Деформуючий артроз суглоба

Види деформуючого артрозу

Первинний остеоартроз є наслідком уродженого зниження функціональної витривалості суглоба. Вторинний характер патології пов'язаний із порушенням обмінних процесів у сполучній тканині, розладами у роботі ендокринної системи, наявністю запальних захворювань суглоба чи травматичних ушкоджень.

Виходячи з клініко-рентгенологічних особливостей, патологію класифікують на стадії:

• Нульова. Зміни відсутні. Порушення трофіки суглобових структур можна діагностувати лише за допомогою біопсії. Насправді патологія будь-коли виявляють на стадії «0».

• Перший. Суглобова щілина дещо звужується, на краях кісток, що беруть участь у формуванні зчленування, утворюються невеликі розростання.

• Друга. Щілина між суглобовими краями звужена, виявляються ознаки остеосклерозу та виражені крайові розростання кісткової тканини, можлива незначна м'язова атрофія. Як правило, рухи в ураженому суглобі супроводжуються хрускотом.

• Третій. Суглобова щілина відсутня, суглоб деформований, виявляються остеофіти та кісткові кісти. На цій стадії зчленування частково або повністю втрачає рухливість.

Місця локалізації патології

Остеоартроз також класифікують по локалізації та обширності уражень суглобів. Найбільш поширеною формою є деформуючий артроз колінного (гонартроз) та кульшового (коксартроз) зчленування. Дегенеративним змін схильні дрібні суглоби фаланг пальців, гомілкостопа, кисті, плеча, хребта.

При генералізованій формі уражається відразу кілька зчленувань (поліостеоартроз).

• Артроз гомілковостопного суглоба

• Артроз колінного суглоба

• Артроз плечового суглоба

• Артроз кульшового суглоба

Симптоми деформуючого артрозу

Стартові (компенсовані) стадії остеоартрозу будь-якої локалізації виявляються суглобовим болем – артралгією. Дискомфорт виникає при механічному впливі на суглоб (після тривалої ходьби, перебування в положенні стоячи), що змушує пацієнта зменшувати тривалість фізичної активності. Неприємні відчуття зникають після відпочинку.

У міру пошкодження хрящової тканини виникають так звані «стартові» болі. Людину непокоять дискомфортні відчуття на початку фізичної активності. Вони обумовлені набряком суглобових структур і швидко минають.

На субкомпенсованій стадії суглоб піддається структурним змінам, виникають «блокадні» болі. Пацієнти пред'являють скарги на періодичну та болісну втрату функцій зчленування, що зумовлено частковим утиском хряща між потовщеними суглобовими поверхнями кісток. Зчленування деформується і частково втрачає функції, болі стають практично незмінними.

На декомпенсованій стадії зміщується вісь кісток. Вони настільки деформуються, що суглоб збільшується обсягом. Спостерігаються ознаки запальних змін у навколосуглобових тканинах. Болі набувають постійного характеру і турбують пацієнта навіть у стані спокою. Суглоб частково чи повністю втрачає функції.

Серйозні функціональні та структурні порушення можуть призвести до вивихів, остеонекрозу (руйнування) кістки, крововиливів у навколишні тканини, реактивного синовіту (запалення оболонки суглоба) з розвитком гнійних ускладнень.

Причини остеоартрозу

Деформуючий артроз вважається багатофакторним захворюванням. Патологія розвивається внаслідок поєднаного впливу зовнішніх та внутрішніх причин. У ролі можуть виступати:

• надмірні навантаження;

• травми;

• ендокринні порушення;

• патології сполучної тканини;

• метаболічні розлади;

• надмірна маса тіла та ожиріння;

• аномалії будови суглобових поверхонь;

• дефіцит вітаміну D;

• шкідливі звички та ін.

Схильність до остеоартрозу також визначається віком, що зумовлено природним процесом старіння суглобів та зниженням активності регенераторних механізмів.

