Гіпертиреоз — це клінічний стан, за якого щитоподібна залоза виробляє надмірну кількість гормонів тироксину (T4) і трийодтироніну (T3). Надлишок цих гормонів пришвидшує обмін речовин, що викликає різноманітні симптоми: прискорене серцебиття, втрату ваги, дратівливість, підвищене потовиділення тощо.
У нормі щитоподібна залоза регулює обмін речовин, виділяючи гормони у точній відповідності до потреб організму. Цей процес координується гіпофізом, який виділяє тиреотропний гормон (ТТГ) залежно від рівня T3 і T4.
При гіпертиреозі відбувається збій у цій системі:
Такий стан потребує детального обстеження та лікування, адже тривалий гіпертиреоз може викликати серйозні ускладнення — від остеопенії до серцевої недостатності.
Гіпертиреоз може виникати з різних причин, які по-різному впливають на функціонування щитоподібної залози. Нижче розглянуто основні з них.
Хвороба Грейвса (Базедова хвороба) — найпоширеніша причина гіпертиреозу. Це аутоімунне захворювання, при якому організм виробляє антитіла, що стимулюють щитоподібну залозу виробляти гормони в надлишку.
Особливості:
У цьому випадку надлишок гормонів продукується вузлами — окремими ділянками щитоподібної залози, які починають працювати автономно, незалежно від регуляції з боку гіпофіза.
Типи:
Зазвичай спостерігається у пацієнтів середнього та старшого віку.
Деякі форми тиреоїдиту, зокрема підгострий (вірусний) або післяпологовий тиреоїдит, можуть спричинити тимчасове вивільнення гормонів у кров через руйнування тканини залози.
Особливості:
До інших причин гіпертиреозу належать:
Виявлення точної причини має вирішальне значення для вибору ефективного лікування.
Гіпертиреоз впливає на роботу всього організму, особливо на серцево-судинну, нервову й ендокринну системи. Симптоми можуть бути різноманітними, залежно від ступеня надлишку гормонів та індивідуальної чутливості.
Серцево-судинна система:
Офтальмологічні симптоми:
Нервова система:
Через надлишок тиреоїдних гормонів обмін речовин значно пришвидшується, що проявляється такими ознаками:
У жінок:
У чоловіків:
У дітей:
Рання діагностика симптомів дозволяє уникнути ускладнень і вчасно розпочати лікування.
Діагностика гіпертиреозу включає лабораторні аналізи та інструментальні дослідження. Комплексний підхід дозволяє не лише підтвердити діагноз, а й з’ясувати його причину — що критично важливо для подальшого лікування.
Гормональні дослідження — це основа діагностики гіпертиреозу.
У деяких випадках проводять окремо аналіз на вільні фракції гормонів (FT3, FT4), які точніше відображають біологічно активну частину.
Ультразвукове дослідження допомагає оцінити структуру залози:
Цей метод не дає відповіді на функціональну активність залози, але є важливим доповненням до гормональної діагностики.
Сцинтиграфія щитоподібної залози — це радіоізотопне дослідження, яке дозволяє визначити функціональну активність ділянок тканини.
Використовується у випадках:
Інші методи: КТ, МРТ — рідше застосовуються, головно при підозрі на рідкісні ускладнення або великі вузли з компресією сусідніх структур.
При підозрі на хворобу Грейвса визначають рівень специфічних антитіл:
Виявлення TRAb має як діагностичне, так і прогностичне значення, оскільки вказує на аутоімунну природу захворювання.
Лікування гіпертиреозу залежить від причини, віку пацієнта, супутніх захворювань та особливостей перебігу хвороби. У сучасній медицині застосовують три основні підходи: медикаментозну терапію, радіойодтерапію та хірургічне втручання.
Першою лінією лікування найчастіше є тиреостатики — препарати, що пригнічують синтез тиреоїдних гормонів.
Найпоширеніші препарати:
Особливості терапії:
Цей метод ефективний при першому епізоді хвороби Грейвса або при легкому перебігу гіпертиреозу.
