.svg)
Сенсоневральна приглухуватість
Що таке сенсоневральна приглухуватість
Сенсоневральна приглухуватість — це стійке зниження слуху, спричинене ураженням внутрішнього вуха (зокрема, слухових рецепторів або слухового нерва). Такий тип порушення слуху найчастіше є незворотним і може виникати раптово або розвиватися поступово. Ураження зачіпає здатність перетворювати звукові коливання у нервові імпульси, які далі передаються у мозок. Саме через це звуки стають приглушеними, спотвореними або зовсім нечутними.
Сенсоневральна приглухуватість зустрічається як у дорослих, так і в дітей. У більшості випадків потребує не лише діагностики, але й довготривалої слухової реабілітації — наприклад, із використанням слухових апаратів або кохлеарної імплантації.
Причиною сенсоневральної приглухуватості є порушення роботи структур внутрішнього вуха, зокрема завитки (кортієвого органу), або пошкодження слухового нерва. У результаті порушується передача звуку від рецепторів до слухового центру головного мозку, що призводить до зниження чутливості до звуків різної частоти.
Основні причини розвитку
Сенсоневральна приглухуватість має багато причин, які можуть діяти окремо або в комплексі. Деякі фактори пов’язані з віком, інші — з впливом зовнішнього середовища, генетикою або супутніми захворюваннями. Нижче розглянуто основні групи причин, які найчастіше призводять до цього типу втрати слуху.
Вікові зміни та вікова туговухість (пресбіакузис)
Найпоширенішою формою сенсоневральної приглухуватості є вікова втрата слуху, або пресбіакузис. Вона пов’язана з поступовим зношуванням слухових рецепторів у завитці:
- розвивається поступово після 60 років;
- уражає обидва вуха;
- спочатку втрачається чутливість до високочастотних звуків;
- виникають труднощі з розумінням мови, особливо в шумному середовищі.
Цей процес є фізіологічним, але потребує діагностики та підбору слухового апарата для збереження соціальної активності та якості життя.
Інфекції, віруси та хронічні хвороби
Інфекційні агенти можуть безпосередньо або опосередковано уражати слуховий апарат.
Найнебезпечніші:
- вірусні інфекції (вірус герпесу, цитомегаловірус, кір, паротит, грип);
- бактеріальні ускладнення після отитів або менінгіту;
- хронічні захворювання, такі як цукровий діабет або васкуліти, що порушують кровообіг у внутрішньому вусі;
- аутоімунні захворювання, які викликають запалення внутрішнього вуха.
Інфекції можуть спричинити раптову втрату слуху або поступову загибель волоскових клітин.
Акустичні травми та вплив гучного шуму
Довготривалий або короткочасний вплив інтенсивного шуму — одна з частих причин сенсоневральної приглухуватості у молодих людей:
- робота на шумних виробництвах (металургія, авіація, будівництво);
- прослуховування музики у навушниках на високій гучності;
- вибухи, постріли, феєрверки — причини гострої акустичної травми;
- постійний вплив шуму >85 дБ поступово пошкоджує волоскові клітини завитки.
Профілактика полягає у використанні захисних навушників і обмеженні шумового навантаження.
Генетична схильність та вроджені порушення
У дітей та молодих людей сенсоневральна приглухуватість часто зумовлена спадковими або вродженими факторами.
До них належать:
- мутації генів, відповідальних за розвиток слухового апарату;
- спадкові синдроми (наприклад, синдром Ушера, Ваарденбурга);
- ураження плоду під час вагітності (інфекції, токсини, гіпоксія).
Такі порушення можуть проявлятися з народження або в перші роки життя. Діагностика проводиться за допомогою скринінгу слуху новонароджених та генетичних тестів.
Побічна дія лікарських засобів (ототоксичні препарати)
Деякі медикаменти здатні пошкоджувати структури внутрішнього вуха — такі препарати називають ототоксичними.
Найпоширеніші:
- антибіотики групи аміноглікозидів (гентаміцин, стрептоміцин);
- хіміотерапевтичні засоби (цисплатин, карбоплатин);
- діуретики високої дії (фуросемід);
- протималярійні препарати та деякі нестероїдні протизапальні засоби.
Ототоксична дія часто залежить від дози, тривалості лікування та індивідуальної чутливості пацієнта. При призначенні таких препаратів слід контролювати стан слуху.
