Післяпологовий тиреоїдит — це запальне порушення функції щитоподібної залози, яке розвивається в перші місяці після народження дитини. Воно має аутоімунне походження та часто проходить у декілька фаз: гіпертиреоїдну, гіпотиреоїдну й фазу відновлення.
Підгострий тиреоїдит (де Кервена) — це запальне ураження щитоподібної залози, що зазвичай виникає після вірусної інфекції верхніх дихальних шляхів. Він супроводжується болем у шиї, гарячкою, загальним нездужанням і порушенням гормонального балансу. Запалення зазвичай проходить саме по собі, але може потребувати симптоматичного лікування.
Основні відмінності:
Обидва стани належать до тимчасових функціональних порушень, тому що:
Післяпологовий і підгострий тиреоїдит не призводять до незворотного ушкодження залози, якщо вчасно діагностовані й за потреби проліковані. Саме тому їх важливо відрізняти від хронічних або аутоімунних форм тиреоїдиту, які потребують довготривалого лікування.
Післяпологовий тиреоїдит виникає внаслідок змін у роботі імунної системи жінки після вагітності. Основні причини:
У групі ризику — жінки, які мають:
Підгострий тиреоїдит (де Кервена) часто має зв'язок із перенесеною вірусною інфекцією. Типові тригери:
Механізм розвитку:
Факторами ризику можуть бути:
У початковій фазі післяпологового або підгострого тиреоїдиту часто виникає гіпертиреоїдний синдром — тимчасове підвищення рівня тиреоїдних гормонів у крові внаслідок руйнування тканини залози й вивільнення гормонів.
Типові симптоми:
Цей стан зазвичай короткочасний і не потребує тиреостатиків, але важливо контролювати загальний стан.
Після фази гіперфункції в більшості випадків настає гіпотиреоїдна фаза — зниження вироблення гормонів щитоподібної залози через виснаження залози.
Симптоми:
Тривалість цієї фази може варіюватися: у частини пацієнтів функція щитоподібної залози відновлюється повністю, в інших — залишається субклінічний або явний гіпотиреоз.
Особливо при підгострому тиреоїдиті спостерігаються типові ознаки запального процесу:
При післяпологовому тиреоїдиті біль зазвичай відсутній, але можуть бути легкі ознаки загального нездужання, які помилково сприймаються як післяпологова втома.
Основу діагностики тиреоїдиту становлять гормональні дослідження, які дозволяють виявити функціональні зміни щитоподібної залози:
Ретельна оцінка результатів допомагає диференціювати тимчасові порушення від хронічних захворювань, зокрема аутоімунного тиреоїдиту Хашимото чи хвороби Грейвса.
Ультразвукове дослідження — базовий метод візуалізації, який дозволяє:
При підгострому тиреоїдиті часто спостерігаються ділянки зниженої ехогенності, а при післяпологовому — дифузні зміни без чітких фокусів.
Окрім аналізів і УЗД, важливу роль відіграє клінічна картина та її зміни з часом:
Регулярний моніторинг допомагає вчасно відстежити перехід від однієї фази до іншої та уникнути затяжного гіпотиреозу.
У більшості випадків післяпологового тиреоїдиту та легких форм підгострого тиреоїдиту лікування не вимагає агресивного втручання. Якщо стан пацієнта стабільний, гормональні показники не критичні, а симптоми незначні, можливе динамічне спостереження:
Такий підхід дозволяє уникнути призначення непотрібних ліків і зменшити ризик надмірної терапії при тимчасовому розладі функції залози.
При підгострому тиреоїдиті, особливо у фазі болю та запалення, застосовують:
Гормональна замісна терапія в цей період зазвичай не призначається, оскільки гіпертиреоїдна фаза не пов’язана з підвищеним синтезом гормонів, а з їх вивільненням унаслідок руйнування тканини.
У фазі гіпотиреозу після тимчасового тиреоїдиту може виникнути необхідність у замісній гормональній терапії левотироксином:
Через 3–6 місяців проводиться повторне обстеження. Якщо показники нормалізуються, терапію поступово скасовують. Якщо гіпотиреоз зберігається, лікування продовжують на постійній основі.
У більшості випадків післяпологовий і підгострий тиреоїдит мають сприятливий перебіг. Повне відновлення функції щитоподібної залози можливе протягом 6–12 місяців.
Тривалість залежить від:
Контроль включає:
Навіть після нормалізації показників рекомендовано планове спостереження у лікаря-ендокринолога:
Це дозволяє вчасно виявити перехід у хронічний гіпотиреоз і запобігти можливим ускладненням, зокрема впливу на фертильність і самопочуття.
Під час відновлення організму важливо підтримувати загальне здоров’я та зменшити навантаження на щитоподібну залозу. Рекомендації:
Особливо важливо для жінок після пологів — поєднати турботу про дитину з піклуванням про власне здоров’я.
Найчастіше ускладнення післяпологового або підгострого тиреоїдиту при відсутності спостереження чи лікування — хронічний (персистуючий) гіпотиреоз. Це стан, за якого щитоподібна залоза не відновлює повноцінну гормональну функцію.
Наслідки:
Без лікування гіпотиреоз поступово погіршує якість життя й може впливати на серцево-судинну систему, когнітивні функції, обмін речовин.
У жінок із післяпологовим тиреоїдитом часто виявляються антитіла до щитоподібної залози, що вказує на схильність до аутоімунного тиреоїдиту Хашимото. У разі ігнорування порушення можливе:
Наявність антитіл вимагає планового моніторингу для раннього виявлення хронізації процесу.
Хоча післяпологовий і підгострий тиреоїдит належать до тимчасових порушень, нелікований гормональний дисбаланс може значно впливати на повсякденне життя:
Своєчасна діагностика й підтримка гормонального балансу дозволяє уникнути таких наслідків та зберегти якість життя пацієнта.
Жінки в період вагітності та післяпологовий період належать до групи ризику розвитку функціональних порушень щитоподібної залози. Щоб зменшити ймовірність тиреоїдиту:
Рання оцінка функції щитоподібної залози дозволяє вчасно розпочати спостереження й уникнути ускладнень як для матері, так і для дитини.
Запорука успішного лікування підгострого тиреоїдиту — швидке виявлення запального процесу. Це особливо актуально після вірусних інфекцій.
Рекомендовано:
Чим раніше розпочато спостереження, тим нижчий ризик розвитку ускладнень і тривалого гіпотиреозу.
Післяпологовий тиреоїдит частіше виникає в жінок із аутоімунними захворюваннями або позитивним сімейним анамнезом. Таким пацієнтам рекомендовано:
Комплексна профілактика тиреоїдиту базується не лише на виявленні, а й на інформованості пацієнта, співпраці з лікарем і уважному ставленні до змін у власному самопочутті.