Етмоїдит — це запалення решітчастих пазух (етмоїдального лабіринту), які розташовані між очницями та носовою порожниною. Ці дрібні повітряні комірки вистелені слизовою оболонкою, і при проникненні інфекції (вірусної, бактеріальної або грибкової) розвивається набряк, порушується відтік слизу й виникає запальний процес.
Запалення може бути ізольованим або розвиватися одночасно з гайморитом, фронтитом чи сфеноїдитом, оскільки всі навколоносові пазухи анатомічно взаємопов’язані. Саме тому симптоми етмоїдиту часто змішані з проявами інших синуситів, що потребує точної діагностики.
Гострий етмоїдит виникає раптово, зазвичай після перенесеного ГРВІ або бактеріальної інфекції.
Хронічний етмоїдит формується при неправильному або недостатньому лікуванні гострої форми.
Особливу небезпеку становить хронічна форма, яка може провокувати ускладнення з боку очей, головного мозку та загального імунного статусу пацієнта.
Етмоїдит найчастіше діагностують у дітей раннього віку, особливо до 7 років, через анатомічні особливості: вузькі носові ходи, недосконала дренажна система та ще не сформований імунітет. У немовлят етмоїдальні пазухи розвинені краще за інші, тому саме вони частіше запалюються в перші роки життя.
У дорослих етмоїдит зазвичай розвивається як ускладнення грипу, затяжного риніту або через алергічне ураження слизової.
Найпоширенішою причиною розвитку етмоїдиту є гострі респіраторні інфекції. При застуді або грипі інфекція проникає з носової порожнини до решітчастих пазух, викликаючи запалення слизової оболонки. В умовах порушеного відтоку слизу всередині комірок створюється сприятливе середовище для розмноження бактерій чи вірусів.
Особливо небезпечні недоліковані риніти, аденовірусні інфекції, грип та парагрип, які легко переходять у запалення навколоносових пазух, у тому числі решітчастого лабіринту.
Структурні особливості носа можуть значно впливати на схильність до етмоїдиту. Серед них:
Ці фактори порушують вентиляцію та дренаж рідини з решітчастих комірок, що підвищує ризик накопичення секрету та розвитку інфекції.
Коли захисні сили організму знижені, будь-яке навіть незначне запалення може поширитися на пазухи. До факторів, що сприяють ослабленню імунної відповіді, належать:
У дітей окрему роль відіграє гіперплазія аденоїдів — вони можуть частково перекривати носоглотку та ускладнювати відтік слизу з пазух, створюючи умови для хронічного запалення.
Розуміння причин дозволяє не лише правильно лікувати, а й ефективно попереджати повторні епізоди хвороби, про що йтиметься в блоках про профілактику та лікування.
Одним із найхарактерніших симптомів етмоїдиту є біль у ділянці перенісся, між очима або за очними яблуками. Біль може посилюватися при нахилі голови вперед або при натисканні на внутрішній кут ока. У багатьох випадках він супроводжується головним болем тиснучого або ниючого характеру, що не минає після відпочинку.
При переході процесу в хронічну форму біль стає менш інтенсивним, але тривалим, часто поєднується з постійним відчуттям тиску у ділянці чола та перенісся.
У більшості пацієнтів спостерігається виражена закладеність носа, що заважає дихати, особливо вночі. З носа можуть виділятися густі слизово-гнійні або гнійні виділення жовтого чи зеленого кольору, іноді з неприємним запахом.
Також характерна наявність слизу, який стікає по задній стінці глотки — це викликає постійне покашлювання, особливо вранці.
У гострій фазі етмоїдиту температура тіла підвищується до 38–39°C. Разом з гарячкою з’являються інші загальні симптоми:
Ці прояви є сигналом активного запального процесу і потребують невідкладної консультації лікаря.
Етмоїдит у дітей часто розвивається стрімко та має більш виражений перебіг. Важливо звертати увагу на такі ознаки:
У маленьких дітей етмоїдит може ускладнюватися орбітальними ураженнями (флегмона, абсцес очниці), тому в разі появи набряку в ділянці очей слід негайно звертатися до лікаря.
Своєчасне розпізнавання симптомів — ключ до ранньої діагностики та ефективного лікування, яке детально розглянемо в наступних розділах.
Діагностика етмоїдиту починається з консультації отоларинголога. Лікар проводить опитування (збір анамнезу), звертаючи увагу на скарги пацієнта: біль у переніссі, закладеність носа, виділення, головний біль, загальне нездужання. Важливу роль відіграє уточнення перебігу попередніх інфекцій дихальних шляхів, частоти захворювань та наявності супутніх патологій.
Під час фізикального огляду лікар звертає увагу на:
На основі первинного огляду формується попередній діагноз і визначається необхідність інструментальних досліджень.
Для уточнення діагнозу застосовують риноскопію — метод огляду порожнини носа за допомогою спеціального дзеркала. Він дозволяє побачити набряк, гнійні виділення, поліпи чи інші анатомічні зміни.
Більш інформативним методом є ендоскопія носа, яка виконується з використанням гнучкої відеокамери.
Цей метод дозволяє:
Ендоскопія є особливо корисною при підозрі на хронічний етмоїдит або складний перебіг хвороби.
