Форма зв’язку

Залиште свої контактні дані. Ми зв'яжемося з вами найближчим часом та надамо експертну консультацію

Дякуємо за ваш запит!
Ми успішно отримали вашу заявку на прийом до лікаря.
Найближчим часом з вами зв’яжеться наш адміністратор для підтвердження запису або уточнення деталей.

Oops! Something went wrong while submitting the form.

Отосклероз

Залишити звернення

4.9

350+ відгуків

Що таке отосклероз?

Отосклероз — це прогресивне захворювання середнього та внутрішнього вуха, яке призводить до зниження слуху через порушення рухливості слухових кісточок, найчастіше стремінця. Основна причина — патологічне розростання кісткової тканини у ділянці овального вікна, що ускладнює передачу звукових хвиль до внутрішнього вуха.

Це одне з найпоширеніших захворювань, що викликає провідну або змішану втрату слуху. У тяжчих випадках порушується і функція завитки, що зумовлює сенсоневральний компонент приглухуватості.

Механізм розвитку полягає у фіксації стремінця — однієї з трьох слухових кісточок — унаслідок кісткового ремоделювання. Замість пружної губчастої структури з’являється щільна, ригідна тканина, яка блокує передавання звукових коливань:

звукові хвилі не можуть повноцінно передаватися через стремінце до внутрішнього вуха;
втрачається ефективність ланцюга слухових кісточок;
з часом може виникати шум у вухах або запаморочення через ураження завитки.

Отосклероз зазвичай розвивається повільно, і пацієнт довгий час може не помічати погіршення слуху, списуючи це на втому чи стрес.

Отосклероз найчастіше діагностується:

у жінок віком від 20 до 40 років;
у людей з сімейною схильністю;
у пацієнтів із європеоїдною расою;
у людей, які раніше не мали проблем зі слухом, але помітили його зниження без причини.

Захворювання рідко вражає дітей, але у виняткових випадках може проявлятися ще в підлітковому віці.

Причини розвитку отосклерозу

Причини виникнення отосклерозу досі остаточно не з’ясовані, однак на сьогодні виявлено низку чинників, що значно підвищують ризик його розвитку. Основну роль відіграють генетична схильність, гормональні впливи, а також можливі вірусні чи метаболічні порушення. У більшості випадків патологія має мультифакторне походження, тобто розвивається під впливом кількох чинників одночасно.

Спадкові фактори та генетична схильність

Однією з головних причин отосклерозу є спадковість. Відомо, що в сім’ях, де хтось із родичів мав отосклероз, ризик розвитку захворювання зростає у кілька разів. Характер успадкування часто автосомно-домінантний з неповною пенетрантністю, що означає:

не кожен носій гена захворює;
прояви можуть бути різними навіть у межах однієї родини;
більше шансів на розвиток отосклерозу мають жінки, ніж чоловіки.

Генетичні дослідження виявили декілька локусів, пов’язаних із підвищеним ризиком порушення кісткового обміну в ділянці середнього вуха.

Гормональні зміни та інші можливі тригери

У жінок отосклероз часто проявляється або прогресує у періоди гормональної перебудови:

вагітність — підвищений рівень естрогенів може впливати на кісткову тканину;
лактація — відбуваються зміни мінерального обміну;
період менопаузи — зниження рівня статевих гормонів теж може бути тригером.

Окрім гормональних чинників, до можливих тригерів також належать:

вірус кору — за деякими дослідженнями, він може запускати кісткове ремоделювання в капсулі завитки;
аутоімунні реакції — деякі пацієнти мають підвищений рівень антитіл до компонентів внутрішнього вуха;
порушення кальцієвого обміну, дефіцит вітаміну D або підвищений рівень фосфатів.

Таким чином, отосклероз не має єдиної причини, але розвивається на перетині спадкових механізмів і зовнішніх впливів, що змінюють структуру кісткової тканини вуха.

