.svg)
Хвороба Меньєра
Що таке хвороба Меньєра?
Хвороба Меньєра — це хронічне захворювання внутрішнього вуха, яке супроводжується нападами запаморочення, шумом у вухах, втратою слуху та відчуттям тиску або повноти у вусі. Порушення виникає через надмірне накопичення ендолімфатичної рідини у лабіринті внутрішнього вуха, що впливає на рівновагу та слух.
Це прогресуюча патологія, яка найчастіше вражає одне вухо, але з часом може переходити і на друге. Хвороба має хвилеподібний перебіг: періоди загострень змінюються ремісіями. Найчастіше діагностується у людей віком від 20 до 50 років.
Основна зона ураження — це внутрішнє вухо, зокрема:
- Завитка (кохлея) — відповідає за сприйняття звуків. Її ураження викликає зниження слуху та шум у вухах.
- Присінок (вестибулярний апарат) — координує рівновагу. При ураженні виникають запаморочення та дезорієнтація.
- Ендолімфатичний мішечок і протоки — порушення циркуляції рідини у цих структурах є основним механізмом розвитку хвороби Меньєра.
Зміни у цих ділянках призводять до прогресуючих порушень слуху та рівноваги, що суттєво впливають на якість життя пацієнта.
Основні причини розвитку
Точна причина хвороби Меньєра залишається не до кінця з’ясованою, однак більшість науковців сходяться на думці, що виникнення захворювання пов’язане з комплексом чинників. У центрі — дисбаланс рідини у внутрішньому вусі, який запускається через порушення обміну, запальні процеси, імунні збої або інфекції.
Порушення внутрішньолабіринтної рідини
Однією з головних причин розвитку хвороби є надмірне накопичення ендолімфи у внутрішньому вусі.
Це може бути зумовлено:
- недостатнім відтоком рідини через ендолімфатичний мішечок;
- підвищеним тиском у лабіринті;
- порушенням проникності судин стінок лабіринту.
Зміни тиску та об’єму рідини порушують чутливість рецепторів, що призводить до нападу запаморочення, шуму у вусі та втрати слуху.
Генетичні й аутоімунні фактори
У деяких пацієнтів виявляється спадкова схильність до захворювання. Родинні випадки хвороби свідчать про можливу роль генетичних мутацій у розвитку порушень обміну рідини в лабіринті.
Крім того, розглядається аутоімунний механізм, коли імунна система помилково атакує клітини внутрішнього вуха, викликаючи запалення та пошкодження. Це пояснює, чому у частини хворих хвороба поєднується з іншими аутоімунними станами — ревматоїдним артритом, вовчаком, тиреоїдитом.
Вірусні інфекції та супутні захворювання
Інфекційні ураження, особливо вірусної природи (герпесвіруси, цитомегаловірус, віруси грипу), можуть призводити до запалення внутрішнього вуха й порушення мікроциркуляції. Це запускає патологічні процеси, які сприяють затримці рідини та пошкодженню сенсорних клітин.
До факторів ризику також належать:
- часті отити в анамнезі;
- черепно-мозкові травми;
- порушення кровообігу;
- хронічні захворювання (цукровий діабет, гіпертонія).
Комплекс цих чинників створює умови для виникнення та прогресування хвороби Меньєра.
Симптоми хвороби Меньєра
Хвороба Меньєра характеризується специфічною тріадою симптомів: напади запаморочення, шум у вухах і поступова втрата слуху. Симптоми виникають раптово, часто без провісників, і можуть суттєво погіршувати якість життя. Хвороба має хвилеподібний перебіг: між нападами може спостерігатися тимчасове полегшення або часткове відновлення функцій.
Раптові напади запаморочення
Найбільш характерний симптом — раптове, сильне запаморочення (вестибулярний криз), під час якого пацієнту здається, що все навколо обертається. Напади тривають від 20 хвилин до кількох годин, іноді супроводжуються втратою рівноваги, нудотою і блюванням.
Особливості запаморочень при хворобі Меньєра:
- виникають несподівано;
- не пов’язані з положенням голови;
- часто супроводжуються страхом падіння;
- змушують людину лягти або сісти.
Після нападу зазвичай спостерігається відчуття втоми, дезорієнтації, нестійкість при ході.