Симптоми, на які варто звернути увагу
Сенсоневральна приглухуватість може проявлятись поступово або виникати раптово. Симптоми варіюються залежно від причини, ступеня ураження та віку пацієнта. Вчасне виявлення порушень слуху — ключ до ефективного лікування та збереження якості життя.
Нижче наведені типові симптоми, які потребують уваги та консультації отоларинголога або отоневролога.
Зниження здатності розрізняти звуки та мову
Один з перших і найпоширеніших симптомів — це утруднення сприйняття мови, особливо в шумному середовищі або при розмові з кількома людьми одночасно.
Пацієнт може:
- часто перепитувати співрозмовника;
- не розрізняти окремі звуки або шепіт;
- мати враження, що люди говорять невиразно;
- краще чути низькі частоти, але погано сприймати високі.
Це порушення пов’язане з ураженням рецепторів, відповідальних за точне відтворення частотного спектра звуків.
Шум у вухах (тинітус)
Тинітус — це відчуття дзвону, свисту, шипіння або гулу у вусі при відсутності зовнішнього джерела звуку. Може бути:
- постійним або періодичним;
- одностороннім або двостороннім;
- помірним або настільки вираженим, що заважає сну, концентрації, соціальній активності.
Шум у вухах часто супроводжує сенсоневральну приглухуватість і є наслідком порушення нормального функціонування слухового апарату або компенсаторної реакції мозку на втрату слухових імпульсів.
Запаморочення та порушення рівноваги
Оскільки внутрішнє вухо відповідає не лише за слух, а й за координацію, його ураження часто супроводжується вестибулярними порушеннями:
- нестійкість при ходьбі або зміні положення тіла;
- запаморочення, особливо при різких рухах голови;
- відчуття "плавання" чи "обертання" оточення;
- порушення рівноваги в темряві або на нерівній поверхні.
Ці симптоми особливо виражені при гострих формах сенсоневральної втрати слуху або при запальних процесах у внутрішньому вусі (лабіринтит).
Раптова втрата слуху на одне вухо
Раптова сенсоневральна приглухуватість — це невідкладний стан, який потребує термінового медичного втручання. Вона проявляється як:
- повне або часткове зникнення слуху на одне вухо;
- різке зниження чутливості до звуків без видимих причин;
- супровідні симптоми — шум у вусі, закладеність, запаморочення.
Причини можуть включати судинні порушення, вірусні інфекції, аутоімунні реакції або навіть пухлини слухового нерва. Протягом перших 72 годин після втрати слуху є "вікно можливостей", коли медикаментозна терапія (кортикостероїди, судинні препарати) може бути ефективною.
Як діагностують сенсоневральну приглухуватість
Правильна та своєчасна діагностика сенсоневральної приглухуватості дає змогу не лише підтвердити факт втрати слуху, а й визначити її причину, ступінь та характер ураження. Для цього застосовується комплексний підхід, що поєднує клінічний огляд, слухові тести та інструментальні дослідження.
Консультація ЛОР-лікаря та анамнез
Обстеження починається з прийому отоларинголога. Лікар:
- розпитує про скарги, момент появи та характер втрати слуху;
- уточнює, чи були перенесені інфекції, травми, прийом ототоксичних препаратів;
- аналізує супутні симптоми (шум у вухах, запаморочення, біль);
- проводить отоскопію — візуальний огляд слухового проходу та барабанної перетинки.
Це дозволяє виключити кондуктивні причини приглухуватості (наприклад, сірчану пробку або отит) та сформувати попередній діагноз.
Аудіометрія та тести слуху
Основним методом визначення типу та ступеня порушення слуху є тональна порогова аудіометрія.
Під час дослідження:
- пацієнт слухає звуки різної частоти та інтенсивності через навушники;
- фіксується найнижчий рівень гучності, який він здатен почути;
- формується аудіограма, що дозволяє визначити тип приглухуватості (сенсоневральна, кондуктивна або змішана).
Додатково можуть застосовуватись:
- мовна аудіометрія — перевірка розуміння мови на різній гучності;
- випробування камертона (проби Рінне, Вебера) — орієнтовна оцінка типу втрати слуху;
- скринінг слуху у дітей — спрощена форма перевірки для малюків і новонароджених.
