Форма зв’язку

Залиште свої контактні дані. Ми зв'яжемося з вами найближчим часом та надамо експертну консультацію

Дякуємо за ваш запит!
Ми успішно отримали вашу заявку на прийом до лікаря.
Найближчим часом з вами зв’яжеться наш адміністратор для підтвердження запису або уточнення деталей.

Oops! Something went wrong while submitting the form.

Кіста верхньощелепної пазухи

Залишити звернення

4.9

350+ відгуків

Що таке кіста верхньощелепної пазухи?

Кіста верхньощелепної пазухи — це патологічне утворення, яке виникає на слизовій оболонці навколоносових пазух і містить рідину. Найчастіше вона має округлу форму, обмежена оболонкою і не з'єднується безпосередньо з носовою порожниною. Такі кісти можуть залишатися непоміченими роками, якщо не провокують симптомів.

За своєю природою це доброякісна, неконтагіозна структура, що не перетворюється на злоякісну пухлину. Проте у деяких випадках кіста може порушувати дихання, викликати головні болі чи запалення, що вимагає уваги лікаря.

Існують два основні типи:

Ретенційна кіста — виникає через закупорку вивідної протоки слизової залози.
Псевдокіста — зазвичай формується внаслідок алергії або запального процесу.

Утворена рідина продовжує накопичуватися всередині залози або порожнини, поступово збільшуючи її в об’ємі. Якщо кіста зростає або інфікується, це може викликати локальний тиск, біль або інші симптоми.

Основні причини появи кісти

Запальні процеси в носових пазухах

Однією з найпоширеніших причин утворення кісти є хронічне запалення слизової оболонки верхньощелепної пазухи. Часті риніти, синусити або гайморити провокують постійну набряклість, що може порушити роботу слизових залоз і закупорити їхні протоки. Це створює умови для накопичення слизу й утворення порожнини — кісти.

Такі кісти часто виникають при:

затяжному нежиті;
рецидивуючому синуситі;
алергічному риніті;
хронічному гаймориті.

Запальний процес може бути як первинною причиною, так і ускладнюючим чинником для вже існуючої кісти.

Одонтогенні причини (зуби та ясеневі інфекції)

Верхівки коренів задніх верхніх зубів (переважно премолярів і молярів) знаходяться в безпосередній близькості до дна гайморової пазухи. Через це інфекції або ускладнення після стоматологічного лікування можуть поширюватися з ротової порожнини в пазуху й спричиняти формування кісти.

До одонтогенних причин належать:

запалення верхівки зуба (періодонтит);
кісти коренів зубів;
невдалі видалення або імплантація зубів;
перфорація дна пазухи після стоматологічних втручань.

Такі кісти іноді називають одонтогенними, і вони потребують спільного нагляду ЛОРа та стоматолога.

Анатомічні особливості будови пазух

У деяких людей від народження або внаслідок травм форма та будова носової перегородки, носових раковин або самих гайморових пазух можуть відрізнятись від норми. Це порушує природну вентиляцію й дренаж слизу, що створює сприятливе середовище для розвитку запалення і кіст.

Анатомічні чинники, що сприяють утворенню кіст:

викривлення носової перегородки;
вузький вхід у пазуху;
гіпертрофія носових раковин;
вроджені деформації черепа.

У таких випадках профілактика або лікування кіст може включати хірургічну корекцію анатомічних структур.

Симптоми, на які варто звернути увагу

Типові прояви у пацієнтів

У більшості випадків кіста верхньощелепної пазухи розвивається повільно й тривалий час може не викликати помітних симптомів. Проте зі збільшенням розмірів або при приєднанні запалення з’являються характерні ознаки, які змушують звернутись до лікаря.

Найпоширеніші симптоми:

тиснучий або ниючий біль у ділянці щоки або над верхніми зубами;
відчуття розпирання з одного боку обличчя;
головний біль, особливо при зміні тиску (наприклад, під час авіаперельотів);
утруднене носове дихання з одного боку;
зниження нюху;
виділення з носа (іноді з неприємним запахом).

У дітей кісти можуть спричиняти постійне дихання ротом, апатію, часті застуди.

Чим кіста може маскуватися

Кіста верхньощелепної пазухи часто імітує інші стани, що ускладнює постановку правильного діагнозу без додаткового обстеження.

Серед станів, під які може маскуватися кіста:

хронічний гайморит;
зубний біль без видимих стоматологічних причин;
невралгія трійчастого нерва;
мігрень або головний біль напруги;
алергічний риніт.

Тому важливо не займатись самолікуванням і звертатися до лікаря-отоларинголога для точного встановлення діагнозу.

