.svg)
Сифіліс
Що таке сифіліс?
Сифіліс — це інфекційне захворювання, що передається переважно статевим шляхом і викликається бактерією Treponema pallidum. Патологія має хронічний перебіг і без лікування проходить кілька стадій, що можуть призводити до тяжких уражень внутрішніх органів, нервової системи та навіть до смерті. Через здатність тривалий час перебігати безсимптомно сифіліс часто залишається непоміченим, що сприяє його поширенню.
Основний шлях передачі сифілісу — незахищений статевий контакт (вагінальний, анальний або оральний) із інфікованою людиною.
Можливі й інші варіанти інфікування:
- Вертикальна передача — від матері до дитини під час вагітності або пологів (вроджений сифіліс).
- Через кров — під час переливання інфікованої крові (вкрай рідко, завдяки сучасним методам контролю).
- Контактно-побутовий шлях — через пошкоджену шкіру або слизові при тісному контакті, однак цей варіант малоймовірний.
Зараження можливе вже при контакті з твердим шанкром — безболісною виразкою, яка з’являється на початку хвороби в місці проникнення бактерії.
Причини та фактори ризику
Збудник сифілісу — Treponema pallidum
Збудником сифілісу є бактерія Treponema pallidum — спірохета, яка має характерну спіралеподібну форму та високу рухливість. Цей мікроорганізм дуже чутливий до зовнішнього середовища: швидко гине під впливом високих температур, антисептиків, висушування. Саме тому зараження можливе лише за тісного контакту зі слизовими оболонками або ушкодженою шкірою, через які бактерія проникає в організм.
Після проникнення в організм Treponema pallidum потрапляє в лімфатичну систему, а згодом — у кровотік, швидко поширюючись по всьому тілу та уражаючи різні органи й системи.
Шляхи інфікування
Сифіліс найчастіше передається під час статевих контактів, але існують і інші можливі варіанти зараження:
- Статевий шлях — найбільш поширений (через вагінальний, анальний, оральний секс).
- Вертикальна передача — від інфікованої матері до плода під час вагітності.
- Гемотрансфузійний шлях — при переливанні крові або її компонентів (наразі — рідкість завдяки суворому контролю донорства).
- Контакт із інфікованим матеріалом — медичні маніпуляції, порушення санітарних норм (малоймовірний шлях у сучасній медицині).
Важливо знати, що зараження можливе навіть за відсутності видимих симптомів у партнера.
Хто в зоні підвищеного ризику
Існують певні соціальні та поведінкові фактори, що значно підвищують ризик інфікування сифілісом:
- Незахищені статеві контакти, особливо з новими або випадковими партнерами.
- Наявність кількох статевих партнерів.
- Належність до груп із високим рівнем захворюваності (наприклад, чоловіки, які мають секс із чоловіками (ЧСЧ)).
- Інші інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) — особливо ВІЛ.
- Вживання наркотиків, що знижує контроль над поведінкою та сприяє необережним сексуальним контактам.
- Займання сексом за гроші або вживання послуг секс-працівників без належного захисту.
- Вагітні жінки з недіагностованим сифілісом — у групі ризику передачі інфекції новонародженому.
Профілактика й усвідомлення факторів ризику — ключові кроки до зниження захворюваності та збереження репродуктивного здоров’я.
Основні стадії розвитку хвороби
Сифіліс має чітко визначену поетапну структуру перебігу:
Первинний сифіліс
- Виникає через 2–4 тижні після інфікування.
- Основний симптом — твердий шанкр на місці проникнення збудника (статеві органи, рот, пряма кишка).
- Можливе збільшення регіонарних лімфатичних вузлів.
- Через 3–6 тижнів виразка зазвичай загоюється, навіть без лікування.
Вторинний сифіліс
- Розвивається через кілька тижнів або місяців після первинного.
- Супроводжується висипаннями на шкірі, слизових, загальним нездужанням, лихоманкою, випадінням волосся.
- Може уражати печінку, селезінку, нирки, суглоби, нервову систему.
