Форма зв’язку

Залиште свої контактні дані. Ми зв'яжемося з вами найближчим часом та надамо експертну консультацію

Дякуємо за ваш запит!
Ми успішно отримали вашу заявку на прийом до лікаря.
Найближчим часом з вами зв’яжеться наш адміністратор для підтвердження запису або уточнення деталей.

Oops! Something went wrong while submitting the form.

Аутоімунний тиреоїдит

Залишити звернення

4.9

350+ відгуків

Що таке аутоімунний тиреоїдит?

Аутоімунний тиреоїдит — це хронічне запальне захворювання щитоподібної залози, при якому імунна система помилково атакує власні клітини залози. Найпоширенішою формою є тиреоїдит Хашимото. У більшості випадків це призводить до поступового зниження функції щитоподібної залози, тобто до гіпотиреозу.

Захворювання має автоімунну природу, що означає порушення розпізнавання "свого" і "чужого" з боку імунної системи. В результаті утворюються антитіла до тиреоїдної тканини — зокрема, до тиреоглобуліну (ТГ) та тиреоїдної пероксидази (TPO). Вони провокують руйнування фолікулів щитоподібної залози.

Хвороба часто розвивається поступово, без виражених симптомів на початку, і може довгий час залишатися непоміченою.

Залоза намагається компенсувати пошкодження за рахунок гіперплазії — іноді це призводить до збільшення її об'єму (зоб). У міру прогресування процесу знижується рівень гормонів, і формується клінічна картина гіпотиреозу.

Причини та фактори ризику

Генетична схильність

Один із ключових факторів розвитку аутоімунного тиреоїдиту — спадкова схильність. Якщо у близьких родичів (особливо по жіночій лінії) діагностували хвороби щитоподібної залози або інші аутоімунні захворювання (цукровий діабет 1 типу, целіакія, ревматоїдний артрит), ризик виникнення тиреоїдиту істотно зростає.

Генетичні фактори визначають, наскільки активно імунна система реагує на власні тканини, але сама по собі спадковість не гарантує розвиток захворювання — вона лише створює умови для запуску процесу при наявності тригерів.

Зовнішні тригери: інфекції, стрес, радіація

Активацію аутоімунного процесу часто провокують зовнішні чинники, серед яких:

Гострі або хронічні вірусні інфекції (наприклад, вірус Епштейна–Барр)
Сильні психоемоційні навантаження або тривалий стрес
Уплив радіації чи екологічно шкідливого середовища
Надмірне сонячне або ультрафіолетове опромінення

Такі тригери не є прямими причинами хвороби, але вони можуть стати пусковим механізмом для розвитку аутоімунної відповіді в організмі з генетичною схильністю.

Роль йоду в розвитку захворювання

Баланс йоду в організмі має значення для здоров’я щитоподібної залози. Як дефіцит, так і надлишок йоду можуть впливати на її функціонування. У деяких випадках надмірне споживання йоду, зокрема через харчові добавки або медикаменти, може стимулювати аутоімунні реакції у схильних осіб.

Саме тому в ендемічних регіонах після масової йодної профілактики спостерігали збільшення випадків аутоімунного тиреоїдиту. Однак це не причина відмовлятися від йоду — йдеться лише про потребу контролювати його кількість, особливо у людей із підвищеним ризиком.

Основні симптоми аутоімунного тиреоїдиту

Аутоімунний тиреоїдит має повільний, часто безсимптомний початок. Симптоматика залежить від фази захворювання: спочатку може спостерігатися короткочасний тиреотоксикоз, а згодом — стійкий гіпотиреоз. У деяких випадках симптоми взагалі тривалий час відсутні, й захворювання виявляється випадково під час планових обстежень.

Ознаки гіпотиреозу

У більшості пацієнтів на пізніх етапах спостерігається недостатність гормонів щитоподібної залози (гіпотиреоз), яка проявляється такими симптомами:

Постійна втома, сонливість, зниження працездатності
Погіршення пам’яті, концентрації, уповільнення мислення
Набір ваги при звичайному раціоні
Порушення менструального циклу, безпліддя
Запори, здуття живота
Відчуття холоду, зниження температури тіла
Отеки обличчя, кінцівок

Симптоми з’являються поступово, і їх можна помилково сприймати за звичайну перевтому або вікові зміни.

Ознаки гіпертиреозу у фазі тиреотоксикозу

На ранній стадії тиреоїдиту може бути коротка фаза тиреотоксикозу — стану, коли в кров потрапляє надлишок гормонів унаслідок руйнування клітин залози. Ця фаза тимчасова, але має характерні симптоми:

Прискорене серцебиття, аритмії
Підвищена пітливість, відчуття спеки
Дратівливість, тривожність, порушення сну
Зниження маси тіла при нормальному апетиті
Тремтіння рук

Фаза тиреотоксикозу зазвичай минає без лікування, після чого гормональні показники знижуються — настає гіпотиреоз.

