Гіпопаратиреоз — це рідкісне ендокринне захворювання, яке виникає при недостатній секреції або дії паратгормону (ПТГ), що виробляється паращитовидними залозами. Цей гормон відіграє ключову роль у регуляції рівня кальцію, фосфору і вітаміну D в організмі.
За відсутності належного рівня ПТГ організм не здатен підтримувати стабільну концентрацію кальцію в крові, що призводить до гіпокальціємії — патологічного зниження рівня кальцію. У пацієнтів можуть виникати м’язові спазми, порушення зору, судоми, психоемоційна нестабільність і навіть ураження внутрішніх органів при тяжких формах.
Найчастіше гіпопаратиреоз зустрічається як ускладнення після операцій на щитоподібній залозі, але можливі й інші причини — від генетичних порушень до аутоімунних процесів.
Залежно від причин розвитку виділяють кілька форм гіпопаратиреозу:
Вроджений гіпопаратиреоз — виникає внаслідок генетичних мутацій або аномалій розвитку паращитовидних залоз. Часто поєднується з іншими синдромами (наприклад, синдромом Ді Джорджі). Діагностується в дитячому або підлітковому віці.
Набутий гіпопаратиреоз — розвивається унаслідок аутоімунних захворювань (наприклад, аутоімунний поліендокринний синдром), інфекцій, впливу токсинів або радіації. Ця форма може виникнути поступово і мати непередбачуваний перебіг.
Післяопераційний гіпопаратиреоз — найпоширеніша форма. Часто розвивається після хірургічного втручання на щитоподібній або паращитовидній залозі, особливо при видаленні великого об’єму тканини. У деяких випадках функція паращитовидних залоз може відновитися з часом, але буває і стійка втрата їх активності.
Правильне розмежування форм гіпопаратиреозу важливе для вибору відповідної тактики лікування і тривалого нагляду.
Гіпопаратиреоз може виникнути з різних причин, але всі вони об’єднані спільною рисою — порушенням вироблення або дії паратгормону (ПТГ). Серед ключових чинників:
Більшість випадків гіпопаратиреозу пов’язані з медичними втручаннями або захворюваннями, що ускладнюють нормальну роботу паращитовидних залоз.
Найчастішою причиною гіпопаратиреозу є хірургічне втручання — тиреоїдектомія (видалення щитоподібної залози) або резекція її частини. При таких операціях паращитовидні залози можуть бути випадково:
Іноді порушення є тимчасовим — функція залоз відновлюється протягом кількох тижнів чи місяців. Але у частини пацієнтів формується стійкий післяопераційний гіпопаратиреоз, що потребує постійного лікування.
Особливо високі ризики спостерігаються при операціях через онкологічні патології, багаторазових хірургічних втручаннях або при анатомічно зміненій будові шиї.
У рідкісних випадках гіпопаратиреоз має спадковий характер. Це може бути частиною:
Аутоімунний гіпопаратиреоз виникає, коли імунна система помилково атакує тканини залоз. Часто входить до складу аутоімунного поліендокринного синдрому (АПС типу I), який також уражає наднирники та інші залози.
В обох випадках хвороба проявляється ще в дитячому або юнацькому віці й часто супроводжується іншими ендокринними розладами.
Недостатній рівень кальцію у крові викликає підвищену збудливість нервово-м’язової тканини, що проявляється характерними симптомами:
Ці симптоми часто виникають раптово, особливо за стресу або фізичного навантаження, і потребують термінової корекції рівня кальцію.
При хронічному перебігу гіпопаратиреозу спостерігаються дегенеративні зміни епітеліальних структур, зумовлені порушенням обміну мінералів:
Ці ознаки мають хронічний характер і часто залишаються навіть після компенсації рівня кальцію, що свідчить про тривале порушення мінерального обміну.
Якщо гіпопаратиреоз не діагностується або не лікується вчасно, він переходить у хронічну форму з ризиком розвитку ускладнень:
Такі стани потребують регулярного динамічного спостереження, корекції терапії та мультидисциплінарного підходу до ведення пацієнта.