Коли кіста перебігає безсимптомно

Близько 60–70% кіст верхньощелепних пазух виявляють випадково — під час КТ, МРТ або панорамної рентгенографії, виконаних з іншої причини. Якщо кіста невелика і не викликає жодного дискомфорту, пацієнт може довго не знати про її існування.

У таких випадках зазвичай призначають:

динамічне спостереження;
періодичні контрольні обстеження;
усунення супутніх факторів (наприклад, лікування зубів або алергії).

Однак навіть безсимптомна кіста потребує уваги, бо може зростати, інфікуватися або ускладнюватися в майбутньому.

Як виявляється кіста: методи діагностики

КТ (комп’ютерна томографія) та її роль

Комп’ютерна томографія (КТ) — найточніший метод для діагностики кіст верхньощелепної пазухи. Завдяки пошаровому скануванню кісткових структур і м’яких тканин КТ дозволяє:

візуалізувати точне розташування та розміри кісти;
оцінити товщину стінок пазух;
виявити деформації або патології сусідніх анатомічних утворень;
спланувати хірургічне лікування, якщо необхідно.

Перевага КТ у високій інформативності навіть у безсимптомних пацієнтів. Саме цей метод найчастіше використовують перед операціями, імплантацією зубів або при підозрі на хронічний гайморит.

Рентгенографія придаткових пазух

Рентгенографія (оглядовий знімок) — більш доступний, але менш точний метод у порівнянні з КТ. Її можуть використовувати на первинному етапі обстеження або коли потрібно швидко оцінити стан пазух.

На рентгені кіста проявляється як округле затемнення з чіткими межами. Однак цей метод має обмеження:

не завжди дозволяє побачити маленькі чи глибоко розташовані кісти;
не дає об’ємної картини;
не розрізняє типи кіст

Тому рентген використовують як орієнтовний метод або у разі недоступності КТ.

Консультація ЛОР-лікаря та стоматолога

Кваліфікований ЛОР-лікар є основним спеціалістом для діагностики та ведення пацієнтів із підозрою на кісту верхньощелепної пазухи. Він:

збирає анамнез і аналізує симптоми;
проводить ендоскопічне дослідження носа;
призначає необхідні обстеження (КТ, МРТ, рентген);
визначає тактику спостереження чи лікування.

Якщо підозрюється одонтогенне походження кісти, необхідна також консультація стоматолога або щелепно-лицевого хірурга. Вони оцінюють стан зубів, коренів та можливий зв’язок із формуванням кісти.

Комплексний підхід дозволяє точно визначити джерело проблеми й обрати найкращу тактику подальших дій.

Сучасні методи лікування кісти верхньощелепної пазухи

Консервативні підходи: коли достатньо спостереження

Не всі кісти потребують негайного втручання. Якщо кіста:

невеликого розміру;
не викликає симптомів;
не прогресує з часом;
виявлена випадково під час обстеження,

лікар може рекомендувати динамічне спостереження.

У таких випадках проводять:

періодичні контрольні КТ або рентгенографію;
лікування супутніх захворювань носа чи зубів;
усунення провокуючих чинників (алергії, інфекцій).

Цей підхід дозволяє уникнути непотрібної операції, контролюючи ситуацію без шкоди для здоров’я.

Хірургічне видалення: ендоскопічні та класичні методики

Якщо кіста:

викликає біль або тиск;
порушує носове дихання;
призводить до ускладнень (запалення, нагноєння);
має значні розміри або швидко зростає,

рекомендовано хірургічне втручання. Сучасна медицина пропонує два основні підходи:

Ендоскопічне видалення кісти

проводиться через ніс без зовнішніх розрізів;
мінімально травматичне;
має короткий відновлювальний період;
зменшує ризик ускладнень.

Класичні методи (операція Калдвелл-Люка)

застосовуються рідше, переважно при великих або складно розташованих кістах;
передбачають доступ через ротову порожнину (в ділянці верхньої губи);
потребують довшого відновлення.

Вибір методу залежить від локалізації, розміру кісти та загального стану пацієнта.

Післяопераційне ведення пацієнта

Після хірургічного втручання важливо забезпечити правильне відновлення, щоб уникнути рецидивів та ускладнень.

Рекомендації включають:

призначення протизапальних та знеболювальних препаратів;
промивання носа сольовими розчинами;
обмеження фізичних навантажень протягом 1–2 тижнів;
контрольні огляди у ЛОРа;
КТ через кілька місяців — для оцінки стану пазухи після операції.

У деяких випадках можливе призначення антибіотиків, особливо при підозрі на інфекційне ускладнення.

Дотримання післяопераційних рекомендацій — ключ до швидкого одужання та запобігання повторному утворенню кісти.

Реабілітація після операції

Як проходить відновлення

Період реабілітації після видалення кісти верхньощелепної пазухи зазвичай проходить без ускладнень, якщо дотримуватися рекомендацій лікаря. Тривалість відновлення залежить від:

обраного методу операції (ендоскопічна чи класична),
загального стану організму,
наявності супутніх захворювань.