Шум у вухах і закладеність
Пацієнти скаржаться на постійний або періодичний шум у вусі — дзижчання, гудіння, свист, який може змінюватися за інтенсивністю. Часто присутнє відчуття закладеності вуха, схоже на стан після польоту або занурення під воду.
Ці симптоми можуть посилюватися перед нападом або під час нього. З часом шум стає постійним і впливає на якість сну, концентрацію, психологічний стан.
Прогресивна втрата слуху
На початкових етапах слух знижується тимчасово та переважно на низькі частоти, однак з перебігом хвороби порушення слуху стає стійким і незворотним.
Типові особливості:
- однобічна сенсоневральна приглухуватість;
- втрата розбірливості мовлення;
- труднощі сприйняття фонових звуків;
- нечутливість до тихих голосів або шуму.
У деяких випадках хвороба прогресує до повної глухоти на уражене вухо.
Вегетативні прояви: нудота, пітливість, слабкість
Під час нападу часто виникають вегетативні симптоми, спричинені порушенням роботи вестибулярного апарату:
- нудота, іноді блювання;
- посилене потовиділення;
- блідість шкіри, відчуття жару або холоду;
- тремтіння, загальна слабкість, відчуття страху.
Такі симптоми значно ускладнюють повсякденну активність і потребують медикаментозного контролю.
Як діагностують хворобу Меньєра
Діагностика хвороби Меньєра ґрунтується на клінічній картині, характерних симптомах та виключенні інших захворювань, що можуть спричиняти подібні прояви. Підтвердити діагноз можна лише після комплексного обстеження слухової та вестибулярної систем.
Консультація отоларинголога та збір анамнезу
Перший крок — прийом у ЛОР-лікаря, який уважно збирає анамнез: частоту, тривалість та характер нападів, наявність шуму у вусі, втрати слуху, провокуючі фактори.
Під час первинного огляду отоларинголог може:
- оглянути барабанну перетинку та зовнішнє вухо;
- оцінити координацію, рівновагу;
- перевірити слух за допомогою простих тестів.
Вже на цьому етапі лікар може запідозрити хворобу Меньєра та призначити інструментальні методи діагностики.
Аудіометрія та імпедансометрія
Тональна аудіометрія дозволяє визначити рівень слуху на різних частотах. Для хвороби Меньєра характерне зниження слуху на низьких частотах, яке поступово прогресує.
Імпедансометрія (тимпанометрія) оцінює рухливість барабанної перетинки та стан середнього вуха. Хоча результати часто бувають у нормі, це дослідження дозволяє виключити інші причини порушення слуху (наприклад, отит чи отосклероз).
Вестибулярні тести та ЕНГ/ВНГ
Для оцінки рівноваги призначають:
- проби Ромберга, Унтербергера, Фукуди — оцінюють нестійкість у положенні стоячи;
- електроністагмографію (ЕНГ) або відеоністагмографію (ВНГ) — фіксують мимовільні рухи очей (ністагм), що є ознакою порушення вестибулярної функції;
- калоричні проби — стимуляція внутрішнього вуха теплою та холодною водою або повітрям для виклику ністагму.
Ці методи допомагають виявити однобічне ураження вестибулярного апарату, типове для хвороби Меньєра.
МРТ для виключення інших патологій
Магнітно-резонансна томографія головного мозку з акцентом на ділянку скроневих кісток виконується з метою:
- виключення пухлин слухового нерва (невриноми);
- оцінки стану мозочку та стовбура мозку;
- диференціальної діагностики з розсіяним склерозом, енцефалітом, ішемічними ураженнями.
МРТ не підтверджує хворобу Меньєра безпосередньо, але є важливим етапом для виключення інших серйозних патологій, які можуть мати схожі симптоми.
Сучасні методи лікування
Лікування хвороби Меньєра має на меті зменшення частоти й інтенсивності нападів, контроль симптомів і збереження слуху. Підхід до терапії комплексний: поєднує медикаментозне лікування, зміну способу життя, вестибулярну реабілітацію, а в окремих випадках — хірургічне втручання.
Медикаментозна терапія: діуретики, вестибулолітики
Препарати підбираються індивідуально з урахуванням симптомів та частоти нападів. Основні групи:
- Діуретики (сечогінні засоби) — зменшують об’єм рідини у внутрішньому вусі та знижують тиск ендолімфи. Часто призначають тіазидні або комбіновані діуретики.
