.svg)
Етмоїдит
Що таке етмоїдит?
Етмоїдит — це запалення решітчастих пазух (етмоїдального лабіринту), які розташовані між очницями та носовою порожниною. Ці дрібні повітряні комірки вистелені слизовою оболонкою, і при проникненні інфекції (вірусної, бактеріальної або грибкової) розвивається набряк, порушується відтік слизу й виникає запальний процес.
Запалення може бути ізольованим або розвиватися одночасно з гайморитом, фронтитом чи сфеноїдитом, оскільки всі навколоносові пазухи анатомічно взаємопов’язані. Саме тому симптоми етмоїдиту часто змішані з проявами інших синуситів, що потребує точної діагностики.
Гострий етмоїдит виникає раптово, зазвичай після перенесеного ГРВІ або бактеріальної інфекції.
Хронічний етмоїдит формується при неправильному або недостатньому лікуванні гострої форми.
Особливу небезпеку становить хронічна форма, яка може провокувати ускладнення з боку очей, головного мозку та загального імунного статусу пацієнта.
Етмоїдит найчастіше діагностують у дітей раннього віку, особливо до 7 років, через анатомічні особливості: вузькі носові ходи, недосконала дренажна система та ще не сформований імунітет. У немовлят етмоїдальні пазухи розвинені краще за інші, тому саме вони частіше запалюються в перші роки життя.
У дорослих етмоїдит зазвичай розвивається як ускладнення грипу, затяжного риніту або через алергічне ураження слизової.
Причини виникнення етмоїдиту
Інфекції верхніх дихальних шляхів як основний фактор
Найпоширенішою причиною розвитку етмоїдиту є гострі респіраторні інфекції. При застуді або грипі інфекція проникає з носової порожнини до решітчастих пазух, викликаючи запалення слизової оболонки. В умовах порушеного відтоку слизу всередині комірок створюється сприятливе середовище для розмноження бактерій чи вірусів.
Особливо небезпечні недоліковані риніти, аденовірусні інфекції, грип та парагрип, які легко переходять у запалення навколоносових пазух, у тому числі решітчастого лабіринту.
Анатомічні особливості носа та пазух
Структурні особливості носа можуть значно впливати на схильність до етмоїдиту. Серед них:
- викривлення носової перегородки;
- звужені або блоковані носові ходи;
- гіпертрофія носових раковин;
- наявність поліпів у носі;
- вроджені аномалії розвитку пазух.
Ці фактори порушують вентиляцію та дренаж рідини з решітчастих комірок, що підвищує ризик накопичення секрету та розвитку інфекції.
Ослаблений імунітет та інші чинники ризику
Коли захисні сили організму знижені, будь-яке навіть незначне запалення може поширитися на пазухи. До факторів, що сприяють ослабленню імунної відповіді, належать:
- хронічні захворювання (цукровий діабет, ВІЛ, онкологія);
- імуносупресивна терапія;
- дефіцит вітамінів та мікроелементів;
- перевтома, стрес, переохолодження;
- пасивне куріння або перебування в середовищі з сухим, забрудненим повітрям.
У дітей окрему роль відіграє гіперплазія аденоїдів — вони можуть частково перекривати носоглотку та ускладнювати відтік слизу з пазух, створюючи умови для хронічного запалення.
Розуміння причин дозволяє не лише правильно лікувати, а й ефективно попереджати повторні епізоди хвороби, про що йтиметься в блоках про профілактику та лікування.
Основні симптоми етмоїдиту
Біль у переніссі та головний біль
Одним із найхарактерніших симптомів етмоїдиту є біль у ділянці перенісся, між очима або за очними яблуками. Біль може посилюватися при нахилі голови вперед або при натисканні на внутрішній кут ока. У багатьох випадках він супроводжується головним болем тиснучого або ниючого характеру, що не минає після відпочинку.
При переході процесу в хронічну форму біль стає менш інтенсивним, але тривалим, часто поєднується з постійним відчуттям тиску у ділянці чола та перенісся.