Основним методом підтвердження гіпопаратиреозу є лабораторна діагностика. Вона дозволяє оцінити гормональний баланс та порушення обміну мінералів:
Додатково можуть оцінюватися:
Для оцінки впливу гіпопаратиреозу на організм застосовують різні інструментальні дослідження:
Такі методи не лише підтверджують діагноз, а й дозволяють оцінити ступінь ураження органів-мішеней.
Гіпопаратиреоз потрібно відрізняти від інших станів, що викликають схожі симптоми:
Точна диференціація необхідна для вибору правильного лікування та прогнозу для пацієнта.
Основою лікування гіпопаратиреозу є відновлення рівня кальцію в крові та підтримка мінерального балансу. Найчастіше призначають:
Лікування завжди індивідуальне. Важливо уникнути гіперкальціємії або надмірного виведення кальцію з сечею (гіперкальціурії), що може призвести до ускладнень з боку нирок.
Раціональне харчування — невід’ємна частина комплексної терапії. Рекомендації включають:
Крім того, рекомендується відмовитися від алкоголю, куріння та контролювати рівень стресу — ці чинники можуть впливати на загальний обмін речовин і ефективність лікування.
Пацієнти з гіпопаратиреозом потребують постійного медичного нагляду. Це включає:
У частини пацієнтів можливе часткове або повне відновлення функції паращитовидних залоз, тому важливо періодично переглядати потребу в лікуванні.
Пацієнти з гіпопаратиреозом потребують пожиттєвого спостереження, навіть у випадках компенсації захворювання. Основні напрями моніторингу включають:
Тривале ведення пацієнта має бути персоналізованим, із урахуванням клінічного перебігу, супутніх захворювань і стилю життя.
Раціональні звички — основа підтримки стабільного стану при хронічному гіпопаратиреозі:
Фізична активність
Помірні фізичні навантаження (ходьба, йога, плавання) покращують загальний обмін речовин, підтримують м’язовий тонус та знижують ризик ускладнень. Варто уникати надмірної інтенсивності, яка може провокувати судоми.
Харчування
Слід дотримуватись збалансованого раціону:
Вітамін D та магній — надходження з харчуванням або у вигляді добавок під контролем лікаря.
Хронічне захворювання впливає не лише на фізичний стан, а й на якість життя та психоемоційне здоров’я. Часті супутні проблеми:
Рекомендації:
Комплексна підтримка дозволяє не лише стабілізувати фізичний стан, а й допомагає пацієнту повноцінно жити, працювати й соціалізуватися.
Одним із найнебезпечніших проявів некомпенсованого гіпопаратиреозу є порушення нервово-м’язової провідності, спричинене гіпокальціємією. Без лікування можливі:
Ці симптоми можуть бути раптовими й вимагати невідкладної медичної допомоги. Їх поява свідчить про критично низький рівень кальцію.
При хронічному порушенні мінерального обміну виникає ризик патологічного відкладання кальцію у м’яких тканинах, зокрема:
Кальцифікація є наслідком надмірної або неправильно підібраної терапії, коли рівень кальцію у крові підтримується занадто високим без урахування його виведення з організму.
При тривалому дефіциті ПТГ та нестабільному рівні кальцію можливі серйозні системні ускладнення:
Ці ускладнення значно впливають на якість життя та можуть потребувати додаткового лікування з боку кардіолога або невролога.
Найефективніший шлях запобігти розвитку гіпопаратиреозу — контроль післяопераційного стану пацієнтів, які перенесли втручання на щитоподібній або паращитовидних залозах.
Рекомендації:
Такі заходи дозволяють вчасно виявити навіть субклінічні форми захворювання та запобігти тяжким ускладненням.
Гіпопаратиреоз може розвиватися не лише після операцій. До груп ризику також належать:
Рекомендовано:
Профілактичний контроль дає змогу попередити захворювання або виявити його на ранній стадії, коли лікування найбільш ефективне.
В окремих випадках гіпопаратиреоз має генетичну природу. Це стосується:
У таких ситуаціях доцільно:
Таке консультування допомагає запобігти виникненню тяжких форм захворювання у наступних поколінь або вчасно почати спостереження.