.svg)
Вивих акроміального кінця ключиці
Що таке вивих акроміального кінця ключиця?
Акроміально-ключичне з’єднання (АКЗ) — це суглоб між акроміоном лопатки та дистальним (зовнішнім) кінцем ключиці. Воно стабілізується капсулою та кількома зв’язками — зокрема акроміально-ключичними та коракоклавікулярними (трапецієподібною і конічною зв’язками).
Вивих акроміального кінця ключиці виникає при надмірному або раптовому навантаженні на плечовий суглоб — найчастіше внаслідок прямого удару в плече або падіння на витягнуту руку. Уражуються зв’язки, що утримують ключицю на місці, внаслідок чого вона зміщується догори, а з’єднання втрачає анатомічну цілісність.
Існує кілька систем класифікації вивихів АКЗ, але найпоширеніша — класифікація за Rockwood, що поділяє вивихи на шість типів:
- I тип — розтягнення капсули без розриву зв’язок.
- II тип — розрив акроміально-ключичної зв’язки, але коракоклавікулярні цілі.
- III тип — повний розрив усіх зв’язок, з помітним зміщенням ключиці догори.
- IV тип — ключиця зміщена назад у м’язи трапеції.
- V тип — значне зміщення ключиці вгору (>100% від норми), пошкодження м’яких тканин.
- VI тип — рідкісний випадок, коли ключиця зміщується вниз під акроміон або коракоїд.
Ця класифікація допомагає визначити тяжкість ушкодження та вибрати оптимальну тактику лікування — консервативну чи хірургічну.
Основні причини травми
Спортивні та побутові ушкодження
Вивих акроміального кінця ключиці часто виникає внаслідок активного способу життя або нещасних випадків у побуті.
До основних чинників належать:
- контактні види спорту (футбол, регбі, боротьба, хокей);
- катання на велосипеді, роликах, сноуборді з ризиком падіння;
- удари під час падіння з висоти або зі сходів;
- нещасні випадки в домашніх умовах (ковзання на слизькій підлозі тощо).
Ці травми особливо поширені серед молодих людей, спортсменів і тих, хто веде фізично активне життя.
Падіння на плече або витягнуту руку
Класичний механізм травми — це прямий удар в область плеча або падіння на витягнуту руку. У таких випадках сила передається через руку на ключицю, що призводить до розриву зв’язок і зміщення акроміального кінця ключиці. Це найбільш типова причина ушкодження серед велосипедистів, мотоциклістів і спортсменів контактних дисциплін.
Підвищене навантаження на плечовий пояс
У рідкісніших випадках вивих може статися через хронічне або раптове перевантаження плечового поясу — наприклад, під час піднімання важких предметів, ривків у тренажерному залі або різких рухів руками. Постійне мікротравмування також може ослаблювати зв’язковий апарат і підвищувати ризик травми навіть при незначному навантаженні.
Симптоми, на які варто звернути увагу
Біль, набряк, обмеження руху
Основні симптоми вивиху акроміального кінця ключиці виникають одразу після травми:
- гострий або пульсуючий біль у верхній частині плеча;
- набряк та почервоніння в зоні суглоба;
- утруднення при русі рукою, особливо під час підняття чи обертання плечем;
- біль посилюється при дотику або навантаженні на руку.
Ці симптоми є сигналом для негайного звернення до лікаря — самолікування може призвести до ускладнень.
Деформація в ділянці ключиці
У середніх і важких випадках (II–VI тип за Rockwood) з’являється видима деформація:
- підняття ключиці над рівнем плеча («кнопковий симптом»);
- зміщення кістки назад або вниз (рідше);
- асиметрія плечового поясу порівняно зі здоровим боком.
Такі ознаки свідчать про серйозне пошкодження зв’язок і потребують підтвердження діагнозу за допомогою візуалізаційних методів.