Основні симптоми отосклерозу

Клінічні прояви отосклерозу можуть варіюватися залежно від стадії хвороби та форми ураження. У більшості випадків пацієнти скаржаться на поступове погіршення слуху, яке починається з одного вуха, але з часом часто стає двобічним. Симптоми розвиваються повільно, тому тривалий час залишаються непоміченими або ігноруються.

Прогресуюча втрата слуху

Зниження слуху — найпоширеніший і найперший симптом захворювання. У більшості пацієнтів воно:

починається з одного вуха і поступово вражає друге;
має провідний тип (через порушення механічної передачі звуку);
згодом може переходити у змішаний тип (з додатковим сенсоневральним компонентом).

Особливістю є так званий парадокс Шварцца: пацієнти часто чують краще в шумних умовах, ніж у тиші (наприклад, на вечірках або в транспорті). Це пов’язано з фоновим маскуванням шуму у вусі.

Відчуття шуму у вухах (тинітус)

Тинітус або вушний шум спостерігається у понад половини пацієнтів з отосклерозом. Цей симптом може бути:

постійним або періодичним;
однобічним або двобічним;
описується як писк, дзвін, шипіння чи гул.

Шум у вухах може значно знижувати якість життя, спричиняючи дратівливість, тривожність, порушення сну та концентрації. Часто тинітус стає причиною звернення до лікаря навіть раніше, ніж втрата слуху.

Запаморочення або нестійкість (рідко)

Хоча отосклероз переважно вражає провідну систему вуха, у деяких випадках можливе ураження внутрішнього вуха (завитки), що спричиняє вестибулярні симптоми:

епізоди легкого запаморочення;
нестійкість при зміні положення голови;
відчуття "розбалансованості" під час ходьби.

Ці прояви виникають рідко, але можуть свідчити про поширення патологічного процесу на сенсорні структури внутрішнього вуха.

Як діагностують отосклероз

Правильна та своєчасна діагностика отосклерозу дозволяє відрізнити його від інших форм приглухуватості та підібрати ефективне лікування. Обстеження включає комплекс аудіологічних, клінічних та інструментальних методів, які дають змогу визначити тип і ступінь порушення слуху, а також виявити характерні зміни в середньому та внутрішньому вусі.

Аудіометрія та оцінка слуху

Першим етапом діагностики є тональна аудіометрія, яка допомагає визначити:

тип приглухуватості (провідна, сенсоневральна чи змішана);
поріг чутливості до звуків різних частот;
ступінь втрати слуху.

При отосклерозі характерно:

зниження провідності звуків у діапазоні 500–2000 Гц;
наявність “перешкоди” при повітряному проведенні звуку (повітряно-кістковий інтервал);
феномен Каргарта — тимчасове зниження кісткової провідності на частоті 2000 Гц.

Додатково може застосовуватись імпедансометрія для оцінки рухливості стремінця та стану середнього вуха.

Тест Швабаха, Рінне та Вебера

Ці прості камертональні тести дозволяють вже на первинному прийомі запідозрити отосклероз:

Тест Рінне показує негативний результат (кісткова провідність краща за повітряну) — ознака провідної приглухуватості.
Тест Вебера — звук камертону краще чути на вусі з ураженням (бічна локалізація).
Тест Швабаха — подовження кісткової провідності порівняно з нормою.

Ці методи не є остаточними, але допомагають орієнтуватися при початковому обстеженні та визначити показання до поглибленої аудіодіагностики.

КТ скроневої кістки при підозрі на отосклероз

Комп’ютерна томографія (КТ) високої роздільної здатності є золотим стандартом візуалізації при підозрі на отосклероз.

Метод дозволяє виявити:

осередки кісткової дегенерації у ділянці овального вікна;
ущільнення кістки навколо стремінця або капсули завитки;
ступінь ураження структур внутрішнього вуха.

КТ застосовується перед хірургічним втручанням для планування операції, а також для виключення інших причин приглухуватості, таких як отити, пухлини, аномалії будови середнього вуха.

Методи лікування отосклерозу

Підхід до лікування отосклерозу залежить від стадії хвороби, ступеня втрати слуху та наявності супутніх симптомів. Основні цілі — відновити або покращити слух, уповільнити прогресування хвороби та покращити якість життя пацієнта. Існують три основні стратегії: спостереження, слухопротезування та хірургія.

