Лабіринтит — це запалення внутрішнього вуха (лабіринту), яке порушує роботу органів рівноваги та слуху. Внутрішнє вухо відповідає за передачу звукових сигналів до мозку та підтримання балансу тіла. При запаленні ці функції порушуються, що проявляється запамороченням, шумом у вухах, порушенням координації, нудотою та зниженням слуху.
Лабіринтит може мати гостру або хронічну форму, а також розділяється на серозний (без гнійного вмісту) та гнійний. Від форми залежить перебіг і тривалість симптомів, а також ризики ускладнень.
У дорослих і дітей перебіг лабіринтиту може відрізнятись за вираженістю симптомів. У дітей він частіше виникає як ускладнення отиту та супроводжується різким погіршенням загального стану.
Самолікування чи ігнорування симптомів може призвести до тяжких наслідків. Своєчасна консультація отоларинголога дозволяє уникнути ускладнень та відновити слух і рівновагу.
Найпоширеніша причина лабіринтиту — це ускладнення інфекцій. Запалення внутрішнього вуха часто розвивається після:
Поширення збудників на внутрішнє вухо призводить до запального набряку, порушення циркуляції рідини в лабіринті та подразнення нервових структур, що відповідають за слух і рівновагу.
Особливо небезпечними є гнійні інфекції, які можуть призвести до незворотних змін у структурі вуха й викликати повну втрату слуху.
Окрім інфекцій, є низка неінфекційних причин, які можуть викликати або провокувати розвиток лабіринтиту:
Небезпека в тому, що такі ушкодження можуть бути поступовими та проявитися лише після накопичення токсичної дії або після поєднання з іншими провокуючими факторами.
Ризик розвитку лабіринтиту зростає за наявності певних супутніх чинників:
Ці чинники не є прямими причинами лабіринтиту, але значно підвищують імовірність розвитку запального процесу за наявності провокуючих умов.
Одним із найхарактерніших симптомів лабіринтиту є раптове запаморочення, яке пацієнти часто описують як «обертання» або «провалювання». Це пов’язано з порушенням роботи вестибулярного апарату — структури, відповідальної за рівновагу та просторову орієнтацію.
Супутні ознаки:
У деяких випадках запаморочення триває кілька хвилин або годин, в інших — може зберігатися протягом кількох днів.
Залежно від форми лабіринтиту, можуть з’являтись зниження слуху або глухота на одне вухо. Це обумовлено ураженням слухової частини лабіринту або нервових шляхів, що передають звук до мозку.
Типові слухові симптоми:
Поява цих симптомів свідчить про ураження не лише вестибулярного, а й слухового апарату — отже, хвороба має комбінований характер.
Крім типових порушень слуху та рівноваги, пацієнти з лабіринтитом можуть скаржитися на:
У дітей симптоми можуть бути не настільки специфічними: малюк стає неспокійним, плаксивим, відмовляється їсти, може втрачати рівновагу або падати під час ходьби.
Першим етапом діагностики є звернення до отоларинголога (ЛОР-лікаря). Спеціаліст збирає анамнез, зокрема уточнює:
Далі проводиться огляд вуха за допомогою отоскопії, що дозволяє оцінити стан зовнішнього та середнього вуха, виявити ознаки отиту чи пошкоджень. Хоча при лабіринтиті внутрішнє вухо недоступне для візуального огляду, часто можна виявити супутні ЛОР-патології, які стали пусковим механізмом запалення.
Також лікар оцінює координацію рухів, положення тіла, рухи очей (ністагм) — це базові клінічні орієнтири в діагностиці вестибулярних розладів.
Для уточнення діагнозу застосовують спеціальні функціональні та візуалізаційні методи:
Візуалізація також важлива при підозрі на ускладнений лабіринтит або при неефективності стандартної терапії.
Симптоми лабіринтиту можуть нагадувати інші патології, тому важливо виключити:
Правильна диференціальна діагностика дає змогу уникнути помилкового лікування та вчасно направити пацієнта до суміжного спеціаліста, якщо причина симптомів не в ЛОР-сфері.
Лікування лабіринтиту залежить від форми захворювання — гнійна чи серозна, а також від вираженості симптомів і наявності ускладнень.
Основу терапії становлять:
Також можуть застосовуватись препарати, що покращують мікроциркуляцію (наприклад, цинаризин) та підтримують нервову систему (вітаміни групи В).