Характерні ознаки під час руху
Під час спроби рухати плечем або піднімати руку можуть виникати:
- клацання або тріск у ділянці суглоба;
- відчуття нестабільності або «вільного ходу» ключиці;
- посилення болю при натисканні на кінець ключиці (ознака «пружини»).
Ці ознаки допомагають диференціювати вивих від інших травм плеча, зокрема забоїв або переломів.
Як проводиться діагностика
Огляд ортопеда і тестування функції плеча
Діагностика починається з консультації ортопеда або травматолога.
Лікар:
- збирає анамнез травми (як саме сталася, коли з’явився біль);
- проводить візуальний огляд плечового поясу;
- порівнює симетричність ключиць, шукає ознаки набряку та деформації;
- перевіряє обсяг активних і пасивних рухів у плечі;
- виконує спеціальні клінічні тести (наприклад, «тест пружини» чи тест на нестабільність АКЗ).
Такий огляд дозволяє попередньо оцінити ступінь пошкодження та визначити потребу в додаткових обстеженнях.
Рентгенографія та МРТ для уточнення ступеня ушкодження
Рентген у двох проєкціях — базовий метод для виявлення вивиху. Він дозволяє:
- побачити зміщення ключиці відносно акроміона;
- оцінити розриви зв’язок за непрямими ознаками;
- виключити супутні переломи.
У сумнівних або складних випадках призначають МРТ — вона дає детальне зображення м’яких тканин (зв’язок, капсули, м’язів) і дозволяє уточнити тип ушкодження.
Класифікація Rockwood: що вона показує
Класифікація Rockwood — це загальноприйнята система оцінки тяжкості вивиху АКЗ.
Вона базується на:
- ступені розриву зв’язок;
- напрямку та величині зміщення ключиці;
- наявності м’якотканинних пошкоджень.
Від I до VI типу вказується прогресія від легкого розтягнення до повного розриву зв’язок із грубим зміщенням. Ця класифікація є основою для вибору лікувальної тактики — консервативного чи хірургічного підходу.
Реабілітація після лікування
Відновлення рухливості та сили м’язів
Після завершення основного етапу лікування — як консервативного, так і хірургічного — важливо поступово повернути повну функцію плечового пояса.
На цьому етапі ставиться мета:
- відновити повний обсяг рухів у плечовому суглобі;
- зменшити м’язову слабкість, яка виникла через іммобілізацію;
- повернути стабільність і координацію рухів руки та плеча.
Процес відновлення починається з пасивних рухів і поступово переходить до активних вправ із навантаженням.
Фізіотерапія, масаж, ЛФК
Комплекс реабілітаційних процедур підбирається індивідуально і може включати:
- фізіотерапевтичні методи (ультразвук, магнітотерапія, електростимуляція) — для зменшення болю та набряку;
- масаж — для покращення кровообігу, зняття м’язового напруження;
- лікувальну фізкультуру (ЛФК) — спеціальні вправи для розтягування, зміцнення м’язів і покращення рухливості.
Регулярне виконання вправ під контролем реабілітолога суттєво прискорює повернення до звичного ритму життя.
Контроль у динаміці та повернення до активності
Протягом періоду реабілітації важливо:
- регулярно проходити огляд у лікаря для оцінки прогресу;
- коригувати навантаження відповідно до поточного стану суглоба;
- уникати передчасного повернення до спорту або фізичної роботи.
Повернення до повноцінної активності зазвичай відбувається через 6–12 тижнів, залежно від складності ушкодження та дотримання реабілітаційного плану.
Можливі ускладнення
Хронічна нестабільність та рецидиви
Якщо вивих акроміального кінця ключиці не лікувати належним чином або відновлення було неповним, може виникнути хронічна нестабільність суглоба.
Це проявляється:
- повторними підвивихами під час звичних рухів або навантаження;
- постійним дискомфортом у плечі;
- відчуттям нестабільності («ніби кістка не на місці»).
У спортсменів і фізично активних людей це може стати причиною зниження працездатності й навіть вимушеної зміни професійної діяльності.
