Пельвіоперитоніт — це гостре або хронічне запалення очеревини, яке локалізується в порожнині малого таза. Очеревина — це тонка серозна оболонка, що вистилає внутрішню поверхню черевної порожнини й покриває внутрішні органи. При пельвіоперитоніті запальний процес охоплює ділянку навколо матки, яєчників, маткових труб та суміжних структур.
Цей стан належить до ургентних (невідкладних) гінекологічних захворювань і часто є ускладненням інфекцій внутрішніх статевих органів або хірургічних втручань. Вимагає своєчасної діагностики та лікування для уникнення тяжких наслідків — сепсису, спайкового процесу та безпліддя.
Після проникнення мікроорганізмів у черевну порожнину запускається каскад запальних реакцій: посилення судинної проникності, набряк тканин, накопичення ексудату (гною), утворення спайок. Це порушує нормальне функціонування органів малого таза та призводить до виражених клінічних симптомів.
Однією з найпоширеніших причин пельвіоперитоніту є висхідна інфекція з матки, маткових труб і яєчників. Особливо небезпечні хронічні або неліковані форми таких захворювань, як:
Збудники (хламідії, гонококи, мікоплазми, анаеробні бактерії) проникають у порожнину малого таза, викликаючи гнійно-запальну реакцію. Поширенню інфекції сприяє ослаблений імунітет, порушення мікрофлори піхви, часті незахищені статеві контакти, відсутність регулярних гінекологічних оглядів.
Пельвіоперитоніт може розвинутися як післяопераційне ускладнення при:
У післяпологовий період ризик підвищується за наявності затримки частин плаценти, ендометриту чи травматичних ушкоджень м’яких тканин. В таких випадках запальний процес може швидко прогресувати, охоплюючи очеревину та викликаючи генералізовану інфекцію.
Розрив апендиксу (перфоративний апендицит) або інших порожнистих органів (тонкої чи товстої кишки, сечового міхура) може стати джерелом інфікування очеревини малого таза.
У таких ситуаціях мікрофлора з кишківника або сечовивідної системи потрапляє в стерильну черевну порожнину, спричиняючи гострий пельвіоперитоніт. Цей процес зазвичай розвивається стрімко, супроводжується сильною інтоксикацією, гарячкою, болем та потребує невідкладного хірургічного втручання.
Пельвіоперитоніт починається раптово й характеризується гострим клінічним перебігом. Основні симптоми:
Ці прояви часто нагадують картину гострого живота і потребують диференційної діагностики з апендицитом, позаматковою вагітністю, проривом кісти.
Під час вагінального або бімануального огляду лікар-гінеколог може виявити такі зміни:
При огляді шийки матки можуть також бути ознаки ендоцервіциту або цервіциту — запалення, гіперемія, виділення.
Клінічна картина пельвіоперитоніту залежить від віку та загального стану організму:
У всіх випадках важливо не зволікати з медичною допомогою: пельвіоперитоніт може швидко призвести до сепсису та порушення репродуктивної функції.
Первинна діагностика пельвіоперитоніту починається зі збору скарг пацієнтки та ретельного вивчення анамнезу. Лікаря цікавить:
Під час огляду можуть визначатися такі ознаки:
Фізикальне обстеження допомагає запідозрити гостру патологію малого таза, але для підтвердження діагнозу обов’язкові лабораторні та інструментальні методи.
Зміни в лабораторних показниках зазвичай свідчать про наявність запального процесу в організмі. Призначаються:
Ці дослідження допомагають не лише підтвердити діагноз, а й визначити оптимальну антибактеріальну терапію.
Інструментальна діагностика дозволяє візуалізувати органи малого таза та оцінити ступінь ураження.
УЗД органів малого таза — перший етап обстеження:
КТ або МРТ черевної порожнини — застосовуються у складних випадках для уточнення діагнозу, особливо при підозрі на ускладнення або суміжну хірургічну патологію (апендицит, перитоніт загального характеру).