Імпедансометрія та отоакустична емісія
Для уточнення функціонального стану слухового апарату можуть проводитись додаткові об’єктивні дослідження:
- Тимпанометрія — дослідження рухливості барабанної перетинки та слухових кісточок за допомогою зміни тиску в слуховому проході.
- Акустичний рефлекс — визначення здатності м’язів середнього вуха реагувати на звук.
- Отоакустична емісія (ОАЕ) — реєстрація звукових хвиль, які генеруються завиткою у відповідь на стимул. Показує, чи функціонують волоскові клітини внутрішнього вуха.
ОАЕ особливо цінна для діагностики слуху у новонароджених та людей, які не можуть самостійно відповідати на слухові тести.
МРТ або КТ при підозрі на пухлини або структурні зміни
Якщо є підозра на ураження слухового нерва або центральних структур, пацієнта можуть направити на магнітно-резонансну (МРТ) або комп’ютерну томографію (КТ).
Ці методи дозволяють:
- виявити невриному слухового нерва або інші новоутворення;
- оцінити структуру завитки, кісткові канали, внутрішнє вухо;
- виключити пухлини головного мозку, судинні аномалії або наслідки травми.
Додатково може знадобитися консультація невролога, судинного хірурга або генетика — залежно від підозрюваної причини приглухуватості.
Сучасні методи лікування
Лікування сенсоневральної приглухуватості залежить від причини, стадії та швидкості розвитку захворювання. У разі раптової втрати слуху ефективність залежить від оперативності допомоги. У хронічних або вікових формах основна мета — покращення сприйняття звуків і соціальної адаптації. Сучасні методи лікування поєднують медикаментозну терапію, слухопротезування та хірургічні втручання.
Медикаментозна терапія при гострій втраті слуху
Гостра сенсоневральна приглухуватість вимагає термінового початку лікування, бажано в перші 48–72 години.
Призначається:
- кортикостероїди (наприклад, преднізолон) — для зменшення запалення та набряку слухового нерва;
- препарати для покращення мікроциркуляції (наприклад, бетагістин, вінпоцетин);
- судинні засоби, що покращують кровотік у внутрішньому вусі;
- антибіотики — якщо є підозра на інфекційну природу ураження;
- вітаміни групи B, антиоксиданти та нейропротектори.
Медикаментозна терапія найефективніша при лікуванні раптової втрати слуху та в окремих випадках ототоксичного ураження.
Використання слухових апаратів
При стійкому зниженні слуху середнього або помірного ступеня призначаються слухові апарати, які:
- підсилюють звуки, адаптуючи їх під індивідуальні параметри пацієнта;
- мають можливість налаштування за частотою, гучністю та спрямованістю звуку;
- використовуються при двосторонній або односторонній приглухуватості;
- встановлюються як дорослим, так і дітям.
Сучасні цифрові апарати практично непомітні, зручні у користуванні й дають можливість відновити соціальну активність, знизити когнітивне навантаження та поліпшити якість життя.
Кохлеарна імплантація — при глибокій втраті слуху
У випадках глибокої сенсоневральної приглухуватості, коли слухові апарати неефективні, рекомендована кохлеарна імплантація — це хірургічне втручання, під час якого в завитку внутрішнього вуха встановлюють електроди, а звук обробляється за допомогою зовнішнього процесора.
Основні переваги методу:
- дозволяє "чути" навіть при повній втраті слуху;
- підходить для дорослих і дітей з вродженою або набутою глухотою;
- забезпечує можливість розуміння мови та орієнтації в просторі;
- особливо ефективна при ранній імплантації в дитячому віці.
Після операції пацієнт проходить курс слухової реабілітації та адаптації.
Підтримувальна терапія та профілактика прогресування
У випадках хронічної або вікової приглухуватості призначається підтримувальна терапія, спрямована на збереження залишкового слуху та уповільнення процесу погіршення:
- регулярне носіння слухового апарата;
- уникнення впливу гучного шуму;
- лікування супутніх захворювань (гіпертонія, діабет, судинні порушення);
- відмова від ототоксичних препаратів або контроль їх дозування;
- прийом вітамінів, антиоксидантів, препаратів для покращення кровообігу;
- дотримання режиму відпочинку та зменшення стресу.