- Вестибулолітики — препарати, що зменшують запаморочення (бетагістин, дименгідринат, меклозин).
- Протинудотні засоби — для контролю нудоти та блювання під час нападів.
- Анксіолітики або антидепресанти — можуть призначатися пацієнтам із тривожністю або вираженим емоційним напруженням, яке посилює симптоматику.
Медикаментозна терапія може тривати місяцями, потребує регулярного моніторингу й корекції дози.
Зміна способу життя: харчування, стрес-контроль
Зміни у повсякденному житті — важлива частина терапії, що підвищує ефективність медикаментів:
- Обмеження солі (до 1–2 г/день) — сприяє зменшенню затримки рідини в організмі.
- Виключення кофеїну, алкоголю та нікотину — вони погіршують мікроциркуляцію у вусі.
- Регулярне фізичне навантаження — для поліпшення кровообігу.
- Стрес-менеджмент — хвороба часто загострюється на фоні хронічного стресу. Рекомендовані дихальні практики, психотерапія, релаксація.
Пацієнтам рекомендується вести щоденник симптомів для виявлення тригерів нападів.
Вестибулярна реабілітація
Це комплекс спеціальних вправ, спрямованих на покращення балансу та адаптацію мозку до вестибулярних порушень. Програма розробляється індивідуально і може включати:
- гімнастику для очей і голови;
- координаційні вправи для тіла;
- рівноважні тренування на нестійких поверхнях.
Регулярні заняття допомагають скоротити тривалість нападів, зменшити залежність від медикаментів і підвищити впевненість у русі.
Хірургічні методи за показами
При частих, важких нападах, які не контролюються консервативним лікуванням, розглядаються інвазивні втручання. Серед них:
- інтра-тимпанальне введення гентаміцину — для пригнічення вестибулярної функції на ураженому боці;
- ендолімфатичне шунтування — створення дренажу для зниження тиску в лабіринті;
- лабіринтектомія або невротомія — радикальні методи, що застосовуються у крайніх випадках при повній втраті слуху.
Хірургічні методи використовують лише тоді, коли інші підходи не дають результату, і лише після ретельної оцінки ризиків та прогнозів.
Реабілітація після лікування
Після зниження гострих симптомів і стабілізації стану пацієнт потребує реабілітаційної підтримки. Її мета — допомогти людині адаптуватися до змін, відновити рівновагу, зменшити страх рецидивів і повернутися до активного способу життя. Успішна реабілітація значно покращує якість життя та зменшує психологічне навантаження.
Повернення до звичного способу життя
Більшість пацієнтів можуть повернутися до роботи, побутових справ і соціальної активності після стабілізації стану. Важливо дотримуватись таких рекомендацій:
- уникати різких рухів головою;
- не керувати автомобілем під час загострень;
- забезпечити достатній сон і регулярне харчування;
- зберігати режим дня та уникати перевтоми;
- відмовитись від факторів, що провокують напади (стрес, кофеїн, алкоголь).
Пацієнтам варто навчитися розпізнавати перші сигнали загострення та діяти заздалегідь — наприклад, прийняти призначені лікарем препарати або відпочити в тихому місці.
Вестибулярна гімнастика та тренування рівноваги
Спеціальні вправи для тренування координації та вестибулярної компенсації є ключовим елементом відновлення. Їх рекомендують виконувати щодня під наглядом спеціаліста або самостійно після інструктажу.
Типові вправи включають:
- повільні повороти голови й очей;
- ходьбу по прямій лінії з відкритими і закритими очима;
- балансування на одній нозі;
- вправи на нестабільних поверхнях.
Завдяки регулярним тренуванням мозок краще адаптується до змін у вестибулярному апараті, а ризик повторних нападів зменшується.
Регулярні контрольні огляди
Навіть за відсутності симптомів пацієнтам необхідно періодично проходити контрольні обстеження.
Це дозволяє:
- оцінити стабільність слуху;
- вчасно виявити ознаки рецидиву;
- скоригувати схему лікування;
- отримати рекомендації щодо подальшої профілактики.
Оптимальна частота оглядів — раз на 3–6 місяців або за потребою. У разі появи нових симптомів слід звернутися до лікаря якомога раніше.