Спостереження при незначних порушеннях слуху

На ранніх етапах, коли втрати слуху мінімальні та не впливають суттєво на щоденне життя, лікар може рекомендувати динамічне спостереження.

Це передбачає:

регулярну аудіометрію для контролю прогресування;
уникнення факторів, що можуть прискорити розвиток (наприклад, гормональні тригери, стрес);
консультування щодо можливостей слухової реабілітації в майбутньому.

Такий підхід виправданий, коли захворювання має повільний перебіг і не супроводжується тинітусом чи вестибулярними симптомами.

Слухові апарати для компенсації приглухуватості

У випадках помірної втрати слуху, коли пацієнт не бажає або не має протипоказань до операції, використовуються слухові апарати.

Вони дозволяють:

компенсувати порушену передачу звуку;
покращити розбірливість мовлення в побутових умовах;
зменшити соціальну ізоляцію та психологічний дискомфорт.

Сучасні апарати можуть бути адаптовані під тип втрати слуху, зокрема при провідній або змішаній приглухуватості, що характерна для отосклерозу. Це особливо ефективно у людей, які мають двобічне ураження, але не є кандидатами на операцію.

Хірургічне втручання — стapedектомія чи стapedотомія

Єдиним методом, який дозволяє усунути механічну перешкоду у звукопровідній системі вуха, є операція на стремінці. Існує два основних типи втручання:

Стапедектомія— повне видалення стремінця та заміна його на протез;
Стапедотомія— створення невеликого отвору в стремінці з установкою мікропротеза.

Обидві операції спрямовані на відновлення рухливості міжкових структур та покращення передачі звуку. Вони проводяться під мікроскопом або за допомогою лазера, зазвичай під місцевою анестезією.

Переваги:

суттєве покращення слуху вже з перших днів після операції;
стабільний результат на роки;
можливість хірургічного втручання на другому вусі (за потреби) згодом.

Операція має високу ефективність, але передбачає ретельний відбір пацієнтів, з урахуванням анатомічних особливостей, віку та загального стану.

Реабілітація після лікування

Реабілітаційний етап після лікування отосклерозу є важливою складовою повного відновлення слухової функції. Залежно від обраного методу — хірургії чи слухопротезування — реабілітація має свої особливості. Основна мета цього періоду — забезпечити стабільне покращення слуху, адаптувати пацієнта до змін та попередити ускладнення чи рецидиви.

Відновлення слуху після операції

Після стapedотомії або стapedектомії більшість пацієнтів помічає суттєве покращення слуху вже у перші дні, однак повне відновлення відбувається поступово:

перші 1–2 тижні бажано обмежити фізичну активність і уникати перепадів тиску (наприклад, польотів);
слух стабілізується протягом 4–6 тижнів;
іноді можливе тимчасове відчуття глухоти або шуму у вусі, яке зникає після адаптації.

У реабілітаційний період важливо:

уникати потрапляння води у вухо;
дотримуватися всіх рекомендацій отоларинголога;
проходити контрольні аудіометрії для оцінки ефективності операції.

Поради щодо адаптації до слухового апарата

Для пацієнтів, які обрали слухопротезування, потрібен період звикання. Адаптація може тривати від кількох тижнів до місяця, і залежить від:

попереднього досвіду користування;
налаштувань апарата під конкретні потреби пацієнта;
наявності супутніх симптомів (наприклад, тинітусу).

Щоб процес звикання був успішним, рекомендується:

поступово збільшувати час носіння апарата;
перебувати у різних звукових середовищах (вдома, на вулиці, у транспорті);
проходити регулярні консультації у сурдолога для корекції налаштувань.

Слуховий апарат не лише компенсує втрату слуху, а й сприяє соціальній активності, зменшує ізоляцію та покращує якість життя.

