.svg)
Гіпогонадизм
Що таке гіпогонадизм?
Гіпогонадизм — це ендокринне порушення, при якому статеві залози (у чоловіків — яєчка, у жінок — яєчники) виробляють недостатню кількість статевих гормонів або взагалі не функціонують належним чином. У чоловіків це часто пов’язано з дефіцитом тестостерону, у жінок — з низьким рівнем естрогенів і прогестерону.
Цей стан може бути вродженим або набутися впродовж життя внаслідок травм, інфекцій, пухлин, автоімунних процесів чи як наслідок інших захворювань. Залежно від причин і віку прояви гіпогонадизму можуть бути різними: від затримки статевого дозрівання до порушень репродуктивної функції та змін зовнішності.
Існує два основні типи гіпогонадизму, і їх важливо розрізняти, адже від цього залежить діагностика та лікувальна тактика:
- Первинний гіпогонадизм — порушення виникає безпосередньо в статевих залозах. Вони не можуть виробляти гормони або статеві клітини навіть за наявності нормального рівня стимуляції з боку гіпофіза.
- Вторинний гіпогонадизм — проблема виникає на рівні гіпоталамо-гіпофізарної системи, яка регулює діяльність статевих залоз.
Розрізнення типу гіпогонадизму проводиться за результатами гормональних аналізів і магнітно-резонансної томографії (МРТ) головного мозку.
Гіпогонадизм може виникати в будь-якому віці, однак частіше виявляється в таких групах:
- чоловіки віком від 30 до 60 років;
- жінки в менопаузі;
- підлітки з затримкою статевого дозрівання;
- пацієнти з аутоімунними, онкологічними чи хронічними захворюваннями.
Причини розвитку гіпогонадизму
Гіпогонадизм може виникати як унаслідок спадкових порушень, так і в результаті набутих впливів на організм. У багатьох випадках захворювання має складний механізм розвитку, де поєднуються кілька факторів — генетичних, інфекційних, травматичних чи медикаментозних. Визначення причини є критично важливим для правильного лікування та прогнозу.
Вроджені фактори
Вроджений гіпогонадизм розвивається через генетичні мутації або аномалії внутрішньоутробного розвитку. Найчастіше такі стани діагностують у дитячому або підлітковому віці, коли стає очевидною затримка статевого розвитку.
Основні причини:
- Синдром Клайнфельтера — поширене хромосомне порушення у чоловіків (47,XXY), що супроводжується атрофією яєчок, безпліддям і низьким рівнем тестостерону.
- Синдром Тернера — генетичне захворювання у жінок (45,X), що призводить до недорозвиненості яєчників і відсутності менструацій.
- Синдром Каллмана — порушення розвитку гіпоталамуса, через яке знижується секреція гонадотропін-рилізинг-гормону, що блокує статеве дозрівання.
- Генетичні мутації ферментів стероїдогенезу, які унеможливлюють синтез статевих гормонів.
У вроджених випадках гіпогонадизм зазвичай потребує довготривалого гормонального супроводу.
Набуті причини (травми, пухлини, інфекції)
Набутий гіпогонадизм може з’явитися у будь-якому віці під впливом зовнішніх або внутрішніх ушкоджувальних чинників.
Найпоширеніші з них:
- Травми головного мозку або черепно-мозкові операції, які ушкоджують гіпоталамо-гіпофізарну систему.
- Хірургічне або променеве лікування пухлин гіпофіза, гіпоталамуса, яєчок чи яєчників.
- Інфекції, які спричиняють запалення статевих залоз (наприклад, епідидиміт, орхіт після свинки).
- Аутоімунні ураження, при яких імунна система атакує власні статеві залози.
- Резекція яєчників або яєчок з онкологічних причин.
- Природне виснаження функції яєчників (менопауза) — фізіологічний, але з клінічної точки зору теж розглядається як форма гіпогонадизму.
Ці фактори можуть спричинити як первинну, так і вторинну форму захворювання, залежно від точки ушкодження.
Лікарські засоби та хронічні захворювання як провокатори
Гормональна функція статевих залоз чутлива до тривалого впливу ряду медикаментів і системних хвороб. Ці чинники можуть поступово пригнічувати синтез гормонів або порушувати сигналізацію між мозком і статевими залозами.
