Паратонзилярний абсцес — це локалізоване скупчення гною у тканинах поруч із мигдаликами, найчастіше між мигдаликами (піднебінними) та стінкою глотки. Він є ускладненням гострого або хронічного тонзиліту (ангіни), коли запалення виходить за межі мигдаликів і поширюється на прилеглі тканини.
Запальний процес починається з інфільтрації тканин (паратонзиліту), далі — виникає обмежений вогнищевий некроз і накопичення гною. Це спричиняє різкий біль у горлі, утруднене ковтання, порушення мовлення і, в тяжких випадках, — проблеми з диханням.
Найбільше ризику розвитку паратонзилярного абсцесу зазнають підлітки та молоді дорослі віком від 15 до 35 років. Причини — часті ангіни, зниження імунітету, недоліковані бактеріальні інфекції горла, зокрема стрептококові.
До груп ризику належать:
Своєчасне виявлення й лікування тонзиліту дозволяє уникнути ускладнення у вигляді абсцесу.
Паратонзилярний абсцес зазвичай виникає як ускладнення нелікованої або недолікованої гострої ангіни. У процесі запалення патогенні бактерії проникають глибше в тканини, поширюючись за межі мигдаликів. Якщо організм не встигає локалізувати інфекцію, утворюється гнійне вогнище — абсцес.
У пацієнтів із хронічним тонзилітом стінки мигдаликів втрачають захисні функції. Це створює сприятливі умови для поширення інфекції вглиб тканин глотки при будь-якому загостренні, особливо якщо лікування проводиться несистемно.
Основні збудники паратонзилярного абсцесу — це бактерії, які найчастіше викликають ангіну:
Інфекція може бути змішаною — у таких випадках гній містить декілька видів бактерій, що посилює агресивність перебігу.
Деякі чинники підвищують вірогідність розвитку абсцесу:
Профілактика та лікування ангіни згідно з медичними рекомендаціями значно знижують ризик розвитку паратонзилярного абсцесу.
Паратонзилярний абсцес має характерну клінічну картину, яка дозволяє запідозрити його вже на етапі первинного огляду. Симптоми зазвичай наростають швидко, що потребує негайної медичної допомоги.
Провідним симптомом є різкий однобічний біль у горлі, який посилюється під час ковтання, розмови або навіть у стані спокою. На відміну від звичайної ангіни, біль має односторонній характер, часто іррадіює у вухо, щелепу або шию. Пацієнти описують його як «пульсуючий» або «роздираючий».
Запалення і набряк тканин навколо мигдалика спричиняють:
Ці симптоми можуть призвести до відмови від їжі й рідини, що загрожує зневодненням.
Паратонзилярний абсцес супроводжується вираженим запальним процесом, тому характерні:
Ці ознаки свідчать про інтоксикацію організму внаслідок бактеріального запалення.
Через набряк і скупчення гною може змінюватися голос — він стає гугнявим, «гарчливим», іноді зі зниженням сили звучання. Цей симптом іноді називають «гарчанням паратонзилярного абсцесу».
Крім того, у ротовій порожнині відчувається стійкий неприємний запах, спричинений гнійним вмістом і бактеріальною флорою.
Своєчасна та точна діагностика паратонзилярного абсцесу має ключове значення для вибору ефективного лікування та попередження ускладнень. Обстеження включає як клінічний огляд, так і, за потреби, додаткову візуалізацію.
Первинний етап діагностики — це візит до отоларинголога (ЛОРа). У більшості випадків для встановлення діагнозу достатньо:
Фарингоскопія дозволяє не лише підтвердити діагноз, а й оцінити стадію процесу: інфільтративну чи абсцедуючу.
У складних, атипових або запущених випадках можуть знадобитися інструментальні методи:
Ці методи особливо важливі, якщо:
Існують стани, які можуть нагадувати паратонзилярний абсцес, тому важливо виключити інші патології:
Для точної диференціації можуть застосовуватися:
Паратонзилярний абсцес — це невідкладний стан, який потребує швидкої та правильної медичної тактики. Метод лікування залежить від стадії процесу, вираженості симптомів та загального стану пацієнта.