Спостереження у ЛОРа для оцінки динаміки

Після будь-якого типу лікування необхідне регулярне спостереження у лікаря-отоларинголога для контролю за станом слуху та виявлення можливих ускладнень:

контрольні огляди зазвичай проводяться через 2 тижні, 1 місяць і 3 місяці після втручання;
оцінюється ефективність лікування, стан барабанної перетинки, слуховий прохід і можливі залишкові симптоми;
проводиться повторна аудіометрія для порівняння динаміки.

При носінні слухового апарата рекомендовано регулярні візити до отоларинголога та сурдолога не рідше ніж 1 раз на 6–12 місяців.

Ускладнення отосклерозу без лікування

У разі відсутності своєчасного лікування отосклероз має тенденцію до поступового прогресування. Хвороба не регресує самостійно, а структурні зміни в середньому та внутрішньому вусі посилюються з часом. Це може призвести не лише до незворотної втрати слуху, а й до серйозних психоемоційних та соціальних наслідків.

Повна кондуктивна або змішана втрата слуху

Найчастішим і найсерйознішим ускладненням є стійка приглухуватість:

без лікування фіксація стремінця стає повною, що призводить до повної провідної глухоти;
у разі ураження внутрішнього вуха виникає змішаний тип втрати слуху, коли порушується як механічна, так і сенсорна передача звуку;
у тяжких випадках пацієнт втрачає можливість сприймати мовлення без апаратної чи хірургічної допомоги.

Важливо враховувати, що тривала глухота спричиняє сенсорну депривацію, яка знижує здатність мозку розпізнавати звуки навіть після встановлення слухового апарата чи операції.

Психоемоційні наслідки через погіршення слуху

Хронічне порушення слуху істотно впливає на психоемоційний стан людини. У пацієнтів, які не отримали лікування, з часом з’являються:

дратівливість, тривожність, виснаження;
зниження впевненості в собі в соціальних ситуаціях;
депресивні стани через ізоляцію та неможливість повноцінної комунікації;
погіршення пам’яті та концентрації внаслідок зниженого сенсорного навантаження.

Такі зміни можуть впливати на роботу, особисте життя та міжособистісні зв’язки.

Зниження якості життя

Отосклероз без лікування значно знижує якість життя. Пацієнт поступово:

втрачає можливість нормально спілкуватися;
відмовляється від участі у громадському чи професійному житті;
стикається з труднощами у сімейному та соціальному середовищі;
змушений адаптувати побут до порушень слуху, що обмежує автономність.

Без лікування отосклероз не лише фізично, а й соціально «вимикає» людину з активного життя. Саме тому важливо не зволікати з діагностикою та розглядати всі доступні методи корекції слуху.

Профілактика та зниження ризику прогресування

Оскільки отосклероз — це захворювання з переважно генетичною схильністю і невідомими точними тригерами, повноцінної профілактики не існує. Проте існують способи знизити ризик розвитку або сповільнити прогресування захворювання, особливо у групах підвищеного ризику. Це стосується в першу чергу осіб з обтяженим сімейним анамнезом та жінок у періоди гормональних змін.

Генетичне консультування при спадковій схильності

У разі наявності випадків отосклерозу у близьких родичів доцільно проходити консультацію лікаря-генетика.

Така оцінка дає змогу:

визначити ризики передачі захворювання нащадкам;
провести прогностичне тестування при плануванні вагітності;
отримати індивідуальні рекомендації щодо способу життя та медичного нагляду.

Особливо це важливо для молодих жінок, які мають родичів із підтвердженим діагнозом і планують вагітність або вже перебувають у цьому періоді.

Контроль гормональних змін у жінок

У жінок, які входять у групу ризику, важливо контролювати гормональні зміни та обговорювати можливі впливи з лікарем:

за наявності отосклерозу бажано ретельно спостерігатися під час вагітності, коли захворювання може активізуватися;
у період лактації або менопаузи потрібен регулярний моніторинг слуху;
використання гормональної терапії або контрацептивів має обговорюватися з урахуванням анамнезу.

Налагоджений гормональний баланс може знизити ризик прискореного прогресування хвороби.