До основних провокаторів належать:
Медикаменти:
- глюкокортикоїди (при тривалому застосуванні)
- опіоїдні анальгетики
- хіміотерапевтичні препарати
- антиандрогени (зокрема при лікуванні раку простати)
- деякі антидепресанти та антипсихотики
Хронічні захворювання:
- цукровий діабет
- хронічна ниркова недостатність
- цироз печінки
- туберкульоз
- ВІЛ/СНІД
- ожиріння, особливо з абдомінальним типом жирових відкладень
Інші фактори:
- тривалий стрес
- надмірні фізичні навантаження
- хронічний недосип
- вживання анаболічних стероїдів
У цих випадках гіпогонадизм часто залишається непоміченим, оскільки симптоми поступові. Регулярне обстеження пацієнтів з хронічними захворюваннями дозволяє виявити гормональні порушення на ранніх етапах.
Основні симптоми та прояви
Клінічні ознаки гіпогонадизму залежать від статі, віку пацієнта та форми захворювання. У дорослих симптоми здебільшого пов’язані з дефіцитом статевих гормонів і розладами репродуктивної функції. У підлітків — з відсутністю або затримкою статевого дозрівання. У багатьох випадках перші прояви розвиваються поступово, що ускладнює своєчасну діагностику.
Ознаки гіпогонадизму у чоловіків
Гіпогонадизм у чоловіків проявляється зниженням рівня тестостерону — ключового чоловічого гормону. Це впливає як на фізичне, так і на психоемоційне здоров’я. Основні симптоми:
Сексуальна дисфункція:
- зниження лібідо
- еректильна дисфункція
- зменшення частоти спонтанних ерекцій
Зміни зовнішності та тіла:
- втрата м’язової маси і сили
- збільшення жирових відкладень (особливо в області живота)
- зменшення об’єму яєчок
- відсутність або порідшання оволосіння на обличчі, грудях, лобку
Порушення настрою та когнітивних функцій:
- дратівливість, депресія, втома
- проблеми з концентрацією, погіршення пам’яті
Репродуктивні розлади:
- зниження об’єму сперми
- безпліддя
Інші прояви:
- остеопенія або остеопороз
- анемія
- підвищене потовиділення, гарячі припливи
У разі повільного розвитку симптомів чоловіки можуть довго не підозрювати гормональні порушення, пояснюючи усе стресом, віком або втомою.
Ознаки гіпогонадизму у жінок
У жінок гіпогонадизм пов'язаний із дефіцитом естрогенів і прогестерону. Часто розвивається після менопаузи або видалення яєчників, але може спостерігатися і в молодому віці. Характерні симптоми:
Порушення менструального циклу:
- аменорея (відсутність місячних)
- олігоменорея (рідкісні місячні)
- нерегулярність циклу
Сексуальні розлади:
- сухість піхви
- біль під час статевого акту
- зниження сексуального бажання
Фізичні зміни:
- остеопороз, підвищений ризик переломів
- зміна структури шкіри та волосся (сухість, ламкість)
- приливи жару, нічна пітливість
Емоційні симптоми:
- нестабільність настрою
- дратівливість, плаксивість
- зниження енергії, хронічна втома
Репродуктивні ускладнення:
- проблеми із зачаттям
- викидні на ранніх термінах
Симптоми можуть маскуватися під стрес або вікові зміни, тому важливо звертати увагу на їхню комбінацію та інтенсивність.
Як проявляється у підлітків
Гіпогонадизм у підлітковому віці зазвичай проявляється порушенням або затримкою нормального статевого дозрівання. Це особливо критично, адже впливає не лише на фізичний розвиток, а й на психологічний стан дитини.
Ознаки у хлопців:
- відсутність або затримка появи вторинних статевих ознак (ріст волосся, зміна голосу, розвиток м’язів)
- зменшений або відсутній ріст яєчок і пеніса
- відсутність ерекцій, зниження лібідо
- низький зріст або затримка росту
- емоційна замкнутість, відчуття неповноцінності
Ознаки у дівчат:
- відсутність менархе (першої менструації) після 15 років
- повна або часткова відсутність розвитку грудей
- затримка зросту
- надмірна худорлявість, слабка м’язова маса
- зниження самооцінки, депресивні епізоди
Важливо: гіпогонадизм у підлітків часто залишається непоміченим до того моменту, поки батьки не звертають увагу на атипову затримку в розвитку. Своєчасна консультація ендокринолога або педіатра дозволяє провести гормональне обстеження та розпочати корекцію.
