.svg)
Спондиліт та хвороба Бехтєрєва
Що таке спондиліт та хвороба Бехтєрєва?
Спондиліт — це запальне захворювання хребта, яке вражає міжхребцеві суглоби та зв'язки. У процесі прогресування запалення може призводити до зрощення хребців, обмеження рухливості та хронічного болю. Найчастіше хвороба починається поступово з дискомфорту в попереку, який посилюється у стані спокою або вночі.
Це захворювання входить до групи серонегативних спондилоартритів, які пов’язані з ураженням опорно-рухового апарату та можуть мати позасуглобові прояви (наприклад, ураження очей, кишківника, шкіри).
Анкілозивний спондиліт (хвороба Бехтєрєва) — це хронічне запальне захворювання, яке призводить до поступового зрощення хребців (анкілозу), що суттєво обмежує гнучкість хребта і може викликати деформацію тіла. У тяжких випадках хребет втрачає свою нормальну кривизну і набуває вигляду «бамбукової палички» на рентгені.
Рання діагностика та початок терапії є критично важливими для запобігання незворотнім змінам у хребті та суглобах.
Причини розвитку спондиліту
Серед факторів, що спричиняють розвиток спондиліту (зокрема анкілозивного спондиліту або хвороби Бехтєрєва), ключову роль відіграє поєднання генетичних особливостей, порушень у роботі імунної системи, а також можливі інфекційні впливи. У цій частині ми розглянемо основні причини захворювання та фактори ризику.
Роль генетики та імунної системи
Одним із найвагоміших чинників є спадковість. У більшості пацієнтів із анкілозивним спондилітом виявляють наявність HLA-B27 — специфічного гена, який пов'язаний із підвищеним ризиком розвитку запальних захворювань хребта.
Проте сам по собі HLA-B27 не викликає хворобу — його роль полягає у збільшенні чутливості імунної системи до певних тригерів. Внаслідок цього виникає аутоімунна реакція, за якої організм атакує власні тканини, насамперед зв’язки та суглоби хребта, спричиняючи хронічне запалення.
За статистикою, до 90–95% людей з анкілозивним спондилітом мають HLA-B27, однак не всі носії цього гена хворіють.
Інфекційні чинники
Існує гіпотеза, що деякі бактеріальні або вірусні інфекції можуть спровокувати розвиток спондиліту в людей з генетичною схильністю. Найчастіше йдеться про перенесені інфекції кишківника або сечовивідних шляхів, які, ймовірно, запускають імунну реакцію, що виходить з-під контролю.
Цей механізм ще досліджується, але саме інфекції розглядаються як тригери аутоімунного процесу, а не його єдина причина.
Фактори ризику: вік, стать, спадковість
Окрім генетики, існує низка чинників, які збільшують ризик розвитку спондиліту:
- Вік: захворювання найчастіше проявляється у молодому віці — від 15 до 35 років.
- Стать: чоловіки хворіють утричі частіше за жінок. У жінок перебіг зазвичай легший і менш агресивний.
- Сімейна історія: якщо в родині є випадки анкілозивного спондиліту або інших серонегативних артритів, ризик зростає в кілька разів.
Також дослідники звертають увагу на екологічні умови, стрес, мікробіоту кишківника як можливі супутні чинники, які можуть впливати на перебіг хвороби.
Основні симптоми
Симптоматика спондиліту часто розвивається поступово, тому на ранніх етапах хворобу легко сплутати з іншими проблемами опорно-рухового апарату. Проте існують типові ознаки, які можуть вказувати на розвиток спондиліту, особливо у молодих людей із хронічними болями в спині.
Біль у спині та скутість уранці
Найхарактерніший симптом — хронічний біль у нижній частині спини, який зазвичай:
- виникає поступово;
- посилюється вночі та вранці;
- зменшується після фізичної активності або розминки, але не зникає після відпочинку.
Це так званий запальний біль, що суттєво відрізняється від механічного болю при звичайному остеохондрозі. Разом із болем пацієнти відчувають ранкову скутість, яка може тривати понад 30 хвилин.
