Вивих надколінка — це патологічний стан, при якому надколінок (колінна чашечка) зміщується зі свого нормального положення у міжвиростковій борозні стегнової кістки. Найчастіше спостерігається його латеральне (вбік) зміщення. Такий вивих зазвичай супроводжується болем, набряком і неможливістю повноцінного згинання або розгинання коліна.
Залежно від характеру та перебігу, вивихи надколінка поділяють на:
Виникає вперше, найчастіше через пряме пошкодження або під час різкого руху. Може супроводжуватись розривом MPFL або кістково-хрящовими ушкодженнями.
Повторювані вивихи, що виникають навіть при незначному навантаженні. Причиною зазвичай є невилікований первинний вивих або анатомічні особливості.
Стан між рецидивуючими вивихами, коли пацієнт відчуває постійне "вискакування" або "підвивих" надколінка.
Також вивихи класифікують за напрямком зміщення надколінка:
Ця класифікація дозволяє лікарю обрати правильну тактику лікування — від консервативного ведення до оперативного втручання для стабілізації надколінка.
Вивих надколінка найчастіше виникає внаслідок поєднання зовнішнього впливу та внутрішніх анатомічних або функціональних факторів. Для розуміння природи захворювання важливо проаналізувати всі можливі причини.
Травматичний вивих є найбільш поширеним механізмом розвитку патології. Найчастіше він трапляється:
Ризик підвищується при активних заняттях такими видами спорту, як футбол, гімнастика, легка атлетика, а також при виконанні вправ із високим навантаженням на колінний суглоб.
У частини пацієнтів вивих надколінка пов’язаний не стільки з травмою, скільки з особливостями будови опорно-рухового апарату:
Такі фактори сприяють розвитку звичного або хронічного вивиху навіть без вираженої травми.
До причин функціональної нестабільності, що може призводити до повторних вивихів, належать:
Усі ці фактори підвищують ризик не лише повторних вивихів, а й ускладнень — хрящових ушкоджень, розвитку патело-феморального артрозу, обмеження рухливості.
Симптоми вивиху надколінка можуть варіювати залежно від типу (гострий, рецидивуючий, хронічна нестабільність), однак мають спільні характерні ознаки. Важливо розпізнати їх якомога раніше для своєчасної діагностики та лікування.
Гострий вивих надколінка зазвичай супроводжується яскравою клінічною картиною:
У деяких випадках пацієнт не може спертись на ногу, виникає відчуття "заблокованого" суглоба.
Однією з характерних ознак є видиме зміщення надколінка убік, найчастіше — назовні (латерально):
Після вправлення (самостійного або медичного) деформація зникає, але симптоми можуть частково зберігатися, особливо біль і нестабільність.
Якщо вивих надколінка виникав раніше або є вроджена схильність до нестабільності, пацієнт може скаржитись на:
Ці симптоми свідчать про необхідність глибшого обстеження та планування індивідуального підходу до лікування, включно з можливим хірургічним втручанням.
Точна діагностика вивиху надколінка є ключем до вибору ефективної тактики лікування. Вона включає клінічний огляд, інструментальні методи візуалізації та оцінку стабільності колінного суглоба. Усі ці етапи важливо провести до початку терапії, особливо якщо вивих рецидивує або має хронічний перебіг.
Первинне обстеження починається з консультації лікаря-ортопеда або травматолога:
У гострому періоді деякі маніпуляції можуть бути обмежені через біль, тому важливе подальше дообстеження.
Інструментальні дослідження дозволяють візуалізувати структури колінного суглоба, виявити супутні пошкодження та оцінити анатомічні особливості:
Рентгенографія колінного суглоба:
МРТ (магнітно-резонансна томографія):
КТ (комп’ютерна томографія) — застосовується рідше, здебільшого для 3D-моделювання при складних випадках.
Ці методи доповнюють клінічну картину та допомагають скласти індивідуальний план лікування.
