Адгезивний капсуліт (заморожене плече) — це хронічне захворювання, при якому відбувається потовщення й ущільнення суглобової капсули плечового суглоба. Вона втрачає еластичність, з’являється обмеження амплітуди рухів і виражений біль, особливо при спробі підняти руку вгору чи відвести її назад.
Захворювання проходить кілька стадій:
Адгезивний капсуліт частіше зустрічається у людей віком 40–60 років, особливо у жінок, а також у пацієнтів із цукровим діабетом або захворюваннями щитоподібної залози.
На відміну від травм ротаторної манжети, при капсуліті немає слабкості при силовому тестуванні. Остеоартрит дає рентгенологічні зміни, а при адгезивному капсуліті знімки можуть бути нормальними. Бурсит і тендиніт часто супроводжуються локальним набряком та чіткою точкою болю, що не характерно для капсуліту.
Однією з головних причин розвитку адгезивного капсуліту є порушення структури або функції плечового суглоба після:
Також встановлено тісний зв’язок між цукровим діабетом (особливо інсулінозалежним) і ризиком виникнення капсуліту. У пацієнтів із діабетом ймовірність захворіти зростає в 5 разів. Вважається, що це пов’язано з мікросудинними порушеннями та зміною сполучної тканини.
Додаткові чинники:
Нерухомість плеча протягом тривалого періоду — один із головних тригерів розвитку капсуліту.
Це часто спостерігається після:
Гіподинамія призводить до порушення кровопостачання, фіброзу капсули та втрати еластичності тканин. Це створює замкнене коло: менше руху — більше запалення — сильніше обмеження рухливості.
Уникнути розвитку хвороби можна, дотримуючись принципів активного відновлення після травм і планової фізичної активності.
Захворювання зазвичай починається поступово, без чіткої причини.
Пацієнт спочатку відчуває:
Ця стадія може тривати від кількох тижнів до кількох місяців, поступово переходячи в наступну.
На другому етапі симптоми змінюються:
Пацієнти часто помічають, що рука "не слухається" або "застигла". У важких випадках обсяг рухів знижується до 20–30% від норми.
Адгезивний капсуліт проходить три основні стадії:
У деяких випадках симптоми зберігаються кілька років, особливо без лікування. Вчасне звернення до лікаря та початок терапії можуть суттєво скоротити тривалість хвороби.
Перший крок — огляд у профільного спеціаліста, зазвичай це ортопед-травматолог або невролог. Лікар збирає анамнез, оцінює характер болю, його тривалість, фактори, що його посилюють, та наявність обмеження рухів.
Під час фізикального огляду проводяться спеціальні тести, які допомагають:
Консультація є ключовою для правильного вибору діагностичних методів і подальшої тактики лікування.
МРТ (магнітно-резонансна томографія) використовується, щоб виключити інші структурні ураження (розриви сухожиль, синовіт, новоутворення). Вона може показати потовщення капсули або набряк, характерні для адгезивного капсуліту, але не завжди є обов’язковою на початковому етапі.
УЗД плечового суглоба — доступний і ефективний метод, який дозволяє оцінити стан м’яких тканин, сухожиль, наявність випоту або бурситу. Також застосовується для контролю динаміки лікування.
Рентгенографія не виявляє змін при капсуліті, однак необхідна для виключення артрозу, кальцинатів, післятравматичних змін.
Усі ці методи не є діагностичними для самого капсуліту, але важливі для виключення інших патологій.
Оскільки біль у плечі — поширений симптом, важливо чітко відрізнити адгезивний капсуліт від інших захворювань, які мають схожі прояви.
Зокрема:
Правильна диференційна діагностика дозволяє уникнути неправильного лікування та зосередитись на ефективному відновленні рухової функції плеча.
Реабілітація після лікування адгезивного капсуліту є тривалим, але критично важливим етапом. Мета — відновити повний обсяг рухів у плечовому суглобі або наблизитися до нього настільки, наскільки дозволяє стан тканин.
Основні принципи:
Відновлення часто триває від кількох місяців до року, особливо після хірургічного втручання або важкого перебігу захворювання.
Лікувальна фізкультура (ЛФК) має бути адаптована під кожного пацієнта з урахуванням:
У програму можуть входити:
Комплекс вправ регулярно оновлюється залежно від прогресу пацієнта.
Реабілітаційний процес має бути системним і контрольованим.
Для оцінки результатів використовують:
Регулярні огляди у фізичного терапевта або лікаря-реабілітолога допомагають своєчасно коригувати програму, уникнути перевантажень і зменшити ризик хронізації процесу.
Одне з головних ускладнень адгезивного капсуліту — персистуюче обмеження рухливості плечового суглоба.
Без лікування зростає ризик того, що:
З часом порушення рухливості може стати незворотним.
Хронічний біль — ще одна серйозна проблема при нелікованому або запущеному капсуліті.
Пацієнти відзначають:
Це напряму впливає на емоційний стан та якість життя, особливо в людей працездатного віку.
Тривале обмеження рухів і запалення можуть призвести до:
Чим раніше почато лікування, тим вища ймовірність повного функціонального відновлення без наслідків.
Один із головних факторів ризику розвитку адгезивного капсуліту — тривала іммобілізація після травм або хірургічних втручань.
Щоб цього уникнути, важливо:
Чим швидше відновлюється рухливість — тим нижчий ризик формування фіброзу капсули та обмеження обсягу рухів.
Постійна фізична активність — найпростіша й водночас найефективніша профілактика:
Людям із сидячою роботою рекомендується включати щоденні вправи для підтримки еластичності м’яких тканин та рухливості суглобів.
Хронічні захворювання можуть суттєво підвищити ризик розвитку капсуліту, тому важливо:
Профілактика адгезивного капсуліту базується на принципах активності, контролю здоров’я та своєчасної реакції на перші симптоми. Це дозволяє уникнути тривалого болю, втрати функції й складного лікування в майбутньому.
На першому етапі лікування адгезивного капсуліту важливо зменшити біль і запалення, щоб дати змогу пацієнту відновити рухливість. Основні методи:
Також можуть застосовуватись препарати, що покращують трофіку тканин, наприклад, хондропротектори або вітамінні комплекси, хоча їх ефективність у цьому випадку обмежена.
Фізична активність — ключовий компонент лікування. Без руху суглоб залишатиметься "замороженим", навіть якщо біль зменшиться. Основні напрямки:
Фізіотерапія:
Вправи на розтягнення:
Головне — регулярність. Щоденні вправи протягом кількох місяців можуть дати стійке покращення без потреби у хірургії.
Хірургічне лікування розглядається лише в разі відсутності ефекту від консервативної терапії протягом 6–12 місяців. Найчастіше застосовують:
Після хірургічного втручання обов’язково проводиться курс реабілітації для закріплення результату і попередження рецидиву.