Якщо скутість і біль повторюються щодня і тривають понад три місяці — це привід звернутися до лікаря-ревматолога.
Обмеження рухливості хребта
З прогресуванням захворювання виникає поступове обмеження рухливості хребта:
- зменшується амплітуда рухів у поперековому та грудному відділі;
- стає важко нахилятися вперед, вбік чи повертати тулуб;
- з’являється відчуття «застиглості» хребта, особливо після сну або тривалого сидіння.
У запущених випадках формується «поза прохача» — патологічна фіксація тулуба в зігнутому положенні через анкілозування суглобів.
Додаткові симптоми: ураження очей, суглобів, серця
Хоча спондиліт — це насамперед захворювання хребта, він часто має системний характер, тобто вражає й інші органи:
- Очі: найчастіше — передній увеїт (іридоцикліт), що проявляється почервонінням, болем, світлобоязню та погіршенням зору.
- Суглоби: може виникати артрит периферичних суглобів — колін, плечей, гомілковостопних. Часто спостерігається ентезит — запалення місць прикріплення зв’язок до кістки (наприклад, у ділянці п’яти).
- Серце: у тяжких випадках можливе ураження аорти (аортит), порушення провідності серця (AV-блокади) та інші серцеві ускладнення.
Також можливі загальні симптоми — хронічна втома, схуднення, субфебрилітет, що погіршують якість життя.
Як діагностується спондиліт
Діагностика спондиліту потребує комплексного підходу: поєднання клінічного досвіду лікаря, лабораторних досліджень і методів візуалізації. Важливо виявити захворювання на ранньому етапі, коли ще не відбулося незворотного ураження суглобів хребта. Правильна та своєчасна діагностика дозволяє контролювати перебіг хвороби та покращити якість життя пацієнта.
Огляд лікаря та опитування пацієнта
Перший етап — клінічний огляд, під час якого лікар:
- уточнює скарги: характер болю, час появи симптомів, реакцію на фізичне навантаження;
- вивчає анамнез пацієнта та родини (наявність ревматичних захворювань у родичів);
- проводить фізичне обстеження: перевіряє рухливість хребта, оцінює симетричність, можливу наявність болючих точок, симптоми ентезитів.
Також можуть застосовуватися специфічні клінічні тести, наприклад, тест Шобера для визначення обмеження рухливості поперекового відділу хребта.
На цьому етапі важливо відрізнити спондиліт від інших причин болю в спині, зокрема остеохондрозу чи механічного перенавантаження.
Аналізи крові (HLA-B27, ШОЕ, CRP)
Наступний крок — лабораторна діагностика. Вона дозволяє підтвердити наявність запального процесу та визначити генетичну схильність:
- HLA-B27 — головний генетичний маркер. Його виявлення свідчить про підвищений ризик спондиліту, але не є єдиним критерієм діагнозу.
- ШОЕ (швидкість осідання еритроцитів) та CRP (C-реактивний білок) — маркери запалення, які часто підвищені при активному запальному процесі.
Інші аналізи (наприклад, загальний аналіз крові, ревматоїдний фактор, АНА) можуть допомогти виключити інші ревматичні хвороби, як-от ревматоїдний артрит або системний червоний вовчак.
Рентген, МРТ та інші методи візуалізації
Методи візуальної діагностики дозволяють виявити структурні зміни у суглобах та зв’язках:
- Рентгенографія — базовий метод, за допомогою якого можна виявити ознаки анкілозу, склерозування крижово-клубових суглобів, звуження міжхребцевих щілин.
- Магнітно-резонансна томографія (МРТ) — більш чутливий метод, який виявляє запалення суглобів та зв’язок ще до появи змін на рентгені. Рекомендований на ранніх стадіях.
- Комп’ютерна томографія (КТ) — застосовується рідше, здебільшого для деталізації змін у кістках.
У деяких випадках призначають також ультразвукове дослідження (УЗД) для оцінки стану периферичних суглобів або виявлення ентезитів.