- Симптоми можуть періодично зникати й повертатися.
Прихований (латентний) сифіліс
- Без клінічних проявів, але позитивні результати серологічних аналізів.
- Може тривати роками, при цьому хворий залишається заразним.
Третинний сифіліс
- Виникає через багато років (5–30 років) без лікування.
- Вражає внутрішні органи, серцево-судинну й нервову систему.
- Можливий розвиток сифілітичної гуми — вузлових утворень на шкірі та кістках.
Вроджений сифіліс
- Розвивається у дитини, інфікованої в утробі матері.
- Може проявитися відразу після народження або пізніше у вигляді ураження очей, зубів, кісток, внутрішніх органів.
Симптоми сифілісу
Симптоми сифілісу залежать від стадії захворювання. Вони можуть бути як яскраво вираженими, так і майже непомітними. Часто прояви сифілісу плутають з іншими хворобами, що ускладнює діагностику й сприяє його прогресуванню.
Первинний сифіліс
Перші ознаки з’являються через 10–90 днів після інфікування (зазвичай — 3 тижні). Основний симптом — твердий шанкр:
- Безболісна виразка округлої форми з щільними краями.
- З’являється в місці проникнення збудника: на статевих органах, губах, язиці, прямій кишці.
- Може супроводжуватися збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів (безболісне ущільнення).
Через 3–6 тижнів шанкр зазвичай загоюється самостійно, навіть без лікування. Але це не означає, що хвороба зникає — вона переходить у наступну стадію.
Вторинний сифіліс
Розвивається через 4–10 тижнів після зникнення шанкра. На цій стадії збудник вже поширився по організму, викликаючи системні прояви:
- Симетричні висипання на шкірі й слизових оболонках, часто на долонях і підошвах.
- Сифілітичні папули — щільні червоні вузлики, які можуть злущуватися.
- Загальне нездужання: слабкість, головний біль, підвищення температури.
- Випадіння волосся (осередкове), особливо в ділянці потилиці.
- Збільшення лімфатичних вузлів, ураження печінки, селезінки, суглобів.
Симптоми можуть зникати самі, але хвороба не зникає — вона переходить у приховану форму.
Прихований та третинний сифіліс
Прихований сифіліс — це безсимптомна фаза, коли немає клінічних проявів, але серологічні тести залишаються позитивними. Може тривати роками.
Третинний сифіліс — небезпечна пізня форма, що виникає через 5–30 років без лікування. Ознаки залежать від уражених органів:
- Сифілітичні гуми — щільні безболісні вузли в шкірі, кістках, печінці.
- Ураження серцево-судинної системи (сифілітичний аортит, аневризми).
- Неврологічні симптоми (порушення координації, зору, психіки, прогресивний параліч).
- Можлива повна втрата працездатності та інвалідизація.
На цій стадії сифіліс уже не заразний, але викликає незворотні зміни.
Ознаки вродженого сифілісу
Передача сифілісу від матері до дитини може відбутися внутрішньоутробно або під час пологів. Вроджений сифіліс поділяють на:
Ранній (до 2 років):
- Ураження шкіри (висипи, пухирі).
- Гепатоспленомегалія (збільшення печінки і селезінки).
- Анемія, тромбоцитопенія.
- Риніти (так званий "сифілітичний нежить").
Пізній (після 2 років):
- Вади розвитку зубів (зуби Гетчинсона).
- Деформації носової перегородки («сідлоподібний ніс»).
- Ураження кісток (остеохондрити, періостити).
- Затримка розвитку, глухота, ураження зору.
Своєчасна діагностика та лікування вагітних — єдиний ефективний шлях профілактики вродженого сифілісу.
Як діагностують сифіліс
Діагностика сифілісу базується на комплексному підході, що включає клінічну оцінку симптомів, лабораторні аналізи та інструментальні методи. Важливо виявити хворобу на ранніх етапах, щоб запобігти переходу в хронічну форму та уникнути ускладнень.
