.svg)
Туговухість
Що таке туговухість?
Туговухість — це часткове зниження слуху, при якому людина відчуває труднощі зі сприйняттям звуків, особливо мови на звичайній відстані. На відміну від повної глухоти, туговухість передбачає збереження певного рівня слуху, але з істотними обмеженнями у спілкуванні, орієнтації в просторі та якості життя.
Міжнародна класифікація порушень слуху базується на рівні втрати слуху (в децибелах) та механізмах ураження. Залежно від цих параметрів, виділяють кілька основних форм туговухості.
Порушення слуху поділяють на три основні типи залежно від причини:
- Провідникова туговухість виникає через механічну перешкоду на шляху звукових хвиль — наприклад, при сірчаній пробці, отиті, травмах барабанної перетинки або ураженні слухових кісточок. У цьому випадку звук не доходить до внутрішнього вуха або доходить у приглушеному вигляді.
- Сенсоневральна туговухість (нейросенсорна) пов'язана з пошкодженням волоскових клітин внутрішнього вуха або слухового нерва. Найчастіше виникає через вікові зміни, вплив шуму, інфекції, судинні порушення або генетичні фактори.
- Змішана туговухість поєднує риси обох попередніх типів — коли є і порушення звукопроведення, і ураження слухового сприйняття. Це може бути наслідком складного захворювання, травми або хронічного отиту, що вплинув і на середнє, і на внутрішнє вухо.
Кожен тип туговухості вимагає окремого підходу до діагностики та лікування, тому точне визначення форми порушення є ключовим для ефективної допомоги пацієнту.
Основні причини туговухості
Вроджені аномалії та генетичні фактори
Деякі форми туговухості з’являються ще при народженні або в перші роки життя дитини. Основними причинами можуть бути:
- Генетичні мутації, які передаються у спадок і впливають на розвиток структур внутрішнього вуха чи слухового нерва.
- Вроджені вади розвитку органів слуху — недорозвинення слухових кісточок, завитки або слухового проходу.
- Внутрішньоутробні інфекції (наприклад, краснуха, цитомегаловірус), які впливають на формування слухового апарату ще в період вагітності.
Рання діагностика вродженої туговухості критично важлива для мовного і когнітивного розвитку дитини.
Інфекції, травми, хвороби вуха
Придбана туговухість у будь-якому віці часто є наслідком:
- Гострих і хронічних отитів, що ушкоджують барабанну перетинку або середнє вухо.
- Менінгіту, скарлатини, свинки — інфекцій, які можуть ускладнитися ураженням слухового нерва.
- Черепно-мозкових травм, що впливають на слуховий нерв або внутрішнє вухо.
- Наявності пухлин або кіст у ділянці вуха чи слухового нерва.
Важливо своєчасно лікувати інфекції ЛОР-органів, щоб уникнути незворотних змін у слуховому апараті.
Вплив шуму, віку, медикаментів
Найпоширенішими факторами, які призводять до повільного прогресування туговухості у дорослих, є:
- Тривалий вплив сильного шуму — робота на шумних виробництвах, слухання гучної музики у навушниках.
- Вікові зміни (пресбіакузис), коли з віком поступово знижується чутливість слухових рецепторів.
- Ототоксичні препарати — деякі антибіотики, сечогінні, хіміопрепарати можуть ушкоджувати слуховий апарат, особливо при тривалому або високодозованому застосуванні.
Регулярне профілактичне обстеження слуху дозволяє виявити початкові зміни та вчасно почати корекцію.
Симптоми та ознаки порушення слуху
Як виявити туговухість у дорослих
У дорослих туговухість зазвичай розвивається поступово, тому її початкові прояви легко не помітити. Типові симптоми:
- Погіршення розбірливості мови, особливо під час розмови в шумному середовищі або по телефону.
- Прохання повторити сказане — пацієнт часто просить співрозмовника говорити голосніше або чіткіше.
- Підвищення гучності телевізора чи радіо.
- Відчуття «закладеності» вуха, шуму, дзвону або писку (акузис).
- Соціальна ізоляція — уникання спілкування через труднощі у розумінні.
Багато пацієнтів довго ігнорують ці сигнали, вважаючи їх «нормальними» змінами з віком, тому діагностика часто відбувається із запізненням.
