.svg)
Лабіринтит
Що таке лабіринтит?
Лабіринтит — це запалення внутрішнього вуха (лабіринту), яке порушує роботу органів рівноваги та слуху. Внутрішнє вухо відповідає за передачу звукових сигналів до мозку та підтримання балансу тіла. При запаленні ці функції порушуються, що проявляється запамороченням, шумом у вухах, порушенням координації, нудотою та зниженням слуху.
Лабіринтит може мати гостру або хронічну форму, а також розділяється на серозний (без гнійного вмісту) та гнійний. Від форми залежить перебіг і тривалість симптомів, а також ризики ускладнень.
У дорослих і дітей перебіг лабіринтиту може відрізнятись за вираженістю симптомів. У дітей він частіше виникає як ускладнення отиту та супроводжується різким погіршенням загального стану.
Самолікування чи ігнорування симптомів може призвести до тяжких наслідків. Своєчасна консультація отоларинголога дозволяє уникнути ускладнень та відновити слух і рівновагу.
Причини розвитку лабіринтиту
Ускладнення вірусних та бактеріальних інфекцій
Найпоширеніша причина лабіринтиту — це ускладнення інфекцій. Запалення внутрішнього вуха часто розвивається після:
- грипу, аденовірусу, герпесу, кору або вітряної віспи;
- середнього отиту, коли інфекція переходить з середнього у внутрішнє вухо;
- менінгіту — інфекція із цереброспінальної рідини може проникати в лабіринт;
- бактеріємії — коли бактерії розносяться кров’ю з інших вогнищ інфекції.
Поширення збудників на внутрішнє вухо призводить до запального набряку, порушення циркуляції рідини в лабіринті та подразнення нервових структур, що відповідають за слух і рівновагу.
Особливо небезпечними є гнійні інфекції, які можуть призвести до незворотних змін у структурі вуха й викликати повну втрату слуху.
Травми, аутоімунні процеси, ототоксичні препарати
Окрім інфекцій, є низка неінфекційних причин, які можуть викликати або провокувати розвиток лабіринтиту:
- Черепно-мозкові травми, особливо переломи основи черепа або скроневої кістки, можуть порушити цілісність лабіринту.
- Аутоімунні захворювання, зокрема системний червоний вовчак або ревматоїдний артрит, можуть провокувати аутоімунне ураження внутрішнього вуха.
- Ототоксичні препарати — деякі ліки негативно впливають на вестибулярний апарат.
Небезпека в тому, що такі ушкодження можуть бути поступовими та проявитися лише після накопичення токсичної дії або після поєднання з іншими провокуючими факторами.
Чинники ризику: вік, хронічні хвороби, імунодефіцит
Ризик розвитку лабіринтиту зростає за наявності певних супутніх чинників:
- Похилого віку — у людей старшого віку частіше знижений імунітет і порушена мікроциркуляція, що ускладнює боротьбу з інфекцією.
- Хронічні запальні захворювання ЛОР-органів — синусити, хронічний отит або тонзиліт можуть стати джерелом постійної інфекції.
- Імунодефіцитні стани, зокрема ВІЛ, діабет, онкологічні захворювання або стан після хімієтерапії, роблять організм більш уразливим до інфекцій.
- Загальне ослаблення організму після тривалого стресу, важкої хвороби або виснаження.
Ці чинники не є прямими причинами лабіринтиту, але значно підвищують імовірність розвитку запального процесу за наявності провокуючих умов.
Основні симптоми лабіринтиту
Запаморочення, нудота, втрата рівноваги
Одним із найхарактерніших симптомів лабіринтиту є раптове запаморочення, яке пацієнти часто описують як «обертання» або «провалювання». Це пов’язано з порушенням роботи вестибулярного апарату — структури, відповідальної за рівновагу та просторову орієнтацію.
Супутні ознаки:
- нудота або блювання, які можуть бути дуже вираженими;
- нестійкість при ходьбі, похитування тіла;
- неможливість зосередитися на фіксованих об’єктах;
- посилення симптомів при зміні положення голови (наприклад, поворот або нахил).
У деяких випадках запаморочення триває кілька хвилин або годин, в інших — може зберігатися протягом кількох днів.
Порушення слуху та шум у вухах
Залежно від форми лабіринтиту, можуть з’являтись зниження слуху або глухота на одне вухо. Це обумовлено ураженням слухової частини лабіринту або нервових шляхів, що передають звук до мозку.