Закладеність носа, гнійні виділення
У більшості пацієнтів спостерігається виражена закладеність носа, що заважає дихати, особливо вночі. З носа можуть виділятися густі слизово-гнійні або гнійні виділення жовтого чи зеленого кольору, іноді з неприємним запахом.
Також характерна наявність слизу, який стікає по задній стінці глотки — це викликає постійне покашлювання, особливо вранці.
Підвищення температури та загальне нездужання
У гострій фазі етмоїдиту температура тіла підвищується до 38–39°C. Разом з гарячкою з’являються інші загальні симптоми:
- слабкість;
- втома;
- пітливість;
- погіршення апетиту.
Ці прояви є сигналом активного запального процесу і потребують невідкладної консультації лікаря.
Симптоми у дітей — на що звертати увагу батькам
Етмоїдит у дітей часто розвивається стрімко та має більш виражений перебіг. Важливо звертати увагу на такі ознаки:
- висока температура, що погано піддається жарознижувальним засобам;
- набряк повік або припухлість навколо очей;
- різке погіршення настрою, плаксивість, сонливість;
- відмова від їжі;
- дихання через рот через сильну закладеність носа.
У маленьких дітей етмоїдит може ускладнюватися орбітальними ураженнями (флегмона, абсцес очниці), тому в разі появи набряку в ділянці очей слід негайно звертатися до лікаря.
Своєчасне розпізнавання симптомів — ключ до ранньої діагностики та ефективного лікування, яке детально розглянемо в наступних розділах.
Як діагностують етмоїдит
Огляд отоларинголога та анамнез
Діагностика етмоїдиту починається з консультації отоларинголога. Лікар проводить опитування (збір анамнезу), звертаючи увагу на скарги пацієнта: біль у переніссі, закладеність носа, виділення, головний біль, загальне нездужання. Важливу роль відіграє уточнення перебігу попередніх інфекцій дихальних шляхів, частоти захворювань та наявності супутніх патологій.
Під час фізикального огляду лікар звертає увагу на:
- набряк слизової носа;
- почервоніння або припухлість у ділянці внутрішнього кута ока;
- загальний стан пацієнта.
На основі первинного огляду формується попередній діагноз і визначається необхідність інструментальних досліджень.
Риноскопія та ендоскопія носа
Для уточнення діагнозу застосовують риноскопію — метод огляду порожнини носа за допомогою спеціального дзеркала. Він дозволяє побачити набряк, гнійні виділення, поліпи чи інші анатомічні зміни.
Більш інформативним методом є ендоскопія носа, яка виконується з використанням гнучкої відеокамери.
Цей метод дозволяє:
- детально оцінити стан слизової;
- виявити джерело виділень;
- оцінити вентиляцію та прохідність носових ходів і вивідних отворів решітчастих пазух;
- візуалізувати наявність поліпів, сторонніх тіл, анатомічних дефектів.
Ендоскопія є особливо корисною при підозрі на хронічний етмоїдит або складний перебіг хвороби.
КТ або МРТ при складних або хронічних формах
Комп’ютерна томографія (КТ) — золотий стандарт у діагностиці етмоїдиту, особливо при підозрі на ускладнення або хронічний перебіг. Вона дозволяє точно побачити:
- рівень запального процесу в решітчастих комірках;
- ступінь ураження інших пазух;
- можливі зміни кісткових структур;
- орбітальні або внутрішньочерепні ускладнення.
Магнітно-резонансна томографія (МРТ) використовується рідше, головним чином при підозрі на розповсюдження запалення в очницю або мозкові оболонки. Її основна перевага — висока точність візуалізації м’яких тканин.
Поєднання клінічного огляду та сучасних методів візуалізації дозволяє поставити точний діагноз і підібрати оптимальне лікування — про що йтиметься далі.
Сучасні методи лікування етмоїдиту
Медикаментозна терапія: антибіотики, протизапальні, судинозвужувальні препарати
Основу лікування етмоїдиту становить комплексна медикаментозна терапія, яка підбирається індивідуально залежно від форми захворювання, віку пацієнта та наявності ускладнень. Основні групи препаратів:
- Антибіотики (при бактеріальній природі запалення): застосовуються препарати широкого спектра дії або з урахуванням результатів бакпосіву. У дітей — перевага надається щадним формам, наприклад, амоксициліну з клавулановою кислотою.