Як встановлюється діагноз
Діагностика гіпогонадизму — це комплексний процес, який вимагає оцінки загального стану пацієнта, гормонального фону та стану органів, що беруть участь у регуляції статевої функції. Визначення типу гіпогонадизму (первинного чи вторинного) є ключовим етапом, оскільки від цього залежить подальша тактика лікування.
Збір анамнезу та фізикальний огляд
Перший крок — детальне обговорення скарг пацієнта, оцінка способу життя, перенесених хвороб, хірургічних втручань та медикаментозного анамнезу.
Основні питання під час збору анамнезу:
- коли з’явилися перші симптоми (зниження лібідо, порушення менструацій, безпліддя)
- чи були травми голови, інфекції, операції
- чи є спадкова схильність до гормональних порушень
- які препарати приймав пацієнт останнім часом
- наявність хронічних захворювань (діабет, ниркова недостатність, ВІЛ тощо)
Під час фізикального огляду лікар звертає увагу на:
- індекс маси тіла, розподіл жирової тканини
- ступінь розвитку вторинних статевих ознак (оволосіння, розвиток грудей чи м’язів)
- стан шкіри, волосся, статевих органів
- наявність гінекомастії у чоловіків або недорозвинених молочних залоз у жінок
Такий огляд дає змогу запідозрити форму гіпогонадизму і визначити подальші кроки діагностики.
Аналізи на рівень статевих гормонів
Гормональна діагностика є основним методом підтвердження гіпогонадизму. Лабораторні дослідження допомагають виявити дефіцит гормонів і з’ясувати, де саме виникло порушення — у залозах або в регуляторних центрах головного мозку.
Основні аналізи:
- Загальний і вільний тестостерон (для чоловіків)
- Естрадіол, ФСГ, ЛГ (для жінок)
- Фолікулостимулюючий гормон (ФСГ) і лютеїнізуючий гормон (ЛГ) — маркери функції гіпофіза
- Пролактин — для виявлення гіперпролактинемії, що може пригнічувати статеву функцію
- Гонадотропін-рилізинг-гормон (за потреби — в динаміці)
- Тест на інгібін B та АМГ — для оцінки резерву яєчників або яєчок
Інтерпретація результатів:
- Низький рівень статевих гормонів + високий рівень ФСГ/ЛГ — первинний гіпогонадизм
- Низький рівень гормонів + низький/нормальний ФСГ/ЛГ — вторинний гіпогонадизм
Таке поєднання аналізів дозволяє диференціювати тип порушення і сформувати клінічну гіпотезу.
Інструментальні методи діагностики (УЗД, МРТ, КТ)
Для уточнення причини гіпогонадизму використовуються інструментальні методи, які допомагають виявити анатомічні зміни, пухлини, гіпоплазію залоз чи інші патології.
Найчастіше призначають:
- МРТ головного мозку — для оцінки гіпофіза, гіпоталамуса, виявлення пухлин (наприклад, аденоми), структурних дефектів
- КТ черепа або турецького сідла — у разі підозри на компресію гіпофіза, після травм
- УЗД органів малого таза або калитки
- Денситометрія — для визначення мінеральної щільності кісток при підозрі на остеопороз
Інструментальні дослідження також використовуються для диференціальної діагностики з іншими захворюваннями (наприклад, при затримці статевого розвитку у підлітків або при гінекомастії).
Сучасні методи лікування
Лікування гіпогонадизму залежить від його форми (первинної чи вторинної), віку пацієнта, клінічних проявів та репродуктивних планів. Основою терапії зазвичай є гормонозамісна терапія, яка дозволяє компенсувати дефіцит статевих гормонів. У ряді випадків застосовуються додаткові препарати або корекція основного захворювання, що спричинило гормональний дисбаланс.
Гормонозамісна терапія (ГЗТ)
ГЗТ — це введення статевих гормонів ззовні, щоб компенсувати їх нестачу в організмі. Мета — відновлення нормальної концентрації гормонів у крові, поліпшення якості життя, підтримка репродуктивної функції (за потреби) та профілактика ускладнень, пов’язаних із гіпогонадизмом.
Для чоловіків використовуються препарати тестостерону:
- Ін’єкційні форми (енантат, ципіонат, ундеканоат) — вводяться внутрішньом’язово з різною періодичністю.
