Форма зв’язку

Залиште свої контактні дані. Ми зв'яжемося з вами найближчим часом та надамо експертну консультацію

Дякуємо за ваш запит!
Ми успішно отримали вашу заявку на прийом до лікаря.
Найближчим часом з вами зв’яжеться наш адміністратор для підтвердження запису або уточнення деталей.

Oops! Something went wrong while submitting the form.

Гіпертиреоз

Залишити звернення

4.9

350+ відгуків

Що таке гіпертиреоз і тиреотоксикоз?

Гіпертиреоз — це клінічний стан, за якого щитоподібна залоза виробляє надмірну кількість гормонів тироксину (T4) і трийодтироніну (T3). Надлишок цих гормонів пришвидшує обмін речовин, що викликає різноманітні симптоми: прискорене серцебиття, втрату ваги, дратівливість, підвищене потовиділення тощо.

У нормі щитоподібна залоза регулює обмін речовин, виділяючи гормони у точній відповідності до потреб організму. Цей процес координується гіпофізом, який виділяє тиреотропний гормон (ТТГ) залежно від рівня T3 і T4.

При гіпертиреозі відбувається збій у цій системі:

Щитоподібна залоза працює надмірно активно, виробляючи занадто багато гормонів.
Гіпофіз реагує зниженням рівня ТТГ, але залоза не знижує активність.
Це призводить до надлишкового збудження всіх систем організму: прискорення серцевого ритму, розладів сну, схуднення, порушення менструального циклу у жінок тощо.

Такий стан потребує детального обстеження та лікування, адже тривалий гіпертиреоз може викликати серйозні ускладнення — від остеопенії до серцевої недостатності.

Причини розвитку гіпертиреозу

Гіпертиреоз може виникати з різних причин, які по-різному впливають на функціонування щитоподібної залози. Нижче розглянуто основні з них.

Аутоімунні захворювання (хвороба Грейвса)

Хвороба Грейвса (Базедова хвороба) — найпоширеніша причина гіпертиреозу. Це аутоімунне захворювання, при якому організм виробляє антитіла, що стимулюють щитоподібну залозу виробляти гормони в надлишку.

Особливості:

Зазвичай уражає молодих жінок.
Часто супроводжується ендоокулярними проявами (тиреоїдна офтальмопатія).
Має хронічний перебіг із періодами загострення.

Вузловий токсичний зоб

У цьому випадку надлишок гормонів продукується вузлами — окремими ділянками щитоподібної залози, які починають працювати автономно, незалежно від регуляції з боку гіпофіза.

Типи:

Мультинодулярний токсичний зоб — декілька активних вузлів.
Токсична аденома — один активний вузол.

Зазвичай спостерігається у пацієнтів середнього та старшого віку.

Тимчасовий гіпертиреоз (тиреоїдит)

Деякі форми тиреоїдиту, зокрема підгострий (вірусний) або післяпологовий тиреоїдит, можуть спричинити тимчасове вивільнення гормонів у кров через руйнування тканини залози.

Особливості:

Гіпертиреоз у цьому випадку тимчасовий, триває кілька тижнів або місяців.
Часто змінюється гіпотиреозом перед повним відновленням функції залози.

Медикаментозні та інші фактори

До інших причин гіпертиреозу належать:

Передозування препаратів левотироксину (особливо у пацієнтів із гіпотиреозом).
Йодовмісні препарати (наприклад, аміодарон).
Функціонуючі метастази раку щитоподібної залози (рідко).
Гестаційний гіпертиреоз — транзиторна форма, пов'язана з підвищенням ХГЛ під час вагітності.

Виявлення точної причини має вирішальне значення для вибору ефективного лікування.

Основні симптоми гіпертиреозу

Гіпертиреоз впливає на роботу всього організму, особливо на серцево-судинну, нервову й ендокринну системи. Симптоми можуть бути різноманітними, залежно від ступеня надлишку гормонів та індивідуальної чутливості.