Реабілітація та підтримка якості життя
Люди з діагнозом спондиліт можуть вести повноцінне активне життя, якщо дотримуються індивідуальної реабілітаційної програми та перебувають під регулярним медичним контролем. Сучасний підхід до лікування враховує не лише пригнічення запалення, а й підтримку фізичної активності, емоційного стану та соціальної взаємодії.
Вправи для покращення рухливості
Щоденна фізична активність — ключ до збереження функції хребта. Найбільш ефективними є спеціалізовані комплекси вправ, які:
- розтягують та зміцнюють м’язи спини;
- підтримують гнучкість грудної клітки;
- покращують поставу;
- зменшують ранкову скутість і біль.
Рекомендовані види вправ:
- динамічне та статичне розтягнення;
- дихальні техніки (особливо важливі при ураженні грудного відділу);
- плавання, йога, пілатес під контролем фахівця.
Головна умова — регулярність. Навіть 20–30 хвилин щодня можуть суттєво вплинути на перебіг хвороби.
Роль реабілітолога у довготривалому контролі захворювання
Фахівець з фізичної реабілітації (реабілітолог) відіграє важливу роль у розробці індивідуальної програми рухової активності, яка враховує:
- ступінь ураження хребта та суглобів;
- загальний фізичний стан пацієнта;
- наявність супутніх патологій (наприклад, серцево-судинних чи ортопедичних).
Функції реабілітолога:
- проводить оцінку функціонального стану;
- підбирає вправи для кожного етапу лікування;
- контролює прогрес та коригує програму при потребі;
- навчає пацієнта техніці правильного руху й самостійних занять удома.
Співпраця з реабілітологом допомагає уникнути ускладнень і підтримувати оптимальний рівень активності на тривалий період.
Психоемоційна підтримка та участь у групах пацієнтів
Життя з хронічним захворюванням потребує не лише фізичної, а й психологічної адаптації. Пацієнти можуть зіштовхуватись із тривалим болем, обмеженням рухів, страхами щодо майбутнього, що викликає тривогу чи депресію.
Форми підтримки:
- Індивідуальна або групова психотерапія — допомагає прийняти діагноз, впоратись зі стресом і знайти внутрішні ресурси для боротьби з хворобою.
- Групи підтримки пацієнтів — спілкування з людьми, які мають схожий досвід, знижує відчуття ізольованості й дає практичні поради.
- Психологічна допомога для родини — важливий компонент довгострокового супроводу.
Підтримка психоемоційного стану напряму впливає на ефективність лікування та якість життя пацієнта.
Ускладнення при відсутності лікування
Спондиліт — це хронічне запальне захворювання, яке без належного лікування прогресує і може призвести до незворотних структурних змін у хребті та ураження внутрішніх органів. Вчасна діагностика й комплексна терапія дозволяють уникнути багатьох негативних наслідків. Нижче описані основні ускладнення, які можуть виникнути за відсутності лікування.
Анкілоз хребта (повне зрощення хребців)
Одне з найсерйозніших ускладнень спондиліту — анкілоз або повне зрощення хребців між собою.
У результаті:
- хребет втрачає гнучкість;
- формується нерухома, вигнута постава — так звана «поза прохача» (нахил уперед, опущена голова, обмежена рухливість шиї);
- будь-який рух стає болісним або неможливим.
Цей процес супроводжується вираженим болем, особливо на ранніх етапах зрощення, та значно знижує функціональність і незалежність пацієнта. Анкілоз розвивається поступово протягом років і часто є наслідком відсутності ефективної терапії.
Ураження інших органів (очі, серце, легені)
Оскільки анкілозивний спондиліт є системним захворюванням, він може впливати не лише на опорно-руховий апарат:
- Очі: запальні процеси в райдужці й циліарному тілі (ірит, увеїт) — часте ускладнення. Симптоми включають біль, почервоніння, зниження зору, світлобоязнь. Повторні епізоди можуть призводити до катаракти чи глаукоми.
