Форма зв’язку

Залиште свої контактні дані. Ми зв'яжемося з вами найближчим часом та надамо експертну консультацію

Дякуємо за ваш запит!
Ми успішно отримали вашу заявку на прийом до лікаря.
Найближчим часом з вами зв’яжеться наш адміністратор для підтвердження запису або уточнення деталей.

Oops! Something went wrong while submitting the form.

Гіпопітуїтаризм

Залишити звернення

4.9

350+ відгуків

Що таке гіпопітуїтаризм?

Гіпопітуїтаризм — це хронічний стан, за якого гіпофіз (невелика залоза біля основи мозку) виробляє недостатню кількість одного або кількох гормонів. Ці гормони контролюють функцію щитоподібної залози, наднирників, статевих залоз, росту й водно-сольовий баланс. Порушення у роботі гіпофіза може впливати на різні системи організму, зумовлюючи широкий спектр симптомів.

Причини гіпопітуїтаризму можуть включати пухлини гіпофіза, хірургічні втручання, травми, інфекції або аутоімунні процеси, які пошкоджують залозу.

Цей стан розвивається поступово або гостро — залежно від першопричини. Часто його симптоми залишаються непоміченими роками, що ускладнює діагностику.

Залежно від типу ураження, може виникати дефіцит одного або кількох з таких гормонів:

Адренокортикотропний гормон (АКТГ): регулює роботу наднирників, знижений рівень може призводити до втоми, гіпоглікемії, низького тиску.
Тиреотропний гормон (ТТГ): стимулює щитоподібну залозу, дефіцит викликає симптоми гіпотиреозу (зниження енергії, збільшення ваги, чутливість до холоду).
Гонадотропіни (ЛГ і ФСГ): впливають на функцію яєчників і яєчок, при нестачі — порушення менструального циклу, безпліддя, зниження лібідо.
Гормон росту (GH): особливо важливий у дітей; у дорослих нестача призводить до зниження м’язової маси, загальної слабкості, підвищеного рівня жиру.
Пролактин: зазвичай рідко буває зниженим, але іноді зменшується утворення грудного молока після пологів.
Антидіуретичний гормон (АДГ): при ураженні задньої долі гіпофіза розвивається нецукровий діабет — із рясним сечовипусканням і спрагою.

Основні причини розвитку

Пухлини та ураження гіпофіза

Найчастішою причиною гіпопітуїтаризму є аденома гіпофіза — доброякісна пухлина, яка тисне на тканину залози та порушує вироблення гормонів. Великі пухлини можуть також здавлювати навколишні структури мозку, зокрема зоровий нерв, що спричиняє додаткові симптоми (наприклад, порушення зору).

Інші можливі ураження гіпофіза:

Кісти (наприклад, раткеєвої кишені)
Метастатичні пухлини з інших органів
Інфекції (туберкульоз, сифіліс, грибкові ураження)
Внутрішньомозкові крововиливи, що ушкоджують залозу

Ці стани безпосередньо впливають на тканину гіпофіза або порушують його кровопостачання.

Травми, операції та радіаційне лікування

Гіпопітуїтаризм може розвинутись після:

Черепно-мозкової травми, особливо зі струсом або ушкодженням основи черепа
Нейрохірургічного втручання, наприклад, після видалення пухлини в ділянці турецького сідла
Опромінення мозку (променева терапія при онкологічних захворюваннях)

Також можливий розвиток так званого синдрому Шихана — ішемічного ушкодження гіпофіза у жінок після важких пологів із великою крововтратою.

Ці фактори часто викликають поступову, але незворотну втрату гормональної функції.

Генетичні та аутоімунні фактори

У деяких випадках гіпопітуїтаризм має вроджене походження, пов'язане з мутаціями генів, відповідальних за розвиток і функцію гіпофіза. Такі форми зазвичай проявляються в дитячому віці затримкою росту, статевого дозрівання або іншими ознаками гормонального дефіциту.

Аутоімунні ураження, при яких імунна система атакує клітини гіпофіза, також можуть бути причиною. Це явище спостерігається при ізольованому автоімунному гіпофізиті або в рамках системних аутоімунних хвороб.