- Гелі та креми для нанесення на шкіру — зручні для щоденного застосування, забезпечують стабільний рівень гормону.
- Трансдермальні пластирі — менш поширені, але ефективні при правильному використанні.
Для жінок призначають:
- Естрогени у формі таблеток, гелів або пластирів
- Комбіновану терапію естрогенами і прогестероном (для жінок із збереженою маткою — з метою профілактики гіперплазії ендометрію)
Основні переваги ГЗТ:
- покращення загального самопочуття, енергії, настрою
- нормалізація статевої функції
- відновлення менструального циклу (у жінок до менопаузи)
- профілактика остеопорозу та саркопенії
- поліпшення когнітивної функції та сну
Водночас гормонозамісна терапія потребує ретельного контролю, щоб уникнути побічних ефектів: еритроцитозу, акне, гінекомастії у чоловіків або тромбозів у жінок.
Додаткові медикаментозні підходи
У деяких випадках, крім ГЗТ, призначаються додаткові препарати:
- Гонадотропіни (ХГЛ, ФСГ) — стимулюють вироблення власних гормонів і сперматогенез, особливо актуальні при вторинному гіпогонадизмі у чоловіків, які планують дітей.
- Антиестрогени (кломіфен цитрат) — стимулюють вивільнення гонадотропінів у гіпоталамусі, іноді використовуються у молодих чоловіків із функціональним пригніченням тестостерону.
- Бісфосфонати або кальцитонін — застосовуються при остеопорозі як ускладненні тривалого гіпогонадизму.
- Вітамін D і кальцій — додатково призначаються для підтримки кісткової тканини.
- Лікування основного захворювання — наприклад, контроль діабету, ниркової недостатності або припинення прийому медикаментів, що пригнічують гіпофізарну функцію.
Підбір додаткових засобів здійснюється індивідуально після детального обстеження.
Індивідуальний підбір терапії залежно від причини
Ключовий принцип лікування гіпогонадизму — персоналізація підходу. Лікар оцінює тип захворювання, супутні хвороби, вік, рівень гормонів, цілі пацієнта (відновлення репродуктивної функції, стабілізація самопочуття, збереження м’язової маси тощо) і на основі цього розробляє схему лікування.
Наприклад:
- у підлітків з вродженими формами гіпогонадизму — терапія починається поступово, щоб імітувати природне статеве дозрівання
- у чоловіків з вторинним гіпогонадизмом, які хочуть мати дітей, призначаються гонадотропіни замість тестостерону
- у жінок у пременопаузі — обов’язкова оцінка ризиків тромбозу, підбір форми естрогенів (трансдермальна або пероральна)
- у пацієнтів із онкологічним минулим — лікування проводиться лише після консультації з онкологом
Регулярне лабораторне та клінічне спостереження (кожні 3–6 місяців) дозволяє своєчасно скоригувати дозування, оцінити ефективність терапії та запобігти побічним ефектам.
Реабілітація та якість життя
Лікування гіпогонадизму не завершується призначенням гормонів. Для досягнення стабільного результату та покращення якості життя пацієнта важлива комплексна реабілітація — медична, фізична й психологічна. Вона допомагає не лише усунути симптоми, а й відновити функціонування організму, адаптувати пацієнта до нових умов та знизити ризик ускладнень.
Медичне спостереження після початку лікування
Після старту гормонозамісної терапії або інших лікувальних заходів пацієнт має перебувати під динамічним наглядом лікаря-ендокринолога або уролога/гінеколога.
Регулярне спостереження дозволяє:
- оцінювати ефективність терапії (чи зникають симптоми, чи нормалізується рівень гормонів)
- регулювати дозування препаратів залежно від віку, маси тіла, супутніх хвороб
- виявляти можливі побічні ефекти (наприклад, підвищений гематокрит, гіпертензія, тромбози)
- контролювати ризики остеопорозу, анемії, порушень ліпідного обміну
Рекомендований графік контролю:
- перший огляд — через 1–3 місяці після початку лікування
- подальші візити — кожні 3–6 місяців
- щорічне обстеження: УЗД, денситометрія, загальні та біохімічні аналізи
Таке спостереження дозволяє адаптувати лікування до змін у стані пацієнта та зберігати тривалий терапевтичний ефект.
Роль фізичної активності та харчування
Фізичні навантаження та раціональне харчування є важливою частиною немедикаментозної підтримки пацієнтів із гіпогонадизмом. Вони сприяють відновленню м’язової маси, покращенню метаболізму та загального самопочуття.