Після стихання гострих симптомів проводиться спеціальна оцінка стабільності надколінка:
Таке комплексне обстеження дозволяє не лише поставити точний діагноз, а й спрогнозувати ризик ускладнень, підготувати пацієнта до відновлення або оперативного втручання.
Після вивиху надколінка, незалежно від методу лікування (консервативного чи хірургічного), критично важливо пройти повноцінну реабілітацію. Саме цей етап дозволяє уникнути повторних вивихів, відновити стабільність коліна та повернутися до звичного рівня активності.
Після зняття іммобілізації або завершення гострої фази лікування починається етап активного відновлення:
Регулярне виконання індивідуально підібраних вправ запобігає м’язовій атрофії та знижує ризик рецидиву.
Фізіотерапевтичні процедури та лікувальна фізкультура (ЛФК) є основою реабілітаційної програми:
Фізіотерапія:
ЛФК (лікувальна фізкультура):
Фізіотерапевт або реабілітолог повинен контролювати навантаження, щоб уникнути перевантаження зв’язок і хряща.
Повернення до звичного способу життя, спорту чи професійної діяльності має бути етапним і контрольованим:
Рання самодіяльність або відсутність реабілітації можуть призвести до повторного вивиху, хронічного болю або розвитку патело-феморального артрозу.
Якщо вивих надколінка не лікувати належним чином або не пройти повний курс реабілітації, зростає ризик розвитку ускладнень. Вони можуть істотно впливати на якість життя, рухову активність і навіть вимагати оперативного втручання в майбутньому.
Одне з найчастіших ускладнень — нестабільність колінного суглоба, яка виникає після повторних вивихів або неповного відновлення зв’язкового апарату:
Нестабільність не лише знижує функціональність, а й створює додаткове навантаження на інші структури суглоба.
При кожному вивиху надколінка існує ризик ушкодження хрящової поверхні суглоба, зокрема:
Чим довше суглоб залишається нестабільним, тим швидше прогресує хондромаляція та формування вторинного артрозу.
Невилікуваний або недооцінений вивих може призвести до:
У складних випадках, коли розвивається тяжкий артроз або порушення осі кінцівки, може виникнути потреба в хірургічному втручанні аж до ендопротезування.
Попередити вивих надколінка — значно простіше та безпечніше, ніж лікувати його наслідки. Особливо важлива профілактика для людей із підвищеним ризиком: спортсменів, осіб із анатомічними особливостями будови коліна або після попередніх травм. Нижче — основні рекомендації, що допоможуть зберегти стабільність колінного суглоба.
Сильний м’язовий корсет — найкраща опора для суглобів. Зокрема, для стабілізації надколінка важливо тренувати:
Рекомендуються регулярні вправи:
Фізичний терапевт допоможе підібрати індивідуальну програму залежно від рівня підготовки.
Неправильне виконання вправ або перенавантаження коліна — одна з поширених причин вивиху.
Щоб уникнути цього:
Якщо є симптоми дискомфорту чи нестабільності — тренування слід тимчасово припинити й звернутися до фахівця.
Особливо актуально для спортсменів і активних людей:
Комплексна профілактика — це не лише уникнення травми, а й формування здорових звичок, які зменшують навантаження на суглоби й запобігають розвитку хронічних захворювань.
Тактика лікування вивиху надколінка залежить від характеру ушкодження: чи це первинний вивих, чи вже хронічна нестабільність. Важливо почати з правильної першої допомоги, а далі — обрати між консервативним або хірургічним підходом.
У випадку гострого травматичного вивиху надколінка важливо швидко й правильно надати першу допомогу:
Після вправлення зазвичай накладається іммобілізаційна пов'язка або ортез терміном на 2–3 тижні для стабілізації суглоба та загоєння пошкоджених тканин.
У більшості випадків первинного вивиху без ускладнень лікування є консервативним і включає:
Такий підхід дозволяє уникнути оперативного втручання у більшості пацієнтів із первинним вивихом.
Хірургічне лікування показане в таких випадках:
Найпоширеніші види операцій:
Після операції обов’язковою є реабілітація з поступовим поверненням функції — про неї детальніше в наступному блоці.