Зміни з боку серця, очей та нервової системи

Серцево-судинна система:

Прискорене серцебиття (тахікардія), навіть у стані спокою.
Підвищення артеріального тиску.
Аритмії, зокрема фібриляція передсердь (особливо у літніх).

Офтальмологічні симптоми:

Випинання очей (екзофтальм) — характерно для хвороби Грейвса.
Сухість очей, відчуття «піску», підвищена чутливість до світла.

Нервова система:

Тривожність, дратівливість.
Порушення сну, безсоння.
Тремор рук.
Зниження концентрації уваги, швидка втомлюваність.

Порушення обміну речовин та зниження маси тіла

Через надлишок тиреоїдних гормонів обмін речовин значно пришвидшується, що проявляється такими ознаками:

Швидка втрата ваги, незважаючи на збережений або навіть підвищений апетит.
Підвищене потовиділення, непереносимість спеки.
Часте сечовипускання.
М’язова слабкість, особливо в проксимальних м’язах (наприклад, важко вставати зі стільця).
Частий або рідкий стілець, іноді — діарея.

Ознаки у жінок, чоловіків і дітей

У жінок:

Порушення менструального циклу (затримки, мізерні менструації).
Безпліддя, складнощі із зачаттям.

У чоловіків:

Зниження лібідо.
Еректильна дисфункція.
Іноді — гінекомастія (збільшення молочних залоз).

У дітей:

Гіперактивність, дратівливість.
Прискорене зростання, але зменшення маси тіла.
Труднощі в навчанні через розсіяність і емоційну нестабільність.

Рання діагностика симптомів дозволяє уникнути ускладнень і вчасно розпочати лікування.

Як діагностують гіпертиреоз

Діагностика гіпертиреозу включає лабораторні аналізи та інструментальні дослідження. Комплексний підхід дозволяє не лише підтвердити діагноз, а й з’ясувати його причину — що критично важливо для подальшого лікування.

Аналізи на рівень ТТГ, Т3, Т4

Гормональні дослідження — це основа діагностики гіпертиреозу.

ТТГ (тиреотропний гормон) — як правило, знижений або невизначуваний.
Т3 (трийодтиронін) та Т4 (тироксин) — підвищені рівні підтверджують тиреотоксикоз.

У деяких випадках проводять окремо аналіз на вільні фракції гормонів (FT3, FT4), які точніше відображають біологічно активну частину.

УЗД щитоподібної залози

Ультразвукове дослідження допомагає оцінити структуру залози:

Виявити вузли, дифузне збільшення, неоднорідність тканин.
Оцінити кровотік (з використанням доплерографії), що може бути посиленим при активному процесі.

Цей метод не дає відповіді на функціональну активність залози, але є важливим доповненням до гормональної діагностики.

Сцинтиграфія та інші методи візуалізації

Сцинтиграфія щитоподібної залози — це радіоізотопне дослідження, яке дозволяє визначити функціональну активність ділянок тканини.

Використовується у випадках:

Вузлового токсичного зобу (визначає "гарячі" вузли).
Сумнівних результатів УЗД та аналізів.
Підозри на тиреоїдит або функціональну автономію.

Інші методи: КТ, МРТ — рідше застосовуються, головно при підозрі на рідкісні ускладнення або великі вузли з компресією сусідніх структур.

Оцінка антитіл (TRAb)

При підозрі на хворобу Грейвса визначають рівень специфічних антитіл:

TRAb (антитіла до рецептора ТТГ) — позитивні у більшості випадків.
Також можуть визначати антитіла до тиреопероксидази (anti-TPO) та тиреоглобуліну (anti-Tg).

Виявлення TRAb має як діагностичне, так і прогностичне значення, оскільки вказує на аутоімунну природу захворювання.

Сучасні методи лікування гіпертиреозу

Лікування гіпертиреозу залежить від причини, віку пацієнта, супутніх захворювань та особливостей перебігу хвороби. У сучасній медицині застосовують три основні підходи: медикаментозну терапію, радіойодтерапію та хірургічне втручання.

Медикаментозна терапія (тиреостатики)

Першою лінією лікування найчастіше є тиреостатики — препарати, що пригнічують синтез тиреоїдних гормонів.

