронічного больового синдрому.
Спостереження лікаря та контроль результатів
Упродовж усього періоду відновлення важливо регулярно проходити огляди у спеціаліста — ортопеда або реабілітолога.
Це дозволяє:
- оцінити ефективність реабілітаційної програми;
- коригувати фізичне навантаження;
- вчасно виявити можливі ускладнення.
Також може бути рекомендовано контрольне УЗД, щоб оцінити стан сухожиль і наявність залишкових змін у ділянці прикріплення.
Комплексна реабілітація — це не лише про лікування, а й про запобігання повторному епіконділіту.
Ускладнення при відсутності лікування
Хронічний біль і запалення
Якщо не розпочати лікування своєчасно, гострий епікондиліт може перейти у хронічне запалення сухожиль. Біль стає постійним — навіть у спокої, вночі або при легкому навантаженні. Пацієнт стикається з відчуттям печіння, тиску чи різкого болю, який важко купірувати навіть знеболювальними. Запальний процес повільно руйнує структуру сухожиль, погіршуючи загоєння і викликаючи фіброзні зміни.
Зниження функції руки
Ускладненням епіконділіту може бути втрата сили, витривалості й рухливості руки, що ускладнює виконання звичних дій:
- важко піднімати навіть легкі предмети,
- порушується точність і координація рухів,
- знижується ефективність роботи у професіях, де задіяна моторика кисті та передпліччя.
Інколи це призводить до вимушеної зміни професійної діяльності, особливо у спортсменів і працівників фізичної праці.
Ризик переходу в хронічну форму
Без лікування або при несвоєчасному зверненні епікондиліт набуває хронічного рецидивного перебігу.
Це означає:
- періоди тимчасового полегшення змінюються загостреннями,
- кожен рецидив триває довше й потребує складнішого лікування,
- зростає ймовірність необхідності хірургічного втручання.
Хронічний епікондиліт значно складніше піддається терапії й потребує тривалої реабілітації.
Профілактика повторних запалень
Корекція техніки фізичних навантажень
Однією з основних причин рецидивів епіконділіту є неправильна техніка рухів — як у спорті, так і в побуті.
Щоб уникнути повторного запалення, важливо:
- працювати з тренером або реабілітологом, який навчить правильного виконання вправ;
- уникати різких рухів, перевантаження зап’ястка та передпліччя;
- використовувати допоміжні пристрої (наприклад, м’які ортези або бандажі під час тренувань або роботи).
Особливо це актуально для тенісистів, гольфістів, будівельників, перукарів та офісних працівників.
Регулярне зміцнення м’язів передпліччя
Профілактика включає цілеспрямоване укріплення м’язів-згиначів і розгиначів передпліччя.
Це допомагає:
- зменшити навантаження на сухожилля;
- покращити контроль рухів;
- підтримувати еластичність м’язово-зв’язкового апарату.
У програму профілактичних тренувань входять:
- ізометричні вправи;
- вправи з еспандером;
- обертальні рухи з невеликим опором;
- регулярне розтягнення після навантажень.
Рухова активність має бути поступовою, без перенавантаження.
Робота з ергономікою робочого місця
Правильно організоване робоче середовище — важливий елемент у запобіганні перенапруженню м’язів руки.
Рекомендації:
- коректне розташування клавіатури й миші, щоб зап’ястя залишалося в нейтральному положенні;
- регулярні перерви в роботі, особливо при монотонних рухах;
- використання спеціальних ергономічних килимків, тримачів, підставок;
- коригування висоти робочого столу й стільця.
Профілактика — це щоденна турбота про суглоби, яка дає результат у довгостроковій перспективі.
Сучасні методи лікування
Консервативна терапія: відпочинок, НПЗП, фізіотерапія
Переважна більшість випадків епіконділіту успішно лікується без операції.
Основою терапії є:
- Тимчасове обмеження навантаження — уникнення дій, що провокують біль, використання ортезів або еластичних бандажів для фіксації передпліччя.
- Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) — у формі таблеток або мазей. Вони зменшують запалення й полегшують біль.
- Фізіотерапевтичні процедури, які прискорюють загоєння тканин:
У комбінації з лікувальною фізкультурою фізіотерапія сприяє відновленню еластичності сухожиль і нормалізації м’язового тонусу.
Ін'єкційне лікування: глюкокортикостероїди, PRP
Якщо консервативна терапія не дає результату, призначають локальні ін’єкції:
- Глюкокортикостероїди — швидко знижують запалення та біль, особливо при вираженому больовому синдромі. Однак надмірне або часте застосування може послабити тканини.
- PRP-терапія (ін'єкції тромбоцитарної плазми) — стимулює природне загоєння завдяки факторам росту з власної крові пацієнта. Цей метод все частіше використовується як альтернатива стероїдам у спортсменів та активних людей.
Ін’єкції виконуються під контролем УЗД для максимальної точності.
Хірургічне втручання — коли необхідне
Операція розглядається у разі:
- хронічного перебігу з болем, який триває понад 6–12 місяців,
- неефективності консервативного лікування й ін’єкційної терапії.
Суть втручання полягає у видаленні уражених ділянок сухожиль, декомпресії сухожилкового прикріплення або мікротунелізації. Операції виконують відкрито або артроскопічно. Після хірургії необхідна реабілітація, але в більшості випадків пацієнти повертаються до повноцінної активності.
.png)
.png)
.webp)
.webp)
сервісу