Діагностична лапароскопія — є «золотим стандартом» у невизначених клінічних ситуаціях. Дозволяє:
Базою консервативного лікування пельвіоперитоніту є масивна антибактеріальна та дезінтоксикаційна терапія. Головна мета — зупинити розвиток запалення, усунути інфекційний агент і стабілізувати стан пацієнтки.
Комплекс включає:
Протокол лікування коригується після отримання результатів бакпосіву та визначення чутливості мікрофлори до антибіотиків.
У разі відсутності ефекту від медикаментозної терапії або при наявності гнійних утворень, перфорацій, масивного ексудату проводиться хірургічне втручання.
Основні показання:
Тип втручання визначається індивідуально. Перевага надається лапароскопічній санації черевної порожнини, яка дозволяє мінімізувати травматизацію, швидше відновити пацієнтку й провести адекватну ревізію органів малого таза.
У складних випадках можливе розширене втручання з резекцією уражених структур (наприклад, придатків або ділянки кишечника).
Після стабілізації стану важливим етапом є динамічне спостереження й оцінка ефективності лікування:
Усі пацієнтки після виписки мають проходити планову консультацію для контролю стану репродуктивної системи та профілактики рецидиву або ускладнень.
Після завершення стаціонарного лікування пацієнтка повинна продовжити регулярне медичне спостереження. У перші 1–2 місяці рекомендуються:
Це дозволяє вчасно виявити можливі ускладнення (хронічне запалення, рецидиви, порушення менструального циклу) та призначити корекцію.
Пельвіоперитоніт може впливати на репродуктивне здоров’я жінки — зокрема, через спайкові процеси, порушення овуляції або функції маткових труб. Для відновлення необхідно:
Регулярне спостереження та контрольні обстеження допомагають мінімізувати ризик безпліддя або ускладнень під час виношування дитини.
Перенесене важке гінекологічне захворювання може мати емоційні наслідки: страх рецидиву, тривожність щодо майбутньої фертильності, зниження впевненості у собі.
Тому важливо:
Планування зачаття після пельвіоперитоніту можливе тільки після повного обстеження та згоди лікаря. Іноді знадобиться попередня реабілітація або підтримуюча терапія. Правильна підготовка підвищує шанси на успішну вагітність і здорове материнство.
Одним із найчастіших наслідків пельвіоперитоніту є спайкоутворення — патологічне зрощення між органами малого таза. Внаслідок запалення очеревина втрачає свою гладкість, і органи «злипаються» між собою через фібринові відкладення.
Це призводить до:
Лікування спайкового процесу часто вимагає повторного хірургічного втручання — лапароскопічної адгезіолізису.
Запалення та спайки уражають структуру й функцію репродуктивних органів. Основні наслідки:
Ці стани часто потребують довготривалого лікування, застосування допоміжних репродуктивних технологій або оперативної корекції.
Пельвіоперитоніт — це не лише локальне запалення, а й потенційне джерело для розвитку загрозливих для життя станів. Найнебезпечніше ускладнення — сепсис.
Як це відбувається:
Сепсис потребує негайного інтенсивного лікування в умовах реанімації. Рівень летальності при пізньому виявленні — високий.
Тому своєчасне звернення до лікаря та повноцінне лікування пельвіоперитоніту — критично важливі для збереження здоров’я та життя жінки.
Одним із найефективніших методів профілактики пельвіоперитоніту є раннє виявлення та адекватне лікування інфекцій та запальних захворювань внутрішніх статевих органів. Регулярні гінекологічні огляди, скринінгові тести на статеві інфекції, своєчасна антибактеріальна терапія допомагають попередити ускладнення.
Своєчасна терапія таких хвороб як сальпінгіт, ендометрит, цервіцит значно знижує ризик поширення інфекції на очеревину малого таза.
Для запобігання інфікуванню важливо дотримуватися наступних правил:
Правильний спосіб життя і уважне ставлення до свого здоров’я — ключ до профілактики пельвіоперитоніту.
Після гінекологічних або абдомінальних операцій важливо забезпечити:
Пацієнткам рекомендується проходити профілактичні обстеження і звертатися до лікаря при появі будь-яких насторожуючих симптомів.