Клінічні прояви гіпопітуїтаризму

Загальні симптоми гормонального дефіциту

Ознаки гіпопітуїтаризму залежать від того, які саме гормони знижені, та ступеня їх дефіциту. У більшості випадків симптоми розвиваються повільно й можуть маскуватися під інші захворювання.

Найпоширеніші прояви:

Хронічна втома, слабкість
Зниження апетиту і втрата ваги
Підвищена чутливість до холоду
Сухість шкіри, ламкість нігтів, випадіння волосся
Зниження тиску, запаморочення
Погіршення пам’яті та концентрації
Зниження статевого потягу

При тривалому перебігу без лікування можуть розвинутися серйозні порушення — від безпліддя до життєво небезпечної наднирникової недостатності.

Особливості у чоловіків, жінок і дітей

У жінок:

Порушення менструального циклу або його повна відсутність (аменорея)
Неможливість завагітніти
Зменшення грудей, сухість слизових
Втрата лібідо

У чоловіків:

Зниження лібідо та еректильна дисфункція
Втрата м’язової маси, збільшення жирових відкладень
Зменшення волосяного покриву на тілі
Зниження вироблення сперми

У дітей:

Затримка росту — основна ознака дефіциту гормону росту
Пізнє або відсутнє статеве дозрівання
Уповільнений розвиток кісток і зубів
Зниження шкільної успішності через втому і порушення уваги

Клінічна картина у дітей часто різниться й потребує особливої діагностики.

Прогресування симптомів з часом

На ранніх етапах симптоми можуть бути малопомітними — наприклад, лише втома чи порушення менструального циклу. У міру прогресування захворювання розвивається пангіпопітуїтаризм — дефіцит усіх основних гормонів гіпофіза.

Типова динаміка:

Початкові порушення — втрата енергії, зміни настрою
Дефіцит статевих гормонів — порушення фертильності, зниження лібідо
Порушення функції щитоподібної залози і наднирників — тяжка слабкість, небезпека гіпонатріємії, наднирникова криза
У тяжких випадках — непритомність, колапс, кома

Чим раніше виявити порушення, тим ефективніше лікування і кращий прогноз для пацієнта.

Як проводиться діагностика

Діагностика гіпопітуїтаризму вимагає комплексного підходу — поєднання лабораторних досліджень та візуалізаційних методів. Важливо не лише виявити зниження рівня гормонів, але й зрозуміти, на якому рівні порушена регуляція — у гіпофізі чи в органах-мішенях.

Гормональні аналізи крові

Перший етап — вимірювання базового рівня гормонів у крові:

АКТГ і кортизол
ТТГ і вільний Т4
ЛГ, ФСГ та статеві гормони (естрадіол у жінок, тестостерон у чоловіків)
Гормон росту (GH) та IGF-1
Пролактин

Для діагностики важлива не лише абсолютна концентрація гормону, а й співвідношення між стимулюючим гормоном гіпофіза та гормоном органа-мішені. Наприклад, низький рівень ТТГ при зниженому Т4 свідчить саме про центральний (гіпофізарний) гіпотиреоз.

МРТ гіпофіза

Магнітно-резонансна томографія (МРТ) — основний метод візуалізації гіпофіза. Дає змогу:

Виявити пухлини (аденоми, кісти, метастази)
Оцінити розміри та структуру залози
Побачити наслідки травм або післяопераційних змін

МРТ із контрастуванням забезпечує точнішу оцінку тканин і судин гіпофізарної ділянки. В окремих випадках може бути призначено комп’ютерну томографію (КТ).

Динамічні тести функції залози

У деяких випадках базового аналізу недостатньо — тоді застосовують динамічні (стимуляційні або інгібіторні) тести, які дозволяють оцінити реакцію гіпофіза на подразники:

Тест з інсуліном — оцінює секрецію АКТГ і гормону росту
Тест з метіропоном — перевіряє резерв АКТГ
Стимуляція ТРГ або ГнРГ — дозволяє дослідити реакцію відповідних гіпофізарних гормонів

Ці дослідження проводяться у спеціалізованих ендокринологічних центрах і дають точну оцінку залишкової функції гіпофіза.