Також рекомендовано щорічне обстеження слуху, особливо людям віком понад 55 років або тим, хто працює у шумному середовищі.
Реабілітація та адаптація до змін слуху
Після встановлення діагнозу та початку лікування важливо не лише підібрати слуховий апарат або провести імплантацію, а й допомогти пацієнтові адаптуватися до нового слухового досвіду. Ефективна реабілітація спрямована на покращення якості сприйняття звуків, комунікації та психологічного стану.
Комплексний підхід включає роботу з фахівцями, спеціальні вправи та підтримку родини.
Поради щодо звикання до слухового апарата
Перші дні після встановлення слухового апарата можуть бути непростими: звуки здаються надто гучними або незвичними. Щоб процес адаптації пройшов комфортно:
- починайте з короткого носіння — по кілька годин на день;
- використовуйте апарат у тиші, поступово переходячи до шумних середовищ;
- спілкуйтесь із близькими людьми, слухаючи знайомі голоси;
- регулярно відвідуйте сурдолога, щоб налаштувати параметри пристрою;
- дайте собі час — повна адаптація може тривати 2–6 тижнів.
Поступове звикання допомагає зменшити тривожність та уникнути відмови від слухового апарата.
Тренування слухового сприйняття
Відновлення слуху — це не лише фізичне підсилення звуків, а й повторне навчання мозку сприймати та розпізнавати їх. Ефективні методи:
- щоденні слухові вправи: прослуховування простих звуків, слів, речень;
- вправи на розпізнавання мови в шумі;
- використання мобільних застосунків для слухового тренування;
- повторне прослуховування аудіо з текстовим супроводом (наприклад, подкасти або книги).
Такі тренування стимулюють слуховий центр мозку й покращують розуміння мови.
Робота з сурдологом і логопедом
Для досягнення максимальної користі від слухового апарата або імпланта особливо важливою є спеціалізована реабілітація з фахівцями:
- сурдолог допомагає підібрати індивідуальні стратегії адаптації, налаштовує апарат, проводить слухову терапію;
- логопед працює над чіткістю мови, розвитком фонематичного слуху, поліпшенням вимови — особливо у дітей;
- сімейне консультування — навчає близьких правильно спілкуватися з людиною, яка носить апарат або має втрату слуху.
Це особливо важливо для дітей із вродженою або ранньою приглухуватістю, а також для людей, які втратили слух у зрілому віці.
Психоемоційна підтримка
Зміна слуху — це не лише фізичне порушення, а й значне емоційне навантаження. Багато пацієнтів стикаються з ізоляцією, тривожністю, зниженням самооцінки. Для психологічної адаптації важливо:
- відверто говорити з близькими про свої труднощі;
- приєднуватися до груп підтримки — онлайн або офлайн;
- звернутися до психолога або психотерапевта, якщо знижується якість життя;
- розвивати нові навички — наприклад, читання по губах або жестикуляцію;
- пам’ятати, що приглухуватість не знижує вашу цінність як особистості.
Комплексна реабілітація допомагає повернути впевненість, покращити комунікацію та підтримати повноцінне соціальне життя.
Можливі ускладнення при відсутності лікування
Ігнорування сенсоневральної приглухуватості або відмова від лікування та слухової реабілітації може призвести до низки серйозних ускладнень. Зниження слуху — не лише фізичний симптом, а й фактор, який впливає на емоційне, когнітивне та соціальне благополуччя людини. Особливо небезпечним є тривале перебування в стані нечіткого або спотвореного звукового сприйняття, що поступово погіршує адаптацію до навколишнього середовища.
Прогресивна втрата слуху
Без своєчасного втручання сенсоневральна приглухуватість має тенденцію до прогресування.
Це означає:
- поступове зниження сприйняття як високочастотних, так і низькочастотних звуків;
- ускладнення адаптації до слухового апарата на пізніх етапах;
- зменшення шансів на ефективну реабілітацію навіть при імплантації.
Крім того, втрата слуху на одне вухо без компенсації може призводити до "аудіотренування" лише одного боку, що погіршує просторову орієнтацію та збільшує навантаження на здорове вухо.