У пацієнтів із важким станом, блюванням, загальною інтоксикацією застосовується комплексне симптоматичне лікування, яке включає:
Підтримуюча терапія допомагає пацієнту легше перенести гострий період захворювання та уникнути госпіталізації при середньотяжкому перебігу.
Хірургічне лікування проводиться рідко й лише в ситуаціях, коли медикаментозна терапія неефективна або виникають життєво небезпечні ускладнення. Показаннями можуть бути:
Оперативне втручання може включати лабіринтектомію (видалення лабіринту), миринготомію, мастоїдектомію або інші методи, залежно від джерела ураження.
Рішення про операцію приймається міждисциплінарною командою з ЛОР-лікарем, нейрохірургом або інфекціоністом.
Після гострої фази лабіринтиту багато пацієнтів ще тривалий час відчувають нестійкість при ходьбі, порушення координації, плаваючу ходу або легке запаморочення. Для відновлення нормальної роботи вестибулярного апарату рекомендована спеціальна вестибулярна гімнастика.
Основні вправи:
Комплекс вправ підбирається індивідуально, а ефективність значно зростає під наглядом реабілітолога або ЛОР-фізіотерапевта. Зазвичай позитивна динаміка з’являється через 1–2 тижні регулярних занять.
Після перенесеного лабіринтиту важливо оцінити, чи повністю відновилася слухова функція. Для цього проводяться:
У деяких випадках може бути рекомендоване додаткове обстеження для виключення залишкових змін або рецидиву.
Також варто стежити за станом вуха після наступних ГРВІ або отитів, особливо в осіб із груп ризику: літніх, пацієнтів із хронічними ЛОР-захворюваннями або зниженим імунітетом.
Щоб мінімізувати ймовірність повторного епізоду лабіринтиту, рекомендовано дотримуватись таких профілактичних заходів:
Також варто уникати стресів і перевтоми — вони послаблюють організм і підвищують ризик інфекцій.
Одне з найчастіших ускладнень нелікованого лабіринтиту — стійке порушення рівноваги. Уражений вестибулярний апарат не відновлює свою функцію повністю, що призводить до:
У таких пацієнтів навіть незначні подразники (швидкий рух, яскраве світло, шум) можуть провокувати напад вестибулярного дискомфорту.
Залишкові порушення особливо небезпечні для людей, чия робота вимагає точної координації (водії, машиністи, будівельники, спортсмени).
Якщо лабіринтит не лікувати вчасно, запальний процес може призвести до незворотних структурних змін у внутрішньому вусі:
Наслідком стає повна або часткова втрата слуху, яка не піддається лікуванню ні медикаментами, ні слуховими апаратами. У таких випадках можливе лише слухопротезування або кохлеарна імплантація — складне та дороге втручання.
Крім того, затяжний перебіг може сформувати хронічний лабіринтит, який періодично загострюється на тлі простуд або стресів і супроводжується зниженням якості життя.
Одне з найнебезпечніших ускладнень лабіринтиту — поширення інфекції на мозкові оболонки та структури центральної нервової системи. Це можливо при:
Можливі ускладнення:
Ці стани мають високий ризик смерті або важких неврологічних наслідків — паралічів, судом, когнітивних порушень.
Своєчасне звернення до лікаря — ключовий фактор для уникнення таких загроз. Лабіринтит потребує серйозного ставлення з перших днів симптомів.
Найефективніший спосіб запобігти лабіринтиту — вчасно лікувати захворювання, які його спричиняють, зокрема:
Рекомендації:
Часто лабіринтит розвивається як наслідок недолікованого середнього отиту, тому контроль за ходом лікування ЛОР-патологій — критично важливий.
Фізичні фактори також можуть спровокувати запалення внутрішнього вуха або створити умови для проникнення інфекції.
Що варто робити:
Травма вуха або переохолодження може стати пусковим фактором для активації прихованої інфекції або розвитку вторинного отиту з подальшим ускладненням.
Стан імунітету безпосередньо впливає на здатність організму протистояти інфекціям, які викликають лабіринтит. Для профілактики важливо дотримуватись принципів здорового способу життя:
Також важливо вчасно вакцинуватись проти грипу та пневмококової інфекції, особливо людям із груп ризику — дітям, літнім пацієнтам, особам із хронічними хворобами.
Профілактика — це не лише спосіб уникнути захворювання, а й запорука збереження слуху, рівноваги та якості життя.