Ускладнення при відсутності або неправильному лікуванні
Хвороба Меньєра має хронічний, прогресуючий характер, і без належної терапії може призвести до серйозних ускладнень. Вони значно знижують якість життя, ускладнюють професійну діяльність і порушують соціальну адаптацію. Своєчасна діагностика та комплексне лікування дозволяють зменшити ризики.
Стала втрата слуху
Одне з найбільш поширених і важких ускладнень — необоротна сенсоневральна приглухуватість. Без контролю хвороби зниження слуху прогресує і переходить із тимчасового в постійне.
Особливості:
- зниження чутливості до низьких частот на початку, потім — до всіх;
- погіршення розбірливості мовлення навіть при нормальній гучності;
- у складних випадках — повна глухота на уражене вухо.
Це обмежує комунікацію, викликає тривожність і впливає на професійну діяльність.
Хронічне порушення координації
Якщо не вживати заходів для стабілізації вестибулярної системи, виникає стійка дезорієнтація в просторі, яка може зберігатися навіть у періоди між нападами.
Можливі наслідки:
- нестійкість при ході;
- проблеми з концентрацією під час руху;
- підвищений ризик падінь;
- страх перед пересуванням у людних або відкритих місцях.
З часом пацієнт уникає активності, знижується фізична форма та впевненість у собі.
Соціальна ізоляція та погіршення якості життя
Без підтримки та лікування хвороба Меньєра призводить до емоційного та соціального виснаження. Постійна тривога перед черговим нападом, обмеження у спілкуванні та діяльності формують замкнене коло.
Можливі психологічні наслідки:
- депресивні стани, емоційна пригніченість;
- порушення сну, хронічна втома;
- зниження працездатності та бажання спілкуватися;
- відмова від соціальних заходів, подорожей, навіть звичних справ.
З огляду на це, дуже важливо вчасно звертатися по медичну допомогу та дотримуватись індивідуального плану лікування.
Профілактика хвороби Меньєра
Хоча повністю запобігти хворобі Меньєра неможливо, існують заходи, які знижують ризик загострень, уповільнюють прогресування та покращують контроль над симптомами. Профілактика базується на корекції способу життя, харчових звичок і своєчасному лікуванні супутніх станів.
Обмеження солі та кофеїну в раціоні
Сіль утримує рідину в організмі, що може призводити до підвищення тиску в лабіринті внутрішнього вуха. Тому зменшення вживання натрію — одна з базових рекомендацій при цій патології.
Рекомендації:
- обмежити сіль до 1–2 г/день;
- уникати оброблених продуктів, копченостей, готових соусів;
- зменшити вживання кофеїну, який посилює судинні спазми і провокує запаморочення;
- відмовитися від алкоголю, який негативно впливає на вестибулярну систему.
Збалансований раціон допомагає стабілізувати загальний обмін і зменшує частоту нападів.
Уникнення стресу та перевтоми
Стрес і фізичне виснаження часто виступають тригерами нападів хвороби Меньєра. Навчання методам емоційної саморегуляції та правильне планування навантаження є ключовими факторами профілактики.
Поради:
- нормалізувати режим сну (не менше 7–8 годин);
- включити до щоденного розкладу перерви на відпочинок;
- практикувати дихальні вправи, медитацію, техніки релаксації;
- уникати конфліктних ситуацій і психологічного перенапруження;
- підтримувати регулярну фізичну активність без перевантаження.
Психоемоційна стабільність напряму впливає на частоту та інтенсивність вестибулярних порушень.
Своєчасне лікування інфекцій ЛОР-органів
Інфекції середнього або внутрішнього вуха, носоглотки, гайморових пазух можуть спричинити або загострити симптоми хвороби Меньєра. Тому профілактика повинна включати ретельне спостереження за станом ЛОР-органів.
Рекомендовано:
- не займатись самолікуванням при отитах, синуситах, ангіні;
- звертатися до ЛОР-лікаря при перших симптомах закладеності, болю або виділень із вуха;
- уникати переохолодження та вологи в вухах;
- проходити регулярні профілактичні огляди, особливо при наявності хронічних захворювань.
Своєчасне лікування та профілактика ускладнень з боку вуха суттєво зменшують ризик розвитку або рецидиву хвороби Меньєра.
.png)
.png)
.webp)
сервісу