Соціальна ізоляція та зниження якості життя
Одна з найбільш недооцінених, але важливих проблем — соціальні наслідки втрати слуху. Людина:
- уникає розмов, зустрічей, телефонних дзвінків;
- втрачає впевненість у спілкуванні;
- відчуває самотність, роздратування, емоційну напругу;
- зменшує участь у побутовому, сімейному та професійному житті.
Згідно з дослідженнями, непротезована приглухуватість збільшує ризик депресії, особливо у людей похилого віку. А зниження якості комунікації — один із факторів втрати незалежності та погіршення загального психоемоційного стану.
Порушення когнітивних функцій у людей старшого віку
Невилікувана сенсоневральна приглухуватість прямо пов’язана з прискореним віковим когнітивним спадом. Втрата слуху знижує активність слухового центру мозку, що спричиняє:
- зменшення обсягу короткотривалої та довготривалої пам’яті;
- ускладнення концентрації уваги;
- зниження здатності до навчання та аналізу інформації;
- підвищення ризику деменції та хвороби Альцгеймера.
У пацієнтів із приглухуватістю, які не користуються слуховими апаратами, ймовірність когнітивних розладів у 1,5–2 рази вища, ніж у тих, хто вчасно пройшов слухову реабілітацію.
Таким чином, лікування приглухуватості — це не лише повернення здатності чути, а й профілактика глибших функціональних змін у мозку та психіці.
Профілактика сенсоневральної приглухуватості
Хоча сенсоневральна приглухуватість часто має незворотний характер, її розвиток або прогресування можна значною мірою попередити. Профілактика ґрунтується на дбайливому ставленні до органу слуху, контролі чинників ризику та регулярному медичному спостереженні. Особливо важливо приділяти увагу профілактичним заходам людям, які працюють у шумному середовищі або мають спадкову схильність до порушень слуху.
Захист слуху від гучного шуму
Надмірне звукове навантаження є однією з головних причин передчасної втрати слуху в молодому віці. Щоб захистити внутрішнє вухо від ушкоджень:
- використовуйте захисні навушники або беруші під час роботи в шумному середовищі (будівництво, виробництво, музична індустрія);
- обмежуйте гучність навушників — не більше 60% від максимуму;
- уникайте перебування поруч із джерелами різких звуків (феєрверки, постріли, техніка);
- дотримуйтесь режиму "тиші" після гучного впливу, щоб дати слуху відпочити.
Навіть одноразова акустична травма може спричинити незворотні зміни.
Своєчасне лікування інфекцій і хронічних захворювань
Інфекції, що вражають вуха, нервову систему або судини, можуть стати пусковим механізмом втрати слуху.
Щоб зменшити ризик:
- лікуйте гострі отити, синусити, вірусні інфекції до повного одужання;
- не ігноруйте симптоми — шум у вусі, запаморочення, раптова закладеність;
- контролюйте хронічні хвороби (діабет, гіпертонію, васкуліти), які порушують кровопостачання внутрішнього вуха;
- проходьте планові медичні обстеження, якщо маєте фактори ризику.
Чим раніше буде виявлена загроза для слуху — тим більше шансів її усунути.
Контроль прийому потенційно ототоксичних препаратів
Деякі лікарські засоби здатні пошкоджувати структури внутрішнього вуха. Особливо важливо:
- не приймати антибіотики та хіміопрепарати без призначення лікаря;
- при необхідності застосування таких засобів — контролювати дозу, тривалість та стан слуху;
- повідомляти лікаря про будь-які зміни у сприйнятті звуків під час лікування;
- по можливості обирати менш токсичні альтернативи, якщо є відповідні показання.
Пацієнтам з уже наявною приглухуватістю або спадковою схильністю слід з особливою обережністю ставитись до ототоксичних ліків.
Регулярні огляди слуху після 40 років
З віком ризик сенсоневральної приглухуватості зростає. Рання діагностика дозволяє вчасно втрутитися, адаптуватися до змін і зберегти соціальну активність.
Рекомендовано:
- проходити аудіометрію щонайменше раз на 1–2 роки після 40 років;
- частіше — при наявності скарг, професійного шумового навантаження чи спадкової схильності;
- звертатися до ЛОРа при будь-якому порушенні слуху — навіть незначному.
Плановий контроль слуху — це така ж важлива частина профілактики, як вимірювання тиску чи перевірка зору.
.png)
.png)
.webp)
.webp)
сервісу