Найпоширеніші препарати:

Тіамазол (мерказоліл)
Пропілтіоурацил (ПТУ) — частіше використовується під час вагітності

Особливості терапії:

Тривалість курсу — зазвичай 12–18 місяців.
Потрібен регулярний контроль гормонального профілю.
Можливі побічні ефекти: зниження лейкоцитів, висипи, порушення функції печінки — тому пацієнти мають перебувати під наглядом лікаря.

Цей метод ефективний при першому епізоді хвороби Грейвса або при легкому перебігу гіпертиреозу.

Радіойодтерапія: коли її призначають

Радіойодтерапія — це метод лікування, при якому використовується радіоактивний йод-131. Після прийому всередину він накопичується в клітинах щитоподібної залози й поступово знищує їх.

Показання:

Рецидив після медикаментозного лікування.
Непереносимість тиреостатиків.
Вузловий токсичний зоб.
Неможливість або відмова від хірургії.

Переваги:

Неінвазивний метод.
Зазвичай достатньо однієї процедури.

Недоліки:

Часто призводить до гіпотиреозу, що потребує довічної гормонозамісної терапії.
Протипоказаний вагітним та жінкам, які планують вагітність протягом 6–12 місяців.

Хірургічне лікування: показання до операції

Тиреоїдектомія або субтотальна резекція проводяться в разі:

Великого зоба з компресією органів шиї.
Підозри на злоякісні утворення.
Токсичних вузлів із високою активністю.
Неможливості ефективного контролю хвороби медикаментами.

Після операції часто розвивається гіпотиреоз — пацієнт переходить на гормонозамісну терапію.

Хірургічне втручання проводиться в умовах спеціалізованого ендокринного стаціонару, з обов’язковим дотриманням техніки збереження нервів і паращитовидних залоз.

Індивідуальний підбір тактики лікування

Жоден метод не є універсальним. Тактика лікування підбирається індивідуально з урахуванням:

Причини гіпертиреозу
Віку пацієнта
Планів на вагітність
Рівня гормонів і відповіді на лікування
Супутніх хвороб

У складних випадках тактика обговорюється мультидисциплінарною командою: ендокринологом, хірургом, радіологом.

Комплексний підхід дає змогу досягнути стійкої ремісії або повного одужання з мінімальним ризиком ускладнень.

Відновлення після лікування та довгострокове спостереження

Після стабілізації гормонального фону пацієнт не завжди повністю одужує — часто потрібен тривалий моніторинг і підтримуючі заходи. Мета післялікувального етапу — запобігти рецидиву або контролювати новий стан, наприклад, гіпотиреоз, що виникає після терапії.

Контроль гормонального фону

Регулярне відстеження рівня тиреоїдних гормонів є обов’язковим елементом спостереження:

Після медикаментозного лікування — контроль ТТГ, FT3, FT4 кожні 3–6 місяців.
Після радіойодтерапії або операції — частіший моніторинг у перші 6–12 місяців, оскільки можливий перехід у гіпотиреоз.
При переході на гормонозамісну терапію — регулярна перевірка дози левотироксину для досягнення еутиреоїдного стану.

Завдання лікаря — підібрати оптимальну підтримку, щоб пацієнт почувався добре та мав стабільні показники.

Моніторинг стану щитоподібної залози

Навіть після завершення активного лікування щитоподібна залоза може змінювати свою структуру або функцію. Тому рекомендовано:

УЗД щитоподібної залози — 1 раз на рік або за показаннями.
Оцінка наявності залишкових вузлів, змін об’єму залози, кровотоку.
Періодичний контроль антитіл при аутоімунному процесі (особливо TRAb).

Пацієнтам рекомендують зберігати зв'язок з ендокринологом та дотримуватися індивідуального плану спостереження, складеного після завершення лікування.

Ускладнення при відсутності або неправильному лікуванні

Без належної терапії гіпертиреоз може призвести до серйозних ускладнень, які охоплюють різні системи організму — від серцево-судинної до репродуктивної та психічної. Чим довше затягується діагностика й лікування, тим вищий ризик незворотних наслідків.

