Паратендиніт — це запалення паратендину, сполучнотканинної оболонки, яка оточує сухожилля (особливо в ділянках, де відсутня синовіальна піхва). На відміну від самих сухожиль, паратендин є більш чутливим до механічного тертя, надмірного навантаження або мікротравм. Ураження часто виникає внаслідок повторюваних рухів або надмірного фізичного навантаження, особливо у спортсменів або людей, зайнятих важкою фізичною працею.
Найчастіше паратендиніт вражає:
Одна з найпоширеніших причин паратендиніту — повторюване навантаження на сухожилля. Це характерно для спортсменів (особливо бігунів, тенісистів, велосипедистів), працівників фізичної праці та людей, які часто виконують однакові рухи.
Паратендин, на відміну від самого сухожилля, має нижчу стійкість до тертя та компресії. Під впливом повторюваних рухів або навантажень у ньому виникають:
Поступове накопичення мікротравм без достатнього відновлення провокує запальну реакцію, яка й визначає розвиток паратендиніту.
Навіть незначні ушкодження паратендину, які не викликають помітного болю спочатку, з часом можуть призвести до запалення.
Особливо ризик підвищується за умови:
Така ситуація часто спостерігається у новачків у спорті або людей, які після тривалої перерви різко повертаються до фізичних навантажень.
З віком тканини паратендину стають менш еластичними, знижується кровопостачання, і відновлення після навантаження сповільнюється. Це створює сприятливе середовище для розвитку запалення навіть при помірному фізичному навантаженні.
Додатково паратендиніт може провокуватися:
Таким чином, сукупність зовнішніх навантажень і внутрішніх факторів значно підвищує ризик розвитку паратендиніту, особливо у людей старшого віку або з хронічними захворюваннями.
Найперший і найпомітніший симптом паратендиніту — локалізований біль вздовж ураженого сухожилля.
Біль має такі характеристики:
На дотик уражена зона може бути чутливою, а пальпація викликає неприємні або болісні відчуття. У деяких випадках відчувається хруст або тертя, що зумовлено запаленням оболонки сухожилля.
Через запальний процес і набряк рухливість ураженої ділянки обмежується.
Пацієнти часто відзначають:
Це обмеження викликає потребу в зміні звичного ритму життя або припиненні фізичної активності.
Характерні зовнішні ознаки запалення:
Ці прояви свідчать про активну фазу запалення. За відсутності лікування симптоми можуть прогресувати, призводячи до хронічного паратендиніту або переходу в тендіноз.
Діагностика паратендиніту розпочинається з ретельного клінічного обстеження.
Лікар:
Часто вже на цьому етапі можна запідозрити паратендиніт, однак для уточнення діагнозу використовують інструментальні методи.
Ультразвукове дослідження (УЗД) — один із найінформативніших методів для оцінки стану паратендину. Воно дозволяє:
Магнітно-резонансна томографія (МРТ) використовується у складних випадках або при підозрі на супутні патології. Вона детально візуалізує:
Ці методи дозволяють не лише підтвердити паратендиніт, а й обрати правильну тактику лікування.
Симптоми паратендиніту можуть нагадувати тендиніт, тендіноз, бурсит або м’язові розтягнення, тому важливо:
Правильна діагностика дає змогу уникнути помилок у лікуванні, особливо якщо йдеться про перехід у хронічну форму або потребу в індивідуальному підході.
Реабілітація після паратендиніту є критично важливою для повного відновлення функції сухожилля та запобігання рецидивам. Одужання не завершується із зникненням болю — саме повернення до навантажень вимагає поступового і контрольованого підходу.
Основні принципи:
Передчасне повернення до тренувань або роботи без відновлення повноцінної рухливості може призвести до повторного запалення.
Після зменшення запалення і болю, пацієнту рекомендують відновлювальні вправи, які виконуються під контролем кінезітерапевта або фізичного терапевта.
Вони включають:
Мета — відновити силу, еластичність і витривалість м’язово-сухожильного комплексу, щоб пацієнт міг безпечно повернутись до повсякденної активності чи спорту.
Щоб уникнути повторного розвитку паратендиніту, потрібно змінити не лише фізичне навантаження, але й підхід до тренувань і роботи.
Основні рекомендації для профілактики рецидиву:
Також важливо стежити за взуттям, робочим місцем, поставою, адже повторювані мікронавантаження у повсякденному житті можуть мати таку ж шкоду, як і активне тренування.
Нехтування симптомами або самостійне лікування без медичного контролю часто призводять до хронізації процесу. У такому випадку запалення переходить у персистуючу форму, яка супроводжується:
Хронічний паратендиніт важче піддається лікуванню, часто вимагає тривалої реабілітації та призводить до зниження функціональності сухожилля.
Якщо запальний процес прогресує, він може поширюватися на інші елементи сухожилкового апарату:
Таке ускладнення порушує механіку руху, призводить до дисбалансу та збільшує ризик повторного травмування.
Збереження симптомів без лікування впливає не лише на фізичний стан, а й на якість життя пацієнта.
Люди змушені:
У разі професійного спорту або фізичної праці така ситуація може навіть призвести до втрати працездатності.
Висновок: своєчасна діагностика і лікування паратендиніту — ключ до відновлення рухливості, запобігання ускладненням і повернення до звичного життя без болю.
Однією з головних причин розвитку паратендиніту є неправильне виконання рухів і надмірне фізичне навантаження.
Щоб мінімізувати ризики, варто:
Для спортсменів і фізично активних людей доцільно проходити консультації з тренером або фізичним терапевтом, особливо при зміні програми тренувань.
Правильно побудоване тренування повинно обов’язково містити розминку на початку і заминку після завершення.
Це дозволяє:
Після активності важливо не забувати про:
Більшість хронічних запальних станів починається з незначних, але ігнорованих симптомів.
Щоб не допустити розвитку паратендиніту:
Також важливо враховувати індивідуальні фактори ризику — вік, тип фізичної активності, супутні захворювання. Регулярні огляди, грамотне навантаження та увага до сигналів тіла — основа ефективної профілактики паратендиніту.
Першим етапом лікування паратендиніту є консервативний підхід, що передбачає:
Цей підхід ефективний у більшості пацієнтів, якщо захворювання виявлено на ранньому етапі.
Фізіотерапевтичні методи сприяють зменшенню запалення, покращенню кровопостачання та прискоренню відновлення тканин.
До ефективних процедур належать:
Особливе місце займає ударно-хвильова терапія (УХТ), яка:
Цей метод зазвичай призначають у підгостру або хронічну фазу, коли інші засоби не дали очікуваного ефекту.
У деяких випадках, коли симптоми зберігаються попри базове лікування, можливе використання ін'єкційних методик:
PRP-терапія (терапія тромбоцитарною плазмою):
Кортикостероїди:
Призначення таких ін'єкцій завжди повинно здійснюватися фахівцем після оцінки ризиків і користі.
Хірургічне лікування паратендиніту застосовується вкрай рідко. Воно може бути розглянуте лише тоді, коли:
У таких випадках хірург видаляє уражену тканину або проводить декомпресію, після чого пацієнту призначається реабілітація.