Первинний огляд і збір анамнезу
Обстеження починається з консультації лікаря-дерматовенеролога або інфекціоніста. Перший крок — збір медичного анамнезу, де фахівець уточнює:
- симптоми, їхню тривалість та динаміку;
- наявність статевих контактів без захисту;
- кількість статевих партнерів;
- перенесені ІПСШ;
- можливі контакти з інфікованими особами.
Під час фізикального огляду лікар звертає увагу на:
- наявність шанкру чи висипань;
- стан слизових оболонок;
- збільшення лімфатичних вузлів;
- інші ознаки, характерні для сифілісу.
Цей етап допомагає сформувати клінічну підозру та визначити обсяг подальших обстежень.
Серологічні аналізи (RPR, TPHA тощо)
Серологічні тести — основа лабораторної діагностики сифілісу. Вони поділяються на нетрепонемні та трепонемні:
Нетрепонемні тести — використовуються для первинного скринінгу та оцінки активності інфекції:
- RPR (Rapid Plasma Reagin) — швидкий аналіз на наявність антитіл.
- VDRL (Venereal Disease Research Laboratory) — подібний за принципом, застосовується рідше.
Трепонемні тести — підтверджують діагноз і залишаються позитивними все життя:
- TPHA (T. pallidum hemagglutination assay).
- FTA-ABS (Fluorescent Treponemal Antibody Absorption).
- ELISA (імуноферментний аналіз).
Алгоритм передбачає: спочатку позитивний результат RPR → підтвердження трепонемним тестом. Це дозволяє уникнути помилкових діагнозів.
Додаткові методи дослідження
У деяких випадках для уточнення стадії захворювання та ураження внутрішніх органів можуть призначатися:
- Дослідження спинномозкової рідини (люмбальна пункція) — при підозрі на нейросифіліс.
- Темнопольна мікроскопія — виявлення Treponema pallidum безпосередньо в матеріалі з шанкра або висипань (метод потребує високої кваліфікації).
- ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) — для виявлення ДНК збудника (застосовується в окремих лабораторіях).
- УЗД, МРТ, КТ — при ураженні внутрішніх органів або підозрі на третинний сифіліс.
- Біопсія гуми або інших утворень — при нетипових ураженнях тканин.
Комплексна діагностика дозволяє не лише встановити наявність інфекції, а й визначити її активність, тривалість та необхідну тактику лікування.
Сучасне лікування сифілісу
Лікування сифілісу ефективне, якщо діагноз встановлено вчасно. Основним методом залишається антибактеріальна терапія, насамперед препарати пеніцилінового ряду. Важливо також дотримуватись затверджених схем лікування відповідно до стадії хвороби та регулярно проходити контрольні обстеження.
Антибіотикотерапія (пеніцилін та аналоги)
Бензилпеніцилін (пеніцилін G) — препарат вибору для лікування сифілісу, ефективний проти Treponema pallidum. Залежно від форми препарату, він може вводитися внутрішньом’язово або внутрішньовенно.
Інші антибіотики застосовуються лише в разі алергії на пеніцилін або в особливих клінічних ситуаціях:
- Доксициклін (при непереносимості пеніциліну).
- Азитроміцин (у певних схемах, хоча можливий розвиток стійкості).
- Цефтріаксон (альтернатива при нейросифілісі або змішаних інфекціях).
Для вагітних пеніцилін залишається єдиним рекомендованим препаратом, тому в разі алергії призначають процедуру десенсибілізації.
Схеми лікування на різних стадіях
Схема терапії залежить від стадії захворювання:
Первинний, вторинний і ранній латентний сифіліс:
- Єдина ін'єкція бензатинбензилпеніциліну внутрішньом’язово (2,4 млн ОД).
Пізній латентний сифіліс або сифіліс із невідомою тривалістю:
- Три ін’єкції бензатинбензилпеніциліну по 2,4 млн ОД з інтервалом 1 тиждень (загалом 7,2 млн ОД).
Нейросифіліс, очний або вушний сифіліс:
- Внутрішньовенне введення кристалічного пеніциліну (18–24 млн ОД на добу) протягом 10–14 днів.