Типові слухові симптоми:
- шум або дзвін у вусі (тинітус), що не зникає навіть у тиші;
- відчуття закладеності вуха;
- спотворення звуків або зниження їх гучності;
- у важких випадках — повна втрата слуху на уражене вухо.
Поява цих симптомів свідчить про ураження не лише вестибулярного, а й слухового апарату — отже, хвороба має комбінований характер.
Інші супутні прояви
Крім типових порушень слуху та рівноваги, пацієнти з лабіринтитом можуть скаржитися на:
- підвищену пітливість;
- прискорене серцебиття;
- відчуття тривоги або паніки на тлі сильного запаморочення;
- порушення сну та апетиту через постійну вестибулярну дезорієнтацію;
- температуру тіла, якщо причиною стала інфекція;
- загальну слабкість, головний біль або погіршення загального стану.
У дітей симптоми можуть бути не настільки специфічними: малюк стає неспокійним, плаксивим, відмовляється їсти, може втрачати рівновагу або падати під час ходьби.
Як діагностують лабіринтит
Консультація ЛОР-лікаря та огляд вуха
Першим етапом діагностики є звернення до отоларинголога (ЛОР-лікаря). Спеціаліст збирає анамнез, зокрема уточнює:
- коли з’явились симптоми,
- як вони змінювались з часом,
- чи були попередні інфекції, травми, прийом ототоксичних препаратів.
Далі проводиться огляд вуха за допомогою отоскопії, що дозволяє оцінити стан зовнішнього та середнього вуха, виявити ознаки отиту чи пошкоджень. Хоча при лабіринтиті внутрішнє вухо недоступне для візуального огляду, часто можна виявити супутні ЛОР-патології, які стали пусковим механізмом запалення.
Також лікар оцінює координацію рухів, положення тіла, рухи очей (ністагм) — це базові клінічні орієнтири в діагностиці вестибулярних розладів.
Аудіометрія, вестибулярні тести, МРТ або КТ
Для уточнення діагнозу застосовують спеціальні функціональні та візуалізаційні методи:
- Аудіометрія — дослідження слухової функції. Дозволяє визначити ступінь приглухуватості та оцінити, чи уражено звукосприймаючий апарат.
- Вестибулярне тестування — калоричні тести, стабілографія, електроністагмографія. Вони оцінюють реакцію вестибулярної системи на подразнення.
- Магнітно-резонансна (МРТ) або комп’ютерна томографія (КТ) — застосовуються для виявлення внутрішньочерепних ускладнень, абсцесів, пухлин або судинних порушень, які можуть мати подібну клінічну картину.
Візуалізація також важлива при підозрі на ускладнений лабіринтит або при неефективності стандартної терапії.
Диференціальна діагностика з іншими захворюваннями
Симптоми лабіринтиту можуть нагадувати інші патології, тому важливо виключити:
- доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення (ДППЗ);
- хворобу Меньєра, яка має схожу тріаду симптомів — шум у вусі, втрата слуху, запаморочення;
- вестибулярний неврит — запалення вестибулярного нерва без ураження слуху;
- інсульт у ділянці мозочка або стовбура мозку, особливо у пацієнтів старшого віку;
- пухлини в ділянці слухового нерва (невринома вестибулокохлеарного нерва);
- розсіяний склероз, якщо пацієнт молодий і симптоми з'явились раптово.
Правильна диференціальна діагностика дає змогу уникнути помилкового лікування та вчасно направити пацієнта до суміжного спеціаліста, якщо причина симптомів не в ЛОР-сфері.
Сучасні методи лікування лабіринтиту
Медикаментозна терапія: антибіотики, протизапальні, вестибулолітики
Лікування лабіринтиту залежить від форми захворювання — гнійна чи серозна, а також від вираженості симптомів і наявності ускладнень.
Основу терапії становлять:
- Антибіотики — призначаються при бактеріальному лабіринтиті або ризику гнійного процесу. Найчастіше застосовують цефалоспорини III покоління, аміноглікозиди (з обережністю через можливу ототоксичність), макроліди.
- Протизапальні препарати — зменшують набряк, полегшують загальний стан, знижують ймовірність поширення запалення.
- Вестибулолітики — препарати, що знижують активність вестибулярного апарату, допомагають усунути запаморочення, нудоту, відчуття дискоординації. До них належать бетагістин, дименгідринат, меклізин.