Ознаки у дітей, на які варто звернути увагу
У дітей туговухість може проявлятися непрямо. Батьки або педагоги мають звернути увагу на такі ознаки:
- Затримка мовленнєвого розвитку або неправильна вимова слів.
- Ігнорування звертань з боку або слабка реакція на звукові подразники.
- Постійне збільшення гучності іграшок, телевізора.
- Невпевненість у просторі, дратівливість, часте повторення питань.
- Низька успішність у школі через труднощі в розумінні вчителя.
Раннє виявлення туговухості у дітей критично важливе для формування мовлення, пізнавальних функцій та адаптації у суспільстві.
Відмінності симптомів залежно від типу туговухості
Симптоматика може різнитися залежно від форми порушення:
- Провідникова туговухість зазвичай проявляється як «приглушене» сприйняття звуків, особливо низьких частот. Часто супроводжується відчуттям закладеності, автопсії (власний голос звучить гучно).
- Сенсоневральна туговухість характеризується порушенням сприйняття високих частот, нечіткістю мови, супутнім шумом або дзвоном у вухах.
- Змішана туговухість об’єднує прояви обох типів — як спотворення звуку, так і зниження його гучності.
Розуміння симптомів за типом порушення допомагає лікарю-отоларингологу швидше поставити попередній діагноз і призначити точне обстеження.
Як діагностують туговухість
Консультація отоларинголога та аудіометрія
Першим етапом діагностики порушення слуху є консультація лікаря-отоларинголога. Під час прийому лікар:
- Збирає анамнез: коли з’явилися скарги, чи є супутні захворювання, чи були інфекції або травми.
- Оглядає вушний прохід і барабанну перетинку за допомогою отоскопа.
- Направляє пацієнта на аудіометрію — основне інструментальне дослідження слуху.
Тональна аудіометрія дозволяє виміряти слуховий поріг для різних частот, визначити ступінь туговухості (легкий, помірний, тяжкий, глибокий) і встановити тип ураження — провідниковий, сенсоневральний чи змішаний.
При потребі проводиться мовна аудіометрія, яка оцінює, наскільки добре пацієнт сприймає слова при різних рівнях гучності.
Тест Рінне і Вебера
Ці прості діагностичні проби з камертонами допомагають попередньо визначити тип туговухості:
- Проба Рінне порівнює повітряну та кісткову провідність звуку. Камертон прикладається до соскоподібного відростка, а потім до вушної раковини. При провідниковій туговухості кісткова провідність зберігається краще, ніж повітряна.
- Проба Вебера визначає, в яке вухо звук передається краще. Камертон ставиться на центр лоба або маківку. Звук сприймається голосніше на ураженому боці при провідниковій туговухості, або на здоровому — при сенсоневральній.
Ці методи є орієнтовними, але дають важливу клінічну інформацію для постановки попереднього діагнозу.
Додаткові обстеження — МРТ, КТ, отоендоскопія
Для уточнення причин туговухості можуть призначатися додаткові діагностичні процедури:
- Отоендоскопія — огляд зовнішнього слухового проходу та барабанної перетинки за допомогою спеціального ендоскопа. Дозволяє виявити набряки, перфорації, новоутворення.
- Магнітно-резонансна томографія (МРТ) голови використовується при підозрі на ураження слухового нерва, пухлини, патології мозку.
- Комп’ютерна томографія (КТ) середнього та внутрішнього вуха допомагає виявити структурні зміни, аномалії розвитку або наслідки травм.
Комплексний підхід до діагностики дозволяє не лише оцінити ступінь втрати слуху, а й з’ясувати причину — що критично для правильного вибору лікування.
Сучасні методи лікування
Лікування провідникової туговухості
Провідникову туговухість зазвичай вдається успішно скоригувати або повністю вилікувати, якщо усунути механічну перешкоду для проходження звуку. Основні підходи:
- Медикаментозне лікування — антибіотики, протизапальні засоби, деконгестанти при запальних процесах (отит, євстахіїт).
- Видалення сірчаних пробок або сторонніх тіл з вушного проходу.
- Мірингопластика — відновлення барабанної перетинки.
- Оссікулопластика — реконструкція слухових кісточок.
- Стапедектомія — операція при отосклерозі.
У більшості випадків слух після лікування значно покращується або повністю відновлюється.