Фізична активність:
- рекомендовані аеробні тренування (ходьба, плавання, біг підтюпцем) — не менше 150 хвилин на тиждень
- силові навантаження 2–3 рази на тиждень — для стимуляції синтезу білка, підвищення щільності кісток і збільшення м’язової маси
- важливо уникати перетренованості, особливо на початку лікування
Харчування:
- білкова дієта — для підтримки м’язів і гормонального фону
- продукти, багаті вітаміном D, кальцієм, цинком (риба, яйця, зелені овочі, горіхи)
- обмеження рафінованих вуглеводів, трансжирів та алкоголю
- підтримка оптимальної маси тіла — зниження індексу маси тіла у пацієнтів із ожирінням суттєво покращує чутливість до гормональної терапії
Співпраця з дієтологом або фітнес-тренером (за потреби — з медичним супроводом) значно підвищує ефективність загальної реабілітації.
Психоемоційна підтримка пацієнтів
Гіпогонадизм часто супроводжується зниженням настрою, тривожністю, депресією, втратою впевненості в собі, особливо якщо симптоми довго залишались без лікування. Тому психоемоційна підтримка є обов’язковим компонентом тривалого ведення пацієнта.
Підходи до психологічної реабілітації:
- інформування пацієнта про суть захворювання і прогноз — зменшує страх та напругу
- психологічне консультування або психотерапія — допомагає впоратися з тривожністю, проблемами в інтимній сфері, соціальною ізоляцією
- підтримка родини та партнера — формує здорове середовище для відновлення
У деяких випадках може бути доцільним короткочасне призначення антидепресантів або ноотропів під контролем лікаря.
Комплексний підхід до реабілітації дозволяє не лише нормалізувати гормональний фон, а й суттєво покращити якість життя, відновити працездатність і соціальну активність пацієнтів.
Можливі ускладнення при відсутності лікування
Нелікований гіпогонадизм — це не лише дискомфорт і зниження якості життя. Без належної терапії порушення гормонального фону поступово призводить до системних ускладнень, які зачіпають репродуктивну, опорно-рухову, психоемоційну та серцево-судинну сфери. Вчасне лікування дозволяє не лише усунути симптоми, а й запобігти довгостроковим наслідкам.
Проблеми з фертильністю
Одне з основних і найпомітніших ускладнень гіпогонадизму — порушення репродуктивної функції. У чоловіків і жінок це проявляється по-різному, але механізм єдиний — недостатній рівень статевих гормонів впливає на функцію гонад і якість статевих клітин.
У чоловіків:
- зниження кількості та якості сперматозоїдів (олігоспермія, астеноспермія)
- азооспермія (відсутність сперматозоїдів у спермі)
- зменшення об’єму еякуляту
- порушення ерекції
У жінок:
- ановуляторні цикли (відсутність овуляції)
- нерегулярність або повна відсутність менструацій
- зниження ймовірності зачаття
- підвищений ризик викиднів
За відсутності лікування фертильність може бути втрачена повністю. У ряді випадків (особливо при вторинному гіпогонадизмі) ситуацію можливо скоригувати прицільною гормональною терапією або застосуванням гонадотропінів.
Остеопороз і м’язова слабкість
Статеві гормони відіграють ключову роль у збереженні здоров’я кісткової та м’язової тканини. Їхній дефіцит запускає процеси резорбції кістки й втрати м’язової маси, що особливо небезпечно в середньому та старшому віці.
Основні ускладнення:
- Остеопенія та остеопороз — зменшення мінеральної щільності кісткової тканини, підвищення крихкості кісток
- Підвищений ризик переломів — особливо шийки стегна, хребців, зап’ястків
- М’язова атрофія — зниження сили, витривалості, труднощі з фізичними навантаженнями
- Хронічна втома — внаслідок зниженого рівня енергії та порушення обміну речовин
У пацієнтів із гіпогонадизмом, які не отримують лікування, вже через 1–2 роки можуть з’являтися об’єктивні ознаки зниження кісткової щільності. Особливо це актуально для жінок у період менопаузи, у яких ризик остеопорозу без естрогенної підтримки суттєво зростає.
Психоемоційні розлади та депресія
Гормональний баланс має прямий вплив на емоційний стан, мотивацію, здатність до концентрації й соціальної адаптації. Хронічний дефіцит тестостерону чи естрогену часто супроводжується психоемоційними змінами, які посилюють загальний дистрес пацієнта.