- Протизапальні засоби: для зменшення болю, зниження набряку та температури (парацетамол, ібупрофен).
- Судинозвужувальні краплі або спреї: для покращення дренажу пазух (ксилометазолін, оксиметазолін). Використовуються обмежений період — не більше 5–7 днів, щоб уникнути звикання.
- Муколітики та глюкокортикоїди (за потреби): для розрідження слизу та зменшення запальної реакції.
Призначення препаратів має здійснювати лише лікар, оскільки неправильне лікування може призвести до переходу захворювання у хронічну форму.
Промивання носа та фізіотерапевтичні процедури
Для пришвидшення одужання активно використовують промивання носової порожнини сольовими розчинами (ізотонічними або гіпертонічними).
Це допомагає:
- очищати носові ходи від слизу та гною;
- зменшити набряк слизової;
- покращити проникнення ліків.
Методи:
- промивання в домашніх умовах (за допомогою спеціальних пристроїв або груші);
- професійні процедури, наприклад, метод “зозуля” (промивання під тиском у ЛОР-кабінеті).
Серед фізіотерапевтичних методів ефективні:
- ультразвукові інгаляції;
- УВЧ на ділянку носа;
- лазеротерапія.
Ці процедури зменшують запалення, покращують кровообіг і прискорюють регенерацію слизової оболонки.
Хірургічне втручання при ускладненнях або хронічному перебігу
У разі неефективності консервативного лікування або розвитку ускладнень (абсцес, флегмона орбіти, хронічне гнійне запалення), застосовують ендоскопічне хірургічне втручання — функціональну ендоназальну синус-хірургію (FESS).
Основні завдання операції:
- видалити гній та патологічні тканини з решітчастих пазух;
- відновити вентиляцію та дренаж;
- зберегти анатомічні структури пазух.
Операція проводиться малоінвазивним способом через носові ходи, без зовнішніх розрізів, з мінімальним ризиком для пацієнта.
Правильне поєднання медикаментозного та, за потреби, хірургічного лікування дозволяє уникнути ускладнень і забезпечити повне одужання.
Реабілітація після лікування етмоїдиту
Відновлення функції носового дихання
Після завершення гострої фази захворювання важливо поступово відновити нормальне носове дихання.
Для цього можуть бути рекомендовані:
- продовження промивань носа сольовими розчинами (ізотонічними);
- використання зволожувачів повітря в приміщенні;
- дихальні вправи для тренування носового дихання;
- уникнення пересушеного або забрудненого повітря.
Особливо важливо повністю усунути набряк і відновити прохідність носових ходів, аби запобігти повторному застою слизу в решітчастих пазухах.
Зміцнення імунітету та профілактика рецидивів
Рецидив етмоїдиту нерідко пов'язаний зі зниженим імунітетом. Для зниження ризику повторного запалення важливо:
- повноцінне харчування з достатнім вмістом вітамінів і мікроелементів;
- регулярна фізична активність;
- загартовування (поступове, під контролем лікаря);
- своєчасне лікування застуд та алергічного риніту;
- уникнення переохолодження, різких перепадів температури.
У деяких випадках лікар може призначити імуностимулюючі препарати або курс вітамінотерапії, особливо в осінньо-зимовий період.
Контроль у ЛОР-лікаря після курсу лікування
Навіть після зникнення симптомів пацієнтам рекомендовано пройти плановий контрольний огляд у отоларинголога.
Це дозволяє:
- переконатися у повному одужанні;
- виключити залишкове запалення чи перехід у хронічну форму;
- при потребі скоригувати профілактичні заходи або провести додаткові дослідження.
У дітей, які перенесли етмоїдит, контроль у ЛОРа є особливо важливим, оскільки хронічні запальні процеси можуть впливати на розвиток інших ЛОР-захворювань і навіть загальний стан здоров’я.
Правильно організована реабілітація знижує ризик ускладнень, підтримує імунітет і допомагає запобігти повторним епізодам хвороби.