Якщо абсцес ще не сформувався, а мова йде лише про паратонзиліт (інфільтративну стадію без гною), можливе лікування без хірургічного втручання:
Консервативне лікування ефективне лише на самому початку захворювання. У разі прогресування або неефективності терапії протягом 24–48 годин необхідне оперативне втручання.
Це основний і найшвидший спосіб лікування сформованого абсцесу. Процедура проводиться ЛОР-лікарем у стерильних умовах:
Полегшення настає вже через кілька годин після втручання: зменшується біль, нормалізується температура, покращується ковтання.
У разі рецидивів або фонової хронічної ангіни може бути рекомендовано тонзилектомію (видалення мигдаликів), зазвичай після завершення гострої фази.
Усі пацієнти, незалежно від форми лікування, повинні отримувати:
Препарати підбираються індивідуально з урахуванням анамнезу, алергічних реакцій і тяжкості стану.
Стаціонарне лікування рекомендується у таких випадках:
Госпіталізація дозволяє проводити інфузійну терапію, цілодобовий нагляд та оперативну корекцію лікування при необхідності.
Після успішного розтину абсцесу або консервативного лікування важливо забезпечити повне відновлення функцій глотки та знизити ризик повторного розвитку запалення. Реабілітаційний період триває від кількох днів до кількох тижнів — залежно від тяжкості перебігу хвороби.
Після усунення запального процесу пацієнти можуть ще деякий час відчувати дискомфорт під час ковтання або помічати незначні зміни голосу. Це зумовлено:
Рекомендації:
У більшості випадків повне відновлення відбувається протягом 5–10 днів.
У перші дні після лікування важливо створити сприятливі умови для загоєння:
Такі заходи допомагають уникнути повторного подразнення та прискорюють відновлення.
Навіть після повного зникнення симптомів важливо пройти контрольний огляд у отоларинголога:
Профілактичні заходи:
Ретельна реабілітація значно знижує ризик повторного абсцесу та забезпечує повне відновлення якості життя.
Паратонзилярний абсцес — це не лише локальне запалення, а потенційно небезпечний стан, який при відсутності або затримці лікування може призвести до серйозних ускладнень. Ризики зростають із кожним днем прогресування захворювання.
Одне з найнебезпечніших ускладнень — флегмона шиї. Це дифузне гнійне запалення, яке поширюється між тканинними просторами без утворення чіткої капсули, на відміну від абсцесу. Воно швидко прогресує, може залучати судини, нерви, трахею, стравохід.
У тяжких випадках інфекція потрапляє у кровотік, викликаючи сепсис — генералізовану запальну реакцію, яка загрожує життю. Такий стан потребує негайної госпіталізації в реанімаційне відділення.
Ознаки ускладнень:
Великий абсцес або флегмона можуть здавлювати гортань, викликаючи стеноз дихальних шляхів. У таких випадках пацієнт:
Це критична ситуація, яка потребує негайного втручання — аж до інтубації або трахеотомії для відновлення дихання.
У пацієнтів, які перенесли абсцес без подальшого системного лікування або видалення мигдаликів (у разі показів), часто розвивається хронічний компенсований або декомпенсований тонзиліт. Його ознаками є:
Хронічне вогнище інфекції в глотці також підвищує ризик розвитку ускладнень на інші органи — ревматизму, гломерулонефриту, міокардиту.
Запобігти розвитку паратонзилярного абсцесу можливо — для цього важливо не ігнорувати перші симптоми ангіни, дотримуватись рекомендацій лікаря та зміцнювати захисні сили організму. Профілактика особливо актуальна для пацієнтів зі схильністю до хронічних захворювань ЛОР-органів.
Найчастіша причина паратонзилярного абсцесу — це ускладнення бактеріальної ангіни або загострення хронічного тонзиліту. Щоб не допустити переходу запалення у гнійну форму, важливо:
Правильне лікування тонзиліту — основа профілактики абсцесів.
Пацієнтам із частими ангінами або підтвердженим хронічним тонзилітом рекомендовано:
Контроль стану мигдаликів дозволяє уникнути загострень і вчасно втрутитися при перших симптомах запалення.
Зміцнення імунної системи — важливий елемент загальної профілактики ЛОР-захворювань. Рекомендації включають:
Також важливо своєчасно лікувати інші хронічні інфекції (гайморити, карієс, аденоїди), які можуть бути додатковим джерелом бактерій.