- Серце: хронічне запалення може викликати аортит, клапанні вади серця, порушення ритму. У деяких пацієнтів розвиваються AV-блокади та серцева недостатність.
- Легені: через обмеження рухливості грудної клітки зменшується об’єм дихання. Можливий розвиток фіброзу верхніх часток легенів або часті бронхіти.
Ураження внутрішніх органів може тривалий час протікати безсимптомно, тому важливе регулярне спостереження.
Погіршення якості життя та інвалідизація
Найбільш помітний наслідок відсутності лікування — втрата функціональності та соціальна ізоляція:
- постійний біль, скутість і обмеження рухів впливають на здатність працювати, рухатися, обслуговувати себе;
- зростає ризик депресії, тривожних розладів, хронічної втоми;
- порушення сну, зниження фізичної активності, відсутність участі у суспільному житті призводять до значного погіршення якості життя;
- у тяжких випадках — оформлення інвалідності та повна залежність від сторонньої допомоги.
Вчасне лікування допомагає уникнути цих наслідків і зберегти активність на роки вперед.
Сучасні методи лікування
Лікування спондиліту має на меті контроль запального процесу, уповільнення прогресування хвороби та збереження рухливості хребта й якості життя пацієнта. Підхід зазвичай комплексний — поєднує медикаментозну терапію, фізичну реабілітацію й за потреби — хірургічне втручання.
Медикаментозна терапія: НПЗП, імуносупресори, біологічні препарати
Основою фармакологічного лікування є протизапальні препарати, які зменшують біль, скутість та активність запалення:
- НПЗП (нестероїдні протизапальні препарати): ібупрофен, напроксен, целекоксиб. Використовуються як стартова терапія. Полегшують симптоми й дозволяють пацієнту зберігати активність.
- Імуносупресори: сульфасалазин або метотрексат можуть призначатися, якщо є ураження периферичних суглобів. Проте ефективність при ураженні хребта обмежена.
- Біологічна терапія (анти-TNF, анти-IL-17): сучасні препарати, що впливають на окремі ланки імунної відповіді. Сюди входять адалімумаб, етанерцепт, секукінумаб. Ефективно зменшують запалення, покращують рухливість і запобігають структурним ушкодженням.
Біологічні препарати призначаються при недостатній ефективності базового лікування або при швидкому прогресуванні хвороби. Лікування завжди підбирається індивідуально ревматологом залежно від активності процесу, віку пацієнта, супутніх хвороб та відповіді на попередню терапію.
Фізіотерапія та лікувальна фізкультура
Фізична активність — обов’язковий компонент терапії. Вона підтримує рухливість хребта, зменшує біль і допомагає уникнути контрактур.
Основні методи:
- Лікувальна фізкультура (ЛФК): щоденні вправи на розтягнення, дихальні техніки, вправи для корекції постави. Уникають тривалого статичного положення.
- Фізіотерапевтичні процедури: електротерапія, магнітотерапія, теплові процедури для поліпшення мікроциркуляції і зменшення болю.
- Плавання — особливо ефективне завдяки зниженню навантаження на хребет і зміцненню м’язів спини.
Регулярні заняття ЛФК знижують ризик розвитку анкілозу та покращують якість життя.
Хірургічне лікування при ускладненнях
У більшості випадків хірургічного втручання не потрібно. Проте в окремих ситуаціях, коли консервативна терапія не дає ефекту або є виражені ускладнення, розглядається оперативне лікування:
- Операції на хребті: при тяжкій деформації або анкілозі з компресією спинного мозку — можливе хірургічне виправлення положення хребта.
- Ендопротезування суглобів: за ураженням кульшових або колінних суглобів.
- Видалення катаракти або лікування глаукоми: при очних ускладненнях на тлі тривалого увеїту.
Хірургічне лікування проводиться у спеціалізованих центрах після повного обстеження пацієнта та консультації суміжних спеціалістів — ревматолога, хірурга, ортопеда.
.png)
.png)
.webp)
сервісу