В основі патології лежить переважання процесів руйнування у гіаліновому хрящі. Дисбаланс виникає внаслідок механічного стресу, тобто під впливом навантажень. Як наслідок, порушується синтез основного компонента хрящового матриксу – протеогліканів. Змінюється розташування волокон, суглобовий хрящ стає тоншим і поступово втрачає амортизаційну функцію. Звуження суглобової щілини запускає патологічні зміни в кістковій тканині, що призводить до появи деформацій. В результаті хронічних запальних процесів формуються нові судини (ангіогенез) та нервові закінчення, чим зумовлена ​​постійна присутність та посилення болю.

Діагностика

Деформуючий артроз складно виявити на ранніх стадіях – до появи суттєвих змін у суглобі. Починаючи з другої стадії, діагностики допомагають результати рентгенографії. Навколосуглобові м'які тканини досліджують також за допомогою УЗД або МРТ. Для уточнення даних призначають комп'ютерну томографію (КТ).

У складних випадках проводять діагностичну пункцію або артроскопію з прицільною біопсією (забір фрагментів хряща, синовіальної рідини, синовіальної оболонки). Морфологічне дослідження зразків дозволяє підтвердити дистрофічні та дегенераційні

Методи лікування

Неповні розриви зв'язок (менше 50% обсягу), за рідкісним винятком, лікуються консервативно. Лікування в основному симптоматичне та спрямоване на усунення больового синдрому, забезпечення спокою, недопущення запального процесу та прискорення регенерації пошкоджених тканин. Накладається туга пов'язка або ортрез, прикладаються холодні компреси, призначаються фізіотерапевтичні процедури (парафін, магніт тощо). Коли набряк починає спадати, холодні компреси змінюються на теплі, призначається лікувальна гімнастика для поступової розробки суглоба та повернення йому нормальної рухливості та функціональності. При повному відриві необхідно повністю мобілізувати суглоб, для чого накладається гіпс або жорсткий ортрез.

Консервативна терапія

Терапевтичне лікування артрозу, що деформує, можливе виключно на ранніх етапах розвитку. Терапія має бути комплексною, систематичною та тривалою. Лікування підбирають з урахуванням клінічних проявів та причин захворювання.

Як правило, воно починається з розвантаження хворого суглоба шляхом зменшення фізичної активності та використання тростини. Для усунення запальних змін призначають препарати з групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП). При інтенсивному болі проводять внутрішньосуглобові блокади з гормональними засобами. Для посилення ефекту призначають місцеві засоби з знеболювальною та протизапальною дією.

Щоб уповільнити прогресивне руйнування хряща, призначають тривалі курси хондропротекторів та/або внутрішньосуглобове введення препаратів гіалуронової кислоти з високою молекулярною масою. Для покращення трофіки суглобових структур підбирають фізіотерапію (електрофорез, лазеротерапія, аплікації з парафіном чи озокеритом). Комплекс спеціально розроблених вправ допомагає зміцнити м'язовий корсет суглоба і цим знизити навантаження на хрящову пластинку.

Хірургічне лікування

На ранніх стадіях можуть застосовуватися малоінвазивні методики, наприклад реваскуляризуюча остеоперфорація, - формування точкових отворів у кістковій тканині. В результаті створюються сприятливі умови для зростання нових судин та покращення трофіки суглобових поверхонь кісток, що уповільнює руйнування хрящової тканини.

Ендопротезування суглоба проводиться, коли є значне пошкодження суглоба, але ще не утворилися кісткові зрощення. Ця операція у комплексі з реабілітаційними заходами дозволяє практично повністю відновити функціональність протезованого суглоба.

Профілактика

Щоб знизити ризик розвитку деформуючого артрозу, лікарі рекомендують відмовитися від шкідливих звичок, збалансовано харчуватися, стежити за масою тіла, а також контролювати рівень фізичних навантажень (позитивний вплив мають регулярні неінтенсивні заняття без надміру ваги). Важливо своєчасно та комплексно лікувати травми та їх наслідки. Особам, які займаються спортом, слід захищати суглоби за допомогою спеціальних пов'язок, що фіксують.