Комп’ютерна томографія (КТ) — золотий стандарт у діагностиці етмоїдиту, особливо при підозрі на ускладнення або хронічний перебіг. Вона дозволяє точно побачити:
Магнітно-резонансна томографія (МРТ) використовується рідше, головним чином при підозрі на розповсюдження запалення в очницю або мозкові оболонки. Її основна перевага — висока точність візуалізації м’яких тканин.
Поєднання клінічного огляду та сучасних методів візуалізації дозволяє поставити точний діагноз і підібрати оптимальне лікування — про що йтиметься далі.
Основу лікування етмоїдиту становить комплексна медикаментозна терапія, яка підбирається індивідуально залежно від форми захворювання, віку пацієнта та наявності ускладнень. Основні групи препаратів:
Призначення препаратів має здійснювати лише лікар, оскільки неправильне лікування може призвести до переходу захворювання у хронічну форму.
Для пришвидшення одужання активно використовують промивання носової порожнини сольовими розчинами (ізотонічними або гіпертонічними).
Це допомагає:
Методи:
Серед фізіотерапевтичних методів ефективні:
Ці процедури зменшують запалення, покращують кровообіг і прискорюють регенерацію слизової оболонки.
У разі неефективності консервативного лікування або розвитку ускладнень (абсцес, флегмона орбіти, хронічне гнійне запалення), застосовують ендоскопічне хірургічне втручання — функціональну ендоназальну синус-хірургію (FESS).
Основні завдання операції:
Операція проводиться малоінвазивним способом через носові ходи, без зовнішніх розрізів, з мінімальним ризиком для пацієнта.
Правильне поєднання медикаментозного та, за потреби, хірургічного лікування дозволяє уникнути ускладнень і забезпечити повне одужання.
Після завершення гострої фази захворювання важливо поступово відновити нормальне носове дихання.
Для цього можуть бути рекомендовані:
Особливо важливо повністю усунути набряк і відновити прохідність носових ходів, аби запобігти повторному застою слизу в решітчастих пазухах.
Рецидив етмоїдиту нерідко пов'язаний зі зниженим імунітетом. Для зниження ризику повторного запалення важливо:
У деяких випадках лікар може призначити імуностимулюючі препарати або курс вітамінотерапії, особливо в осінньо-зимовий період.
Навіть після зникнення симптомів пацієнтам рекомендовано пройти плановий контрольний огляд у отоларинголога.
Це дозволяє:
У дітей, які перенесли етмоїдит, контроль у ЛОРа є особливо важливим, оскільки хронічні запальні процеси можуть впливати на розвиток інших ЛОР-захворювань і навіть загальний стан здоров’я.
Правильно організована реабілітація знижує ризик ускладнень, підтримує імунітет і допомагає запобігти повторним епізодам хвороби.
Якщо гострий етмоїдит не лікувати або лікувати неправильно, запальний процес може перейти в хронічну форму.
Такий стан часто супроводжується:
Хронічний етмоїдит рідко буває ізольованим. Через анатомічну близькість решітчасті комірки стають джерелом вторинного ураження інших навколоносових пазух — гайморової (гайморит), лобової (фронтит) або клиноподібної (сфеноїдит). Це ускладнює діагностику, потребує тривалого лікування і підвищує ризик ускладнень.
Решітчастий лабіринт знаходиться в безпосередній близькості до очної орбіти та мозкових оболонок, що створює небезпеку поширення інфекції при важкому або занедбаному перебігу.
Можливі ускладнення:
Такі ускладнення зустрічаються рідко, але саме етмоїдит у дітей є частою причиною орбітальних абсцесів у віці до 5–7 років. Це робить ранню діагностику критично важливою.
Навіть без тяжких ускладнень нелікований етмоїдит впливає на якість життя:
У дітей це може призводити до частих пропусків занять, труднощів з навчанням і зниженням фізичної активності.
Вчасне виявлення та лікування етмоїдиту дозволяє уникнути тривалих проблем зі здоров’ям і запобігти переходу хвороби у складні форми.
Найефективніший спосіб профілактики етмоїдиту — своєчасне та повноцінне лікування інфекцій верхніх дихальних шляхів.
Зокрема:
Не варто ігнорувати навіть легку закладеність носа або слизові виділення, особливо якщо вони не минають понад 5 днів.
Важливо:
Це дозволяє не допустити проникнення інфекції у навколоносові пазухи, зокрема решітчастий лабіринт.
Періодичні профілактичні огляди ЛОР-лікаря допомагають виявити структурні порушення носової порожнини, поліпи, викривлення перегородки або хронічні запалення, що створюють умови для розвитку етмоїдиту.
Особливо це актуально для:
Регулярний контроль дозволяє своєчасно коригувати лікування та знижувати ризик ускладнень.
Стійкий імунітет — головний бар'єр для будь-якої інфекції. Для підтримки імунної системи в тонусі рекомендовано:
Також важливо навчити дітей правилам гігієни (мити руки, не торкатися обличчя брудними руками), адже це допомагає зменшити ризик інфекцій, які часто провокують запалення пазух.
Системна профілактика знижує ймовірність виникнення етмоїдиту та підтримує загальне здоров’я дихальної системи.