Сучасні методи лікування

Лікування гіпопітуїтаризму спрямоване на два ключові завдання: усунення або контроль причини захворювання та компенсацію дефіциту гормонів за допомогою замісної терапії. Це довготривалий процес, який вимагає регулярного нагляду ендокринолога.

Гормонозамісна терапія

Основний метод лікування — замісна гормональна терапія, що відтворює дію природних гормонів, яких не вистачає в організмі. Призначення залежить від типу дефіциту:

Глюкокортикоїди (гідрокортизон, преднізолон) — при недостатності АКТГ
Тиреоїдні гормони (левотироксин) — при зниженні ТТГ
Статеві гормони (естрогени, прогестини, тестостерон) — у чоловіків і жінок з гіпогонадизмом
Гормон росту (GH) — у дітей (переважно), іноді — у дорослих при тяжкому дефіциті
Десмопресин — при супутньому нецукровому діабеті (дефіцит АДГ)

Терапія підбирається індивідуально, враховуючи вік, стать, наявність супутніх захворювань і життєвий стиль пацієнта.

Лікування первинної причини (пухлина, запалення)

У випадках, коли гіпопітуїтаризм викликаний аденомою гіпофіза, запальним процесом, кістою або наслідками травми, застосовуються такі підходи:

Хірургічне видалення пухлини гіпофіза (найчастіше — транссфеноїдальне)
Променева терапія — якщо пухлина неоперабельна або рецидивує
Протизапальне або імуносупресивне лікування — при аутоімунному гіпофізиті

Іноді достатньо лікування основного захворювання для часткового або повного відновлення функції гіпофіза, хоча у більшості випадків гормонозамісна терапія залишається пожиттєвою.

Контроль і адаптація дозування препаратів

Замісна терапія вимагає постійного моніторингу стану пацієнта:

Регулярні аналізи крові для оцінки гормональних рівнів
Корекція доз препаратів залежно від віку, ваги, фізичних навантажень, стресів, супутніх хвороб
Спеціальні схеми на період вагітності, операцій, інфекцій або травм

Пацієнтів навчають розпізнавати ознаки надлишку або дефіциту гормонів, вести щоденник самопочуття, носити медичний браслет або картку з інформацією про свій стан.

Ефективне лікування дозволяє більшості людей із гіпопітуїтаризмом жити повноцінно, працювати, створювати сім’ї та уникати ускладнень.

Реабілітація та підтримка пацієнтів

Гіпопітуїтаризм — хронічне захворювання, яке вимагає пожиттєвого спостереження й активної участі пацієнта в процесі лікування. Правильна реабілітація, підтримка й освітня робота дозволяють зменшити ризики ускладнень і суттєво покращити якість життя.

Регулярне спостереження у ендокринолога

Після встановлення діагнозу пацієнт має бути під постійним наглядом лікаря-ендокринолога. Основні завдання динамічного спостереження:

Контроль рівнів гормонів у крові
Оцінка ефективності замісної терапії
Корекція доз препаратів у разі зміни ваги, віку, способу життя
Раннє виявлення ускладнень або нових симптомів
Профілактичні обстеження (наприклад, МРТ гіпофіза раз на 1–2 роки)

Оптимальна частота візитів — щонайменше 2 рази на рік, частіше — при зміні стану або наявності супутніх захворювань.

Психоемоційна підтримка і покращення якості життя

Життя з хронічним гормональним захворюванням може бути емоційно виснажливим, особливо якщо симптоми зберігаються або виникають нові проблеми (безпліддя, зниження лібідо, порушення сну, коливання ваги).

Важливими елементами підтримки є:

Консультації психолога або психотерапевта
Підтримка з боку родини та близьких
Групи пацієнтів із подібними діагнозами
Освітні матеріали, що допомагають краще розуміти свій стан

Покращення якості життя — це не лише стабільні лабораторні показники, а й задоволення від повсякденного функціонування.