Вроджений сифіліс у немовлят:
- Індивідуально підібрана схема залежно від віку, клінічної форми й результатів обстеження.
Важливо: самолікування неприпустиме. Тільки лікар може підібрати правильну дозу, тривалість і вид антибіотика.
Контроль ефективності лікування
Після завершення курсу терапії пацієнт обов’язково проходить динамічне спостереження, яке включає:
- Повторне тестування (RPR/VDRL) через 3, 6, 12 місяців після лікування.
- Оцінку зниження титру антитіл (нормально — в 4 рази через 6–12 місяців).
- Клінічний огляд для виявлення можливих рецидивів.
- При нейросифілісі — повторна пункція та аналіз спинномозкової рідини.
Пацієнт також отримує рекомендації:
- Тимчасово утримуватися від статевих контактів (до повного завершення лікування).
- Обов’язково повідомити статевих партнерів для обстеження та, за потреби, лікування.
- Уникати самолікування, дотримуватись вказівок лікаря.
Своєчасне та коректне лікування дозволяє повністю позбутися інфекції та знизити ризик ускладнень і передачі хвороби іншим людям.
Відновлення та реабілітація
Лікування сифілісу не завершується після прийому антибіотиків. Щоб уникнути рецидивів, ускладнень і забезпечити повне одужання, важливо пройти період медичного нагляду та відновлення. Реабілітація включає регулярне спостереження, зміцнення організму й психоемоційну підтримку.
Спостереження у венеролога
Після завершення основного курсу лікування пацієнт обов’язково перебуває під медичним наглядом:
- Контрольні серологічні аналізи (RPR або VDRL) — через 3, 6, 12 місяців після терапії.
- Оцінка ефективності лікування: зниження титру антитіл у 4 рази свідчить про успіх.
- Фізикальний огляд — оцінка стану шкіри, слизових, лімфатичних вузлів.
- За потреби — повторна діагностика для виключення ураження внутрішніх органів або рецидиву.
Пацієнт має повідомити лікаря про будь-які нові симптоми або контакти з потенційно інфікованими особами. Також рекомендовано тимчасово уникати статевих контактів, поки не буде досягнуто стабільних негативних результатів.
Відновлення загального стану здоров’я
Сифіліс — це системне захворювання, яке може впливати на роботу багатьох органів. Навіть після успішного лікування важливо підтримати організм:
- Зміцнення імунітету: здорове харчування, фізична активність, відмова від шкідливих звичок.
- Додаткові обстеження: при підозрі на ураження печінки, нервової системи, судин.
- Корекція супутніх станів: лікування хронічних хвороб, стабілізація психосоматичного фону.
Особливої уваги вимагають пацієнти з нейросифілісом, які можуть потребувати тривалого спостереження у невролога, офтальмолога, кардіолога.
Психоемоційна підтримка пацієнтів
Діагноз «сифіліс» може викликати в пацієнта стрес, сором, тривогу, депресивні реакції. Не менш важливо, ніж фізичне одужання, — стабілізувати психологічний стан:
- Психологічне консультування — допомагає подолати страх, ізоляцію, тривогу щодо майбутнього.
- Групи підтримки — можливість спілкування з іншими, хто пережив подібну ситуацію.
- Робота з самооцінкою — особливо актуально для молодих пацієнтів, які відчувають стигматизацію.
Лікар має інформувати пацієнта про можливість повного одужання, збереження фертильності та нормального життя за умови дотримання рекомендацій.
Можливі ускладнення сифілісу
Сифіліс — це не просто інфекція, що передається статевим шляхом. Без своєчасного лікування він може спричинити серйозні системні ураження, які впливають на якість життя, репродуктивне здоров’я та соціальне становище пацієнта. Ускладнення найчастіше розвиваються внаслідок пізнього виявлення або нехтування лікуванням.