Тиреотоксичний криз

Тиреотоксичний криз — це рідкісне, але життєво небезпечне ускладнення, що виникає на фоні різкого підвищення тиреоїдних гормонів у крові.

Характерні симптоми:

Висока температура тіла (39–41°C)
Тахікардія до 140–160 уд./хв
Сплутаність свідомості, збудження або кома
Зневоднення, діарея, блювання
Потенційна зупинка серця

Криз може виникнути після стресу, інфекцій, операцій або припинення тиреостатиків. Потребує невідкладної госпіталізації та інтенсивної терапії.

Проблеми з серцем, кістками та фертильністю

Серцево-судинна система:

Постійна тахікардія та високий тиск можуть призвести до фібриляції передсердь, серцевої недостатності, особливо у літніх людей.

Кісткова система:

Хронічний надлишок гормонів пришвидшує розпад кісткової тканини, що викликає остеопенію та остеопороз, підвищуючи ризик переломів.

Репродуктивна система:

У жінок — менструальні порушення, безпліддя, ризик ускладнень при вагітності.
У чоловіків — зниження лібідо, еректильна дисфункція, зменшення кількості сперматозоїдів.

Ці зміни часто зворотні після нормалізації гормонального фону, але за тривалого перебігу — можуть стати постійними.

Психоемоційні порушення

Гіпертиреоз суттєво впливає на центральну нервову систему, викликаючи:

Хронічну тривожність, панічні атаки
Дратівливість, емоційну нестабільність
Порушення сну, безсоння
Депресивні стани, особливо в постлікувальний період
Зниження памʼяті, концентрації, продуктивності

Ігнорування психоемоційних проявів гіпертиреозу знижує якість життя і потребує комплексного підходу з участю ендокринолога, психолога та, за потреби, психіатра.

Профілактика гіпертиреозу

Попередження гіпертиреозу полягає в уважному ставленні до факторів ризику, своєчасному виявленні змін у функції щитоподібної залози та дотриманні рекомендацій лікаря. Особливо важлива профілактика для людей з генетичною схильністю чи перенесеними захворюваннями щитоподібної залози.

Рання діагностика при спадковій схильності

Якщо у близьких родичів були аутоімунні захворювання щитоподібної залози (особливо хвороба Грейвса), варто:

Регулярно здавати аналізи на ТТГ, FT4, FT3 — навіть за відсутності симптомів.
Періодично перевіряти наявність антитіл (TRAb, anti-TPO).
Звертати увагу на неспецифічні симптоми: дратівливість, втрата ваги, серцебиття.

Чим раніше виявлений гіпертиреоз — тим ефективніше лікування й нижчий ризик ускладнень.

Контроль йодного балансу

Йод — ключовий елемент для синтезу гормонів щитоподібної залози. Однак як його нестача, так і надлишок можуть призводити до порушення функції залози.

Рекомендації:

Не вживати безконтрольно йодовмісні добавки або препарати.
Уникати надмірного споживання йодованої солі, особливо при вузлових утвореннях.
При плануванні вагітності або в період лактації — консультуватися з лікарем щодо дозування.

Контроль йоду особливо важливий у регіонах з природним дефіцитом або надлишком цього мікроелемента.

Регулярні обстеження після тиреоїдиту або операцій

Особи, які перенесли:

Тиреоїдит (вірусний, післяпологовий, аутоімунний)
Операції на щитоподібній залозі
Лікування радіойодом або тиреостатиками

потребують тривалого спостереження, оскільки ризик розвитку гіпертиреозу (або гіпотиреозу) зберігається.

Профілактичні заходи включають:

Гормональний контроль не рідше ніж 1 раз на рік.
УЗД щитоподібної залози при зміні симптомів або кожні 12 місяців.
Дотримання рекомендацій лікаря щодо харчування, фізичного навантаження та стрес-менеджменту.

Регулярний моніторинг — найкраща стратегія, щоб уникнути рецидиву або вчасно скоригувати лікування.