При ендоскопічному втручанні пацієни часто повертається додому вже в день операції або наступного дня.

Основні скарги в перші дні:

незначна припухлість обличчя;
закладеність носа;
відчуття тиску в пазусі;
загальна слабкість.

Ці симптоми зменшуються протягом 5–7 днів.

Коли можна повертатися до звичного ритму життя

Повернення до звичайного способу життя залежить від індивідуального перебігу відновлення. Загальні орієнтири:

робота за комп’ютером або легка офісна активність — через 2–3 дні;
помірні фізичні навантаження — не раніше ніж через 10–14 днів;
спорт або інтенсивні тренування — після дозволу лікаря, зазвичай через 3–4 тижні;
авіаперельоти та гірські подорожі — після повного загоєння слизової, щонайменше через 3–4 тижні.

Якщо пацієнт дотримується рекомендацій, реабілітація проходить швидко, а ризик повторного утворення кісти — мінімальний.

Можливі ускладнення при відсутності лікування

Хронічний гайморит та інші запалення

Одна з найчастіших проблем, яка виникає при нелікованій кісті верхньощелепної пазухи, — повторювані або хронічні запалення. Кіста може перешкоджати природному відтоку слизу, що створює ідеальне середовище для розвитку бактеріальної інфекції.

Можливі наслідки:

хронічний гайморит;
постійна закладеність носа;
гнійні виділення;
часті головні болі;
підвищення температури тіла;
загальна слабкість і втома.

Ці симптоми часто рецидивують і з часом знижують якість життя пацієнта.

Деформації обличчя та тиснення на сусідні структури

З часом кіста може збільшуватись і чинити тиск на навколишні анатомічні структури. Особливо це актуально при великих кістах або у разі повільного, але постійного росту.

Можливі ускладнення:

деформація контурів обличчя (особливо в зоні щоки або під очима);
зсув очного яблука або порушення зору;
тиск на сльозову протоку — сльозотеча;
головні болі через здавлення нервових закінчень;
порушення вентиляції інших пазух.

Ці зміни можуть бути помітні неозброєним оком і вимагають негайного втручання.

Ризики для зубів і щелепної системи

Якщо кіста має одонтогенне походження або розташована близько до коренів верхніх зубів, вона може негативно впливати на:

здоров’я коренів та періодонту;
стійкість зубів у щелепі;
якість жувальної функції;
результати дентальної імплантації.

У занедбаних випадках кіста здатна викликати:

руйнування кісткової тканини;
втрату одного або кількох зубів;
ускладнення під час стоматологічного лікування.

Усе це робить ранню діагностику та своєчасне лікування критично важливими не лише для ЛОР-здоров’я, а й для збереження функціональності зубощелепної системи.

Профілактика утворення кіст

Гігієна порожнини рота та своєчасне лікування зубів

Стан зубів і ясен безпосередньо впливає на здоров’я верхньощелепної пазухи. Інфекції з коренів зубів можуть легко проникати в пазуху і провокувати розвиток кіст. Щоб цього уникнути, важливо:

регулярно чистити зуби (2 рази на день);
користуватися зубною ниткою та ополіскувачами;
проходити профілактичні огляди в стоматолога кожні 6 місяців;
лікувати карієс, пульпіт, періодонтит без зволікань;
уникати самолікування при зубному болю.

Особливо важливо приділяти увагу заднім верхнім зубам, які анатомічно найближчі до дна гайморової пазухи.

Уникнення хронічних запалень носа

Хронічні захворювання ЛОР-органів створюють сприятливий фон для утворення кіст. Щоб знизити ризик, необхідно:

вчасно лікувати гострий риніт, синусит, гайморит;
не зловживати судинозвужувальними краплями;
уникати переохолоджень і контакту з алергенами;
звертатися до ЛОРа при повторюваній закладеності носа чи порушенні нюху;
промивати ніс сольовими розчинами у період сезонних захворювань.

Контроль над запаленнями допомагає зберігати прохідність проток слизових залоз та знижує ймовірність утворення кіст.

Регулярні профілактичні обстеження

Навіть за відсутності скарг корисно періодично перевіряти стан носових пазух і зубів — особливо якщо є схильність до запалень або кісти виявляли раніше.

Рекомендовано:

проходити панорамний знімок щелепи або КТ раз на 1–2 роки (особливо перед імплантацією);
відвідувати ЛОРа і стоматолога для профілактичного огляду;
вести здоровий спосіб життя та уникати шкідливих звичок (куріння, яке погіршує стан слизової).

Рання діагностика — найефективніша профілактика ускладнень і необхідності хірургічного лікування.