Також можуть застосовуватись препарати, що покращують мікроциркуляцію (наприклад, цинаризин) та підтримують нервову систему (вітаміни групи В).
Симптоматичне лікування та інфузійна терапія
У пацієнтів із важким станом, блюванням, загальною інтоксикацією застосовується комплексне симптоматичне лікування, яке включає:
- інфузійну терапію для корекції водно-сольового балансу та зменшення токсичного навантаження;
- протиблювотні засоби (наприклад, метоклопрамід);
- анксіолітики або седативні препарати при сильному вестибулярному збудженні;
- антипіретики — при гарячці;
- знеболювальні засоби, якщо є головний біль або виражене вушне болюче відчуття.
Підтримуюча терапія допомагає пацієнту легше перенести гострий період захворювання та уникнути госпіталізації при середньотяжкому перебігу.
Хірургічне втручання в ускладнених випадках
Хірургічне лікування проводиться рідко й лише в ситуаціях, коли медикаментозна терапія неефективна або виникають життєво небезпечні ускладнення. Показаннями можуть бути:
- прорив гною у внутрішнє вухо з осередку отиту;
- формування абсцесу скроневої кістки;
- розвиток отогенних внутрішньочерепних ускладнень (наприклад, менінгіту);
- наявність хронічного гнійного осередку, що потребує санації.
Оперативне втручання може включати лабіринтектомію (видалення лабіринту), миринготомію, мастоїдектомію або інші методи, залежно від джерела ураження.
Рішення про операцію приймається міждисциплінарною командою з ЛОР-лікарем, нейрохірургом або інфекціоністом.
Реабілітація після лікування
Вестибулярна гімнастика та відновлення рівноваги
Після гострої фази лабіринтиту багато пацієнтів ще тривалий час відчувають нестійкість при ходьбі, порушення координації, плаваючу ходу або легке запаморочення. Для відновлення нормальної роботи вестибулярного апарату рекомендована спеціальна вестибулярна гімнастика.
Основні вправи:
- повороти голови з відкритими й закритими очима;
- фіксація погляду на об’єкті під час рухів голови;
- ходьба по прямій лінії;
- зміна положення тіла з фіксацією рівноваги (наприклад, вставання з положення лежачи з закритими очима);
- тренування на нестабільних поверхнях.
Комплекс вправ підбирається індивідуально, а ефективність значно зростає під наглядом реабілітолога або ЛОР-фізіотерапевта. Зазвичай позитивна динаміка з’являється через 1–2 тижні регулярних занять.
Контроль слуху та профілактичні огляди
Після перенесеного лабіринтиту важливо оцінити, чи повністю відновилася слухова функція. Для цього проводяться:
- аудіометрія — перевірка рівня слуху в динаміці;
- оцінка шуму у вухах (якщо скарги залишились);
- контрольний огляд ЛОР-лікаря — орієнтовно через 2–4 тижні після завершення лікування.
У деяких випадках може бути рекомендоване додаткове обстеження для виключення залишкових змін або рецидиву.
Також варто стежити за станом вуха після наступних ГРВІ або отитів, особливо в осіб із груп ризику: літніх, пацієнтів із хронічними ЛОР-захворюваннями або зниженим імунітетом.
Поради для зменшення ризику рецидиву
Щоб мінімізувати ймовірність повторного епізоду лабіринтиту, рекомендовано дотримуватись таких профілактичних заходів:
- своєчасне лікування ЛОР-інфекцій (особливо отиту та синуситу);
- уникання самолікування антибіотиками або ототоксичними препаратами;
- підтримка імунітету — повноцінне харчування, здоровий сон, фізична активність;
- використання захисних засобів у холодну пору року для запобігання переохолодженню та простудам;
- контроль за хронічними захворюваннями, які можуть послабити організм (діабет, імунодефіцити).
Також варто уникати стресів і перевтоми — вони послаблюють організм і підвищують ризик інфекцій.
Ускладнення при відсутності або несвоєчасному лікуванні
Хронічне запаморочення та вестибулярні порушення
Одне з найчастіших ускладнень нелікованого лабіринтиту — стійке порушення рівноваги. Уражений вестибулярний апарат не відновлює свою функцію повністю, що призводить до:
- хронічного запаморочення;
- нестійкої ходи, похитування при поворотах голови;
- непереносимості поїздок у транспорті, зміни положення тіла;
- проблем із зосередженістю, працездатністю та якістю життя.