Можливі ускладнення при нелікованому етмоїдіті
Перехід у хронічну форму та ураження сусідніх пазух
Якщо гострий етмоїдит не лікувати або лікувати неправильно, запальний процес може перейти в хронічну форму.
Такий стан часто супроводжується:
- тривалими закладеністю носа та головним болем;
- зниженням нюху;
- постійними рецидивами ГРВІ з ускладненням на пазухи.
Хронічний етмоїдит рідко буває ізольованим. Через анатомічну близькість решітчасті комірки стають джерелом вторинного ураження інших навколоносових пазух — гайморової (гайморит), лобової (фронтит) або клиноподібної (сфеноїдит). Це ускладнює діагностику, потребує тривалого лікування і підвищує ризик ускладнень.
Поширення інфекції в очну орбіту або мозок
Решітчастий лабіринт знаходиться в безпосередній близькості до очної орбіти та мозкових оболонок, що створює небезпеку поширення інфекції при важкому або занедбаному перебігу.
Можливі ускладнення:
- Орбітальні: флегмона очниці, орбітальний абсцес, зниження зору, обмеження рухів очного яблука.
- Інтракраніальні: менінгіт, енцефаліт, тромбоз кавернозного синуса — небезпечні для життя стани, що потребують невідкладної госпіталізації.
Такі ускладнення зустрічаються рідко, але саме етмоїдит у дітей є частою причиною орбітальних абсцесів у віці до 5–7 років. Це робить ранню діагностику критично важливою.
Погіршення загального самопочуття та працездатності
Навіть без тяжких ускладнень нелікований етмоїдит впливає на якість життя:
- хронічна втома;
- головні болі;
- зниження концентрації уваги;
- порушення сну через постійну закладеність носа;
- загальна слабкість.
У дітей це може призводити до частих пропусків занять, труднощів з навчанням і зниженням фізичної активності.
Вчасне виявлення та лікування етмоїдиту дозволяє уникнути тривалих проблем зі здоров’ям і запобігти переходу хвороби у складні форми.
Профілактика етмоїдиту
Лікування ГРВІ, риніту та гаймориту на ранній стадії
Найефективніший спосіб профілактики етмоїдиту — своєчасне та повноцінне лікування інфекцій верхніх дихальних шляхів.
Зокрема:
- гострого риніту (нежитю);
- затяжного або хронічного гаймориту;
- грипу, парагрипу та інших ГРВІ.
Не варто ігнорувати навіть легку закладеність носа або слизові виділення, особливо якщо вони не минають понад 5 днів.
Важливо:
- промивати ніс сольовими розчинами;
- застосовувати судинозвужувальні засоби за рекомендацією лікаря;
- звертатися до ЛОРа при перших симптомах запалення.
Це дозволяє не допустити проникнення інфекції у навколоносові пазухи, зокрема решітчастий лабіринт.
Регулярні огляди у отоларинголога
Періодичні профілактичні огляди ЛОР-лікаря допомагають виявити структурні порушення носової порожнини, поліпи, викривлення перегородки або хронічні запалення, що створюють умови для розвитку етмоїдиту.
Особливо це актуально для:
- дітей, які часто хворіють на ГРВІ;
- людей із хронічним ринітом, алергією чи бронхіальною астмою;
- пацієнтів після хірургічних втручань у ділянці носа та пазух.
Регулярний контроль дозволяє своєчасно коригувати лікування та знижувати ризик ускладнень.
Зміцнення імунної системи
Стійкий імунітет — головний бар'єр для будь-якої інфекції. Для підтримки імунної системи в тонусі рекомендовано:
- повноцінне збалансоване харчування з акцентом на овочі, фрукти, білок і корисні жири;
- регулярна фізична активність;
- достатній сон і режим дня;
- уникнення переохолоджень і стресових ситуацій;
- вітамінна профілактика у холодну пору року (за показаннями).
Також важливо навчити дітей правилам гігієни (мити руки, не торкатися обличчя брудними руками), адже це допомагає зменшити ризик інфекцій, які часто провокують запалення пазух.
Системна профілактика знижує ймовірність виникнення етмоїдиту та підтримує загальне здоров’я дихальної системи.
.png)
.png)
.webp)
сервісу