Ураження внутрішніх органів і нервової системи
Одна з найбільш небезпечних форм — третинний сифіліс, при якому збудник уражає глибокі тканини й життєво важливі органи:
Серцево-судинна система:
- сифілітичний аортит;
- аневризма грудної аорти;
- недостатність клапанів серця.
Центральна нервова система (нейросифіліс):
- менінгіт;
- паралічі, порушення координації;
- прогресивний параліч, деменція;
- ураження зорового нерва, сліпота.
Опорно-руховий апарат:
- руйнування суглобів;
- сифілітичні гуми в кістках;
- деформації носової перегородки.
Ці ускладнення можуть розвиватися через роки після первинного інфікування й бути незворотними, навіть якщо інфекцію знищено.
Безпліддя та ускладнення вагітності
Сифіліс має прямий вплив на репродуктивне здоров’я:
- хронічне запалення органів малого таза;
- підвищений ризик викиднів, мертвонародження, передчасних пологів;
- передача інфекції плоду (вроджений сифіліс);
- порушення плацентарного кровообігу.
Також можливе виникнення трубного або ендокринного безпліддя, що потребує тривалого лікування або допоміжних репродуктивних технологій.
Соціальні наслідки пізнього виявлення
Сифіліс, особливо в занедбаних формах, може мати серйозні психосоціальні наслідки:
- Стигматизація та ізоляція — страх розголосу, відчуження в родині або на роботі.
- Втрати в кар’єрі — обмеження в професіях, де обов’язкові медичні довідки (медики, працівники харчової промисловості тощо).
- Проблеми у стосунках — втрата довіри, розрив із партнером.
- Юридичні наслідки — у деяких випадках передача інфекції може розглядатися як правопорушення (особливо без попередження партнера).
Попри те, що сифіліс лікується, наслідки затримки звернення за допомогою можуть бути тривалими й важко виправними. Тому надзвичайно важливі своєчасна діагностика, відкритість у спілкуванні з лікарем і відповідальне ставлення до власного здоров’я.
Профілактика сифілісу
Сифіліс — серйозне, але цілком попереджуване захворювання. Профілактика базується на відповідальній сексуальній поведінці, регулярному медичному контролі та ранньому виявленні інфекції. Ці заходи не лише знижують ризик інфікування, а й допомагають зупинити подальше поширення хвороби.
Захищене статеве життя
Основний шлях передачі сифілісу — незахищений секс. Тому:
- Використання презервативів — найпростіший і найефективніший спосіб профілактики.
- Презервативи не гарантують 100% захисту, особливо при оральному сексі або якщо ураження розташовані поза зоною прикриття, але значно знижують ризик зараження.
- Утримання від випадкових зв’язків, зокрема з партнерами, про стан здоров’я яких немає достовірної інформації.
- Відмова від сексуальних контактів із видимими ознаками інфекцій (виразки, висипи, незвичні виділення).
Варто пам’ятати, що навіть один незахищений контакт із інфікованим партнером може стати причиною зараження.
Регулярне тестування
Навіть при відсутності симптомів сифіліс може перебігати приховано. Тому рекомендовано:
- Планові обстеження щонайменше 1 раз на рік — для усіх статево активних осіб.
- Частіше тестування (раз на 3–6 місяців) — для груп підвищеного ризику.
Раннє виявлення дозволяє швидко вилікувати сифіліс, уникнути ускладнень і не передати інфекцію іншим.
Обстеження партнерів та раннє виявлення
У разі виявлення сифілісу в одного з партнерів — необхідне тестування всіх осіб, із якими були статеві контакти за останні 3–12 місяців (залежно від форми захворювання).
Чому це важливо:
- Чим раніше виявлено інфекцію, тим менше шансів на ураження органів і систем.
- Лікування в ранній стадії — простіше, коротше та ефективніше.
- Обстеження партнерів допомагає розірвати ланцюг поширення інфекції в суспільстві.
Також важливо інформувати статевого партнера про власний діагноз — це не лише прояв відповідальності, а й етична норма. У багатьох країнах приховування хвороби може мати юридичні наслідки.
.png)
.png)
.webp)
.webp)
сервісу