Зміни способу життя та харчування

Пацієнтам рекомендовано переглянути звички й підтримувати здоровий спосіб життя, зокрема:

Регулярне, збалансоване харчування з достатнім споживанням білків, вітамінів та мінералів
Фізична активність, адаптована до рівня енергії — прогулянки, легкі тренування, плавання
Контроль маси тіла — особливо при прийомі глюкокортикоїдів
Повноцінний сон і відпочинок
Відмова від куріння й надмірного вживання алкоголю

Пацієнти повинні мати план дій на випадок стресу, травм або хвороби, коли може бути потрібне тимчасове підвищення дози замісних гормонів.

Завдяки комплексному підходу більшість людей із гіпопітуїтаризмом можуть вести активне, продуктивне життя з мінімальними обмеженнями.

Можливі ускладнення при відсутності лікування

Гіпопітуїтаризм без своєчасної діагностики й належного лікування може призвести до серйозних і навіть загрозливих для життя наслідків. Дефіцит життєво важливих гормонів порушує функцію внутрішніх органів, впливає на метаболізм і знижує загальну стійкість організму до навантажень.

Аддисонічна криза (при наднирниковій недостатності)

Одна з найнебезпечніших ускладнень — гостра наднирникова недостатність, або аддисонічна криза. Виникає при раптовому падінні рівня кортизолу, особливо у стресових ситуаціях (інфекція, операція, травма) у пацієнта з дефіцитом АКТГ.

Симптоми:

Різке зниження артеріального тиску
Блювання, діарея, зневоднення
Гіпоглікемія (низький рівень глюкози)
Сплутаність свідомості, колапс, втрата свідомості

Цей стан вимагає негайної госпіталізації і внутрішньовенного введення глюкокортикоїдів.

Безпліддя, остеопороз, гіпоглікемія

Нелікований гіпопітуїтаризм також асоціюється з хронічними метаболічними порушеннями:

Безпліддя — через відсутність овуляції або сперматогенезу при гіпогонадизмі
Остеопороз — зменшення щільності кісткової тканини через дефіцит статевих гормонів і гормону росту, підвищений ризик переломів
Гіпоглікемія — особливо у дітей та дорослих з недостатністю кортизолу або гормону росту, що супроводжується слабкістю, пітливістю, дратівливістю

Ці стани знижують якість життя та підвищують потребу в додатковому медичному втручанні.

Ризик загрозливих станів при стресі

Пацієнти з гіпопітуїтаризмом мають низьку адаптаційну здатність до фізичного та емоційного стресу. У критичних ситуаціях (інфекції, хірургія, психологічна травма) організм не може мобілізувати резерви, оскільки не виробляється достатньо кортизолу, тиреоїдних або статевих гормонів.

Можливі наслідки:

Декомпенсація хронічних захворювань
Серцево-судинні порушення
Порушення терморегуляції (гіпотермія)
Психоемоційні розлади: тривожність, депресія, зниження мотивації

Щоб уникнути цих ускладнень, важливо мати індивідуальний "стресовий план" — схему тимчасового підвищення доз замісної терапії, затверджену лікарем.

Профілактика та раннє виявлення

Гіпопітуїтаризм часто розвивається непомітно, а симптоми можуть роками залишатися нерозпізнаними. Тому особливе значення мають профілактичні заходи та раннє виявлення дефіциту гормонів, особливо у груп ризику.

Спостереження у груп ризику (після травм, операцій)

Регулярний нагляд рекомендований пацієнтам, які перенесли:

Черепно-мозкову травму
Хірургічне втручання в ділянці гіпофіза або гіпоталамуса
Променеву терапію головного мозку
Важкі пологи з кровотечею (ризик синдрому Шихана)

Такі пацієнти мають проходити ендокринологічне спостереження щонайменше раз на рік або за наявності скарг: втоми, порушення циклу, зниження лібідо, втрати маси тіла тощо.

Регулярні обстеження гормонального фону

Для осіб із підозрою на ендокринну патологію або неспецифічними симптомами рекомендовано:

Контроль рівня ТТГ, вільного Т4, кортизолу, ЛГ, ФСГ, статевих гормонів
Оцінка IGF-1 (інсуліноподібного фактору росту) як маркера гормону росту
Дослідження рівня глюкози, натрію, калію — як непрямих маркерів ендокринного балансу

Своєчасне виявлення дисбалансу дозволяє уникнути серйозних ускладнень і розпочати замісну терапію на ранньому етапі.