Кіста верхньощелепної пазухи — це патологічне утворення, яке виникає на слизовій оболонці навколоносових пазух і містить рідину. Найчастіше вона має округлу форму, обмежена оболонкою і не з'єднується безпосередньо з носовою порожниною. Такі кісти можуть залишатися непоміченими роками, якщо не провокують симптомів.
За своєю природою це доброякісна, неконтагіозна структура, що не перетворюється на злоякісну пухлину. Проте у деяких випадках кіста може порушувати дихання, викликати головні болі чи запалення, що вимагає уваги лікаря.
Існують два основні типи:
Утворена рідина продовжує накопичуватися всередині залози або порожнини, поступово збільшуючи її в об’ємі. Якщо кіста зростає або інфікується, це може викликати локальний тиск, біль або інші симптоми.
Однією з найпоширеніших причин утворення кісти є хронічне запалення слизової оболонки верхньощелепної пазухи. Часті риніти, синусити або гайморити провокують постійну набряклість, що може порушити роботу слизових залоз і закупорити їхні протоки. Це створює умови для накопичення слизу й утворення порожнини — кісти.
Такі кісти часто виникають при:
Запальний процес може бути як первинною причиною, так і ускладнюючим чинником для вже існуючої кісти.
Верхівки коренів задніх верхніх зубів (переважно премолярів і молярів) знаходяться в безпосередній близькості до дна гайморової пазухи. Через це інфекції або ускладнення після стоматологічного лікування можуть поширюватися з ротової порожнини в пазуху й спричиняти формування кісти.
До одонтогенних причин належать:
Такі кісти іноді називають одонтогенними, і вони потребують спільного нагляду ЛОРа та стоматолога.
У деяких людей від народження або внаслідок травм форма та будова носової перегородки, носових раковин або самих гайморових пазух можуть відрізнятись від норми. Це порушує природну вентиляцію й дренаж слизу, що створює сприятливе середовище для розвитку запалення і кіст.
Анатомічні чинники, що сприяють утворенню кіст:
У таких випадках профілактика або лікування кіст може включати хірургічну корекцію анатомічних структур.
У більшості випадків кіста верхньощелепної пазухи розвивається повільно й тривалий час може не викликати помітних симптомів. Проте зі збільшенням розмірів або при приєднанні запалення з’являються характерні ознаки, які змушують звернутись до лікаря.
Найпоширеніші симптоми:
У дітей кісти можуть спричиняти постійне дихання ротом, апатію, часті застуди.
Кіста верхньощелепної пазухи часто імітує інші стани, що ускладнює постановку правильного діагнозу без додаткового обстеження.
Серед станів, під які може маскуватися кіста:
Тому важливо не займатись самолікуванням і звертатися до лікаря-отоларинголога для точного встановлення діагнозу.
Близько 60–70% кіст верхньощелепних пазух виявляють випадково — під час КТ, МРТ або панорамної рентгенографії, виконаних з іншої причини. Якщо кіста невелика і не викликає жодного дискомфорту, пацієнт може довго не знати про її існування.
У таких випадках зазвичай призначають:
Однак навіть безсимптомна кіста потребує уваги, бо може зростати, інфікуватися або ускладнюватися в майбутньому.
Комп’ютерна томографія (КТ) — найточніший метод для діагностики кіст верхньощелепної пазухи. Завдяки пошаровому скануванню кісткових структур і м’яких тканин КТ дозволяє:
Перевага КТ у високій інформативності навіть у безсимптомних пацієнтів. Саме цей метод найчастіше використовують перед операціями, імплантацією зубів або при підозрі на хронічний гайморит.
Рентгенографія (оглядовий знімок) — більш доступний, але менш точний метод у порівнянні з КТ. Її можуть використовувати на первинному етапі обстеження або коли потрібно швидко оцінити стан пазух.
На рентгені кіста проявляється як округле затемнення з чіткими межами. Однак цей метод має обмеження:
Тому рентген використовують як орієнтовний метод або у разі недоступності КТ.