У таких пацієнтів навіть незначні подразники (швидкий рух, яскраве світло, шум) можуть провокувати напад вестибулярного дискомфорту.
Залишкові порушення особливо небезпечні для людей, чия робота вимагає точної координації (водії, машиністи, будівельники, спортсмени).
Перехід у хронічну форму, повна втрата слуху
Якщо лабіринтит не лікувати вчасно, запальний процес може призвести до незворотних структурних змін у внутрішньому вусі:
- фіброз лабіринту — заміщення функціональної тканини сполучною;
- окостеніння (осифікація) — кальцифікація лабіринту, що блокує передачу звуку;
- ураження слухового нерва.
Наслідком стає повна або часткова втрата слуху, яка не піддається лікуванню ні медикаментами, ні слуховими апаратами. У таких випадках можливе лише слухопротезування або кохлеарна імплантація — складне та дороге втручання.
Крім того, затяжний перебіг може сформувати хронічний лабіринтит, який періодично загострюється на тлі простуд або стресів і супроводжується зниженням якості життя.
Ризик менінгіту чи енцефаліту
Одне з найнебезпечніших ускладнень лабіринтиту — поширення інфекції на мозкові оболонки та структури центральної нервової системи. Це можливо при:
- гнійному лабіринтиті;
- прориві інфекції з вуха у внутрішньочерепні порожнини;
- відсутності антибактеріальної терапії на тлі ослабленого імунітету.
Можливі ускладнення:
- менінгіт — запалення оболонок головного мозку;
- енцефаліт — запалення речовини мозку;
- абсцес мозку;
- сепсис — зараження крові.
Ці стани мають високий ризик смерті або важких неврологічних наслідків — паралічів, судом, когнітивних порушень.
Своєчасне звернення до лікаря — ключовий фактор для уникнення таких загроз. Лабіринтит потребує серйозного ставлення з перших днів симптомів.
Профілактика лабіринтиту
Своєчасне лікування отитів і вірусних інфекцій
Найефективніший спосіб запобігти лабіринтиту — вчасно лікувати захворювання, які його спричиняють, зокрема:
- гострий і хронічний середній отит;
- вірусні респіраторні інфекції (ГРВІ, грип, аденовірус);
- бактеріальні ускладнення після застуди чи ангіни.
Рекомендації:
- не ігнорувати біль або дискомфорт у вусі;
- звертатися до ЛОР-лікаря при перших симптомах запалення;
- не займатися самолікуванням, особливо у дітей;
- дотримуватися повного курсу антибіотикотерапії, якщо вона призначена.
Часто лабіринтит розвивається як наслідок недолікованого середнього отиту, тому контроль за ходом лікування ЛОР-патологій — критично важливий.
Захист вух від травм і переохолодження
Фізичні фактори також можуть спровокувати запалення внутрішнього вуха або створити умови для проникнення інфекції.
Що варто робити:
- уникати травм вуха під час спорту, при чистці слухового проходу або різких перепадах тиску;
- носити шапку або пов’язку на вуха в холодну пору року;
- захищати вуха від вологи — особливо при купанні в холодній воді;
- не використовувати ватні палички глибоко у вусі, щоб не травмувати барабанну перетинку.
Травма вуха або переохолодження може стати пусковим фактором для активації прихованої інфекції або розвитку вторинного отиту з подальшим ускладненням.
Підтримка імунної системи
Стан імунітету безпосередньо впливає на здатність організму протистояти інфекціям, які викликають лабіринтит. Для профілактики важливо дотримуватись принципів здорового способу життя:
- повноцінне харчування, багате на вітаміни, білки та мінерали;
- достатній сон — не менше 7–8 годин на добу;
- помірна фізична активність;
- загартовування — контрастний душ, прогулянки на свіжому повітрі;
- відмова від шкідливих звичок, які послаблюють захисні сили організму.
Також важливо вчасно вакцинуватись проти грипу та пневмококової інфекції, особливо людям із груп ризику — дітям, літнім пацієнтам, особам із хронічними хворобами.
Профілактика — це не лише спосіб уникнути захворювання, а й запорука збереження слуху, рівноваги та якості життя.
.png)
.png)
.webp)
.webp)
сервісу
