Розрив бічної зв’язки коліна — це травматичне ушкодження однієї з основних структур, які стабілізують колінний суглоб у фронтальній площині. Найчастіше під цим терміном мають на увазі розрив медіальної (внутрішньої) колатеральної зв’язки — MCL, рідше — латеральної (зовнішньої) колатеральної зв’язки — LCL.
Ці зв’язки відповідають за стабільність коліна при рухах вбік і захищають суглоб від «завалювання» всередину або назовні. При їх пошкодженні суглоб втрачає стійкість, з’являється біль, набряк і обмеження рухів, а в тяжких випадках — нестабільність, що ускладнює ходьбу й активну діяльність.

Розрив бічної зв’язки коліна зазвичай виникає внаслідок різкого механічного впливу на суглоб або руху, який перевищує фізіологічні можливості зв’язкового апарату. Найчастіше такі травми зустрічаються у спортсменів і людей з активним способом життя, але можуть трапитися й у побутових ситуаціях.
Найбільш поширений механізм ушкодження:
Футбол, баскетбол і лижі — лідери за частотою таких травм через інтенсивні поворотні і бокові рухи.
Удар у зовнішню частину коліна частіше ушкоджує внутрішню зв’язку (MCL), а удар у внутрішню — зовнішню (LCL).
Такі рухи створюють надмірне навантаження на зв’язку, що призводить до її часткового або повного розриву.
У 30–50% випадків ушкодження MCL супроводжується:
Комбіновані травми ускладнюють лікування і вимагають ретельної діагностики та поетапної реабілітації.
Клінічна картина розриву бічної зв’язки коліна зазвичай яскрава і виникає одразу після травми. Симптоми можуть варіювати залежно від тяжкості ушкодження — від помірного болю та набряку при частковому розтягненні до вираженої нестабільності при повному розриві.
Біль — це перший сигнал про ушкодження структур, що стабілізують суглоб.
Набряк може з’являтися протягом кількох годин після травми.
Це типова ознака часткового або повного розриву зв’язки.
Пацієнти часто змушені ходити, злегка згинаючи ногу.
Цей симптом допомагає лікарю локалізувати ураження і відрізнити його від внутрішньосуглобових травм.



Діагностика розриву бічної зв’язки коліна включає клінічний огляд і сучасні методи візуалізації. Головна мета — визначити ступінь ушкодження, оцінити стабільність суглоба та виключити супутні травми (розрив ACL, ушкодження меніска, перелом).
Спеціаліст оцінює:
Valgus stress test використовується для діагностики розриву MCL,
Varus stress test — для оцінки стану LCL.
Під час тестів лікар створює навантаження на суглоб у фронтальній площині, щоб перевірити бокову стабільність.
Магнітно-резонансна томографія дозволяє:
MRI — золотий стандарт для точного визначення тактики лікування.
Ультразвук допомагає:
Метод корисний на ранніх етапах і у процесі лікування.
Проводиться для виключення:
Хоча рентген не показує зв’язку, він обов’язковий при гострій травмі для повної діагностичної картини.
Тактика лікування розриву бічної зв’язки коліна залежить від ступеня ушкодження, рівня фізичної активності пацієнта та наявності супутніх травм (меніск, ACL). Більшість ізольованих розривів MCL добре загоюються без операції за умови правильної іммобілізації та реабілітації. Повні розриви, а також ушкодження LCL частіше потребують хірургічного втручання.
Застосовується переважно при:
Основні методи:
За правильної реабілітації загоєння відбувається протягом 4–8 тижнів.
Показання до операції:
Методи хірургії:
Після операції обов’язкова програма реабілітації з обмеженням навантаження.
Реабілітація після розриву бічної зв’язки коліна — ключовий етап лікування, який визначає, наскільки повно пацієнт відновить стабільність, силу і рухливість суглоба. Навіть при консервативній тактиці відновлення має бути структурованим та контрольованим фахівцем з фізичної терапії.
Етап 1: гострий період (1–2 тижні)
Етап 2: відновлення рухливості (2–6 тижнів)
Етап 3: зміцнення (6–12 тижнів)
Етап 4: повернення до активності (після 12 тижнів)
Головний акцент — контроль коліна в нейтральному положенні.
Основні м’язові групи:
Зміцнення цих груп допомагає відновити контроль колінного суглоба та попередити повторні травми.
Строки можуть змінюватися залежно від тяжкості травми, віку, рівня тренованості та дотримання реабілітаційної програми.

Без своєчасної та грамотної терапії розрив бічної зв’язки коліна може призвести до довготривалих наслідків, що погіршують якість життя, знижують спортивну активність і збільшують ризик повторних травм. Ускладнення також частіше трапляються при неповному або неправильно проведеному відновленні.
Нестабільність збільшує навантаження на інші структури коліна та сприяє подальшим ушкодженням.
Часто виникає, коли пацієнт повертається до активності без повного відновлення стабільності.
Це одне з найсерйозніших довгострокових ускладнень.
Нерідко трапляється, якщо пацієнт занадто рано припиняє ЛФК або виконує вправи без контролю спеціаліста.
Бічні зв’язки відіграють критично важливу роль у стабільності колінного суглоба, тому їхній захист — ключ до безпечної фізичної активності та спорту. Правильна підготовка та турбота про суглоб значно знижують ризик розриву, особливо у людей, які займаються динамічними, контактними чи ротаційними видами спорту.
Чим сильніші м’язи-стабілізатори — тим менше навантаження падає на зв’язки, а колінний суглоб краще контролюється у складних рухах.
Специфічні тренування рухового контролю суттєво знижують ризик травм серед спортсменів.
Фіксація не замінює тренування м’язів, але допомагає зменшити навантаження на зв’язки у період високих навантажень.
Розминка готує зв’язки та м’язи до роботи, а тренування балансу покращує координацію та реакцію суглоба.
.png)
.png)

.webp)