Кваліфікований ЛОР-лікар є основним спеціалістом для діагностики та ведення пацієнтів із підозрою на кісту верхньощелепної пазухи. Він:
Якщо підозрюється одонтогенне походження кісти, необхідна також консультація стоматолога або щелепно-лицевого хірурга. Вони оцінюють стан зубів, коренів та можливий зв’язок із формуванням кісти.
Комплексний підхід дозволяє точно визначити джерело проблеми й обрати найкращу тактику подальших дій.
Не всі кісти потребують негайного втручання. Якщо кіста:
лікар може рекомендувати динамічне спостереження.
У таких випадках проводять:
Цей підхід дозволяє уникнути непотрібної операції, контролюючи ситуацію без шкоди для здоров’я.
Якщо кіста:
рекомендовано хірургічне втручання. Сучасна медицина пропонує два основні підходи:
Ендоскопічне видалення кісти
Класичні методи (операція Калдвелл-Люка)
Вибір методу залежить від локалізації, розміру кісти та загального стану пацієнта.
Після хірургічного втручання важливо забезпечити правильне відновлення, щоб уникнути рецидивів та ускладнень.
Рекомендації включають:
У деяких випадках можливе призначення антибіотиків, особливо при підозрі на інфекційне ускладнення.
Дотримання післяопераційних рекомендацій — ключ до швидкого одужання та запобігання повторному утворенню кісти.
Період реабілітації після видалення кісти верхньощелепної пазухи зазвичай проходить без ускладнень, якщо дотримуватися рекомендацій лікаря. Тривалість відновлення залежить від:
При ендоскопічному втручанні пацієни часто повертається додому вже в день операції або наступного дня.
Основні скарги в перші дні:
Ці симптоми зменшуються протягом 5–7 днів.
Щоб забезпечити успішне загоєння й уникнути повторного утворення кісти, варто дотримуватися простих, але важливих правил:
Також важливо повідомляти лікаря про будь-які ускладнення — посилення болю, набряк, підвищену температуру або рясні виділення з носа.
Повернення до звичайного способу життя залежить від індивідуального перебігу відновлення. Загальні орієнтири:
Якщо пацієнт дотримується рекомендацій, реабілітація проходить швидко, а ризик повторного утворення кісти — мінімальний.
Одна з найчастіших проблем, яка виникає при нелікованій кісті верхньощелепної пазухи, — повторювані або хронічні запалення. Кіста може перешкоджати природному відтоку слизу, що створює ідеальне середовище для розвитку бактеріальної інфекції.
Можливі наслідки:
Ці симптоми часто рецидивують і з часом знижують якість життя пацієнта.
З часом кіста може збільшуватись і чинити тиск на навколишні анатомічні структури. Особливо це актуально при великих кістах або у разі повільного, але постійного росту.
Можливі ускладнення:
Ці зміни можуть бути помітні неозброєним оком і вимагають негайного втручання.
Якщо кіста має одонтогенне походження або розташована близько до коренів верхніх зубів, вона може негативно впливати на:
У занедбаних випадках кіста здатна викликати:
Усе це робить ранню діагностику та своєчасне лікування критично важливими не лише для ЛОР-здоров’я, а й для збереження функціональності зубощелепної системи.
Стан зубів і ясен безпосередньо впливає на здоров’я верхньощелепної пазухи. Інфекції з коренів зубів можуть легко проникати в пазуху і провокувати розвиток кіст. Щоб цього уникнути, важливо:
Особливо важливо приділяти увагу заднім верхнім зубам, які анатомічно найближчі до дна гайморової пазухи.
Хронічні захворювання ЛОР-органів створюють сприятливий фон для утворення кіст. Щоб знизити ризик, необхідно:
Контроль над запаленнями допомагає зберігати прохідність проток слизових залоз та знижує ймовірність утворення кіст.
Навіть за відсутності скарг корисно періодично перевіряти стан носових пазух і зубів — особливо якщо є схильність до запалень або кісти виявляли раніше.
Рекомендовано:
Рання діагностика — найефективніша профілактика ускладнень і необхідності хірургічного лікування.