Псевдоартроз

Симптоми псевдоартрозу

Псевдоартроз проявляється симптомами, характерними для незрощення перелому, коли кістка не відновлює цілісність і не здатна забезпечувати опорну функцію. Зазвичай пацієнт відчуває, що «перелом так і не зажив», попри закінчення періоду іммобілізації. Симптоми прогресують з часом, що робить раннє звернення до ортопеда вкрай важливим.

Біль у ділянці перелому, що не минає

• хронічний ниючий або періодичний гостріший біль;
• посилення при навантаженні або рухах;
• дискомфорт навіть після тривалого часу після травми.

Біль свідчить про відсутність стабільності та хронічне запалення в зоні перелому.

Патологічна рухливість у зоні перелому

• рух у місці, де його бути не повинно;
• відчуття «провалювання», нестабільності;
• в деяких випадках відчуття тертя або клацання.

Це ключова ознака псевдоартрозу, яка завжди потребує медичного втручання.

Деформація та нестабільність кінцівки

• зміна форми, викривлення або кутова деформація;
• нестабільність при опорі;
• змінена вісь кінцівки.

Деформація часто посилюється з часом, якщо кістка не лікується.

Неможливість повноцінно навантажувати кінцівку

• біль або слабкість при спробі ходити/опиратися;
• зменшення функціональних можливостей;
• залежність від опори або ортезів.

Уражена кінцівка втрачає свою функцію, що обмежує повсякденну активність.

Укорочення кінцівки або функціональна слабкість

• вкорочення сегмента у разі атрофії або втрати кісткової тканини;
• зниження сили м’язів через тривалу іммобілізацію та дисфункцію;
• порушення ходи, кульгавість або асиметрія рухів.

Такі зміни впливають на біомеханіку всього опорно-рухового апарату.

Лікування псевдоартрозу

Лікування псевдоартрозу спрямоване на відновлення цілісності кістки, стабільності сегмента та нормального кровопостачання. Оскільки при псевдоартрозі природні механізми загоєння порушені, лікування переважно є хірургічним. Консервативні заходи можуть підтримувати процес, але не забезпечують повноцінного зрощення, особливо при сформованому патологічному “суглобі”.

Консервативні методи (обмежено ефективні)

Застосовуються рідко — переважно на ранніх етапах затримки зрощення або як додаток після операції. Можуть включати:

• медикаменти для стимуляції регенерації;
• фізіотерапію (магнітотерапія, ультразвукова стимуляція);
• вітамін D, кальцій, остеотропні препарати;
• ударно-хвильову терапію для активації регенерації;
• ортопедичну підтримку й контроль навантажень.

Консервативні методи самостійно рідко дають результат при справжньому псевдоартрозі.

Оперативне лікування — основний метод

Ціль операції — створити умови для зрощення кістки:

• стабільна фіксація уламків (пластини, гвинти, інтрамедулярний стрижень);
• видалення рубцевої тканини та “помилкового суглоба”;
• відновлення осі та довжини кінцівки;
• кісткова пластика (аутотрансплантати, алотрансплантати або синтетичні матеріали) для стимуляції остеогенезу;
• застосування остеоіндуктивних препаратів (BMP — білки кісткової морфогенезу, PRP, концентрат кісткового мозку).

Стабільність + біологічна активність + кровопостачання = шанс на повне зрощення.

Некласичні підходи, які застосовують у складних випадках:

• апарат Ілізарова або інші зовнішні фіксатори (при виражених дефектах);
• масивні кісткові трансплантати;
• ревізійні реконструктивні операції.

Лікування інфікованого псевдоартрозу

Це окрема категорія — інфікований псевдоартроз (септичний). Підхід комплексний:

• хірургічна санація й видалення інфікованих тканин;
• промивання зони та ревізія металоконструкцій (видалення або заміна);
• тимчасова фіксація (часто — зовнішній апарат);
• тривала антибактеріальна терапія;
• відновлення дефекту кістки після усунення інфекції;
• повторне стабільне остеосинтезування.

Таке лікування триває довше та потребує мультидисциплінарного підходу: ортопед, інфекціоніст, реабілітолог.

Можливі ускладнення

Псевдоартроз — це важке ортопедичне ускладнення, яке само по собі є наслідком порушеного зрощення кістки. Однак навіть після лікування пацієнт може зіткнутися з низкою додаткових проблем, особливо якщо патологія існувала тривалий час або супроводжувалась інфекцією. Своєчасна діагностика, правильний вибір операційної тактики та ретельна реабілітація значно зменшують ці ризики.

Хронічний больовий синдром

• постійний локальний біль;
• посилення при рухах чи навантаженні;
• можливе формування больового м’язово-фасціального синдрому.

Хронічний біль часто пов’язаний зі зсувом уламків, нестабільністю або рубцевими змінами.

Подальша деформація кістки

• прогресуюче викривлення сегмента;
• зміни осі кінцівки;
• порушення біомеханіки суглобів вище та нижче ураження.

Деформація ускладнює ходьбу, побутові рухи та може впливати на хребет і таз.

Вкорочення кінцівки

• втрата довжини кісткового сегмента через резорбцію або дефект;
• функціональна асиметрія тіла;
• порушення постави, кульгавість, хронічне перенавантаження протилежної кінцівки.

Корекція можлива тільки хірургічним шляхом (остеотомія, кісткова пластика, апарат Ілізарова).

Повторне незрощення

• ризик рецидиву після операції;
• частіше трапляється при недостатній іммобілізації, остеопорозі, інфекції або вираженому дефіциті кістки.

Тому контроль після операції та корекція факторів ризику — критично важливі.

Інфекційні ускладнення при операції

• інфікування рани;
• глибокі інфекції (остеомієліт);
• потреба у ревізійних операціях і тривалому лікуванні антибіотиками.

Ризики зростають при повторних втручаннях і наявності металоконструкцій.