Посттравматичний артроз
Тривале порушення стабільності або неповне відновлення після травми може призвести до посттравматичного артрозу акроміально-ключичного з’єднання.
Його симптоми:
- хронічний біль при русі та навантаженні;
- зниження амплітуди рухів у плечовому поясі;
- характерне «хрускотіння» або клацання під час підняття руки.
Артроз розвивається поступово, тому важливо вчасно проводити контрольні обстеження після травми.
Обмеження функції плечового суглоба
Без повної реабілітації або при неправильному лікуванні можливе стійке зниження функції плеча.
Це проявляється:
- труднощами у виконанні повсякденних рухів (одягатися, піднімати предмети);
- м’язовою слабкістю і втратою витривалості руки;
- зниженням загальної якості життя.
Чим раніше розпочато лікування та реабілітацію, тим нижчий ризик таких наслідків.
Профілактика вивихів акроміального кінця
Зміцнення м’язів плечового поясу
Сильний м’язовий каркас навколо плечового суглоба забезпечує стабільність акроміально-ключичного з’єднання та знижує ризик травм.
Для профілактики важливо:
- регулярно виконувати вправи на дельтоподібний м’яз, трапецію, м’язи-обертачі плеча;
- включати у тренування вправи з еластичними стрічками, гантелями або власною вагою;
- розвивати не лише силу, а й стабілізуючу витривалість м’язів.
Систематичні заняття покращують координацію рухів та зменшують навантаження на зв’язковий апарат.
Захист під час фізичних навантажень
Особи, які займаються спортом або виконують фізичну роботу, мають дотримуватись правил безпеки:
- використовувати захисні накладки або ортези при заняттях контактними видами спорту;
- уникати тренувань без достатнього розігріву;
- поступово нарощувати навантаження, не перевантажуючи плечовий пояс.
Особливо це актуально для атлетів, велосипедистів, сноубордистів, будівельників тощо.
Уникнення повторних травм
Після перенесеної травми важливо не поспішати з поверненням до звичної активності. Для запобігання рецидивам рекомендовано:
- пройти повний курс реабілітації під контролем фахівця;
- уникати різких рухів і важких навантажень у перші місяці після одужання;
- регулярно перевіряти стан плечового суглоба при найменших скаргах.
Повторні травми погіршують прогноз і можуть призвести до хронічної нестабільності або артрозу.
Методи лікування
Консервативне лікування при легких ступенях
У випадках I та II ступеня вивиху акроміального кінця ключиці зазвичай застосовують консервативне лікування, що включає:
- іммобілізацію руки косинкою або ортезом на 1–2 тижні;
- застосування протизапальних препаратів для зменшення болю та набряку;
- холодові компреси у перші дні після травми;
- поступове відновлення рухів через фізіотерапію та ЛФК.
Консервативна терапія дозволяє уникнути операції, за умови дотримання режиму відновлення та динамічного нагляду лікаря.
Хірургічне втручання при тяжких вивихах
У випадках III–VI типу за Rockwood, а також при неефективності консервативної терапії, показане хірургічне лікування.
Основні методи:
- відкрите або артроскопічне відновлення зв’язок (з використанням гвинтів, анкеров, синтетичних стрічок);
- фіксація ключиці до акроміона або коракоїду для стабілізації з’єднання;
- резекція дистального кінця ключиці (при хронічних болях або нестабільності).
Метою операції є анатомічне відновлення зв’язкового апарату й повернення повної функції плечового поясу.
Тривалість лікування та фактори вибору методу
Тривалість лікування залежить від типу ушкодження, віку пацієнта, рівня фізичної активності та швидкості загоєння:
- при легких формах повне відновлення настає через 4–6 тижнів;
- після оперативного лікування — реабілітація триває до 3 місяців;
- спортсменам і людям фізичної праці іноді потрібен довший період для відновлення повної функції.
Вибір методу лікування базується на індивідуальних факторах і рішенні лікаря після повного обстеження.
.png)
.png)
.webp)
.webp)
сервісу
