Головна › Отоларингологія › ЛОР - Захворювання
Риносинусит
Про захворювання
_edited_edited.png)
Гострий риносинусит – це активне запальне ураження слизової оболонки порожнини носа та придаткових носових пазух із раптовим розвитком захворювання, яке не триває довше 4 тижнів. При хронічному риносинусіті патологічний процес триває довше 12 тижнів.
У Центрі малотравматичної хірургії Клініки СИМБІОТИКА проводиться сучасне лікування риносинуситу, яке відповідає принципам доказової медицини. Персоніфікований підхід до кожного пацієнта допомагає досягати найкращих терапевтичних результатів.
Пусковим моментом у розвитку гострого риносинуситу є вірусна інфекція. Всі респіраторно-тропні віруси різною мірою здатні пошкоджувати вії миготливого епітелію і руйнувати війчасті клітини. Ці зміни найбільш виражені до 7-го дня захворювання. Внаслідок чого значно послаблюються локальні захисні бар'єри, та створюються умови для легкого приєднання умовно-патогенної та патогенної мікрофлори, яка постійно мешкає у верхніх дихальних шляхах. Тому часто після вірусної інфекції розвивається вторинна бактеріальна.
Звичка частого висморкування надає несприятливий вплив на стан при носових пазух. Форсоване висморкування створює в носовій порожнині тиск, що дорівнює 60-80 мм рт.ст. Тому інфікований секрет з легкістю з носових ходів проникає в одну або кілька придаткових пазух, найбільш схильна до цього верхньощелепна пазуха.
Види
Вирізняють такі види риносинуситу:
• Гострий – продовжується не більше 4 тижнів, при цьому настає повне одужання.
• Рецидивуючий гострий – на рік спостерігається до 4 епізодів загострення, а безсимптомні періоди тривають щонайменше 8 тижнів.
• Хронічний риносинусит – симптоми (закладеність носа або виділення з носа) є довшими 3 місяців поспіль.
При риносинусіті запальний процес можуть залучатися навколо носові пазухи:
• гайморит – ураження пазухи верхньої щелепи;
• сфеноїдит – запалення пазухи клиноподібної кістки;
• фронтит – ураження лобового синусу;
• етмоїдит – запалення структур ґратчастого лабіринту;
• полісинусит – одночасне ураження кількох пазух.
Перебіг захворювання може бути різним. Тому виділяють 3 ступеня тяжкості (легка, середньоважка та важка), градація між якими ґрунтується на суб'єктивній симптоматиці з боку пацієнта.
Активність запального процесу також буває різною, що накладає відбиток на симптоматику:
• катаральне запалення – найлегша форма;
• гнійне запалення – може супроводжуватись інтоксикацією;
• гіперпластичні зміни в пазухах – розростання слизової оболонки, що може перероджуватись у поліпи, кісти.
Симптоми риносинуситу
Прояви гострого та загострення хронічного риносинуситу багато в чому схожі. Основними симптомами є:
• порушення вільного дихання через носа;
• головний біль;
• слизові чи гнійні виділення з носа;
• погане сприйняття запахів;
• закладеність вух;
• підвищення температури тіла;
• загальна слабкість та погане самопочуття;
• кашель (особливо часто зустрічається у дітей з риносинуситом і виникає за рахунок стікання слизу на задній стінці глотки).
Якщо запалена верхньощелепна або лобова пазуха, біль локалізується в особі, в області перенісся і надбрів'я, може віддавати у верхні зуби на стороні ураження. При сфеноїдиті болить центральна частина голови та потилиця.
Причини
Риносинусит часто має вірусну природу. Збудниками можуть бути:
• риновіруси;
• віруси грипу та парагрипу;
• респіраторно-синцитіальні віруси;
• аденовіруси;
• коронавіруси.
Рідше зустрічається бактеріальний риносинусит, який може бути первинним або розвиватися за вірусною інфекцією. Найбільш значущими бактеріальними агентами є пневмокок і гемофільна паличка, рідше зустрічаються мораксели, стафілококи та стрептококи. Може також зустрічатися і грибковий риносинусит, який часто носить хронічний перебіг. Ця форма іноді призводить до формування міцетоми – своєрідної «грибкової кулі», локалізованої в порожнині пазухи та порушує її функціональний стан.
До тривалого запалення слизової носа і приносових пазух привертають такі стани:
• викривлення перегородки носа;
• булла (повітряна порожнина) середньої носової раковини;
• парадоксальний вигин середньої носової раковини;
• додаткове сполучення верхньощелепної пазухи;
• блокада (закриття) природного сполучення верхньощелепної пазухи;
• свищ між ротовою порожниною та верхньощелепною пазухою;
• імунодефіцит;
• схильність до алергії;
• муковісцидоз – підвищена в'язкість слизу, що зумовлена ферментними порушеннями;
• гіперплазія глоткової мигдалини та її запалення;
• закидання вмісту зі шлунка в стравохід.
Діагностика риносинуситу
Лише 10 років тому для діагностики риносинуситу активно проводилося рентгенологічне дослідження навколо носових пазух і пункція ураженого синуса. Нині таких агресивних методів відійшли.
Отоларингологи, як правило, встановлюють діагноз щодо клінічної симптоматики та даних об'єктивного огляду (проводиться риноскопія, у т.ч. з відеоконтролем).
Додаткові методи обстеження рекомендовані не всім пацієнтам, а лише тим, хто має свідчення. Основними є такі:
• Рентгенографія придаткових пазух.
• Комп'ютерна томографія пазух носа.
• Ультразвукове сканування для виявлення випоту у верхньощелепній та лобовій пазусі, а також для оцінки ефективності терапії (у вагітних та дітей).
• Діагностична пункція та зондування ураженого синуса. Така необхідність нині виникає дуже рідко.
• Мікробіологічне дослідження порожнини носа, що відокремлюється, або пунктату ураженої пазухи. Забір біоматеріалу виконують під контролем ендоскопу. Рекомендується при неефективності антибактеріальної терапії з метою оцінки найбільш ймовірного збудника та визначення його чутливості до антибіотиків.
Методи лікування
Своєчасно розпочате лікування вирішує одразу кілька завдань:
• скорочення періоду активного запалення та якнайшвидше відновлення якості життя;
• запобігати розвиткові інфекційних ускладнень з боку орбіт та головного мозку;
• відновлення функціонального стану навколоносових пазух;
• знищення патогенного збудника, який призвів до розвитку запального процесу.