Загальні прояви: слабкість, зміни настрою, сухість шкіри

Незалежно від фази захворювання, багато пацієнтів відзначають неспецифічні, але тривожні симптоми:

Постійна млявість, втомлюваність без очевидної причини
Часті зміни настрою, дратівливість, схильність до депресії
Сухість і лущення шкіри
Ламкість нігтів, випадіння волосся
Зниження лібідо, погіршення якості життя

Ці симптоми часто недооцінюються, але саме вони можуть першими сигналізувати про гормональний дисбаланс і потребу звернутися до ендокринолога.

Як проводиться діагностика

Діагностика аутоімунного тиреоїдиту базується на поєднанні клінічного огляду, лабораторних аналізів та інструментальних методів дослідження. Важливо не лише виявити порушення, а й оцінити функціональний стан щитоподібної залози для вибору тактики лікування.

Огляд ендокринолога та анамнез

Першим етапом діагностики є консультація ендокринолога. Лікар:

збирає анамнез: з’ясовує скарги, наявність аутоімунних захворювань у родині, перенесені інфекції, стреси, прийом медикаментів;
оцінює загальний стан пацієнта: настрій, вага, стан шкіри, пульс, тиск;
проводить пальпацію щитоподібної залози — звертає увагу на розміри, ущільнення, болючість.

Цей етап допомагає запідозрити патологію ще до отримання результатів аналізів.

Аналізи на гормони та антитіла (ТТГ, Т4, анти-ТПО)

Основу діагностики складають лабораторні дослідження:

ТТГ (тиреотропний гормон) — ключовий показник, який відображає функцію щитоподібної залози;
вільний Т4 — дає уявлення про рівень тиреоїдних гормонів у крові;
анти-ТПО (антитіла до тиреоїдної пероксидази) — високий рівень свідчить про аутоімунний процес;
додатково можуть визначати антитіла до тиреоглобуліну (анти-ТГ).

Підвищення рівня антитіл на фоні зміненого ТТГ — основна лабораторна ознака аутоімунного тиреоїдиту.

УЗД щитоподібної залози: структурні зміни

Ультразвукове дослідження (УЗД) — обов’язковий метод для оцінки стану залози:

дозволяє виявити зменшення або збільшення об'єму залози;
показує нерівномірність структури, знижену ехогенність — типову для тиреоїдиту;
визначає наявність вузлів, дифузних змін, кіст, кальцинатів.

УЗД не підтверджує діагноз без аналізів, але допомагає оцінити ступінь ураження органа, контролювати динаміку та виключити інші захворювання.

Сучасні підходи до лікування

Лікування аутоімунного тиреоїдиту залежить від функціонального стану щитоподібної залози. Основна мета — відновити нормальний рівень гормонів у крові та запобігти ускладненням. Захворювання має хронічний перебіг, але за правильного лікування пацієнти можуть жити повноцінним життям.

Замісна гормональна терапія (левотироксин)

При розвитку гіпотиреозу основним методом лікування є призначення левотироксину — синтетичного аналога тироксину (Т4), який відновлює нормальний гормональний баланс.

Переваги терапії:

усунення симптомів гіпотиреозу (втоми, набору ваги, зниження настрою);
нормалізація обміну речовин;
профілактика ускладнень — з боку серцево-судинної, репродуктивної систем;
зменшення розмірів зоба (у деяких випадках).

Препарат приймається щодня натще, дозування підбирається індивідуально.

Моніторинг і корекція дозування

Замісна терапія потребує регулярного контролю:

через 6–8 тижнів після початку лікування проводиться аналіз на ТТГ для оцінки ефективності дози;
при стабільних показниках — контроль 1–2 рази на рік;
корекція дози необхідна при зміні маси тіла, вагітності, менопаузі, прийомі інших ліків.

Самостійне зменшення або припинення терапії небезпечне — гормони не викликають залежності, але є життєво необхідними при гіпотиреозі.

Додаткові заходи при тиреотоксикозі

Якщо на початковому етапі захворювання спостерігається фаза тиреотоксикозу, специфічне лікування зазвичай не потрібне, оскільки надлишок гормонів зумовлений вивільненням із руйнованих клітин, а не їх надмірною продукцією.

У разі виражених симптомів можуть бути рекомендовані:

β-блокатори — для зменшення серцебиття, тремтіння, тривожності;
обмеження фізичних навантажень;
спостереження за динамікою гормонального фону без призначення тиреостатиків.

Ця фаза зазвичай минає самостійно, після чого настає зниження функції щитоподібної залози.

Відновлення та підтримка здоров’я

Аутоімунний тиреоїдит вимагає довготривалого спостереження і комплексного підходу до підтримки якості життя. Окрім медикаментозної терапії важливими є щоденні звички, психологічний стан і регулярні візити до лікаря.