Можливі наслідки:
- Депресивні розлади — пригнічений настрій, втрата інтересу до повсякденного життя, почуття безнадії
- Тривожність — дратівливість, емоційна нестабільність, відчуття внутрішнього напруження
- Порушення сну — безсоння, поверхневий сон, часті пробудження
- Зниження когнітивної функції — погіршення пам’яті, уваги, концентрації
- Проблеми у міжособистісних стосунках — сексуальна дисфункція, емоційне віддалення, низька самооцінка
Ці симптоми можуть сприйматися пацієнтом як «життєві труднощі» або «втома», і лише після нормалізації гормонального фону стає зрозуміло, що вони мали фізіологічне походження.
Регулярне медичне спостереження та комплексна підтримка (включаючи психотерапію) допомагають запобігти цим наслідкам і зберегти психологічне здоров’я пацієнта.
Профілактика та раннє виявлення
Попри те, що не всі форми гіпогонадизму можна попередити, вчасне виявлення гормональних порушень значно знижує ризик ускладнень і дозволяє швидко розпочати ефективне лікування. Увага до власного здоров’я, обізнаність про симптоми, регулярне обстеження в групах ризику та оцінка сімейної медичної історії — основа вторинної профілактики цього стану.
Коли варто звернутись до лікаря
Не варто чекати яскраво виражених симптомів. Поява навіть незначних змін у самопочутті або зовнішньому вигляді може свідчити про гормональний дисбаланс. Своєчасне звернення до лікаря — ключ до швидкого виявлення та контролю гіпогонадизму.
Показання для консультації з ендокринологом, урологом або гінекологом:
- зниження лібідо або сексуальної активності
- порушення менструального циклу
- безпліддя, відсутність овуляції або порушення сперматогенезу
- емоційна нестабільність, втома, дратівливість без очевидних причин
- зменшення м’язової маси або збільшення жирових відкладень
- остеопенія, часті переломи, зниження зросту
- затримка статевого розвитку у підлітків
Необхідно також звертатися до лікаря у разі тривалого прийому лікарських препаратів, які можуть впливати на гормональний фон (антиандрогени, глюкокортикоїди, хіміотерапія).
Обстеження у груп ризику
Деякі категорії пацієнтів мають підвищений ризик розвитку гіпогонадизму, тому для них рекомендовано періодичне скринінгове обстеження, навіть за відсутності скарг.
До груп ризику належать:
- чоловіки після 40 років зі зниженням рівня енергії чи лібідо
- жінки у період менопаузи або після хірургічного видалення яєчників
- підлітки з ознаками затримки статевого дозрівання
- пацієнти з ожирінням, цукровим діабетом, хронічними захворюваннями нирок, печінки, гіпофіза
- особи, які перенесли хіміотерапію, променеву терапію або травми головного мозку
- пацієнти з остеопорозом, виявленим до 50 років
Рекомендовані методи обстеження:
- аналіз крові на рівень тестостерону, естрадіолу, ФСГ, ЛГ
- УЗД яєчників або яєчок
- МРТ гіпофіза (за показами)
- денситометрія (для оцінки щільності кісткової тканини)
Раннє виявлення гормонального дефіциту дозволяє вжити заходів до появи серйозних ускладнень.
Роль сімейної та персональної медичної історії
Історія захворювань у родині, а також перенесені хвороби самого пацієнта відіграють важливу роль у формуванні індивідуального ризику гіпогонадизму.
Фактори, на які слід звертати увагу:
- Наявність спадкових захворювань (наприклад, синдром Клайнфельтера, синдром Каллмана, синдром Тернера)
- Випадки безпліддя або ранньої менопаузи в родині
- Сімейні онкологічні діагнози (рак яєчок, пухлини гіпофіза)
- Власна історія травм, інфекцій, оперативних втручань
- Довготривалий прийом ліків, що впливають на гормональну регуляцію
Лікарі використовують дані медичної історії для призначення прицільного скринінгу, вибору частоти обстежень і раннього виявлення захворювання в осіб із підвищеним ризиком.
Наявність генетичної схильності не означає, що гіпогонадизм обов’язково розвинеться, але регулярний контроль у таких випадках є обов’язковим.
.png)
.png)
.webp)
.webp)
сервісу
