Епікондиліт це запальне або дегенеративно-дистрофічне ураження сухожиль у ділянці ліктьового суглоба, що виникає в місцях прикріплення до медіального або латерального надвиростка плечової кістки. Патологія супроводжується болем, обмеженням рухів руки й виникає найчастіше внаслідок хронічного перенавантаження м'язів передпліччя.
Цей стан належить до ентезопатій (захворювань прикріплень сухожиль до кістки). Його часто називають «лікоть тенісиста» або «лікоть гольфіста», залежно від форми. Попри спортивну назву, епікондиліт виникає й у людей без зв’язку зі спортом, зокрема в працівників, які виконують одноманітні рухи руками.
Існують дві основні форми епікондиліту:
Обидві форми можуть значно знижувати якість життя, якщо не діагностувати і не лікувати їх вчасно.

Головною причиною розвитку епікондиліту є повторюване мікротравмування сухожиль у місцях їх прикріплення до надвиростків плечової кістки. Надмірне або одноманітне навантаження на м’язи передпліччя призводить до мікропошкоджень, запалення й поступової дегенерації тканин. Уражені ділянки втрачають еластичність, з’являється біль навіть при незначному зусиллі.
Ці процеси можуть накопичуватися протягом тижнів або місяців без явних симптомів, а проявляються лише тоді, коли запалення вже суттєво впливає на функцію руки.
Епікондиліт часто виникає у представників таких професій:
У спорті ризик підвищений у:
Неправильне розминання, недостатній час на відновлення та надмірні тренування також провокують розвиток епікондиліту.
До менш очевидних, але важливих факторів розвитку епікондиліту належать:
Найчастіше епікондиліт виникає внаслідок поєднання кількох факторів.




Найпоширеніший симптом епікондиліту: локалізований біль у ділянці ліктьового суглоба, зокрема на зовнішній (латеральний) або внутрішній (медіальний) стороні ліктя. Біль зазвичай ниючий, пекучий або різкий, і посилюється при спробі підняти предмет, потиснути руку або виконати прості побутові дії, як-от відкрити банку чи взяти чашку.
На ранніх етапах дискомфорт може бути незначним, з’являтися лише після фізичних навантажень. Згодом він стає постійним і турбує навіть у стані спокою.
Типовою ознакою епікондиліту є залежність болю від навантаження:
У більшості пацієнтів симптоми чітко з’являються при виконанні певних дій, що дозволяє лікарю швидко запідозрити діагноз ще на етапі збору анамнезу.
З розвитком хвороби біль може призводити до:
Ігнорування симптомів може призвести до формування хронічного болю, що значно погіршує якість життя та функціональність руки.
Діагноз епікондиліту часто встановлюється вже під час первинного огляду.
Лікар-ортопед або травматолог оцінює:
Застосовуються специфічні тести, наприклад:
Ці проби дозволяють визначити форму епікондиліту та ступінь ураження.
Для уточнення діагнозу та виключення інших патологій можуть бути призначені додаткові дослідження:
Симптоми епікондиліту можуть бути схожими на інші патології, тому важливо виключити:
Біль у передній частині ліктя при згинанні та повороті передпліччя може бути пов’язаний не з епікондилітом, а з ураженням дистального сухожилля біцепса. При його розриві виконують рефіксацію сухожилля біцепса.
Переважна більшість випадків епікондиліту лікується без операції.
Основою терапії є:
У комбінації з лікувальною фізкультурою фізіотерапія сприяє відновленню еластичності сухожиль і нормалізації м’язового тонусу.
Якщо консервативна терапія не дає результату, призначають локальні ін’єкції:
Ін’єкції виконуються під контролем УЗД для максимальної точності.
Операція розглядається у разі:
Суть втручання полягає у видаленні уражених ділянок сухожиль, декомпресії сухожилкового прикріплення або мікротунелізації. Операції виконують відкрито або артроскопічно. Після хірургії необхідна реабілітація, але в більшості випадків пацієнти повертаються до повноцінної активності.
Реабілітація є обов’язковим етапом у відновленні після епікондиліту, незалежно від того, чи лікування було консервативним, чи оперативним. Першим кроком є вправи на розтягнення й розігрів м’язів передпліччя, які покращують еластичність тканин і зменшують ризик повторного запалення.
До базового комплексу входять:
Усі вправи виконуються поступово, під контролем фізичного терапевта або лікаря ЛФК.
Повернення до фізичної активності має бути поетапним. Спочатку: лише побутове навантаження, згодом легкі вправи без обтяження, а вже потім повноцінна робота чи спорт.
Рекомендації:
Такий підхід знижує ризик рецидиву й формування хронічного больового синдрому.
Упродовж усього періоду відновлення важливо регулярно проходити огляди у спеціаліста: ортопеда або реабілітолога.
Це дозволяє:
Також може бути рекомендовано контрольне УЗД, щоб оцінити стан сухожиль і наявність залишкових змін у ділянці прикріплення.
Якщо не розпочати лікування своєчасно, гострий епікондиліт може перейти у хронічне запалення сухожиль. Біль стає постійним, навіть у спокої, вночі або при легкому навантаженні. Пацієнт стикається з відчуттям печіння, тиску чи різкого болю, який важко купірувати навіть знеболювальними. Запальний процес повільно руйнує структуру сухожиль, погіршуючи загоєння і викликаючи фіброзні зміни.
Ускладненням епікондиліту може бути втрата сили, витривалості й рухливості руки, що ускладнює виконання звичних дій:
Інколи це призводить до вимушеної зміни професійної діяльності, особливо у спортсменів і працівників фізичної праці.
Без лікування або при несвоєчасному зверненні епікондиліт набуває хронічного рецидивного перебігу.
Це означає:
Хронічний епікондиліт значно складніше піддається терапії й потребує тривалої реабілітації.
Однією з основних причин рецидивів епікондиліту є неправильна техніка рухів, як у спорті, так і в побуті.
Щоб уникнути повторного запалення, важливо:
Особливо це актуально для тенісистів, гольфістів, будівельників, перукарів та офісних працівників.
Профілактика включає цілеспрямоване укріплення м’язів-згиначів і розгиначів передпліччя.
Це допомагає:
У програму профілактичних тренувань входять:
Рухова активність має бути поступовою, без перенавантаження.
Правильно організоване робоче середовище: важливий елемент у запобіганні перенапруженню м’язів руки.
Рекомендації:
Так, попри спортивну назву, епікондиліт часто виникає в людей, чия робота пов’язана з одноманітними рухами передпліччя: будівельників, перукарів, офісних працівників.
Переважна більшість випадків лікується консервативно: обмеженням навантаження, ортезом чи бандажем, протизапальними препаратами, фізіотерапією та ЛФК.
Характерний біль із зовнішнього або внутрішнього боку ліктя, який посилюється при потисканні руки, піднятті чашки чи відкриванні банки. Лікар підтверджує діагноз спеціальними тестами під час огляду.
.png)
.png)

.webp)