Психоемоційна стабільність і фізична активність

Хронічні аутоімунні захворювання потребують не лише фізичного, а й психологічного ресурсу:

Важливо зменшити рівень стресу, уникати перевантажень, навчитися технікам релаксації — йога, медитація, дихальні вправи;
Фізична активність помірного рівня: ходьба, плавання, пілатес, заняття у зручному темпі — підтримують обмін речовин, покращують настрій;
За потреби — психологічна підтримка або робота з психотерапевтом.

Контроль емоційного стану знижує ризик загострень і сприяє кращому прийняттю діагнозу.

Постійне спостереження у ендокринолога

Регулярні візити до ендокринолога — ключовий компонент довготривалого контролю хвороби:

1–2 рази на рік при стабільному стані;
частіше — при зміні самопочуття, плануванні вагітності або корекції дози препарату;
періодичне лабораторне обстеження ТТГ, Т4, антитіл;
УЗД щитоподібної залози для динамічного контролю структури.

Таке спостереження дозволяє вчасно виявляти зміни та адаптувати терапію, що забезпечує стабільний стан і запобігає ускладненням.

Можливі ускладнення при відсутності лікування

Аутоімунний тиреоїдит — хронічне захворювання, яке без належного контролю поступово призводить до зниження функції щитоподібної залози. Ігнорування симптомів або відмова від лікування може спричинити серйозні порушення в роботі організму.

Сталий гіпотиреоз

Найпоширеніше ускладнення — стійкий гіпотиреоз, при якому щитоподібна залоза більше не здатна виробляти достатню кількість гормонів. Наслідки цього стану:

хронічна втома, сонливість, зниження працездатності;
уповільнення обміну речовин і набір ваги;
зміни в настрої — депресія, тривожність, апатія;
загальне погіршення якості життя.

Без лікування гіпотиреоз прогресує і може призвести до важкого стану — мікседеми, що потребує невідкладної допомоги.

Порушення фертильності

Гормони щитоподібної залози відіграють важливу роль у регуляції менструального циклу, овуляції та здатності до зачаття. При гіпотиреозі, зумовленому аутоімунним тиреоїдитом, можуть виникати:

нерегулярні менструації або їхня відсутність;
низький рівень прогестерону і порушення овуляції;
невиношування вагітності, ризик викиднів;
у чоловіків — зниження лібідо, еректильна дисфункція, зміни спермограми.

Контроль гормонального фону критично важливий для планування вагітності.

Погіршення стану серцево-судинної системи

Недостатність тиреоїдних гормонів негативно впливає на серце та судини, зокрема:

уповільнення серцевого ритму, аритмії;
підвищення рівня холестерину, що сприяє розвитку атеросклерозу;
збільшення ризику ішемічної хвороби серця, інфаркту;
підвищення діастолічного тиску (особливо у людей старшого віку).

У пацієнтів із уже наявними серцевими захворюваннями гіпотиреоз погіршує перебіг і прогноз.

Профілактика аутоімунного тиреоїдиту

На сьогодні не існує способу повністю запобігти розвитку аутоімунного тиреоїдиту, особливо при спадковій схильності. Однак є дієві заходи, які допомагають знизити ризики та вчасно виявити порушення ще до появи ускладнень.

Генетичне консультування

Особи з обтяженим сімейним анамнезом (наявність аутоімунних захворювань у близьких родичів) можуть пройти генетичне консультування. Воно включає:

оцінку ризику розвитку захворювання;
рекомендації щодо регулярного обстеження функції щитоподібної залози;
індивідуальні поради щодо способу життя та харчування.

Особливо актуально це для жінок репродуктивного віку, які планують вагітність.

Контроль йоду в раціоні

Йод є необхідним мікроелементом для вироблення гормонів щитоподібної залози, але його надлишок може спровокувати або загострити аутоімунний процес. Щоб уникнути цього:

не вживати препарати йоду без призначення лікаря;
обережно ставитися до біодобавок, вітамінів із високим вмістом йоду;
не зловживати продуктами з дуже високим вмістом йоду (наприклад, морською капустою), особливо за наявності підвищених антитіл.

Йодна профілактика має бути збалансованою й індивідуалізованою.

Своєчасне виявлення дисфункції щитоподібної залози

Рання діагностика — найефективніший спосіб запобігання ускладненням. Рекомендується:

щорічне обстеження рівня ТТГ у людей із груп ризику;
проведення УЗД щитоподібної залози при появі змін на дотик, дискомфорту в шиї, швидкому наборі ваги чи зміні настрою;
контроль гормонального фону під час вагітності, після пологів і в період менопаузи.

У поєднанні з правильним способом життя, це дозволяє зберігати нормальну функцію залози якомога довше.