Радіойодтерапія — це метод лікування, при якому використовується радіоактивний йод-131. Після прийому всередину він накопичується в клітинах щитоподібної залози й поступово знищує їх.
Показання:
Переваги:
Недоліки:
Тиреоїдектомія або субтотальна резекція проводяться в разі:
Після операції часто розвивається гіпотиреоз — пацієнт переходить на гормонозамісну терапію.
Хірургічне втручання проводиться в умовах спеціалізованого ендокринного стаціонару, з обов’язковим дотриманням техніки збереження нервів і паращитовидних залоз.
Жоден метод не є універсальним. Тактика лікування підбирається індивідуально з урахуванням:
У складних випадках тактика обговорюється мультидисциплінарною командою: ендокринологом, хірургом, радіологом.
Комплексний підхід дає змогу досягнути стійкої ремісії або повного одужання з мінімальним ризиком ускладнень.
Після стабілізації гормонального фону пацієнт не завжди повністю одужує — часто потрібен тривалий моніторинг і підтримуючі заходи. Мета післялікувального етапу — запобігти рецидиву або контролювати новий стан, наприклад, гіпотиреоз, що виникає після терапії.
Регулярне відстеження рівня тиреоїдних гормонів є обов’язковим елементом спостереження:
Завдання лікаря — підібрати оптимальну підтримку, щоб пацієнт почувався добре та мав стабільні показники.
Після лікування важливо підтримувати загальний стан здоров’я і зменшити навантаження на організм:
Раціон харчування:
Фізична активність:
Психоемоційне здоров’я:
Навіть після завершення активного лікування щитоподібна залоза може змінювати свою структуру або функцію. Тому рекомендовано:
Пацієнтам рекомендують зберігати зв'язок з ендокринологом та дотримуватися індивідуального плану спостереження, складеного після завершення лікування.
Без належної терапії гіпертиреоз може призвести до серйозних ускладнень, які охоплюють різні системи організму — від серцево-судинної до репродуктивної та психічної. Чим довше затягується діагностика й лікування, тим вищий ризик незворотних наслідків.
Тиреотоксичний криз — це рідкісне, але життєво небезпечне ускладнення, що виникає на фоні різкого підвищення тиреоїдних гормонів у крові.
Характерні симптоми:
Криз може виникнути після стресу, інфекцій, операцій або припинення тиреостатиків. Потребує невідкладної госпіталізації та інтенсивної терапії.
Серцево-судинна система:
Кісткова система:
Репродуктивна система:
Ці зміни часто зворотні після нормалізації гормонального фону, але за тривалого перебігу — можуть стати постійними.
Гіпертиреоз суттєво впливає на центральну нервову систему, викликаючи:
Ігнорування психоемоційних проявів гіпертиреозу знижує якість життя і потребує комплексного підходу з участю ендокринолога, психолога та, за потреби, психіатра.
Попередження гіпертиреозу полягає в уважному ставленні до факторів ризику, своєчасному виявленні змін у функції щитоподібної залози та дотриманні рекомендацій лікаря. Особливо важлива профілактика для людей з генетичною схильністю чи перенесеними захворюваннями щитоподібної залози.
Якщо у близьких родичів були аутоімунні захворювання щитоподібної залози (особливо хвороба Грейвса), варто:
Чим раніше виявлений гіпертиреоз — тим ефективніше лікування й нижчий ризик ускладнень.
Йод — ключовий елемент для синтезу гормонів щитоподібної залози. Однак як його нестача, так і надлишок можуть призводити до порушення функції залози.
Рекомендації:
Контроль йоду особливо важливий у регіонах з природним дефіцитом або надлишком цього мікроелемента.
Особи, які перенесли:
потребують тривалого спостереження, оскільки ризик розвитку гіпертиреозу (або гіпотиреозу) зберігається.
Профілактичні заходи включають:
Регулярний моніторинг — найкраща стратегія, щоб уникнути рецидиву або вчасно скоригувати лікування.