Підходи до сенсоневральної туговухості
Нейросенсорна туговухість складніше піддається лікуванню, оскільки пов’язана з ураженням внутрішнього вуха або слухового нерва. Основні напрямки терапії:
- Судинна та нейропротекторна терапія — для покращення кровообігу і живлення клітин внутрішнього вуха.
- Гіпербарична оксигенація — застосовується при гострих формах туговухості для покращення кисневого обміну.
- Ін’єкції кортикостероїдів — у випадку раптової сенсоневральної втрати слуху.
- Аудіологічна реабілітація — підбір слухових апаратів для компенсації втрати.
Якщо порушення слуху незворотне, основна мета — адаптація до нього та покращення якості життя пацієнта.
Що робити при змішаній формі
Змішана туговухість вимагає комбінованого підходу:
- Усунення провідникового компоненту (наприклад, хірургічне лікування середнього вуха).
- Паралельна компенсація нейросенсорного ураження за допомогою слухових апаратів або кохлеарної імплантації.
- Комплексна реабілітація з участю отоларинголога, слухопротезиста, логопеда (при потребі).
Такий підхід дозволяє покращити як гучність звуку, так і його якість, навіть при тяжких формах порушення.
Слухові апарати, імпланти та хірургія
Коли медикаментозне лікування неефективне, або порушення слуху незворотне, застосовують апаратні та хірургічні методи:
- Слухові апарати — підбираються індивідуально, можуть бути внутрішньовушними, завушними, кістковими. Сучасні моделі забезпечують якісне звучання, зниження фонових шумів, зв’язок із телефоном.
- Кісткові імпланти (BAHA) — передають звук через кістку, застосовуються при порушенні звукопроведення.
- Кохлеарні імплантати — електронні пристрої, що імплантуються хірургічно у внутрішнє вухо й забезпечують передачу звуку напряму до слухового нерва. Показані при тяжкій двобічній сенсоневральній туговухості, коли апарати неефективні.
- Хірургічні втручання на середньому вусі — актуальні при патологіях слухових кісточок, отосклерозі, хронічних отитах.
Своєчасне використання сучасних методів протезування слуху дозволяє зберегти соціальну активність, працездатність і якість життя.
Реабілітація після лікування
Ефективне лікування туговухості — це лише перший крок. Щоб пацієнт повноцінно адаптувався до нового рівня слуху, необхідна комплексна реабілітація, яка охоплює фізіологічну, мовну та психологічну підтримку.
Адаптація до слухового апарата
Після встановлення слухового апарата пацієнт проходить період звикання, який може тривати кілька тижнів або місяців. На цьому етапі важливо:
- Поступово збільшувати час носіння апарата — починати з кількох годин на день.
- Регулярно проходити налаштування — пристрій має точно відповідати порогу сприйняття звуків.
- Вчитися заново розпізнавати звуки — перші тижні можливе відчуття неприродного звучання.
- Уникати ізоляції — важливо активно спілкуватися, слухати музику, дивитися фільми.
Правильна адаптація до слухового апарата значно покращує якість життя і сприяє відновленню навичок комунікації.
Робота з сурдологом, логопедом
У пацієнтів із тривалим порушенням слуху, особливо в дитячому віці, часто виникають труднощі з мовленням. Тому реабілітація має включати:
- Заняття з сурдопедагогом — розвиток слухового сприйняття, навчання розпізнаванню звуків, формування правильної вимови.
- Роботу з логопедом — постановка звуків, розвиток словникового запасу, корекція граматичних конструкцій.
- Слухові тренування — вправи для покращення розбірливості мови, особливо в шумному середовищі.
Комплексна мовна підтримка сприяє соціальній адаптації дитини та розвитку її потенціалу.
Психологічна підтримка пацієнтів
Туговухість може негативно впливати на емоційний стан, викликати почуття ізольованості, невпевненість у собі. Психологічний супровід важливий на всіх етапах лікування та реабілітації:
- Індивідуальна або сімейна психотерапія допомагає впоратись зі стресом і прийняти нову реальність.
- Групи підтримки — пацієнти діляться досвідом, отримують емоційну підтримку.
- Робота з батьками дітей з туговухістю — пояснення особливостей розвитку, методики спілкування та стимуляції мовлення.
Збалансований підхід до медичної, мовної та психологічної реабілітації є запорукою повноцінного відновлення та інтеграції пацієнтів у суспільство.
Ускладнення без лікування
Ігнорування перших ознак зниження слуху або відмова від лікування туговухості може призвести до серйозних наслідків. Багато ускладнень мають незворотний характер і суттєво знижують якість життя, особливо у дітей та літніх людей.
Прогресуюча втрата слуху
Без належної діагностики та лікування слух часто продовжує погіршуватися. Потенційні наслідки:
- Поглиблення ступеня туговухості — від легкого до глибокого.
- Ускладнення з компенсацією — чим довше триває зниження слуху, тим менше шансів на ефективну реабілітацію.
- Поява постійного шуму у вухах (тинітус), що викликає додатковий дискомфорт.
Чим раніше розпочато лікування — тим більше шансів зберегти або відновити слух.
Порушення мовлення та соціальна ізоляція
Слух є основою для формування мови й ефективної комунікації. Без корекції туговухість призводить до:
- Порушень мовлення у дітей — затримка розвитку, дефекти вимови, брак словникового запасу.
- Зниження професійної та соціальної активності у дорослих — труднощі у спілкуванні, нерозуміння інструкцій, уникання діалогів.
- Соціальної ізоляції — пацієнти часто починають уникати спілкування, що сприяє розвитку тривожності, депресії, зниженню самооцінки.
Своєчасна допомога дає змогу уникнути або мінімізувати ці наслідки.
Погіршення когнітивних функцій у літніх людей
У людей похилого віку туговухість не лише знижує якість життя, але й впливає на роботу мозку:
- Знижується увага, пам’ять, здатність до концентрації — мозок отримує менше сенсорної інформації.
- Зростає ризик деменції — за даними досліджень, хронічна втрата слуху пов’язана з підвищеним ризиком когнітивного погіршення.
- Порушується орієнтація в просторі, що підвищує ризик падінь та травм.
Профілактика та своєчасна слухова корекція — важливий компонент активного старіння та збереження незалежності в літньому віці.
Профілактика порушень слуху
Більшість форм туговухості можна попередити або виявити на ранніх етапах, коли зниження слуху ще піддається корекції. Профілактика включає прості, але ефективні заходи, які зменшують ризик розвитку як провідникових, так і сенсоневральних форм туговухості.
Захист вух від шуму та травм
Один із найпоширеніших факторів втрати слуху — тривалий вплив гучних звуків, особливо у професійному або побутовому середовищі. Щоб запобігти акустичній травмі, важливо:
- Використовувати захисні навушники або вушні вкладиші на шумному виробництві або під час стрілянини, будівельних робіт тощо.
- Обмежити гучність навушників і тривалість прослуховування музики.
- Уникати травм вуха — наприклад, не використовувати гострі предмети для чищення вушного каналу.
- Навчати дітей правилам безпечної поведінки та дбайливого ставлення до органів слуху.
Навіть короткочасний сильний шум без належного захисту може призвести до незворотних змін у слуховому апараті.
Лікування запалень та інфекцій
Хронічні або гострі запальні процеси — часта причина провідникової туговухості. Щоб уникнути ускладнень:
- Своєчасно звертайтеся до ЛОРа при отиті, болю у вусі, закладеності, виділеннях.
- Не займайтеся самолікуванням — невірно підібрані препарати або затягування з лікуванням можуть погіршити стан.
- Завжди доліковуйте ГРВІ, синусити, ангіни — інфекція може проникнути в середнє вухо через слухову трубу.
- Дотримуйтесь правил гігієни — особливо у дітей після відвідування басейну або під час купального сезону.
Уникнення запалень — важлива умова збереження цілісності та функціональності слухового апарату.
Регулярні профілактичні огляди
Рання діагностика дозволяє виявити туговухість ще до появи виражених симптомів. Рекомендовано:
- Щорічно проходити аудіометрію людям після 50 років або тим, хто працює у шумних умовах.
- Огляд у отоларинголога кожні 6–12 місяців дітям, особливо при порушеннях мовлення, частих отитах або підозрі на затримку розвитку.
- Після травм голови, сильного отиту або прийому ототоксичних ліків обов’язково перевіряти слух.
Профілактичні огляди — це інвестиція в якість життя, комунікацію та активну участь у соціумі без обмежень.
.png)
.png)
.webp)
сервісу
